У період з 18:38 28 листопада по 00:34 29 листопада 2023 року під час чергового ворожого удару із застосуванням безпілотних літальних апаратів камікадзе типу Shahed на Київському напрямку мобільною вогневою групою зі складу Північного стратегічного угрупування військ був знищений один ворожий БПЛА.
Загалом всі ворожі дрони були збиті.
Про це повідомив командувач Об’єднаних Сил Збройних Сил України генерал-лейтенант Сергій Наєв у телеграм-каналі.
«Мобільні вогневі групи, що несуть цілодобове чергування у Північній операційній зоні, продовжують показувати гарні результати», — наголосив генерал-лейтенант Сергій Наєв.
Нагадаємо, що у ніч на 29 листопада 2023 року над Україною сили ППО знищили 21 БПЛА типу Shahed та 2 ракети Х-59.
Тяжкі поранення, зазнані під час виконання бойових завдань, часто призводять до непоправної втрати здоров’я військовослужбовців, внаслідок чого вони підлягають звільненню або не можуть повернутися до попереднього місця служби, навіть якщо хотіли б продовжити службу. Цю ситуацію роз’яснює на своїй сторінці ГО «Юридична сотня». Після висновку військово-лікарської комісії (ВЛК) про непридатність з виключенням з військового обліку найчастіше військовослужбовці бажають звільнитися. І така підстава для звільнення передбачена Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» — пп.б п.2 ч.4 ст.26 для мобілізованих та пп.2 п.3 ч.5 ст.26 для військових, що служать за контрактом.
Однак є випадки, коли такі військові попри проблеми зі здоров’ям бажають продовжувати службу.
Ця можливість передбачена пунктом 29-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
На окремі посади військової служби за контрактом можуть бути прийняті військовослужбовці:
· за призовом осіб офіцерського складу,
· за призовом під час мобілізації, на особливий період,
· звільнені з військової служби,
які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані ВЛК непридатними до військової служби за станом здоров’я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), зазнаних під час виконання обов’язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (крім розумових, сенсорних, психологічних вад, розладів психіки, поведінки та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України).
Перелік посад, що можуть бути заміщені такими військовослужбовцями, а також вимоги до стану здоров’я визначають Міністерство оборони України та інші центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.
За посиланням у першому коментарі Наказ Міністерства оборони України від 14.08.2018 р. № 410, що визначає перелік посад для військових, які визнані ВЛК непридатними до військової служби.
Ексгумація тіл жертв російської окупації в місці масового поховання поблизу Ізюма (вересень 2022 року)
55 років тому, 26 листопада 1968 року, 23-тя сесія Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй ухвалила Конвенцію про незастосування строку давності до воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Вона закріпила принцип сучасного міжнародного права, який унеможливлює приховати факти воєнних злочинів та злочинів проти людяності й уникнути відповідальності за них незалежно від часу їх скоєння. Конвенція є одним із засадничих документів для притягнення до відповідальності та належного покарання всіх осіб, причетних до воєнних злочинів та злочинів проти людяності під час збройної агресії російської федерації проти України.
ВИНОС: Стаття І.Жодні строки давності не застосовуються до таких злочинів, незалежно від часу їх вчинення:а) воєнні злочини, як вони визначаються в Статуті Міжнародного Нюрнберзького військового трибуналу від 8 серпня 1945 року (Нюрнберг) і підтверджуються резолюціями 3 (I) від 13 лютого 1946 року і 95 (I) від 11 грудня 1946 року Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, а також, зокрема, серйозні порушення, перелічені в Женевських конвенціях про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року. b) злочини проти людяності, незалежно від того, чи були вони скоєні під час війни або в мирний час … вигнання внаслідок збройного нападу або окупації та нелюдські дії, які є наслідком політики апартеїду, а також злочин геноциду, що визначається в Конвенції 1948 року про попередження злочину, навіть якщо ці дії не є порушенням внутрішнього законодавства тієї країни, в якій вони були вчинені.
1965 року Польща в межах роботи Комісії ООН з прав людини винесла на розгляд питання про притягнення до відповідальності та покарання воєнних злочинців й осіб, які вчинили злочин проти людяності. До 30 листопада 1967 року спеціальна робоча група ухвалила проєкт конвенції, який 1968 року подали на розгляд Генеральної Асамблеї ООН. 26 листопада 1968 Генасамблея ООН ухвалила резолюцію 2391 (XXIII) 1968 року з доданою до цього документа Конвенцією про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності.
Конвенція налічує 11 статей та преамбулу, в якій зазначено, що згідно з міжнародним правом, воєнні злочини та злочини проти людяності належать до найтяжчих злочинів, тому ефективне покарання за їх скоєння є «важливим чинником у справі запобігання таким злочинам, захисту прав людини та основних свобод, зміцнення довіри, заохочення співробітництва між народами і забезпечення міжнародного миру та безпеки». Перша зі статей передбачає, що термін давності не застосовується до воєнних злочинів та злочинів проти людяності незалежно від дати їх вчинення.
Стаття ІІ. У разі скоєння якогось зі злочинів, згаданих у статті I, положення цієї Конвенції застосовуються до представників державної влади та приватних осіб, які виступають як виконавці цих злочинів або співучасники таких злочинів, або безпосередньо підбурюють інших осіб до скоєння таких злочинів, або беруть участь у змові для їх вчинення, незалежно від ступеня їх завершеності, так само як і до представників державної влади, що допускають їх вчинення.
Важливим є те, що згідно з другою статтею Конвенції, її положення застосовуються не лише до безпосередніх виконавців воєнних злочинів і злочинів проти людяності, але також до представників державної влади та приватних осіб, які беруть участь або підбурюють інших до вчинення будь-якого з цих злочинів. До відповідальності притягуються також представники державної влади, які потурають злочинцям і не протидіють вчиненню злочинів.
З огляду на це під дію Конвенції потрапляє все вище військово-політичне керівництво держави, громадяни якої — військові чи цивільні особи — не притягуються до правової відповідальності та не караються за скоєні ними воєнні злочини чи злочини проти людяності. Також у межах Конвенції мають бути притягнені до відповідальності й покарані всі, хто пропагує вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності, у той чи інший спосіб закликає, підбурює чи спонукає до їх здійснення.
Стаття ІІІ. Держави-учасниці цієї Конвенції зобов’язуються вжити всіх необхідних внутрішніх заходів законодавчого чи іншого характеру, спрямованих на те, щоб відповідно до міжнародного права створити умови для видачі осіб, зазначених у статті II цієї Конвенції.
Згідно з третьою статтею Конвенції, держави-учасниці зобов’язані вживати всіх необхідних заходів для екстрадиції, відповідно до норм міжнародного права, осіб, яких підозрюють у вчиненні воєнних злочинів та злочинів проти людяності. У разі, якщо держава перешкоджає здійсненню правосуддя над злочинцями, її представники, відповідальні з дотримання норм міжнародного законодавства, можуть вважатися такими, що допускають вчинення злочинів.
Серед держав, які підписали і ратифікували Конвенцію про незастосування строку давності до воєнних злочинів та злочинів проти людяності вже 1969 року, був тодішній радянський союз. Того самого року документ підписали та ратифікували також Українська РСР та Білоруська РСР як держави-співзасновниці ООН. Оскільки російська федерація вважає себе правонаступницею срср, в усіх документах ООН зазначається, що рф також є підписантом та учасником Конвенції.
Стаття IV. Держави-учасниці цієї Конвенції зобов’язуються вжити відповідно до їх конституційної процедури будь-яких законодавчих або інших заходів, необхідних для забезпечення того, щоб термін давності, встановлений законом або іншим шляхом, не застосовувався до судового переслідування та покарання за злочини, зазначені у статтях I та II цієї Конвенції, і щоб там, де такий термін застосовується до цих злочинів, його було скасовано.
Вбивства та катування цивільних мешканців і військовополонених; не виправдане воєнною необхідністю руйнування й розорення населених пунктів; знищення критичної інфраструктури, що ставить під загрозу життя і здоров’я цивільних; вигнання і депортація місцевих мешканців з місць їхнього проживання; примусове переміщення українських дітей з однієї національної групи до іншої; викрадення громадської та цивільної власності — ці та багато інших злочинів стали регулярними і звичними для дій російських військових та цивільних представників російської федерації під час агресії проти України.
Окремої згадки потребує пропагована на найвищому державному рівні російської федерації геноцидна риторика, у межах якої українцям відмовляють у праві на існування, заперечують існування українського народу як окремої формації та закликають до «денацифікації» українців, маючи на увазі знищення української національної, культурної та політичної ідентичності. Численні російські пропагандисти регулярно відверто та відкрито закликають до знищення українців як нації і жодного з них не було притягнуто до відповідальності правоохоронними органами російської федерації, що свідчить про підтримку відповідних закликів та геноцидної риторики на найвищому державному рівні.
читайте також:
Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства є одним із засадничих документів для притягнення до відповідальності російських воєнних злочинців та всіх, хто скоїв, підбурював, заохочував і толерував на державному рівні заклики до злочинів та самі злочини проти людяності під час агресії російської федерації проти українського народу та держави Україна. І, попри те, що млин міжнародного правосуддя меле повільно, міжнародний трибунал над російськими воєнними злочинцями на чолі з диктатором владіміром путіним неодмінно відбудеться. Саме для цього притягнення до відповідальності та покарання за воєнні злочини та злочини проти людяності не мають строку давності.
Зазвичай мобільна вогнева група складається з 3-4 військовослужбовців, які переміщаються на пікапах. На озброєнні в них зенітні установки, ПЗРК, великокаліберні кулемети тощо. Для підвищення ефективності бойової роботи ці групи оснащуються приладами нічного бачення, тепловізійним обладнанням та прожекторами. Про це сьогодні під час ефіру «Єдиних новин» розповів речник Командування Повітряних Сил ЗС України полковник Юрій Ігнат.
читайте також:
Юрій Ігнат підкреслив, що цієї ночі було збито рекордну кількість ударних БПЛА у столиці. Наразі найбільшу кількість було знищено силами ППО на Київщині, 5 — на підльоті до столиці. Він нагадав, що в новорічну ніч цього року було збито 45 «шахедів».
— Протиповітряна оборона робить ті дива, в які часом важко повірити. Цього разу ворожі БПЛА летіли з двох напрямків. Перші — з курської області прямували за маршрутом одразу на Київ, другі — з південно-східного напрямку, кружляли в Запорізькій, Кіровоградській, Дніпропетровській, Миколаївській областях, а згодом були задіяні одночасно для завдавання масованого удару по столиці України, — додав речник Командування Повітряних Сил ЗС України.
Вагони-зерновози з маркуванням логістичного парку російської «Об’єднаної зернової компанії (ОЗК)» зі штаб-квартирою в ростові-на-дону вирушають з об’єкта ТОВ «Старобільський елеватор» (кадр із відео)
російська федерація мала намір і активно готувалася викрадати запаси українського зерна ще за кілька місяців до того, як владімір путін віддав наказ про напад на Україну. Про це йдеться у звіті «Перетворення сільського господарства на зброю. Незаконне захоплення та вилучення українського зерна росією», що підготовлений Мобільною командою правосуддя з питань злочину моріння голодом міжнародної юридичної фундації з прав людини Global Rights Compliance. У документі наведено неспростовні докази планування й підготовки російської федерації до викрадення українського зерна.
Розкриття умислу росії щодо перетворення продовольства на зброю в її незаконній війні проти України вимагає багатостороннього підходу, розгляду тактики облоги цивільного населення, руйнування критично важливої інфраструктури, а також захоплення та розграбування сільськогосподарської сировини. Цей звіт зосереджується на останньому — розкритті підступного сценарію, за яким росія намагається знищити українську сільськогосподарську продукцію, зруйнувати засоби до існування та поглибити глобальну продовольчу кризу. Це відбувається шляхом систематичного вилучення зерна, його перевезення на окуповані території всередині України або через кордон до росії, а потім здійснення безперервних нападів і знищення зернової інфраструктури та українських портів. Міжнародна увага до цього аспекту війни має бути привернута під час майбутнього Всесвітнього саміту з продовольчої безпеки, — зазначила Катріна Мердок, партнер та керівник проєктів з питань злочину моріння голодом в Global Rights Compliance.
У підготовленому експертами з прав людини Global Rights Compliance у співпраці з партнерами з Centre for Information Resilience та Intelligence Management Support Services документі зафіксовано інформацію про те, що російська федерація завчасно розпочала створення складної розгалуженої інфраструктури з метою вивезення зерна з України. Зокрема компанія Crane Marine Contractors (CMC) закупила три 170-метрові судна-зерновози, призначені для морського зернового термінала в Севастополі.
Ця компанія є дочірньою структурою російського державного оборонного підрядника United Shipbuilding Corp., який з квітня 2022 року перебуває під санкціями США за постачання зброї російській армії. Також російський оборонний підрядник почав закуповувати вантажівки для перевезення зерна.
Після початку широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року російські окупанти умисно націлилися на зернові райони України та інфраструктуру з виробництва продовольства. У стислі терміни загарбники створили розгалужену інфраструктуру для викрадення й вивезення зерна з окупованої території України до російської федерації та до інших країн світу вже під виглядом російського за документами зерна. Численні приватні українські зернові компанії примусово включили до складу російського державного оператора.
Оперативність і злагодженість захоплення російськими окупантами української зернової інфраструктури в цих регіонах засвідчує завчасне планування та високий рівень координації. Звіт фіксує інформацію про численні колони вантажівок, які вивозили зерно з тимчасово окупованих територій півдня України до Криму. Таке ж вивезення відбувалось на сході безпосередньо на територію російської федерації.
Супутниковий фотознімок елеватора у Мелітополі 2 березня 2023 року свідчить про те, що через об’єкт вивозиться значна кількість зерна; праворуч взятий із соцмереж фотознімок елеватора, на якому зафіксоване завантаження / розвантаження зерна
Зібрані Global Rights Compliance докази свідчать про план розкрадання українського продовольства «у безпрецедентних масштабах». Ринкова вартість викраденого в Україні зерна становить понад 1 мільярд доларів на рік. З огляду на це головною метою викрадення українського збіжжя у звіті названо отримання російською федерацією коштів на ведення бойових дій під час злочинної агресивної війни проти України та фінансування окупованих територій.
Важливим завданням окупантів названо також провокування та поглиблення глобальної продовольчої кризи з метою використати її як інструмент дипломатичного тиску й шантажу світової спільноти. У звіті наголошено, що систематичне викрадення й вивезення українського зерна російськими окупантами є частиною ширшого плану російської федерації зі знищення української інфраструктури, задіяної в експорті зерна, і виходу з Чорноморської зернової ініціативи.
Водночас перелік завдань російських окупантів у межах реалізації плану з вивезення українського зерна та продовольства в цілому може бути доповнений. Одним із них, як свідчать зібрані Харківським пресклубом у межах проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна» матеріали, було упокорення місцевого населення голодом або його загрозою та створення штучної залежності від поставок гуманітарної допомоги з боку окупантів.
Зокрема у фільмі «російський економічний тероризм» наведено докази створення російськими окупантами умов для виникнення штучного голоду на території Вільхуватської громади Харківської області. У ньому йдеться про спричинену свідомими діями загарбників продовольчу кризу й голод на місцевому рівні. Свідки фільму «російський економічний тероризм» волонтер Артем Василенко, Вільхуватський сільський голова Василь Сорокін, директор Вільхуватського ліцею Євген Новиков та мешканці громади розповідають про те, як росіяни вивезли продовольство, внаслідок чого мешканці голодували. Натомість за спроби представників місцевої влади надати людям продовольство їм погрожували смертю.
читайте також:
Такі дії окупантів можна вважати свідомим цілеспрямованим створенням умов для виникнення штучно спричиненої нестачі продовольства та, як наслідок, голодування місцевих цивільних мешканців територій України, окупованих російською федерацією. Це можна порівняти з Голодомором 1932–1933 років, одним із завдань якого було приборкання спротиву українських селян колективізації та політиці радянської влади на селі в цілому. Упокорення місцевих мешканців голодом і створення залежності від окупаційної влади мало полегшити російським загарбникам встановлення та легалізацію повного контролю над територією України.
Міжнародні юристи та правозахисники Global Rights Compliance вважають, що на підставі зібраних ними даних є високі шанси довести, що росіяни навмисне планували використати голод як інструмент війни.
Світлини зі звіту AGRICULTURE WEAPONISED. The Illegal Seizure and Extraction of Ukrainian Grain by Russia міжнародної юридичної фундації з прав людини Global Rights Compliance та відео Харківського пресклубу
«22 листопада у Парламенті були ухвалені ключові законопроекти, спрямовані на соціальний захист наших військовослужбовців та їхніх сімей. Згідно з законопроектом № 8313 відтепер всі демобілізовані військовослужбовці, включаючи інші військові формування, матимуть право на 60 днів оплачуваної відпустки», — повідомив перший заступник голови Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, народний депутат України Михайло Цимбалюк.
У пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» у частині, що стосується відпусток військовослужбовців, йдеться про внесення наступних змін до статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 27, ст. 385): доповнити частиною дванадцятою в наступній редакції: «12. Військовослужбовці, звільнені у зв’язку з демобілізацією із військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, забезпечуються відпочинком тривалістю 60 робочих днів з виплатою двомісячного грошового забезпечення впродовж мобілізаційного періоду за рахунок Держаного бюджету України».
Урядовці планують продовжувати інкорпорувати в правові норми участь жінок у формуванні політик, в їх реалізації, у складах наглядових рад, під час формування уряду, у виборчому процесі, на місцевих рівнях.
Про це заявила Віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина в рамках спеціальної дискусії на тему: «Жіноче лідерство: політичні, економічні, соціальні виклики у процесі вступу України до ЄС», яка відбулася під час 7-го Українського жіночого конгресу, який триває в Києві.
Ольга Стефанішина зауважила, що вимоги до «вирівнювання» гендерного законодавства й законодавства з питань прав людини не фігурують у 7 рекомендаціях Європейської комісії.
— Цей блок не підсвічувався як проблемний, адже це не є тим стрижнем нашої відповідності критеріям членства, щодо якого немає впевненості щодо України. Також це визнання того, що ми рухаємося на рівні з країнами ЄС, Україна не відстає від загального демократичного розвитку держав. Хоча деякі інші країни мають його в переліку основоположних трансформацій, які мають бути здійснені, — зазначила Ольга Стефанішина.
Інша учасниця спеціальної дискусії, голова представництва Європейського Союзу в Україні Катаріна Матернова, переконана, що важливі не лише законодавчі норми щодо участі жінок, а й практична реалізація цих норм.
— Гендерна рівність — це одна з основоположних цінностей Європейського Союзу. Є питання, з якими треба працювати, є певні директиви. Треба впроваджувати їх на практиці. Але я бачу значну динаміку у цій сфері, — заявила Катаріна Матернова.
Учасниці дискусії запевнили, що питання гендерної рівності буде під особливим контролем і надалі: «Ми рухаємося в ЄС і НАТО — це інклюзивний, широкий масштабний процес. І питання гендерної рівності, і питання рівності, питання верховенства права та демократії є наскрізними в абсолютно всіх питаннях, пов’язаних з цим рухом», — наголосила Віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина.
Сьогодні, 22 листопада, у Києві стартував 7-й Український жіночий конгрес — унікальна платформа, яка формує порядок денний держави у сфері гендерної рівності.
Цьогорічний конгрес відбувається під гаслом «Жіноче лідерство. Час відновлення. Час відбудови». Він триватиме два дні, 22 і 23 листопада, та об’єднує понад 50 спікерів і спікерок, котрі невпинно працюють на перемогу й розвиток України в різних сферах.
Серед них — перші особи держави, українські й іноземні парламентарі та парламентарки, членкині уряду, представники й представниці державного та громадського секторів, місцевого самоврядування, експерти й експертки, лідерки освітньої, медичної, правозахисної галузей, високі представники та представниці міжнародної спільноти, представники ЗМІ, а також усі небайдужі до проблем гендерної рівності.
Як зазначила співзасновниця Жіночого конгресу віцеспікерка Верховної Ради Олена Кондратюк, мета Конгресу — «домогтися, щоб жінки були паритетною з чоловіками складовою відбудови України, щоб вони мали змогу впливати на процеси й рішення без дискримінації та „скляних стель“».
Олена Кондратюк
Упродовж двох днів дискусії триватимуть на шести тематичних платформах. У перший день учасники й учасниці обговорили виклики для жінок у процесі вступу до ЄС, проблеми, з якими стикаються жінки в політиці як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях, можливості жінок в економічній сфері, освітні перспективи й виклики.
— На цьогорічному конгресі порушуються чесні питання й формуються чесні відповіді на нагальні проблеми українського суспільства: вступ до ЄС, економічне зростання, подолання корупції, адаптація систем освіти й охорони здоров’я, реабілітації ветеранів, — сказала Олена Кондратюк.
Перша леді України Олена Зеленська, яка також узяла участь у Жіночому конгресі розповіла, як сильно змінилася роль жінки в українському суспільстві.
Олена Зеленська
— За даними кадрового центру ЗСУ, нині в нас 43,5 тисячі жінок-військовослужбовців, втричі більше, ніж у 2014 році. 56 % новостворених бізнесів за цей рік — це жіночі бізнеси, більше, ніж будь-коли. З цих цифр складається виразна формула жіночого лідерства, — сказала Олена Зеленська.
У своєму зверненні під час відкриття заходу вона звернула увагу учасників і учасниць на необхідність створення безбар’єрного середовища в Україні, як фізичного, так і ментального, сприяння поверненню українок додому, навчання спеціалістів із надання психологічних послуг та важливості розв’язання довоєнних викликів для жінок, зокрема щодо рівної оплати праці жінок і чоловіків.
— Суспільство змінюється. Нам треба створити такі умови, щоб ці зміни відбувалися комфортно, — переконана Олена Зеленська.
Перша леді закликала жінок активно пристосовуватися до нової лідерської ролі.
— Під час війни українки здійснили такий сильний ривок у розвитку своїх лідерських якостей, стільки нового опанували, стільки на себе взяли. Ми не маємо погоджуватись на другорядність чи недооцінку. Жінки — лідерки. Це вже не треба нікому доводити, це вже факт, — заявила Олена Зеленська.
Надзвичайний та Повноважний Посол США Бріджит Брінк, яка також узяла участь у конгресі, заявила, що Посольство Сполучених Штатів Америки підтримує українських жінок у всіх аспектах їхньої діяльності та вважає, що без жінок неможлива ні перемога, ні відновлення України.
Бріджит Брінк
— Я буваю на різних подіях, присвячених жіночому руху. А на Українському жіночому конгресі мені бути особливо приємно. Я вважаю, що він буде важливий не тільки для руху за гендерну рівність, а й для відновлення України, — сказала Надзвичайний та Повноважний Посол США в Україні Бріджит Брінк.
Вона зазначила, що сміливість і сила українських жінок робить їх унікальними.
Нагадаємо, Український жіночий конгрес відбувається в Києві вже сьомий рік поспіль. Вдруге — в умовах широкомасштабного вторгнення рф в Україну.
Як повідомляють організатори, за роки свого існування Український жіночий конгрес досягнув вагомих цілей у впровадженні гендерної рівності й не має наміру зупинятися.
Наприкінці першого дня 7-го Українського жіночого конгресу вперше в історії України буде вручено нагороду за жіноче лідерство «Відзнака за визначні досягнення у сфері розвитку гендерної рівності та жіночого лідерства імені Мері О’Хейген».
Мері О’Хейген, головна радниця й директорка НДІ в Україні на Першому регіональному жіночому конгресі в Одесі
Відзнака імені Мері О’Хейген є символічною та втілює ідеї гендерної рівності й жіночого лідерства в усіх сферах суспільного життя.
Мері О’Хейген працювала в Україні 5 років після Революції Гідності. Вона очолювала український офіс Національного демократичного інституту (NDI). До України пані О’Хейген працювала над розбудовою демократій у різних країнах світу. Вона була відданою адвокаткою залучення жінок у політичну, економічну, соціальну сферу в Україні. Вона стала надійною партнеркою й символом підтримки жінок, їхніх ініціатив, активної ролі в ухваленні суспільно важливих рішень.
Першого лауреата відзнаки спільно визначили співзасновниці УЖК Олена Кондратюк, Марія Іонова і Світлана Войцеховська та члени команди ГО «Український жіночий конгрес».
Нагадаємо, Український жіночий конгрес відбувається щороку, починаючи з 2017 року. За цей час конгрес став головним майданчиком для формування гендерного порядку денного для органів влади, громадських організацій, медіа.
Вулична фотовиставка «Стерті з лиця землі» триває на Контрактовій площі у Києві. На 20 банерах зафіксовано трагедію десятків сіл та міст Донецької, Луганської, Харківської, Миколаївської та Херсонської областей, практично повністю знищених російськими окупантами. Організував виставку Український інститут національної пам’яті (УІНП) за співпраці з Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України й обласними військовими адміністраціями.
Про задум виставки та її мету кореспонденту АрміяInform розповіла головний спеціаліст відділу популяризаційної роботи УІНП Наталія Позняк-Хоменко.
Наталія Позняк-Хоменко (фото Віктора Дехтяра)
— Як і коли виникла ідея створити фотовиставку про знищені російськими окупантами населені пункти сходу та півдня України?
— Ідея виставки виникла у співробітниці нашого Інституту і волонтерки Зої Заблоцької, яка тоді їздила по сходу України. Село Долина на Донеччині так вразило її запустінням і мертвизною, що виникла думка зафіксувати й показати світові, що несе українцям «русскій мір».
Робота над організацією виставки тривала більше ніж пів року. Насамперед через те, що дуже важко було знайти інформацію про населені пункти, які досі перебувають в окупації. Дуже важко було отримати звідти фотографії.
Ми контактували із військовими адміністраціями Донецької та Луганської областей, взяли також Харківську область, для якої інформації було більше, бо на той час Харківщина була вже практично вся звільнена. Також приділили увагу півдню України, бо тамтешні міста і села так само опинились на лінії боїв.
Оскільки неможливо було показати все, ми орієнтувалися насамперед на ті міста і села, які зазнали найбільших руйнувань і були знищені на 80-100 %. Один із них — Попасну, російські окупанти вже навіть видалили з переліку населених пунктів, тобто не розглядають можливості її відбудови і вимагають переселення тих жителів, які лишилися, в найближчі населені пункти.
— Це, по суті, тактика випаленої землі…
— Так, на одному з банерів наведено слова військовослужбовця Олександра Хоменка, який бачив це в боях під Зайцевим. Він сказав, що для росіян війна — це бухгалтерія, коли вони сидять у бункері і просто квартал за кварталом, квадрат за квадратом вогнем зачищають села і перетворюють їх на купу каміння. Для загарбників це просто територія, яку треба знищити, а для людей, які там жили — це їхні долі, це їхня історія, це їхній світ, який руйнується просто у них на очах.
На відкритті виставки була представниця з Маріуполя, яка зауважила, що коли дивишся на це, мурашки по спині йдуть, тому що розумієш, скільки горя, скільки людської праці стоїть за цими страшними фотографіями. І, на жаль, цей вискал «русского міра», який ми показали — це далеко ще не фінал. Війна триває, і ті села та міста, які опинились на лінії зіткнення, поступово перетворюються в такі само населені пункти-привиди, де все зруйновано, де немає життя, де панує смерть.
— Як добирали перелік тих сіл та міст, про які йдеться на виставці? Він далеко не вичерпний…
— Насправді цих населених пунктів набагато більше, але ми були обмежені площею виставкової зони, де можна розмістити лише 20 банерів. Тому ми брали насамперед найбільш знакові населені пункти — Бахмут, Попасну, Сєвєрдонецьк, Соледар. Також ми брали найбільш зруйновані населені пункти, які знищені на 80-100%. Третій критерій відбору був суто практичним — це ті населені пункти, звідки ми могли взяти фотоматеріали.
За світлини дуже хочу подякувати нашим фронтовим кореспондентам — Андрію Довчакуз DonbasFrontliner, Костянтину і Владі Ліберовим, Оленці Максименко, а також пресофіцерам частин, які там воювали і які теж все фіксували і передали нам.
На жаль, не всюди можна було зібрати достатньо фотографій, є чимало населених пунктів, по яких вони практично відсутні. По Луганщині, наприклад, можна було зробити набагато більше, але, на жаль, доводилось збирати інформацію про такі населені пункти, як Воронове, Метьолкіне, Борівське, Синецький виключно по Telegram-каналах, бо інших джерел не було.
Дуже важливу інтерактивну карту зробив Олексій Задєсєнцев із Сєвєродонецька, на якій зафіксовані всі місця руйнувань, які йому вдалося встановити за матеріалами відкритих джерел у мережі Інтернет. Звідти ми також брали матеріали. Також зверталися до людей, які виїхали, просили фото у них. Бо зараз у тих селах і містах не лишилось зовсім нікого, хто міг сфотографувати сучасний стан своїх домівок. А спеціально дістатися туди, щоб сфотографувати, також неможливо.
— Як вдалося налагодити співпрацю з місцевою владою, яку роль виконали регіональні відділення Українського інституту національної пам’яті?
— Харківську область повністю взяв на себе Північно-Східний (Харківський) відділ УІНП, Миколаївські та Херсонську область відпрацював Південний відділ. Дякуємо Марії Тахтауловій та Уляні Громович за їхню працю з пошуку фото та інформації. По Луганській і Донецькій областях ми з Києва співпрацювали з Луганською та Донецькою обласними військовими адміністраціями.
В цілому ж це була наша спільна праця, всього колективу УІНП. Виставка, можна сказати, пропущена через наше серце. Вона, на жаль, свідчить, що у разі, якщо ми не зупинимо зараз ворога, якщо ми його не виженемо, то вся Україна може стати такою. Ми бачили це в Ірпені, ми бачили це в Бучі, ми бачили це в інших містах і селах, куди заходив ворог. Тому нам зараз чітко зрозуміло, що ми не маємо права програти.
— Окупанти зруйнували найбільшою мірою ті частини України, які проголошували в своїй пропаганді російськомовними і проросійськими. Саме схід і південь рашисти йшли буцімто «визволяти», а насправді перетворили на руїни. Чи немає в цьому певного парадокса?
— Це зовсім не парадокс. Річ у тім, що їм ці території потрібні просто як сировинний додаток. Їм південь був потрібен як сухопутний коридор до Криму, їм потрібні були Донеччина і Луганщина для сировинних запасів. А те, як будуть жити люди, як буде розвиватися інфраструктура, їх абсолютно не цікавило. Ще в 2014 році росіяни повивозили обладнання всіх заводів і шахт, які працювали. А все, що не змогли вивезти цілим — розпиляли на металобрухт і просто познищували, позатоплювали шахти. Це така суто російська психологія, яку можна передати висловом «так не дістанься ж ти нікому».
читайте також:
На жаль, це притаманно росіянам, які вважають, що якщо це не їхнє, то можна його знищити, перетворити на пустелю. Це російська психологія і, на жаль, ми маємо розуміти, з ким ми маємо справу. Вони воюють не за людей, а просто за територію. Будь-які захоплення росією сусідніх територій супроводжувалися жахливим винищенням, геноцидом місцевого населення. Згадаймо підкорення Північного Кавказу і геноцид адигейців, які там проживали. Те саме бачимо з народами Сибіру, представників яких зараз найбільше мобілізують для участі у війні проти України. Знищення всього на шляху розширення імперії і використання місцевого населення для подальшої експансії — це типова російська імперська політика. Саме тому — маємо вистояти попри все.
У 2017 році Президент України підписав Указ № 380/2017, де йшлося про те, щоб «установити в Україні День Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, який відзначати щороку 21 листопада».
Цьогоріч українські десантники всьоме відзначають професійне свято за новою датою.
З початком широкомасштабного вторгнення рф на територію України воїни ДШВ з першого дня стали на захист держави. Разом з іншими підрозділами Сил оборони українські десантники не дали окупантам захопити столицю країни. А згодом військовослужбовці ДШВ ЗСУ були серед підрозділів, які звільняли північні регіони України, Харківщину, Херсонщину, окремі населені пункти на сході України.
«Військові частини та підрозділи Десантно-штурмових військ Збройних Сил України успішно ведуть бойові дії на найбільш важливих напрямках та щодня просуваються вперед, звільняючи кожен метр рідної землі! Ми повертаємо свої території, і це найцінніше для нас усіх!» — зазначив командувач Десантно-штурмових військ ЗСУ генерал-майор Максим Миргородський.
За його словами, на сьогодні десантники на високому рівні освоїли різноманітні зразки іноземного озброєння та військової техніки. Це бронетанкова техніка, артилерійські системи, стрілецька зброя, колективне озброєння та різні технічні засоби. Захисники України ефективно застосовують її у боях з російським агресором.
За час російсько-української війни тисячі українських десантників відзначені державними нагородами.
Девіз Десантно-штурмових військ — «Завжди перші», воїни в марунових беретах неодноразово підтверджували в запеклих боях з російським агресором. Слова клятви українського десантника є дороговказом для «крилатих» піхотинців:
«Я завжди ставлю на перше місце виконання бойового завдання.
Я ніколи не прийму поразки.
Я ніколи не спасую перед труднощами.
Я ніколи не залишу в небезпеці бойового товариша».
АрміяInform приєднується до привітань та бажає українським десантникам військової вдачі і нових перемог!
