Анна Петрик: Виходити на матч із прапором України — велика відповідальність

До вашої уваги інтерв’ю української футболістки Анни Петрик для Football.ua.

Коли почалася війна, футболістка Житлобуд-1 Анна Петрик перебувала на зборах у Туреччині зі своєю командою. Вона, як і всі, сподівалася, що війна закінчиться якнайшвидше. Проте її очікування не справдилися.

Зараз Анна виступає за клуб із чемпіонату Ісландії Брейдаблік і намагається щодня допомагати Україні, не забуваючи про свою батьківщину.

До вашої уваги інтерв’ю з Анною Петрик ексклюзивно для Football.ua.

– Де ви були 24 лютого?

— 24 лютого я була в Туреччині, після закінчення зборів національної збірної, в нас з Житлобудом-1 мали продовжитись збори там.

 – Ваші перші дії після початку війни?

— Спочатку я, напевно, як і всі, сподівалась, що це швидко закінчиться, але… Перші дні грав патріотизм, хотіла повернутись, допомагати країні, але переміг здоровий глузд. Я можу допомагати знаходячись за сотні кілометрів від рідної землі значно краще. Стараюсь це робити по сьогоднішній день.

Для всіх гравців Житлобуду-1 це був страшенний виклик. Ми всі були у підвішеному стані. Проте, наш президент клубу, Олександр Михайлович Харченко, запевняв, що він може нас забезпечувати далі, дати нам умови для тренувань, але питання вже стояло ребром, коли всі розуміли, що хочуть грати, хочуть прославляти свою країну надалі та розвиватись, як гравець, продовжувати свою кар‘єру. Ми всі дуже вдячні за це Олександру Михайловичу, за розуміння та підтримку.

 — У березні ви перейшли в ісландський Брейдаблік, проти якого цього сезону грали в Лізі чемпіонів.  Як з’явився варіант із цим клубом?

— Нам писало багато агентів, які хотіли просто допомогти. Також нам допомагав тренер збірної Луїс Кортес зі своїм штабом. Коли мені запропонували варіант Брейдабліку, я вагалась, якщо чесно. Це далеко, не знаю мову, сама і потрібно було швидко вирішувати. Все ж подумала, де б я не була, мене все одно чекає дорога додому, тому обрала клуб в країні, де футбол на хорошому рівні, і я прийняла правильне рішення.

Підписала контракт на сезон, тобто до жовтня, далі буде видно.

 
— Як вам тренувальний процес у новому клубі?

— Тренувальний процес хороший, великий акцент на силу та витривалість. Цікавий підхід тренера, хороші вправи. Ми маємо додаток на телефоні, де можемо подивитись яким буде тренування сьогодні, розібратись у всьому. Там розписано все, що потрібно робити на тренуванні, як робити вправи і для чого це. Тут дуже хороша інфраструктура. Є поле на вулиці, в закритому приміщенні, є 3 тренажерних зали куди я можу ходити. Також ми маємо великий персонал і в будь-яку хвилину я можу звернутись до них за допомогою.

 – Вже помітили якісь принципові відмінності ісландського футболу від українського?

— Відмінності скоріш залежать не від країни, а від тренера. Він голова всьому і від цього багато чого залежить.

 — Чи люблять у цій країні жіночий футбол?

— В цій країні живе 320.000 людей і тут є телепрограма, де обговорюють жіночий футбол. Ви тільки вдумайтесь в ці цифри та приорітети. Для мене це було приємною новиною. Тут не обезцінюють цей вид жіночого спорту і для всього знайдеться місце.

— Які взагалі перші враження від Ісландії? Що здивувало найбільше?

— Я мало що бачила тут. Зіткнулась тільки з буденним життям. Наприклад, тут все ЕКО, якщо можна обійтись без пластику, вони це з радістю замінюють на картон чи бумагу. Майже всі їздять на машинах, навіть якщо можна пройтись 100 метрів. Продукти зовсім інші, нещодавно знайшла польський магазин і купила гречки, радості не було меж. Ну і звісно ціни. Ціни тут такі, ніби я живу на іншій планеті і всі продукти сюди особисто Ілон Маск на своїй ракеті привозить. Можу ще сказати про клімат, літа я не матиму цього року. Проте, коли тут 10 градусів і сонячно, це за щастя, а дехто навіть робить вихідний, щоб насолодитись цим днем).

 — Чи сильно заважає мовний бар’єр?  Як спілкуєтесь з іншими футболістками, тренерами?

— Футбольна мова проста, тому не важко зрозуміти, що від мене вимагають. З дівчатами важче звісно, але вони розуміють ситуацію та допомагають мені завжди. Я прошу їх виправляти мене, коли щось не так говорю.

 — Ви вперше поїхали працювати закордон. Складно було покидати Україну?

— Це був не запланований переїзд, скажу так. Цього вимагала ситуація, просто так склалось моє життя. Я опинилась тут через жахливі обставини і не знаю чи була б тут колись.

— Як Вас прийняли у чужій країні?

— Мене прийняли дуже добре. Всі розуміли мою ситуацію. Я приїхала сюди зі зборів, звісно, з речей в мене була тільки екіпіровка збірної та клубу. Мені тут купили багато речей: курточки, кофти, штани. Дали карту на яку я могла купити собі також речі. Мене забезпечили всім і оточували своєю турботою, за що я дуже вдячна своєму клубу Брейдаблік. Дівчата буквально за руку мене водили, показували все, що треба, розповіли мені всі нюанси і нікому не було складно витратити свій час на мене. В мене навертались сльози на очі, я навіть толком подякувати не могла. Тому знаю, що найкращою подякою для всіх буде моя гра та користь клубу на полі.

 — Давайте ненадовго повернемося до вашого дитинства. Як і чому ви зробили такий непопулярний вибір і поринули у футбол?

— Мій футбол, як і більшість дівчат, почався у дворі з хлопцями. Потім я навіть грала разом з хлопцями в турнірах. Коли мені було десь 13 років, то я пішла в команду до дівчат в Маріуполі і ми займались в критому комплексі Ілічівець, який зараз, до речі, знищили російські війська, цей «воєнний об‘єкт» в якому так само 10-15 річні діти розвивались.

Я багато чим займалась в дитинстві: плавання, малювання, танці, кік-боксинг, навіть на домрі грала, але потім обрала футбол і мені це було в кайф.

 — Чи багато було косих поглядів? Намагалися відмовляти?

— Звісно багато хто казав крилату фразу «це не жіночий вид спорту», але я цього наслухалась, коли ходила на кік-боксинг 6 років, тому просто робила те, що мені подобається. Інколи і батьки говорили, що це не серйозно, проте виявилось, що серйозно.

 — Нещодавно матч Барселони та Реала у жіночій Лізі чемпіонів зібрав майже 100 тисяч глядачів.  Як вважаєте, чи є шанси у жіночого футболу наздогнати за популярністю чоловічий?

— Я вважаю, що є, потрібен тільки час на це все і звісно люди (керівники), які зацікавлені в цьому.

— Чи є у вас кумир у жіночому футболі?

— Мені подобається, як грають Алексія, Керр, Хегерберг, Айтана. Насправді цей список довгий, є багато хороших гравців.

 — Ви можете грати майже на будь-якій позиції, але більше любите діяти на атаку. Хто зараз найкраща футболістка на вашій позиції на вашу думку?

— Алексія грає на одній позиції зі мною, вона мені дуже імпонує, і Гермосо також.

 — А найкраща футболістка прямо зараз?

— Це 2 гравці, які є найкращими зараз, на мою думку.

Але коли ми грали з ПСЖ в Лізі Чемпіонів, то здавалось, що цих машин ніхто ніколи не переможе і це найсильніша команда, а потім Ліон виграв і я шокована, що є команда сильніша за них. Тому з нетерпінням чекаю фіналу ЛЧ. 

 — Повернімося до Брейдабліка. Ви чудово дебютували та забили гол, який допоміг вашій команді перемогти у першому турі нового сезону. Мріяли про такий дебют?

— Я вийшла в старті і забила гол, ніби все круто, але це була не краща моя гра. Для мене ціль не гол, а щоб перемогла команда, надавши більше позитивних дій на полі. Завжди хочу більшого, хочу грати надійніше та приносити більше користі.

Ми виграли 4:1, але це була важка гра. Сподіваюсь, кожна наступна гра буде кращою.

 — Ви виходили на матч із прапором України і було видно ваше переживання. Емоційно було непросто?

— Це велика відповідальність. Виходячи на поле з прапором я думала про свою країну та кожного, хто переживає ці страшні часи. Моя мета прославляти свою країну, якщо я це можу робити на футбольному полі — я буду.

— Правда, що на гру приїжджав тренер збірної України Луїс Кортес?

— Так, Луїс та його дівчина відвідали відкриття сезону Ісландії і він також проводив конференцію для тренерів всієї структури Брейдабліку.

— Чи спілкувалися з ним після гри?  Можливо, він вам щось порадив?

— Ми бачились з ним перед грою, а також спілкувались після гри. Він похвалив мене за хороший початок. Як тренер, він мені все говорить на зборах.

 — Які завдання у Брейдабліка?

— Наші цілі прості — потрібно виграти чемпіонат та кубок. Минулого року вони поступились у двох іграх чемпіонату та втратили право цього року виступати в Лізі Чемпіонів. Нам потрібно повернути команду до міжнародних виступів.

 — Чи відчувається підтримка від партнерок по команді, ісландського народу?

— Дівчата в команді завжди підтримують. Після попередньої гри багато дівчат підтримало мене та мою країну у соц. мережі. Вся Ісландія переживає за Україну.

 — Напевно, ви підтримуєте зв’язок з колегами по Житлобуду та збірній України. Що кажуть дівчата?

— Інколи списуємся з дівчатами. Одне бажання у всіх, це щоб скоріше закінчилась війна і ми повернулись додому. Всі по-різному переживають цей період, але головне, щоб всі були живі, здорові та в безпеці, як дівчата, так і їх рідні.

 — Чи багато хто з них залишився зараз без клубів? Чим вони займаються?

— Наскільки я знаю, то всі дівчата знайшли собі варіант закордоном. Продовжують грати та вдосконалюватись. Попереду нас ще чекають ігри в Національній збірній, де ми маємо бути у формі та досягати позитивного результату.

Источник