Едін Терзич вирішив залишити Боруссію Дортмунд: рішення, що напрошувалося раніше, але стало несподіванкою

Роман Котляр аналізує зміни на тренерському містку команди.

В Боруссії Дортмунд відбулася несподівана новина — головний тренер Едін Терзич вирішив піти у відставку. Дане рішення відбулося на фоні фіналу Ліги чемпіонів, а також прогресу команди у другій половині сезону. Багато хто очікував, що наставник розпочне з клубом щонайменше нову кампанію, а вже потім в залежності від результатів буде зроблено висновки щодо продовження його контракту. Втім, логіка в цьому рішенні також є, у цьому матеріалі спробуємо розібратися, в чому вона полягає. 

Перший період роботи Едіна у команді вийшов настільки вдалим, що керівництво дуже сильно хотіло бачити його головним тренером 

З початку необхідно згадати старт Терзича на Вестфаленштадіоні. Він є вболівальником “джмелів” багато років, працював у їхній структурі у різних ролях, а потім приєднався до тренерського штабу Люсьєна Фавра. Рішення довірити йому керування командою відбулося після звільнення швейцарського наставника, коли результати Боруссії були невдалими, а багато гравців втомилися від нього. 

В цьому плані Едін був ковтком повітря. Його призначення футболісти сприймали з радістю, тому що навіть під час численних тренувань саме він відповідав за комунікацію з колективом, а не Фавр, був близьким до роздягальні, тому дати йому цей шанс було очевидним. Вже тоді ми побачили перші мазки до портрету його тренерського профайлу. Дортмунд не грав, а швидше мучився перші місяці роботи Терзича, але весною ситуацію почала докорінно змінюватися. 

Пікантності додавав факт, що спершу керівництво і не думало робити на нього ставку в довгостроковій перспективі, інакше навіщо тоді було домовлятися з Марко Розе ще зимою, якщо ви вірили у свого тренера? Не сходиться. Починаючи з квітня Боруссія виглядала потужно. Ще до цього вийшла до чвертьфіналу Ліги чемпіонів, який в достойній боротьбі програла Манчестер Сіті, заслуживши купу компліментів від експертів та вболівальників, а потім видала вісім перемог поспіль у Бундеслізі, що дозволило заскочити з п’ятого на третє місце в таблиці, і головне — виграла Кубок Німеччини. 

У фіналі виграла 4:1 в Лейпцига Юліана Нагельсманна, що подарувало перший трофей за чотири роки. 

Невже Дортмунду вдалося знайти підходящого наставника, та ще й з клубною ідентичністю? 

Але угода з Марко Розе вже була на столі, через неї він спортив відносини у Боруссії Менхенгладбах, яка почала сипатися в усіх турнірах, а фанати влаштовували йому обструкції на стадіоні. Відмотати плівку назад було неможливо. Пропозиції для Едіна готували деякі клуби в тому числі з Бундесліги, тому в клубі не могли допустити його відхід. Рішенням стала адміністративна посада технічного директора. До речі, її у 2023 році пропонували Нурі Шахіну. Паралелі важко не помітити, але ми забігаємо наперед. 

Отже, відмовившись увійти до тренерського штабу німецького фахівця Терзич сконцентрувався на інших речах, не виключено, що ще більше зміцнив свою позицію в очах керівництва за той рік, яке і раніше відносилося до його персони позитивно. Невідомо, скільки би йому довелося бути в цій ролі, але “на радість” Гансу-Йоагіму Вацке і компанії Боруссія Розе провалилася. Виліт від Санкт-Паулі в 1/8 фіналу національного кубка, третє місце у групі Ліги чемпіонів та безславний виліт від Рейнджерс у стикових матчах Ліги Європи, друге місце у чемпіонаті з декількома відверто гучними поразками за грою. 

Дуже зручно було зробити рокіровку на тренерській посаді, але більшість розуміла, що проблема була не лише в Марко. Коли в певний момент в тебе у захисті грають Ніко Шульц і Марін Понграчич, важко сподіватися на серйозні здобутки. 

Другий етап праці тренера — суміш протиріч 

Пазл склався ідеально. Посередні виступи в усіх турнірах наклалися на великі очікування від Едіна Терзича. Клуб розпочав солідну трансферну кампанію під нього (те, чого, до речі, не отримав Марко Розе) — було оновлено захист, атакувальну лінію, придбано декілька гравців для глибину складу на різні позиції. Чи можна оцінити його роботу на дистанції цих років успішно? Це дійсно той випадок, коли важко дати чітку відповідь, а на кожен аргумент може знайтися контраргумент. Події і новини в Боруссії Дортмунд два сезони нагадували броунівський рух, коли ти не встигаєш зафіксувати погляд на чомусь одному. 

Наче хочеться покритикувати тренера за погану гру в атаці, а команда видає неймовірне друге коло чемпіонату, де забиває голи пачками, ловиш себе на думці, що перша половина цього сезону була настільки сірою за враженнями, готуєшся написати полотно тексту про те, чому Едіна все ж таки потрібно звільнити, ледве збираєш емоції до купи після програшу чемпіонського титулу, а клуб виходить у фінал Ліги чемпіонів. І ці американські гірки були кожної кампанії, злети та падіння є в кожного, але в цьому випадку вони наче були виведені в абсолют. 

Нейтральним вболівальникам точно мало бути цікаво спостерігати за Боруссією, тому що ти реально не знав, що побачиш в наступному матчі. Але для фанатів “джмелів” це були занадто сильні хвилювання. 

І з таких протиріч складалося все, було важко прослідкувати якісь тенденції, з’єднати два полюси і винести свій вердикт щодо результатів Дортмунда. Наскільки в цьому є якогось фарту — важко сказати. 

Тричі поспіль щосезону досягати успіхів, хай не всі вони були завершені трофеями, важко назвати везінням. Едін — молодий тренер, тому коливання форми його команди не випадкове. Йому потрібно було навчитися на своїх помилках, зробити команду сильнішою, вирости разом. Побудувати колектив переможців можна не лише на фундаменті швидкого успіху, коли вдається в невеликий часовий проміжок здобути ряд вдалих досягнень, а і після тяжких поразок. Матч з Майнцом міг стати саме таким Рубіконом, який не поглибить комплекси, а навпаки зробить тебе спортивно злим, готовим конвертувати образу за програну срібну салатницю у звитяги наступні роки. 

Кадри після фінального свистка тієї гри облетіли багато соцмереж. Скандування “Едін Терзич, Едін Терзич”, коли наставник підійшов до Південної Трибуни, його сльози і спроби вибачень перед вболівальниками мали настільки сильний емоційний ефект, що критикувати команду хотілося не сильно. Відчувалося, що це може лише зміцнити весь Дортмунд, ще більше мотивувати всіх з ним пов’язаних та підтверджувало правильність рішення босів клубу призначити Едіна головним тренером. 

Ми були в 90 хвилинах від того, щоб привезти трофей у Дортмунд. Нам не вистачило лише одного голу для цього – із завтрашнього дня в нас знову буде 34 матчі. За попередні кілька тижнів ми були на дійсно хорошому шляху. Тепер мова йде про те, щоб використати наступні 34 ігрові дні, щоб нарешті виграти трофей“, — казав він. 

Втім, знову стабілізувати виступи не вийшло. Боруссія дуже важко входила у нову кампанію, в буквальному сенсі структура у її грі не прослідковувалася в більшості матчів, наче вона вигравала лише завдяки індивідуальним скіллам футболістів. На контрасті з Баєром, Баварією і навіть Штутгартом це виглядало занадто катастрофічно. Тоді ж все більше почали з’являтися новини про конфлікти у роздягальні, невдалі тактичні рішення, що з кожною невдачею лише посилювалося. 

Вже постфактум через декілька місяців Матс Гуммельс чітко висловив в інтерв’ю те, що накопичилося в деяких гравців давно: “Я був у ярості після матчів зі Штутгартом та Баєром, так як Дортмунд не має права грати так ні з одним суперником у світі. Будучи на полі в чорно-жовтій формі я почував себе приниженим, моя честь була задіта. Це був подавлений і потворний футбол від нас. 

Ми розмовляли з тренером, я висловив багато власних пропозицій. Не тільки йому, але і всім, хто втягнутий в цей процес. Хоча би просто спробувати грати краще і особливо покращити гру в атаці. 

Очевидно, що справи пойшли краще після зимової паузи. Це заслуга і Нурі Шахіна зі Свеном Бендером. 

Ми зараз не граємо на рівні Баєра і Штутгарта, а це саме те, чого я очікую від нашого клубу. Я хочу, щоб команди приїжджали в Дортмунд і боялися, знали б заздалегідь — щоб здобути бали тут, їм потрібно сильно напрягтися, і не думати, що без проблем можна володіти м’ячем 60%. Дортмунд повинен бути в стані домінувати над будь-яким соперником у Бундеслізі, а не тільки успішно грати на контратаках проти хороших соперників“. 

Що ми можемо винести з цих слів? По-перше, захисник чітко підкреслив важливий скілл Едіна — вміння розбирати суперників і грати від їхніх сильних і слабких сторін. Це стало в тому числі запорукою виходу до фіналу Ліги чемпіонів, там Боруссія найчастіше грала саме у такому стилі. По-друге, майбутнє Нурі Шахіна та Свена Бендера. Матч з Майнцом у першому колі цього сезону реально міг призвести до відходу Терзича. Про це багато хто говорив. 

Але протекторат багатьох у керівництві клубу був сильнішим, висилався чіткий меседж — ми віримо у тренера і не збираємося його звільняти. Якщо і був оптимальний момент для звільнення, то він був саме тоді. Вже після цього до тренерського штабу доєдналися Шахін з Бендером. Це змінило ситуацію в команді. Екс-гравці додали авторитету у роздягальні, а також трішки збалансували командну гру. Цього не вистачало — Терзич вмів грамотно підготувати Боруссію до матчів, де їй треба грати від суперника, але не міг налагодити позиційну атаку. Проблиски були у кампанії, коли вона майже взяла чемпіонський титул, але це був короткий епізод. 

Тим дивніше виглядає звільнення тренера зараз, коли наче було знайдено потрібний баланс. Можна виокремити декілька причин. 

Варіанти можуть бути різні, але в багатьох з них буде персона Нурі Шахіна 

Що могло стати причиною несподіваного звільнення? Після завершення сезону були цілком раціональні новини стосовно можливого продовження угоди з Едіном — спершу зачекати і оцінити виступи у першій половині наступної кампанії, а потім приймати рішення. Зміни у структурі клубу також схиляли до того, що Терзич отримає вагому підтримку. Крім Ганса-Йоагіма Вацке в команді знову працюватиме Свен Міслінтат, з яким вони працювали ще раніше, нормально вони спілкуються і з Ларсом Ріккеном, питання є лише по взаємодії з Себастьяном Келем, а він відповідає за важливий департамент, що тісно пов’язаний з роботою тренера. 

Щодо конфлікту інтересів Едіна та Себастьяна було сказано багато. Їхня позиція в справі трансферів окремих футболістів, як-то Едсона Альвареса, була різною, що в підсумку не допомогло клубу. Успіхи не мають накладати тінь на проблеми, що нікуди не поділися. Їх треба вирішувати тут і зараз, а комплектація складу є чи не найважливішим елементом. Кожна незбіжність у поглядах може вартувати невдалого сезону. 

Можливо, враховуючи перебудову і більш стійку позицію тих, хто мав не надто добрі відносини з тренером, він вирішив піти. Невизначена ситуація з контрактом також не додавала розуміння, що буде в майбутньому. 

Конфлікти з гравцями також не забуваємо. Це змусило Марко Ройса відправитися у інший чемпіонат, Матс Гуммельс не хотів залишатися в клубі, якщо там буде Едін Терзич, не виключено, що ще хтось міг бути незадоволений. 

Важливо розуміти те, що в клубі також мали на увазі ситуацію з планами Нурі Шахіна щодо подальшої роботи. На фоні чуток про перехід у іншу команду Боруссії треба було робити якісь кроки до його призначення головним або відпустити, якщо він цього захоче. Знову ж, зараз він виглядає очевидним варіантом, є перспективним наставником, але чи потягне він одразу рівень амбіцій “джмелів” — питання. 

Тим не менш, не затримати Едіна і не дати Шахіну посаду тренера було б реальним провалом. Швидше за все, саме він і буде тренувати клуб наступного сезону. 

В цілому, якщо на Терзича не сильно розраховували в майбутньому його звільнення виглядає виправданим. Тренер точно має ще попрацювати в клубі у якійсь ролі у разі свого бажання, а команда зможе спробувати знайти інший варіант. 

Чи виправдане це рішення? 

В чомусь так, а в чомусь навпаки. За результатами все було доволі перспективно, в контексті вирішення проблем в клубі — не зовсім. Робота наставника скоріше всього залишиться в пам’яті, як емоційний період, в якому було багато різних моментів. Втім, згадувати її в більш негативному контексті не варто, тому що клуб все одно не провалився під його керівництвом, а місцями навіть демонстрував прогрес. 

В звільненні Едіна є якийсь символізм. У 2022 році Боруссія розійшлася з Марко Розе також після традиційного зібрання, де було проведено аналіз сезону, тоді ситуація була незрозуміла — за результатами тренер виступив невдало, але цьому було багато пояснень, його відхід з клубу взагалі не мав розглядатися, втім багато в чому бажання керівництва спробувати Терзича повноцінним головним тренером і можливі претензії до Розе призвели до цих пертурбацій. Навряд чи його підсиділи, проблема могла бути в іншому. 

Та нинішній розклад дуже схожий на той, у структурі команди є людина, яку хочуть бачити на посаді наставника (Терзич / Шахін), робота актуального тренера сприймається через призму результатів часто без врахування контексту, а за першої можливості з ним припиняють співпрацю (Розе / Терзич). В цьому мало логіки, зате багато емоцій. А чи потрібні вони в контексті стратегічного планування команди на сезон — є питання. 

Той, хто мав стати символом революції та змін у Боруссії Дортмунд в процесі виявився не завжди здатним їх провести. Втім, все одно заклав непоганий фундамент, на якому можна будувати чемпіонську команду. 

Источник