Голова української делегації в Тристоронній контактній групі (ТКГ) Леонід Кравчук у понеділок, 15 лютого, виступив в ефірі програми «Время покажет» російського телеканалу «Первый канал», де вступив у дискусію з ватажком самопроголошеної «ДНР» Денисом Пушиліним.
Цей телеканал я називаю «Росія 24/7». Типовий, на мій погляд, пропагандистський канал Російської Федерації, котрий за те, що він цілодобово легітимізує і маркує анексований Крим як частину російської території, можна позначати як ворожий до українців.
Трансляції заборонені як в просторі України, так і, зокрема, в Латвії якраз за мову ворожнечі до українців. У лютому 2021 трансляцію цього каналу заборонено ще на один рік.
Латвія не перебуває в стані збройного конфлікту з Російською Федерацією, але чудово розуміє, що медійна пропаганда — прекрасне добриво для військових загроз, а поширення ненависті до однієї політичної нації не гірше за коронавірус перекидається на іншу.
Лариса Денисенко — українська журналістка і правозахисниця
На початку лютого РНБО запровадила санкції проти депутата Верховної Ради Тараса Козака. Його (принаймні, офіційно) телеканалам 112, NewsOne та ZIK заборонено виробляти телепродукт наступні п’ять років.
Це канали, де, зокрема, гостьова політика дозволяла запрошувати експертів та експерток, котрі ефір за ефіром, новини за новинами схвалювали і легітимізували терористичні дії на окупованих територіях Донецької і Луганської областей, героїзували російських бойовиків і молилися про «допомогу» Російської Федерації.
Читайте також: Санкції проти телеканалів — заради рейтингів чи заради України?
Легко можна уявити там, наприклад, Пушиліна, хоча він там чомусь не з’являвся, але з’явився в одному ефірі з головою української делегації в ТКГ.
В лютому ж українська влада оголосила про створення Міжнародного офісу з протидії дезінформації та пропаганди при РНБО, ця інституція створюється для реалізації нової стратегії національної безпеки.
Усі заборони медійних продуктів, відстежування дезінформаційних та пропагандистських носіїв, процесів тощо є частиною ніби усвідомленої і серйозної безпекової політики держави. Тому абсолютно незрозуміло, яким сигналом є згода та поява в ефірі сповненого мови ворожнечі каналу голови ТКГ Леоніда Кравчука.
Голова української делегації в ТКГ Леонід Кравчук
Спікер української делегації в ТКГ Олексій Арестович назвав участь першого президента країни в російському ефірі спробою «донести до російської цільової аудиторії український погляд». Але якщо державна безпекова політика бачить, що це канал пропаганди, ворожнечі, бореться з цим явищем, то від контенту і гостей такого каналу ніхто в принципі не потребує жодних пояснень української позиції. Цей канал створено не для інформування і не для пояснень, не для діалогу і не для представлення іншої точки зору. Його мета лежить в іншій емоційній площині: героїзувати все російське, ненавидіти все неросійське. Все.
Читайте також: Німецький експерт: Заборона каналів указом президента має неприємний присмак
Не варто забувати про ще один важливий, на рівні з інформаційно-безпековим, фронт боротьби, а саме: міжнародне правосуддя.
Україна звинувачує Російську Федерацію у фінансуванні терористів, власне, в порушенні норм Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.
Власне, це частина сутнісних претензій та вимог України до РФ в справі, що розглядається Міжнародним судом ООН. Попри прохання України Росія не забезпечила розслідування фактів щодо осіб, які були або є підозрюванимиі в участі у фінансуванні тероризму в Україні. Росія також не порушила кримінальних справ щодо цих осіб.
Очевидно, що Пушиліна підозрюваним Росія не вважає (герой, борець із злочинним українським режимом!), але дуже непрорахованим кроком з боку офіційного представника України була розмова з Пушиліним як з повноцінним суб’єктом цієї історії, перемовин.
Хоча можна було, наприклад, не звертаючись до нього, запитати в російської влади: чи розслідується злочин цієї людини, котру ви зараз бачите на національному каналі, чи вона є підозрюваною особою в злочині проти людяності?
Втім, краще взагалі уникати інформаційної легалізації подібних осіб.
Якщо держава вважає, що тероризм фінансується ззовні, то розмовляти потрібно не з інструментом тероризму, а з тими, кого підозрюють у його фінансуванні — передусім, з російською владою.
А оскільки Міжнародний суд ООН звертає увагу, зокрема, і на медійний контент, що має значення до вирішення справи, подібна легітимізація, визнання Пушиліна як належної сторони в перемовинах, публічне визнання її суб’єктності, її самостійного мислення та дій, дає під дих нашій правовій позиції в суді.
Такому досвідченому політику як Кравчук варто думати стратегічно, варто враховувати національні позиції і в сфері безпеки, і в сфері правосуддя, і в сфері інформаційної політики. Але «маємо, що маємо», все це виглядає щонайменше прикрим промахом.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.