Цей допис буде не дуже звичний. Бо не тільки про теніс. Але про загальний погляд на формування успіху в спорті. Вчорашній день на кортах не був якимось особливим, тому, щоб не повторюватись, поділюсь спостереженнями.
Доволі передбачувано жіночий фінал Мадрида зіграють Онс Жабер та Джесіка Пегула. Африканка Онс, яка пише історію рекордів тенісисток континенту, невимушено здолала людину з космосу на «фамілію» Алєксандрова. Країнотворче тенісне непорозуміння, на кшталт, «без прапору й без назви території» продовжується.
Але кожен такий цвяшок, коли ми саме на цьому тиснемо, зробить свою справу, щоб люди без паспорту не з’являлись на тенісних змаганнях, з часом зробить свою справу. Щодо Пегули, то згадаємо зовсім гарячу подію, матч Кубка Біллі Джин Кінг, де її впевнено перемогла Даяна Ястремська. Навіщо? Щоб кожен розумів рівень конкуренції сьогоднішнього професійного тенісу.
Все дуже близько й тонесенькі деталі, дрібниці вирішують переможця. Чоловічі чвертьфінали завершились саме так, як прогнозувалось. Надаль вкотре довів, що саме віра в себе найвагоміший важіль на терезах перемоги. Гоффен на цьому корті мав шанси й навіть матчболи, проте матчу не отримав.
Легка перемога Оже Альясіма над Яніком Сіннером – цікава тим, що з канадійцем працює Тоні Надаль. Дядя Рафи добре знає тонкощі гри саме на грунті, тим більше, на повільному. Отже, Оже, прийшов час доводити, що «уже». Саша Звєрєв має нервувати. Щоб не було коли захищати «мірумірцев», які «в унівєрсітєтах нє учілісь і в палітікє нє разбіраются». Космонавту Рубльову приготуватись.
А тепер трішечки роздумів. Зараз маю змогу й із задоволенням проводжу практичні заняття у Львові для тих, то хоче зрозуміти побудову спортивної кар’єри професійного гравця. Досить цікаво все. Ми дискутуємо, бо в побудові немає тотожності. Кожна історія різна й вимагає повсякденної уваги, аналітики й рішень. Ризик помилок дуже високий. Але сама справа божевільно цікава. Й будуючи її, ми маємо брати до уваги будь-який приклад з різних видів спорту. Мене часто запитують чому я вболіваю за футбольний клуб «Ліверпуль»?
Де я, де вони? Чому не київське «Динамо»? Про «Динамо» — вболіваю й мрію про відродження, але не дуже цікаво, тому що процес побудови клубу зупинився після смерті Лобановського. Просто зник, як фактор. Постійна метушня, непрогнозовані алогічні рішення, які не могли призвести до прогресу й зростання авторитету, майстерності й результативності. «Динамо» мені болить, просто як хвора дитина. Наразі, період більш-менш не хворобливий. Але на дуже низькому рівні, з якого зростати й зростати. Тепер щодо «Ліверпуля». В 2015му році його очолив Юрген Клопп. Десь перед цим клуб придбали американські власники. Клопп мені завжди подобався відвертістю та людяністю. Мав значні успіхи в Німеччині з дортмундською «Борусією». Причому, успіхи системні як в побудові гри, так й в економічній моделі, коли клуб не тягне гроші з гаманця власника, а заробляє на професійному зростанні гравців й підвищенні їх вартості на ринку. Я почав слідкувати за його роботою в «Ліверпулі». За сім років команда зробила декілька кроків саме в професійності. Економіка – без заперечень зовсім! Перший етап – побудова структури гри при наявності тих виконавців, що були в команді. Точкова селекція й придбання необхідних гравців саме під стиль тренера. Перші три роки Клопп витратив на стабілізацію наявного складу й стабільної гри. Клуб почав надійно потрапляти в зону Ліги Чемпіонів й дійшов до її київського фіналу, маючи 13-14 рівноцінних гравців. Другий етап – інвестування в глибину складу. Маючі свій почерк, клуб обирав тих, кого міг або відразу підлаштувати під стиль, або навчити в перспективі. Витрати були середньо-коштовні. Але команда вже оперувала 18-20 гравцями, які могли майже безболісно вийти в будь-якому складі без вразливості для гри. Зростали свої молоді виконавці. Зростали не століттями, а за один-два сезони. Й це – праця тренерської команди.
Наразі є етап третій – коштовні придбання, що точково підсилюють гру. Сьогодні деякі позиції мають по 3 рівноцінних виконавця. Дуже великі можливості ротації складу. Деякі придбання вирішують питання глобальної економіки й посилення інтересу до клубу по всьому світу – Японія, Колумбія, країни Африки я Азії… Отже фундамент як економічний, так й спортивний. Рекомендую для багатьох вивчити цей досвід. Й звернути увага на ПОСЛІДОВНІСТЬ кроків й терплячість в реалізації проекту. Не тільки гроші вирішують в спорті. Звичайно, краще більше грошей, ніж менше.
Проте, приклад грошових мішків, таких як «ПСЖ» або «Манчестер Сіті» демонструє небезпеку саме передозування грошима. Людська сутність часто-густо не витримує тиску зобов’язань перед витратами. Й приклад «Ліверпуля» — чудовий доказ наявності збалансованості в плануванні й поетапному зростанні. Це окрім персональної високої кваліфікації виконавців проекту (не гравців) – менеджерів, команди тренерів, спеціалістів в різних аспектах від дієтології, фармакології до персонального виховання й вивчення особистостних якостей запрошених гравців. Формування колективу – теж неабияке завдання, з яким яскраві особистості, такі як Клопп, справляються на відмінно. Й це – приклад для вивчення й наслідування.
Сьогоднішній професійний спорт – ціла наука. Це не про 10000 ударів. Набагато глибше. Отже, завтра, 7 травня, о 16:00 чекаю на бажаючих в «Міссіс Хадсон» на Пекарській. Продовжимо. Під час війни – вільно для всіх.
В коментарях можемо подискутувати чому «Ліверпуль» в фіналі, а МанСіті знов повз трофей. Маю відповідь, проте не хочу дратувати своїх друзів, що вболівають за Сіті та Пеппа особисто.