Під час візиту до України голова ОБСЄ, міністр закордонних та європейських справ і торгівлі Мальти Ієн Борг відвідав Гостомель, Бучу та Бородянку, аби побачити руйнівні наслідки російської агресії.
«російська агресія принесла страждання Гостомелю, Бучі та Бородянці в Україні. Як чинний голова ОБСЄ я зустрівся з цими громадами, щоб висловити солідарність», — йдеться у повідомленні.
Ієн Борг заявив, що Мальтійське головування в ОБСЄ завжди нагадуватиме світові про звірства, яких зазнала Україна і її народ.
Як повідомляла АрміяInform, на Херсонщині армія рф скинула авіабомби на житлові будинки.
Під час боїв за аеропорт «Антонов» у Гостомелі російська армія втратила близько 200 елітних бойових фахівців із захоплення аеродромів та аеропортів. Про це повідомляє пресслужба ГУР МО України, посилаючись на слова неназваного командира підрозділу спецпризначення ГУР МО України, офіцера-розвідника, який брав участь у битві за Київ.
Він нагадав, що за планом москви, летовище під Києвом мало послужити ключовим хабом для швидкого перекидання транспортною авіацією техніки та живої сили для подальшої окупації столиці України.
«Схоже, росіяни думали, що повторять сценарій захоплення аеродрому, як під час „приштинського кидка“ в Косово від 12 червня 1999 року. Вони думали, що в Гостомелі повторять сценарій захоплення аеродрому, як під час подій у Казахстані на початку січня 2022 року. Вони були настільки самовпевнені, не усвідомлюючи, що мають справу з українцями», ― зазначив Герой України.
Розвідник пояснив, що дії спецпризначенців ГУР МО України та інших підрозділів Сил безпеки й оборони держави у Гостомелі були спрямовані на те, аби знищити якомога більше сил і засобів ворога та не допустити захоплення аеродрому.
Внаслідок запеклих боїв злітно-посадкова смуга на летовищі стала непридатною для прийому російських транспортних бортів з військами та технікою. Ворог поніс значні втрати.
«У боях за аеродром „Антонов“ держава-агресор втратила близько 200 елітних бойових фахівців із захоплення аеродромів та аеропортів, які десятиліттями брали участь у військових навчаннях такого типу», ― повідомив представник ГУР МО України.
У понеділок, 31 липня, до України прибув Міністр закордонних справ Хорватії Гордан Грлич-Радман. Під час свого візиту він поклав квіти до Стіни пам’яті загиблих за Україну.
«Під час сьогоднішнього візиту до України разом із заступником міністра закордонних справ України Євгеном Перебийносом біля Стіни пам’яті полеглих за Україну віддав данину пам’яті всім, хто мужньо захищав свою Батьківщину», — йдеться у повідомленні.
During today’s visit to #Ukraine, together with 🇺🇦 Deputy FM @YPerebyinis at the Wall of Remembrance of the Fallen for Ukraine, paying tribute to all those who bravely defended their Homeland. pic.twitter.com/mx7PYvtY4W
Свій візит в Україну Грлич-Радман розпочав із поїздки до постраждалого від дій військових рф міста Гостомель у Київській області.
«У партнерстві з хорватським відділенням ЮНІСЕФ уряд Хорватії закупив 50 генераторів для шкіл і лікарень у всій країні, включно з дитячим садком «Веселка», — зауважив він.
Десантник Петро родом із Рахова є представником роменської національності. З перших днів широкомасштабного вторгнення російських окупантів, Петро у складі свого підрозділу прийняв удар на Київщині. За його плечима низка успішних операцій, які проводилися неподалік української столиці.
Перший бій завжди залишається у пам’яті
Свій перший бій десантник Петро запам’ятав дуже добре. Це сталося неподалік Ворзеля. Тоді хлопець вперше прийняв бій та вперше втратив бойового побратима.
– Нам поставили завдання витягнути з оточення розвідників. Невеликою групою ми вирушили у задану точку. Довго йшли пересіченою місцевістю. В одній з лісосмуг, коли хотіли перейти дорогу, помітили рух у нашому напрямку 7 ворожих БМД. Їх там не повинно було бути, адже ця територія ще перебувала під нашим контролем. Наш командир доповів у штаб. Там прийняли рішення знищити ворожу бронетехніку, – пригадує Петро.
Поруч з дорогою був недобудований двоповерховий будинок. Десантники вирішили там влаштувати пастку для ворога та знищити його. Петро з кількома товаришами зайняли позиції на другому поверсі.
– У вікно я помітив, що ворожа колона запинилися прямо під нашим будинком і почала заряджати БК. Ми відразу відкрили вогонь по противнику. В перші хвилини бою пострілами з РПГ знищили кілька машин. Однак, решта відкрила по нам шквальний вогонь. Цегляний будинок прошивало наскрізь. Разом з товаришами довелося покидати другий поверх і переміститися на перший, – розповідає десантник. – Потім виявилося, що там залишився поранений побратим. Я повернувся по нього. Він кричав від болю. Я не міг знайти місце поранення. Також, коли ми відтягували пораненого по сходам на перший поверх, його аптечка розсипалася. Довелося вколоти йому своє знеболююче, хоча так за правилами робити не можна. Однак, не міг дивитися як він страждає від болю.
З двору будинку був лише один вихід і по ньому гатила ворожа БМД. Решта бронетехніки була з іншої сторони будівлі. В українських десантників закінчувалися набої та постріли до РПГ. До того ж вже були втрати. Командир прийняв рішення відступити та викликав на себе вогонь артилерії.
– Влучним вогнем з останнього пострілу РПГ ми знищили ворожу машину, яка перекривала нам вихід з двору. Решта ворожих БМД не наважилася обходити дім. Коли ми покинули будівлю, то помітили, що до нас через поле мчать два цивільні мікроавтобуси. То були українські військові, які їхали нас витягувати, – пригадує Петро. – Ми швидко у машини погрузили пораненого та тіло загиблого. Далі нас відвезли до знищеного мосту через річку Ірпінь. Там пораненого передали медикам.
Штурм Гостомельського аеропорту
Пізніше перед підрозділом десантників стояло завдання зайти на територію Гостомельського аеропорту та вибити ворога зі стратегічно важливого об’єкта. Був сформований зведений підрозділ. В його складі перебував і Петро.
– До території аеропорту ми висунулися у темну пору доби. В нас були тепловізори, а тому ми могли бачити ворога. Наші БТРи на ходу пробили стіни аеропорту та маневруючи просувалися до злітної смуги. Рашисти намагалися на кількох бронемашинах обійти нас з флангів. Зав’язався запеклий бій. Ми мали втрати, проте змогли знищити ворожі машини разом з живою силою, – говорить Петро. – Ми майже наблизилися до злітної смуги, коли помітили, що нас намагаються взяти у кільце вже ворожі танки. Вирішили відступити аби уберегти особовий склад.
Командир десантників передав координати ворога та його бронетехніки. Українські артилеристи вдало по ним відпрацювали. Як виявилося пізніше, майже уся ворожа техніка з окупантами була знищена. Вцілілі ж росіяни ганебно здалися в полон.
– З аеропорту ми висунулися у Бучу. Під покровом ночі на БТРах заїхали у передмістя. Лише тоді, під світлом вуличних ліхтарів я розгледів, що поруч на броні лежало тіло мого близького товариша Василя. В грудях було наскрізне поранення. Не було ні серця, ні легень. Вперше, за час моєї військової служби, я не стримав сліз, – пригадує Петро.
Після Гостомеля і Бучі він побачив прямий шлях до перемоги
Українські десантники мали завдання звільнити Бучу від російських загарбників. З перших хвилин перебування у місті українські військові були вражені тими звірствами, яке творили представники так званої «другої армії світу». Повсюди були тіла. Тіла цивільних…
– Від усього, побаченого у Бучі, мене заполонила нестримна злість. Я ще розумію, коли на війні вбивають військових, але в чому були винні цивільні люди: беззахисні жінки, літні чоловіки та діти. Московити вбивали їх просто за те, що вони громадяни іншої країни і, можливо, не говорили російською. Ось такі вони, браття «слов’яни» і я їх буду бити, поки будуть сили.
Захиснику України важко пригадувати як їхній підрозділ потрапив до ворожої засідки під Бучею. Тоді загинули ще кілька його бойових товаришів. Проте, до того часу наші армійці вже добре навчилися перемагати московитів і швидко знищили всіх нападників.
– Саме після Бучі, в нас зміцнилася віра в власні сили і ми побачили прямий шлях до перемоги. Так звана «друга армія світу» лише на папері виявилася такою потужною. Насправді ж, ті російські десантники – добре вміють лише тікати від наших куль. В останньому їм напевно й немає рівних. Коли ж ми спілкувалися із військовополоненими, то вони казали одне й те ж, що їх послали на навчання та чи не в кожного є дід і дядько з України. Негайно так ставали щирими українцями і відхрещувалися від путіна, – сміється армієць.
Після Ірпеня він не може назвати росіян людьми
Добре пам’ятає воїн ЗСУ і запеклі бої під Ірпенем.
– Нас тоді рашисти всіляко намагалися оточити біля великого автомобільного мосту. Їх було багато. Почали стріляти по нас із РСЗВ «Град» та, окрім нас, окупанти ще зачепили своїх же. Останні в паніці відступили і це відкрило нам шлях виходу з «вогняного кільця». Навколо нас тоді все буквально палало та диміло. Таке забути важко… Та дивом всі наші залишилися цілими, бо ми діяли чітко і злагоджено, – розповів солдат Петро.
Пізніше, після контрнаступу українців окупанти повтікали, але після себе залишили не тільки вкрадені ноутбуки, телевізори та жіночі речі, а й своїх поранених.
– Під Ірпенем я побачив й такого, після чого росіян уже важко назвати людьми, – говорить воїн. – Так, в одному місці було чимало тіл цивільних людей, вбитих в різні дні. Ховати їх рашисти не дозволяли місцевим. На більшості були сліди катувань, а руки – зав’язані. Напевно гітлерівці такого б не зробили.
А одного разу, до них на позиції за 4-5 кілометрів сам прийшов російський десантник, щоб добровільно здатися. Він повідомив, що увесь його підрозділ знищила українська артилерія і він, отямившись після вибухів, щоб просто вижити вирішив стати полоненим.
– Горе-воїн розказав, що харчами їхні командири не забезпечили. Теплого одягу також не було. Стояли здебільшого по лісах, бо навіть в цивільних українцях бачили страшних «бандерівців». Доводилося їсти бродячих собак. Щодо їхньої тактики ведення бойових дій, то вона ґрунтується на «наступі кількістю». При цьому вони чомусь не хочуть вчитися на своїх же помилках і постійно їх повторюють, – говорить воїн.
На Донеччині рашисти діють як шакали
Після визволення Київщини, військову частину Петра направили на Донецький напрямок. Здобувши певного досвіду, вони ще результативніше стали бити ворога.
– У порівнянні зі столичним регіоном, у Донецькій області окупанти демонструють ще більше страху. Це видно по їхніх не впевнених і хаотичних діях. Голови із окопів не висовують. Напевно вони зрозуміли, що не вдома. Але як раніше, так й зараз у нас вдень пачка пакетів на росіян йде. Наша артилерія дуже добре працює і скажу, що вони дуже бояться нас, українських десантників, – говорить воїн ЗСУ.
Говорячи про мотивацію рашистів, солдат Петро відмічає, що під Києвом вони ще проявляли певний пафос «непереможності», вважали Україну «своєю».
– На Донеччині зараз вони діють як якісь шакали. Мабуть всі їхні думки лише про те, як би ще чогось вкрасти та як втекти з фронту додому живим. Їхні генерали гонять окупантів на смерть від наших куль. росіяни бояться Збройні Сили України і віддають перевагу обстрілам селищ із цивільними. Ось така сьогодні тактика «другої армії». Натомість ми сильні духом і зброєю. Тому обов’язково скоро виженемо окупантів із нашої землі, – зазначив насамкінець український десантник Петро.
Урмас Рейнсал поспілкувався поспілкувався з офіцерами, які віддано захищали Україну.
«Вони дали чітко зрозуміти, що Україні потрібна додаткова допомога, щоб продовжувати захищати не лише свій суверенітет, але й свободу всього вільного світу», – написав він.
Visited Hostomel airfield today in #Ukraine & spoke with officers who fiercely defended their homeland 🇺🇦.
Their message was clear. They need more aid to continue defending not only their sovereignty but the freedom of the whole free world. #StandWithUkrainepic.twitter.com/RawFApRx2R
Президент України Володимир Зеленський зустрівся з американським актором, кінорежисером, сценаристом і продюсером, лауреатом премії «Оскар» Шоном Пенном, який прибув до нашої країни для зйомок документального фільму.
Глава держави подякував відомому актору й кінорежисеру за увагу та підтримку, яку він надає Україні від початку війни.
Шон Пенн зі свого боку висловив бажання відвідати населені пункти України, які постраждали від російської агресії.
«Шоне, ми дуже зацікавлені в тому, щоб показати світові, що сталося навколо Києва. Я знаю, що ви в перші дні цієї війни були тут. Багато чого змінилося в Києві. Але навколо Києва є деякі міста, які дуже важливо продемонструвати світові – показати те, що накоїла Росія», – зазначив Володимир Зеленський.
Американський актор і кінорежисер відвідав Україну в перший день широкомасштабного вторгнення Росії 24 лютого. Шон Пенн мав на меті зафіксувати події в нашій країні, щоб донести світові правду про російську агресію. Тоді ж відбулася коротка зустріч Президента Володимира Зеленського та Шона Пенна.
У червні організація CORE, що її заснував режисер, провела благодійний вечір на підтримку України, до учасників якого звернувся Володимир Зеленський.
«Під час моєї першої поїздки за межі Києва я відвідала аеродром Гостомель, де билися українські воїни і перемогли в одній із перших важливих битв у війні. Мої думки – разом з Донбасом, де зараз відбувається вирішальна битва», – зазначила Бріджит Брінк.
Десятки світлин Бучі, Ірпеня, Маріуполя, інших розбомблених військами рф українських міст увійшли до експозиції, яка відкрилася в четвер у будівлі Конгресу США.
Виставку офіційно відкрили спікерка Палати представників США Ненсі Пелосі та посол України у Вашингтоні Оксана Маркарова, повідомляє власний кореспондент Укрінформу.
«Це є свідченням тяжкого часу, який переживає зараз народ України», – зауважила Пелосі, коментуючи фото, представлені американському Конгресу.
Вона відзначила величезний героїзм, з яким українці протистоять російській агресії, а також мужність, з якою вони переживають жорстокість війни, розв’язаної кремлем.
«Нам казали, що росіяни мають набагато більше вогневої потужності… Але за рівнем мотивації українці їх далеко випереджають, і ці фотографії є свідченням цього», – підкреслила спікерка Палати представників.
Вона також звернула увагу, що Конгрес США докладає всіх зусиль, аби забезпечити тверду підтримку України, у тому числі ухваливши законопроєкт про ленд-ліз у день, коли відкрилася фотовиставка.
Зі свого боку, Оксана Маркарова подякувала Конгресу й уряду Сполучених Штатів за підтримку, наголосивши, що це важливо для України й українців.
«Я хотіла б, аби ці світлини показували мою країну інакше», – сказала посол.
Вона зазначила, що Україна до війни була країною зі щасливими обличчями людей, гарними краєвидами, власними досягненнями й інноваціями. Однак російські війська зруйнували міста, покалічили долі мирних громадян і позбавили багатьох дітей життя та майбутнього.
Маркарова підкреслила, що путінські війська чинять справжній геноцид народу України, про що свідчать світлини з Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Гостомеля й багатьох інших українських міст і сіл.
«Ви можете бачити, як кояться жахливі вбивства, викрадення й ув’язнення людей, тортури, зґвалтування», – розповіла посол. Вона підкреслила, що важко назвати, яких воєнних злочинів не вчинила росія в суверенній і мирній Україні.
Проте Україна продовжує протистояти російській навалі, а також боротися за збереження мирного світового порядку. У цьому зв’язку Маркарова подякувала США й іншим країнам за підтримку.
Військове містечко, що розташоване впритул до аеропорту Гостомель, з перших хвилин широкомасштабної військової агресії Кремля, з перших ракетних ударів й до повного його звільнення, окупанти постійно наповнювали смертоносним вибухонебезпечним «сміттям». Спеціальний кореспондент АрміяІnform відвідав містечко, разом із тими, хто прагнув відвідати рідну оселю після того, як їхнє місто було одним із «найспекотніших» бойових місць Київщини.
Флешмоб: знайди привід для щастя!
Якщо ви скучили за автомобільними «корками» та «тягучками», вирушайте на північний схід від столиці нашої Батьківщини. У тому напрямку, звідки на Київщину прийшли рашисти, масово їдуть колишні мешканці Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Ворзеля, Бородянки та багатьох інших населених пунктів. Вони повертаються попри те, що саме для них кремлівська орда, окрім страшної розрухи, залишила страшні «сюрпризи». Стоячи у довжелезних чергах на блокпостах, мешканці цих міст жадібно ковтають нову й нову інформацію з соціальних мереж своєї малої батьківщини. Вони радіють кожному новому повідомленню про відновлення інфраструктури, початку роботи медичних й соціальних служб, чисельним толокам їхніх земляків по наведенню ладу на розмінованих об’єктах, вулицях та площах їхніх радних міст та селищ.
Київщина втомилась від поганих сумних новин, які розповідають про військові злочини російських озброєних дикунів. Ті, хто вижив, намагаються вичистити не лише свої обійстя від бруду «руського миру», а й свої душі — від страхів бути розстріляним або зґвалтованим московськими виродками, від негативного сприйняття світу. У місцевих соціальних мережах стихійно з’явився новий флешмоб: знайди привід для щастя! Навіть звичайне повідомлення про те, що хтось повернувся до рідного дому або просто уцілів під час російської тимчасової окупації, викликало десятки та інколи сотні «лайків». Це, звісно, мене тішило, та водночас змушувало хвилюватись про безпеку моїх земляків. Кількість вибухонебезпечних залишків «російського сміття», особливо у місцях інтенсивних бойових дій, нікому з них не дозволяла бути радісно безпечним та легковажно необачним. Постійно, впродовж нашої подорожі до Гостомеля, лунали потужні вибухи. На щастя, — це працювали сапери.
«Георгієвська стрічка», яку смертельно небезпечно чіпати
При під’їзді до понівеченого військового містечка я помітив, окрім руйнації та сміття, ще одну візитівку «руського миру» — так звану колорадську стрічку. Якась російська потвора щільно обмотала навколо нижньої гілочки куща на узбіччі дороги смугасту «приманку». Поруч знаходились листи фанери з червоним написом: «Міни!» Уся лісосмуга вздовж дороги та навколо військового містечка була помічена такими попередженнями. По дорозі повільно рухались вибухотехніки ДСНС. Інколи вони заходили у глибину хащів, ставили спеціальні мітки у підозрілих місцях.
— Наш підрозділ прибув із Луганщини для посилення роботи з розмінування Бучанського району. За час перебування у місці проведення робіт ми виявили та знешкодили надзвичайно велику кількість вибухонебезпечних предметів. Серед них найчастіше зустрічались артснаряди, гранати, залишки ракет, — розповів Іван, командир підрозділу ДСНС зі Сходу України, — Крім нашого підрозділу, також працює ще кілька груп зі всієї країни. Роботи дуже багато. Терміни стислі. Наближаються пасхальні свята та поминальні дні. Люди повертаються попри велику небезпеку для їхнього життя та здоров’я. Особливо підступними залишаються так звані розтяжки та інші смертельні пастки, що встановлені ворогом з урахуванням психології майбутньої жертви.
Під час нашого спілкування до екіпажу вибухотехніків постійно підходили та під’їжджали місцеві мешканці. Вони просили обстежити їхні покинуті транспортні засоби, квартири, будинки, городи. Хтось просив витягнути зі двору нерозірвані боєприпаси та схожі на них предмети. Хтось жалівся на уламки крилатої ракети, хвіст від якої загрозливо стирчав посеред його земельної ділянки та заважав займатися весняними польовими роботами. Всі ці звернення ДСНС ретельно фіксували у журналі та, вибачаючись, просили зачекати, коли й до них дійде черга. Список «замовлень» на розмінування був великим. Надзвичайно багато «пекельного сміття» залишила після себе рашистська вояччина.
Повернення за «залишками» мирного життя
В’їзд цивільного автотранспорту до військового містечка був заборонений. На блокпосту перевіряли прописку. Гостомельчан на територію містечка пропускали після інструктажу про обережне поводження та перебування лише в будинках, що перевірені військовими вибухотехніками. Ті, хто мешкали у Гостомелі та повернулися за «залишками» мирного життя до рідних домівок, в руках виносили дивом вцілили речі. Ще ніколи за більш ніж пів тисячолітню історію стародавнє місто Гостомель, яке отримало у 1614 році Магдебурзьке право, не зазнавало такого вандалізму.
— Усе, що не було зруйновано вибухами, понівечено кацапськими мародерами. Якщо саме військове містечко постраждало на 70 відсотків, то квартири пошкоджені на всі 100 відсотків. Вони не придатні до життя. Російські орки так і не змогли перемогти Збройні Сили України та вимішували свою злобу на майні громадян, які проживали на території цього містечка, — пояснив військовий з позивним «Тамерлан». Його підрозділ звільнив, взяв під охорону та оборону цей об’єкт разом із заводом «Антонов». — Люди повертаються за документами, особистими речами першої потреби. За першу половину дня було близько 100 громадян. Вони заходили виключно у ті будинки, в яких вже відпрацювали інженери-вибухотехніки. Я особисто раджу людям ще трішки почекати із поверненням. Перебувати тут дуже небезпечно. Деякі знайдені саперами предмети настільки складні, що доводиться знешкоджувати їх на місці.
Ми повертались у столицю дорогою, яка для багатьох російських окупантів перетворилась на шлях до «бучанського пекла» (вже відома вулиця Вокзальна). На узбіччі рясно майоріли червоні попереджувальні написи про мінну небезпеку та бірюзові пакети з російських військових продпайків. Сміттєвий бак із латинськими літерами «V», які залишили після себе москалі, нагадував про справжню сутність рф. Дорогою я побачив далеко у полі сірий тулуб крилатої російської ракети, яка так і не вибухнула та стирчала з ниви, як величезне залізне бадилля. Таке саме крилате «російське сміття» застрягло прямо посеред дороги на Бучу. Довелось обережно об’їжджати його на малій швидкості.
Безперечно, на весь цей смертельно небезпечний бруд «русського миру» чекало «генеральне прибирання». За даними голови Київської ОВА Олександра Павлюка, на початок квітня в області було знешкоджено більше ніж 11 тисяч вибухонебезпечних предметів. І хоча повне розмінування області, на думку очільника Київської ОВА, займе не менше ніж рік, основні напрямки будуть очищені вже до кінця травня.
У Бучі ми знову потрапили в автомобільний «корок», бо будівельна техніка працювала над відновленням пошкодженого бронетехнікою та вибухами дорожнього покриття відомої на увесь світ вулиці. Згодом, через декілька днів бучанці продовжили гостомельський флешмоб: знайди привід для щастя! Вони написали у соцмережах, що у їхніх вцілілих, розмінованих будинках на вулиці Вокзальна з’явилась електрика. Темрява російського мордору поступово зникає з міст та сердець мешканців Київщини.
На території Гостомельської сільської ради комендантська година буде тривати цілий тиждень — з 06:00 7 квітня до 6:00 14 квітня. Про це повідомила Київська обласна військова адміністрація у телеграм-каналі.
Такі обмеження необхідні для того, щоб фахівці могли розблокувати об’єкти інфраструктури та зробити їх безпечними для мешканців.
Під час комендантської години категорично забороняється:
перебувати на вулицях та інших громадських місцях;
пересуватися транспортом та пішки.
Зазначимо також, що комендантську годину у деяких селах Баришівської, Калитянської та Великодимерської громад Київщини продовжено аж до 10 квітня.
