Архив метки: пісні

Новини війська

Що відомо про автора шлягеру «Ой, у лузі червона калина…»

Маршову пісню українських січових стрільців часів ще Першої світової війни «Ой, у лузі червона калина…» у різних варіаціях нині можна почути й під час богослужіння у католицькому храмі Варшави, і на концерті легендарної рок-групи Pink Floyd, і на молодіжних флешмобах у США та у Литві, і у виконанні багатотисячного хору в Естонії, і навіть на пишному весіллі у сонячному Азербайджані.

АрміяInform неодноразово писала про всесвітню популярність пісні, яка декларує готовність українців до боротьби проти поневолення, та її історію, проте, що нам відомо про людину, яка подарувала світу цей твір?

Автор пісні «Ой, у лузі червона калина…» Степан Чарнецький народився 21 січня 1881 року в селі Шманьківцях, тоді Чортківського повіту Королівства Галичини та Володимирії, тогочасного «коронного краю» Австро-Угорської імперії (нині — село Заводської територіальної громади Чортківського району Тернопільської області України), у сім’ї священника отця Миколи Чарнецького, який понад 11 років служив у селі парохом.

Степан був наймолодшим із 13 дітей у родині, коли йому не було й двох років — батько помер від тифу. Після призначення нового пароха мати Степана — Владислава, зі спольщеного німецького роду Екгардтів, була змушена з родиною покинути парафіяльний будинок, переїхавши до Станіславова (нині — Івано-Франківськ), де жив Іван, старший брат Степана. А коли й Іван передчасно помер, мати з дітьми переїхала до дочки у Львів.

До 12 років Степан (або Стефан) говорив переважно польською, проте пізніше він «по-колежанські» робитиме зауваження студентам-українцям, які у побуті не спілкувалися українською. Племінниця Степана зазначала, що саме він її «зробив українкою»…

За даними краєзнавця Дмитра Логуша, 1898 року Степан закінчив «V клясу» (тобто, п’ятий клас) у Цісарсько-Королівській Вищій реальній школі у Станіславові, а за два роки — закінчив «VII клясу», склавши матуру (іспит зрілости). Далі було навчання на інженерному факультеті цієї ж школи у Львові. Покійна дочка Олександра згадувала: «Батько провчився до диплому, але диплому не захищав…»

Степан Чарнецький

У місті Лева розпочалося й творче життя Степана: він автор поезій, фейлетонів, памфлетів, літературно-мистецьких статей, нарисів, рецензій, мистецьких портретів. У 1908-1922 рр. видав шість збірок поезій та прози. Стає одним із засновників літературного угруповання «Молода Муза» та активним учасником театру товариства «Руська бесіда».

Працюючи над постановкою драми Василя Пачовського «Сонце Руїни», присвяченій гетьману Петру Дорошенку, Степан Чарнецький замість фінальної пісні-скарги «Чи я в лузі не калина була» вигадав оптимістичніший фінал, увівши у драму народну пісню «Розлилися круті бережечки», переробивши її слова так, щоб текст краще вписувався у зміст вистави і написавши рядки, які згодом стануть піснею «Ой, у лузі червона калина…» Прем’єра оновленої постановки (і, відповідно — прем’єра «строфи Чарнецького») відбулася в лютому 1914-го у Самборі, потому львівські артисти представили ці твори у Дрогобичі і Стрию. Спектакль оцінили як безперечний успіх…

Відтепер чотири рядки Чарнецького набули популярності серед глядачів-українців і «зажили своїм життям». Степан не претендував на авторство, скромно стверджуючи, що лише літературно доробив народні слова, проте твердо наполягав на авторстві нової мелодії. У спогадах він зазначав: «Я за згодою автора приноровив до сцени та обновив виставу «Сонця Руїни», заступив я пісню «Гей не дивуйтесь» «Червоною калиною». Мельодія тої пісні є моя. Згармонізував її тодішний капельник п. Михайло Коссак…»

У червні 1914 року «театральна дружина» Українського театру заспівала «Червону калину» у Чорткові разом з учасниками сокільсько-січового свята. А коли спалахнула Перша світова, у серпні 1914-го у Стрию «Червону калину» вперше почув Григорій Трух — майбутній священник і богослов, а у той час — чотар щойно сформованого із галицьких добровольців Легіону Українських Січових Стрільців. До першої строфи «Ой, у лузі…» Трух додав ще три, саме ця пісня стала маршем і гімном УСС. У 1980-х у пісні з’явилася остання, п’ята строфа, що починається словами «Не хилися, червона калино…» — авторства відомих українських дисидентів Леопольда Ященка та Надії Світличної…

…Сто років після прем’єри історія повторилася, але вже в іншому контексті — на сході України почалася «гібридна» війна. А у 2022-му, із початком широкомасштабного російського вторгнення в Україну, піснеславню УСС надав «третє дихання» боєць Сил територіальної оборони ЗСУ — фронтмен гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк, виконавши його на тлі Софії Київської, і зробивши твір ще популярнішим. Нині «Червону калину» наспівує не тільки Україна, а й увесь світ, причому — різними мовами…

Але повернемося до долі її творця — Степана Чарнецького. Слідом за старшими братами він був призваний до армії Австро-Угорщини, повернувшись додому лише після розпаду «двоєдиної імперії», коли Львів уже перебував у складі Польщі. Степан був хорошим солдатом, кандидатом на підвищення у званні — хоча це була цілком мирна, світська людина, яка не відрізнялася міцним здоров’ям… У його спогадах йдеться: «Після двох років служби в падолисті (листопаді. — Авт.) 1918 р. був вже я на турі до іменування на старшого стрільця. Несподівано знов все не з моєї вини попсувалося. Поволі, з болем серця я розставався з моїми мріями про кар’єру в українському війську…»

Видатний поет Іван Франко поважав і цінував талант Чарнецького як театрального рецензента й перекладача (відомий його блискучий переклад польською мовою Франкової ліричної мініатюри «Як почуєш вночі…»). Проте Каменяр і критикував Степана та інших письменників — зокрема, у статті «Привезено зілля з трьох гір на весілля», Франко з величезним задоволенням і дуже дотепно «розгромив» авторів однойменної збірки.

Під час Другої світової війни він вів тихе, скромне і дуже важке життя «інтелігента на пенсії», намагаючись вижити і водночас тримаючись якомога далі від окупантів, спочатку радянських, а потім нацистських: працював науковим співробітником Львівської наукової бібліотеки, потому вступив до Спілки українських письменників.

63-річний Степан Чарнецький помер 2 жовтня 1944 року у Львові, де й упокоївся на Личаківському цвинтарі…

На плашку: Ще напередодні розпаду СРСР у родинних Шманьківцях почали відроджувати пам’ять про видатного земляка. 26 травня 1991-го, під час першого фестивалю «Червона калина», відбулися урочистості з нагоди відкриття пам’ятника С.Чарнецькому. На цьому заході була присутня дочка поета Олександра Кучма-Чарнецька. Рішенням Шманьківської сільської ради у 2001 році вулицю Шкільну було перейменовано на вулицю Степана Чарнецького, а вулицю Нову — на вулицю Січових Стрільців. А 2005-го львівська письменниця Надія Мориквас видала книгу «Меланхолія Степана Чарнецького».

Автори висловлюють вдячність за допомогу у підготовці матеріалу Дмитрові Логушеві та Надії Мориквас.

Максим Огородник для АрміяInform

https://armyinform.com.ua/2022/08/03/shho-vidomo-pro-avtora-shlyageru-oj-u-luzi-chervona-kalyna/

Новини війська

«Степом, степом…» − радянська пісня, що набула нових сенсів після вторгнення рф

Пісня, як відомо, є давнім нематеріальним елементом військової справи, який полегшує життя вояків під час служби, тривалих маршів та навіть самих бойових дій. Для будь-якого народу військові пісні є важливим елементом формування національної свідомості, містком, що об’єднує звитяги лицарів минулого і сьогодення, героїчним епосом, що надихає на боротьбу і Перемогу.

Цікавий факт: під час Другої світової війни в середовищі радянської армії, де воювало чимало українців, не народилося жодної народної пісні. Єдиний твір, який можуть впевнено назвати музикознавці, − пісня «Хусточка червона», написана у 1943 році Андрієм Малишком для нової концертної програми Ансамблю пісні і танцю 1-го Українського фронту. Але навряд чи її співали солдати…

Водночас у лавах УПА нових пісень було створено десятки. І співали їх не лише повстанці, а й звичайні українці. Бо саме ці пісні були продовженням багатовікової фольклорної саги про національно-визвольну боротьбу українського народу.

Радянська армія українських військових пісень створити не могла, бо була чужою, окупаційною для українського народу.

«Збирати і вивчати», а радше створювати український фольклор «Великої Вітчизняної війни» розпочали на початку 1960-х років, у часи хрущовської «відлиги», шелестівського «пожвавлення націоналістичних елементів» та формування «культу великої перемоги».

Саме в цей часбуло написано чимало авторських пісень, що оспівували подвиги радянських солдатів і партизанів, завдяки яким свідомо формувався культ, що в сучасній рф мутував у «побєдобєсіє».

Серед них – пісня-реквієм за загиблими у Другій світовій війні «Степом, степом», яка об’єктивно є одним із найкращих літературно-музичних творів радянської України. Її автори − поет Микола Негода та композитор Анатолій Пашкевич. Прем’єра пісні відбулася у 1966 році, на чергову річницю більшовицького перевороту, яку відзначали в сесійному залі Черкаської обласної ради. І радянські чиновники за неї «вхопилися».

Незабаром на політбюро в Києві ухвалили рішення: на братських могилах під час церемонії покладання вінків на 9 травня виконувати «Степом, степом». Через рік ця пісня була в репертуарі всіх хорів урср, ставши важливим елементом пропаганди, що «коренізував» в Україні сталінську перемогу.

Уже за два роки Софія Ротару в Болгарії на «Всесвітньому фестивалі молоді» отримала з піснею «Степом, степом» золоту медаль і першу премію. В незалежній Україні її переспівували чимало виконавців, серед яких: Раїса Кириченко, Степан Гіга…

У перші дні повномасштабного російського вторгнення з’явився ремікс пісні «Степом, степом» у виконанні Софії Ротару з відеорядом руйнувань українських міст російськими варварами.

[embedded content]

22 квітня авторську обробку пісні з присвятою воїнам, які сьогодні ціною власного життя боронять Україну, а також матерям, що народили Героїв, представили Алекс «Дідодуб» Кутняк і Анна Мнішек:

[embedded content]

23 квітня з’явилася ще одна обробка – від Микити Бережного:

А 21 червня пісню «Степом, степом» у власному виконанні представила Заслужена артистка України Анастасія Приходько:

[embedded content]

У 2013 році Анастасія Приходько однією з перших вийшла на Сцену Майдану, щоб підтримати борців за Свободу України. Згодом однією з перших поїхала з концертними турами «Підтримаємо своїх» і Герої не вмирають в зону АТО. Тур Герої не вмирають мав продовження у США, Іспанії, Італії. Під час концертів закордоном Анастасія Приходько зібрала понад $50 000, які передала на допомогу воїнам АТО, дітям-біженцям та родинам, які втратили житло під час бойових дій на Донбасі.

Сьогодні, коли в Україні триває війна, співачка вирішила звернутися до джерел у своїй творчості. І розпочати вирішила саме з пісні «Степом, степом».

«Це знакова для мене пісня, − коментує відеокліп на своєму Youtube-каналі Анастасія Приходько. – Вперше я виконувала її у 15-річному віці, коли вступала до Київської академії музики імені Глієра. Потім посіла з нею третє місце на міжнародному пісенному конкурсі. Нині настав час знову звернутися до неї, аби сповнити музичний простір України духом рідної землі, внутрішньою силою нашого народу…».

Як бачимо, ця радянська авторська пісня, що була інструментом радянської пропаганди, набула нових сенсів після російського вторгнення, коли знову в степах півдня й сходу України наші солдати знищують окупантів, ревуть гармати та затягує димом села…

https://armyinform.com.ua/2022/06/24/stepom-stepom-%e2%88%92-radyanska-pisnya-shho-nabula-novyh-sensiv-pislya-vtorgnennya-rf/

Новини війська

Гурт «Без обмежень» заспівав для людей у київському метро

Музиканти з відомого українського гурту «Без обмежень» вирішили підтримати людей, які вже тривалий час переховуються від бомбардувань у київському метро, організувавши для них невеличкий концерт.

— Найголовніше, що ми з вами маємо зараз робити, — це дякувати Збройним Силам України за те, що вони нас захищають, боронять нас і, абсолютно впевнений, переможуть та здобудуть для нас справжню Незалежність, — зазначив лідер гурту Сергій Танчинець.

Наприкінці виступу «Без омбежень» виконали композицію «Вільні люди», яка на цей момент є останньою написаною піснею гурту.

— І най недобрий час

Дає нам зараз доля,

Ніщо не спинить нас!

Найбільша цінність — воля! — лунало під склепінням метро.

Також митці висловили величезну подяку працівникам київського метрополітену за те, що вони дбають та оберігають людей.

Окрім проведення концертів, музиканти активно допомагають військовим наблизити перемогу: своє авто вони обладнали для перевезення волонтерської допомоги, а також збирають кошти на придбання військового спорядження.

— Коли закінчиться війна, я поверну свою родину додому та почну планувати концерти. Але це будуть не просто концерти. Це будуть концерти ПОДЯКИ всім тим людям, які, тримаючи зброю в руках, чи сидячи за кермом волонтерського автомобіля, допомагали Країні здобути ПЕРЕМОГУ. Вірю, що Перемога обов‘язково буде нашою. З нами правда і з нами Бог. Війна закінчиться, і ми обов‘язково будемо святкувати! — додав Сергій Танчинець.

https://armyinform.com.ua/2022/03/20/gurt-bez-obmezhen-zaspivav-dlya-lyudej-u-kyyivskomu-metro/

Новини війська

Пісня, присвячена «Привиду Києва», одразу увійшла в топ

Будемо ми дуже раді тобі махати на параді, коли ти пролетиш біля кремля. Саме такими рядками завершується пісня, яку присвятили українському повітряному асу — бойовому льотчику-винищувачу, відомому під псевдо «Привид Києва».

Записав її український шоумен Сергій Подвеза. Текст покладено на популярну колись мелодію пісні «Фантом».

Оригінал можна послухати тут.

Захоплення подвигами українського героя повсюдне. Тож і пісня моментально увійшла, як кажуть, у топ. Подивіться, як виспівують її у серці Львова на площі Ринок українські тінейджери.

[embedded content]

— Ми в реальному захопленні від того, як діють наші солдати. Сподіваємось, що невдовзі побачимо художній фільм, знятий у Голлівуді про українських воїнів, — говорить одна з юних львів’янок Ярина.

Ну а ми з вами запам’ятовуймо слова. Бо українці — співуча нація! І підтримуймо наших пілотів та все українське військо в боротьбі із загарбниками!

Славний син козацької землі

З гермошлемом на голові

Тікайте, орки, з усіх ніг,

Бо осідлав козак свій МіГ

Готуйтеся, пи#да вам, москалі!

Робить «Призрак» лівий поворот

Він в нас справжній АС, а не пілот.

Око в нього, як алмаз —

Орків криє мідний таз,

Вже на тридцятку менший їхній флот!

Знає москаляча та орда,

Що настане скоро їм пи#да.

Славний «Призрак» із столиці

І його сталева птиця

Вже летить

Рука в нього тверда.

То ж бережіться, сучії сини.

І щоб не обісратися в штани:

Літаки свої спаліть

І краще у Сибір валіть,

Або не повернетеся з війни!

Хай сил тобі дає свята земля,

Бий, козаче, далі москаля!

Будемо ми дуже раді

Тобі махати на параді

Коли ти пролетиш

Мимо кремля!

https://armyinform.com.ua/2022/03/05/pisnya-prysvyachena-pryvydu-kyyeva-odrazu-uvijshla-v-top/

Новини війська

Пісні України, які вкрали росіяни

Культура українського народу має дуже давню історію. Музичний фольклор нашої нації пройшов довгий шлях крізь віки, переживши війни, окупації, репресії. Останні 300 років українські народні пісні співали інші народи, свідомо або несвідомо, забувши вказати їхню належність.

Яскравий приклад —наш «Щедрик», відомий у світі! Його співають навіть за океаном. Але мало хто там знає, що його автор— Микола Леонтович і щовін написав цей твір за мотивами українських народних пісень дохристиянського періоду.

Наша кореспондентка мала нагоду поспілкуватися з українським музикантом, вокалістом, автором пісень Тарасом Житинським. Пісняр народився в сім’ї репресованих вояків УПА в Карагандинській області Казахстану, згодом повернувся на Батьківщину в місто Івано–Франківськ, де закінчив Інститут мистецтв. Тема повернення до життя українських пісень посідає чи не головне місце в діяльності митця — саме вони в основні репертуару Житинського.Тому і наша розмова будувалася на тому, як Московщина вкрала чи перекрутила український музичний спадок.

У розмові пісняр спирається на свої дослідження й роботи інших видатних українців.

«Розпрощався стрілець»

Мелодія української пісні «Розпрощався стрілець» відома Житинському змалку. За винятком однієїдеталі—у радянські часи вона мала назву «Там вдали за рекой». Правду про те, що це одна з пісень корпусу «Українських січових стрільців», написану за мотивами й на музику української народної пісні у 1914 році, митець дізнався через півсторіччя.

От що про походження цього твору пише Ганна Карась,професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в роботі «Історико-героїчний епос українців на сучасній естраді в інтерпретації Тараса Житинського»: «Розпрощався стрілець» належить до поширених і популярних пісень УССів. У радянські часи вона піддалася фальсифікації. Мелодію цього стрілецького реквієму більшовиками було запозичено буквально. Вони, переробивши текст і пристосувавши його до тогочасних ідеологічних потреб, використали для створення начебто революційної пісні «Там, вдали за рекой», хоч такої пісні в роки громадянської війни (1918–1920 рр.) у російській більшовицькій армії не існувало».

«Любо, братці, любо»

Пісню «Любо, братці, любо» відносять до національно-визвольних початку ХХ сторіччя, яка ллялася з вуст вояків Н. Махно та С. Петлюри.

Зі свого бокуЖитинськийкаже, що генеральний продюсер радіо ВВС українець Олександр Гриб розповів, що після закінчення Львівського університету він поїхав у 1997 році в етнографічну експедицію на Південь України і там записав деякі пісні. Він передав митцю касетні записи з історією літнього чоловіка, який воював у війську Нестора Махна,й вони співали цю пісню саме українською, і сам Махно дуже її любив.

—У російській енциклопедії можемо прочитати, що то пісня «донскихказаков». От так вони вже давно переписують нашу історію, крадуть її, — наголошує Житинський.

«Ой, мороз, мороз…»

Теж саме можна сказати і про українську народну пісню «Ой, мороз, мороз…».

За словами співака, в Росії сперечаються щодо походження твору. Одні зараховують пісню до народної творчості, інші вважають її авторською.

Вікіпедія з цього приводу стверджує, що «Ой, мороз, мороз» — російська пісня. Автором її в завершеному варіанті є Марія Уварова, дружина першого виконавця твору — Олександра Уварова.

За твердженням екссолістки Воронезького російського хору, «Ой, мороз, мороз» написана нею в грудні 1954-го для дуету з чоловіком, а в 1956-му вийшла грамплатівка. Під час запису на Апрелівському заводі грамзапису в листопаді 1956 року авторство через недбалість не зафіксовано, а жінка не стала звертатися в суд з огляду на небажання мати бюрократичну тяганину.

Житинський стверджує: «Ой мороз, мороз» була популярною на Вінниччині ще на початку 1900-х. Відомо, що у 1935 році пісню включено до збірника «Українські народні пісні», упорядкованого А. Хвилею і надрукованого в друкарні Держлітвидаву в Харкові у 1936-му.

«Їхали хозари»

Так, ми не помилились, коли написали саме таку назву пісні, яка більш відома «Їхали козаки», або «Пісня про Галю».

З давніх-давен відомо, що наші пращури-козаки славилися сміливістю і відчайдушністю, були захисниками жінок та дітей, віддавали життя в боях з ворогом, рятуючи їх з полону. Про козаків складали легенди, пісні, які кобзарі несли у співах крізь сторіччя, закарбовуючи в пам’яті нації. Саме тому зміст таких пісень часто підступно спотворювали на угоду ворогам української нації.І вони набували нового, вже негативного змісту про наших славетних пращурів. Те ж відбулося і з «Піснею про Галю». Дружина відомого українського кобзаря Василя Литвина, який виконав пісню, де замість слів «Їхали козаки» лунає «Їхали хозари», Антоніна Гармаш-Литвин розповідала, що справжній оригінал пісні «Їхали хозари» вони з чоловіком почули від старої жінки у с. Гребені на Полтавщині. Потім її виконав Литвин.

«Поручик Голіцин»

Серед московитів вважають, що першим датованим виконанням цього «білогвардійського шлягеру» є запис Аркадія Сєвєрного в середині травня 1977-го спільно з ансамблем «Чорноморська чайка». Слова співаку нібито надав його друг, поет Володимир Роменський. Але це пізніше оскаржив Владислав Кацішевський, який стверджував: цю пісню в нього вкрав Сєвєрнийіподарував далекому родичу і приятелеві Михайлу Звєздинському, росіянину за похоженням. Саме на нього, як на автора «Поручика», посилається російська Вікіпедія. Але відомо, що Звєздінський вже не раз програвав справи, порушені проти нього через привласнення чужих пісень.

Водночас в інтернеті  достатньо інформації з посиланням на українського народознавця Василя Лютого, який заявляв: «Поручик Голіцин» —то нібито плагіат на українську повстанську пісню «Мій друже Ковалю». Ми зв’язалися з Лютим, аби підтвердити чи спростувати це. Виявилося, саме «Мій друже Ковалю» є плагіатом. Автором цієї пісні є поет, літературознавець та журналіст Микола Матола. За словами дружини митця Марії Бомбик-Матоли, «Мій друже Ковалю» її покійний чоловік присвятив бійцям Карпатської Січі, а згодом і воякам УПА. А оскільки він дуже полюбляв романс «Поручик Голіцин», то використав мелодію для створення власної пісні. А от Василь Лютий розповів справжню історію створення «Поручика».

Відчуваючи провину за дезінформацію стосовно плагіату, він вирішив дізнатися правду щодо автора «білогвардійського шлягеру». Пошуки вірша та автора привели до українця за походженням Георгія Гончаренка, народженогоу Варшаві чи поблизу в родині царських офіцерів з Полтавщини. Як і всі офіцери того часу, Гончаренко говорив і писав «великоросійською». У 1917-му доля закинула його на Дон, де він познайомився з племінником князя Голіцина, який якраз і був в чині поручика.

Після поразки Калєдінай КорніловаГончаренко прибув в Україну, де до влади якраз прийшов гетьман Скоропадський. Тут офіцер відповідав за зв’язки з Денікіним, послом якого був Голіцин.

—Саме 1918-го, коли війська Симона Петлюри та Січові Стрільці Коновальця входили в Київ, у столиці перебував Голіцин, але вже в чині штабс-капітана. Того дня їх —Гончаренка і Голіцина— ув’язнили до Лук’янівської в’язниці. Невідомо, чи там, чи раніше, чи, може, пізніше Гончаренко написав цей романс. Незабаром їх обох звільнили. Доля Голіцина склалася досить дивно. 1920 року його арештувало Одеське ЧК, у якому він потім і служив аж до розстрілу у 1931-му. А от Гончаренко таки зміг дістатися центру тодішньої білої еміграції на Далекому Сході — Харбіна. Та туга за батьківщиною брала своє —і він невдовзі переїхав ближче, у Латвію. Там прожив до 1940 року, написав безліч книжок, щоправда, підписані вони псевдонімом—Юрій Галич. Радянська влада взяла на контроль «письменника Галича», і коли СРСР окупувало Латвію в 1940 році, НКВС арештувало Гончаренка-Галича. На жаль, все скінчилося трагічно —усвідомивши можливі майбутні тортури, офіцер покінчив життям самогубством, перебуваючи в камері, — розповів Лютий.

Ми навели лише кілька прикладів привласнення авторства українських пісеньчи їх спотворення. Але в українському фольклорі залишається ще багато недоречностей та плутанини, пов’язаних саме із впливом росіян на нашу культуру. І наш обов’язок, як нащадків козаків, повернути до життя занедбані пісні України…

https://armyinform.com.ua/2021/06/pisni-ukrayiny-yaki-vkraly-rosiyany/