Чому спалити москву хотів навіть Богдан Хмельницький, та і не тільки він? Переконані, що більшість українців мріяли б на власні очі побачити цю, без перебільшення, яскраву подію.

Виявляється, що таке бажання виникало багато разів і не лише в українців. Більше про спалення цього міста у своєму матеріалі розповідає кореспондент АрміяInform Євген Букет.

Як свідчать літописи, в ХІІ – ХІІІ столітті москва щонайменше тричі спалювалася і будувалася заново. Та дерев’яна фортеця, що буцімто була закладена Юрієм Долгоруким на річці Москві, згоріла дотла в 1177 році завдяки рязанському князю Глібу Ростиславичу.

Тільки в 1339 році ставленик хана Узбека Іван Калита побудував на московському пагорбі Кремль, який став основою існуючого сьогодні міста. Але й після того воно вигорало десятки разів.

Український історик Микола Костомаров не без задоволення розповідав про це: «москва, як відомо, славилася багатьма історичними пожежами, що нищили не лише житла, а й тисячі людей.

Варто пригадати пожежу 1493 року, яка спустошила всю москву і кремль, славну пожежу 1547 року, коли, окрім будівель, заживо згоріло понад дві тисячі народу; пожежу 1591 року, що принесла Борису Годунову нагоду показати народу свою щедрість.

Пожежі за Михайла Федоровича були такими частими, що не обходилося без них жодного місяця; іноді на них була така родючість, що вони слідували одна за одною щотижня і навіть траплялося, що за одну ніч москва загорялася рази по два чи по три.

Деякі з цих пожеж були такими спустошливими, що винищували за один раз третину міста».

Карали московитів, брали в облогу їхню столицю та спалювали її Великий князь Литовський Ольгерд (1368), ординські хани Едигей (грудень 1408), Улуг-Мухаммед (1439), Мазовша (1451), кримський хан Мехмед I Ґерай (1521) та інші правителі.

Особливо яскравими та руйнівними були пожежі в серпні 1382 року, коли москву спустошив Тохтамиш, та 3 червня 1571-го, коли царя Івана IV покарав за несплату данини кримський хан Девлет I Ґерай. Мало не стер москву з мапи світу український гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний в 1618 році.

Тому не дивно, що саме спаленням столиці вирішив покарати недобросовісного союзника – московського царя і очільник Війська Запорозького Богдан Хмельницький.

Після того, як Богдан Хмельницький підписав у Переяславі союзницьку угоду з московитами, вони вирішили повернути собі вихід до Балтійського моря, втрачений згідно зі Столбовським миром зі Швецією 1617 року. Тому вбачаючи в діях москви загрозу власним інтересам, шведи вирішили втрутитися в конфлікт.

Упродовж 1655 року шведська армія захопила Велику Польщу, Мазовію і Малопольщу, розмістивши у найважливіших містах і замках, включно з Варшавою і Краковом, військові гарнізони. Король Речі Посполитої Ян ІІ Казимир програв вирішальну битву і втік до Священної Римської Імперії.

І саме австрійський цісар Фердинанд ІІІ, який взяв під опіку польського короля, придумав помирити царя Олексія Михайловича з Яном Казимиром, направивши в грудні 1655 року посольство в москву. Про це одразу стало відомо Богданові Хмельницькому.

Цар був дуже зацікавлений у військовій допомозі козаків у війні проти Швеції, яку мав намір оголосити найближчим часом. Тому почав вимагати від гетьмана: «мужиком его называючи…, чтоб до его митрополии москвы становился».

У відповідь на таке зухвальство, адже війна зі Швецією означатиме підтримку Речі Посполитої, «…Хмельницький з великим пересердям і, називаючи московського царя жидом, обіцяв прийти до столиці [москви], коли весна тільки настане зі 100 000 [козаків], щоб тільки зволив почекати у своїй столиці цар…»

Про це в березні 1656 року скаржилося московське посольство царя Олексія Михайловича австрійському імператору Фердинанду ІІІ-му.

Незабаром московія все ж оголосила війну Швеції і припинила бойові дії на польському фронті. А 24 жовтня того року в селі Немежа коло Вільна (тепер Вільнюс, Литва) між Річчю Посполитою і московською державою було укладене сепаратне перемир’я. Воно скасовувало Переяславську угоду з Військом Запорозьким.

Вже за місяць, 26 листопада 1656 року в місті Раднот (тепер Єрнут, Румунія) було підписано угоду між Україною, Швецією, Трансильванією, Бранденбургом та литовським князем Богуславом Радзивіллом про військовий союз для боротьби з Річчю Посполитою та майбутнього походу на москву, який мав завершитися її спаленням.

Але реалізації цих намірів завадила несподівана хвороба і смерть Богдана Хмельницького.