Він знімався в українських стрічках «Черговий лікар», «Реальна містика», «Жіночій лікар», брав участь в міжнародних проєктах, і майже десять років керував дитячим театром, який неодноразово ставав лауреатом міжнародних конкурсів та фестивалів.

Нині Володимир швидше реагує на свій позивний «Космос», ніж на ім’я, адже тепер 51-річний чоловік носить український однострій — попри вік, попри відсутність бойового досвіду…

Поки його підрозділ перебуває на відновленні, кореспондентка АрміяInform поспілкувалась з українським митцем Володимиром Шамшуриним.

— Коли постало питання вибору псевдо, у підрозділі вже були і «Маестро», і «Артист». Але я зупинився на «Космосі» — це як згадка про мікрорайон «Космічний» у Запоріжжі, де я провів дитинство, — розповідає актор в перші хвилини знайомства.

Та додає, що люди мистецтва трохи дивні для оточуючих, нібито прибули в цей світ «з космосу».

Велика навала московитів почалася для Володимира з дзвінка від товариша — обстрілюють Салтівку (мікрорайон Харкова. — Авт.), на вулицях відбувається жах. Чоловік згадує — зволікати не став, 25 лютого 2022 року пішов до найближчого ТЦК та СП.

— Коли оформив документи, навіть не глянув туди, будучи впевненим, що потрапив в ТрО, бо бойового ж досвіду не мав. Думав, що буду окопи рити, снаряди підвозити.

Про те, що він тепер військовослужбовець Нацгвардії, «Космос» дізнався випадково — на п’ятий день служби, перебуваючи під ворожим обстрілом, коли його підрозділ відбивав першу атаку окупантів поблизу Харкова — Володимир розповідає про цей епізод зі щирою усмішкою.

Згадує воїн свої емоції під час перших боїв. Йому вдається передати їх так, як можуть лише митці:

— З одного боку це тваринний страх, почуття самозбереження поглядом мимоволі шукаєш місце, де сховатися, куди заритися. Але в той же час — просинається сила волі, наша українська впертість: ти врешті-решт вирішуєш битися до останнього…

Чоловік розповідає, що часом здавалося, що українська земля стала суцільним пеклом — це кінець, з цього лісу вже не вийдеш, це останній день твого життя:

— Але повертаєшся. Хтось поруч гине, а ти повертаєшся. І постійно обмірковуєш — як воно працює? І відповіді знайти не можеш…

11 місяців підрозділ «Космоса» боронив ділянку фронту під Кремінною. Вони перші заходили до Серебрянського лісу. Упродовж трьох наступних місяців просувалися до стратегічно-важливої траси на Луганщині, виборюючи кожен метр кров’ю і потом.

Бої в тій місцині чоловік порівнює з перетягуванням каната: сьогодні — ініціатива на боці підрозділів Сил оборони, завтра — росіяни вдарять з новою силою і змусять відійти із зайнятих позиції. Наступного дня обстановка знову змінюється…

Наступна ротація «Космоса» минула під Бахмутом. Його підрозділ бився за Кліщіївку. Озлоблений попередніми невдачами ворог не давав підійти до позицій, не давав обладнати окопи — «крив» з усього, що мав на озброєнні. Так і доводилося ховатися по «норах», які були вириті ще росіянами.

Армієць розповідає, що особливо дошкуляли ворожі FPV-дрони, яких було в небі Донеччини сотні, і міномети, які працювали безперестанку:

— Орки ставили їх штук по п’ять в одному місці — поки один заряджається, другий стріляє. І так тривало годинами. І навіть штурмувати не намагалися — просто використовували тактику «випаленої землі».

Але попри переважаючі сили противника, українські підрозділи постійно намагалися вибити окупантів із селища. Кілька разів рота «Космоса» виходила на штурм — хлопці поверталися пораненими, багато хто поліг на тому шматочку української землі, але бойове завдання вони виконали — Кліщіївка і досі перебуває під контролем українських сил.

Навіть у найскладніших боях Володимир не забуває про мистецтво — на бойові виходи чоловік бере камеру GoPro і фільмує все, що відбувається навколо — як для історії, так і для Гаазького суду, де обов’язково судитимуть посіпак путінського режиму.

У співпраці з неформальним кінообʼєднанням Babylonʼ13 було створено проєкт «Війна-ненажера». Він екранізує короткі літературні твори українських авторів та авторок, які захищають незалежність України зі зброєю в руках.

Зокрема, «Космос» став одним із героїв проєкту Portrait of Nowness українського режисера Юрія Речинського. Він зафільмував один день із життя військових 5-ї Слобожанської бригади НГУ. Наразі проєкт перебуває на стадії виробництва.

А після перемоги чоловік мріє повернутися до акторства. А також стати режисером власної стрічки, де війна буде показана такою, як вона є — без брехні і прикрас, а героями будуть його побратими.