Днями Недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень» презентував видання «Індекс війни», в якому опубліковано підсумки моніторингу воєнних конфліктів у світі за минулий рік та спрогнозовано, як розгортатимуться події в майбутньому.

Так, у 2022 році головною подією у глобальному масштабі стала російсько-українська війна, що за інтенсивністю технічних засобів стала однією з наймасштабніших після Корейської війни, а також наймасштабнішим конфліктом Європи з 1945 року. Російсько-українська війна, вважають аналітики НАЦ УССД, — це частина глобального зіткнення, «тихої третьої світової війни», що розгортається з 2011 року на багатьох театрах воєнних дій. Це війна без оголошення, що раз по раз проривається назовні через відкриті воєнні конфлікти.

Ключові тези з прогнозу аналітиків на 2023 рік

Україна

Перехід війни у тривалу фазу значною мірою впливає на економіку країн. Багато залежить від того, як швидко зможуть суперники перевести економіки на воєнні рейки і втримати ситуацію всередині країни. Критичним питанням стала залежність українського бюджету від дотацій союзників — від забезпечення армії до соціальних виплат. Це вимагає мінімального набору власних прибутків, що водночас забезпечуватиме робочі місця для тилового населення.

Одним із таких джерел залишається експорт продовольства, для якого, окрім ризикованого морського шляху, слід розвивати альтернативні магістралі.

Оскільки обом силам не вистачає ресурсів і засобів, то важливим елементом війни в довгу є збереження дипломатичної і військово-політичної підтримки:

• для України — США, НАТО, Великої Британії, Польщі та країн Балтії;
• для росії — формування умовно антиамериканської коаліції, бо росія вже не може виготовляти достатньо необхідної техніки (зокрема, це стосується безпілотників, високоточної ракетної зброї).

Критичною для України є повна залежність від постачання зброї і боєприпасів союзниками. Необхідно забезпечити мінімальний рівень власного виробництва, ремонту, на першому етапі артилерійських боєприпасів, патронів, розширювати виробництво високоточної зброї, ракет (зокрема, типу «Нептун», «Грім»). І переводити далі країну на воєнні рейки.

росія намагатиметься поширити думку, що Україна не здатна перемогти у війні, в Україні та на Заході, всередині України роздмухувати громадське протистояння через погіршення економічно-соціальної ситуації.

В умовах затяжної війни, наростання втоми населення особливого значення набуває потреба ефективної протидії російській пропаганді в Україні.

Основними напрямами інформаційно-психологічних операцій росії, спрямованих на послаблення українського суспільства, є і наступними місяцями будуть:

• — поширення думок і наративів в Україні та у світі про те, що Україна не здатна перемогти;
• — провокування серед населення розчарування і недовіри до української влади на фоні погіршення соціально-економічної ситуації;
• — провокування політичних конфліктів і через них —дискредитація українського політичного класу;
• — використання й активізація протидії дерусифікаторським процесам, що розгортаються в Україні, для провокування громадянського протистояння. Варто очікувати активізації російських агентурних мереж для здійснення подібних інформаційних вкидів;
• — просування в інформаційному просторі теми «хороших русскіх», які працюють на збереження російської імперії («друґая расія», путін, а не русскій народ винний в воєнній агресії та геноциді проти українців). Важливо показувати, хто є правдивим винуватцем цієї війни — не путін, а московити (русскій народ), не орки, а московити, не нацисти, а московські «большевики», бо вони є продовжувачами політики лєніна-сталіна, а не гітлера.

Тому критичним для перемоги України залишається не лише досягнення успіхів на фронті, отримання позитивних і помітних результатів, а й перенесення війни на територію супротивника (передусім у світоглядно-інформаційній сфері).

Тайвань

Поряд з Україною слід відзначити наростання напруги в Тихому океані навколо Тайваню. Наразі вважається, що протистояння між Китаєм і Тайванем найнапруженіше за 40 років. Тайвань, попри свій статус частково визнаної республіки, має військову підтримку США.

Епіцентр напруги у 2022 році відбувся влітку, коли на фоні масштабних навчань КНР Тайвань 2-3 серпня відвідала спікер Палати представників США Ненсі Пелосі. Агресивна риторика Пекіна не призвела до силових дій у відповідь на таке «порушення суверенітету» (КНР розцінює Тайвань як власну частину).

Російсько-українське зіткнення мало відвернути увагу США, а мир на умовах тих чи інших поступок рф сприяв би внутрішньополітичній кризі та дискредитації американської влади. Однак хід війни призвів до протилежного результату — посилення та консолідації Заходу. Очевидно, що подальше розгортання такого сценарію гратиме лише на шкоду політичним амбіціям КНР.

Періоди затишшя будуть змінюватися кризами в наступні роки, бо жодна з країн не планує відступати від своєї політики. Загроза повномасштабного вторгнення з боку Китаю залишатиметься реальною найближчим часом, однак вона зменшилася з огляду на провал кремлівської авантюри та внутрішні проблеми Китаю. Острів буде покладатися на свої зв’язки із Заходом.

Європа

Балканський регіон у 2022 році вкотре продемонстрував свій конфліктогенний потенціал, яким продовжує користуватися кремль, аби розхитати ситуацію в Боснії і Герцеговині, Чорногорії та Косові. В інших країнах рф посилила свій інформаційний вплив, що було особливо помітно в Болгарії, Сербії, Чорногорії, БіГ.

2023 рік Чорногорія зустріла в умовах гострої політичної кризи та невизначеності, в умовах все більшого перейняття влади просерсбькими та проросійськими силами, зі вкрай поляризованим суспільством, із посиленням ролі церкви в житті країни та з досить реальною перспективою зіпсувати відносини із Заходом та заморозити свою подальшу інтеграцію до ЄС. З іншого боку, членство Чорногорії в НАТО є гарантією її безпеки від будь-якої прямої зовнішньої агресії.

Боснія і Герцеговина надалі демонструватиме різноплановий конфліктогенний потенціал, оскільки в нестабільній БіГ зацікавлена рф. Присутність спеціальних представників від ЄС, США, Великої Британії та Німеччини не може зупинити розповзання російського впливу. Боснія і Герцеговина залишається етнічно розділеною, і на цьому тлі прекрасно себе почувають і надалі почуватимуть праворадикальні рухи та парамілітарні організації.

Сербія нині перебуває в ситуації, яка їй аж ніяк не дозволяє вдаватися до будь-яких силових дій у бік Косово, де розміщені контингент НАТО та американська військова база «Бондстіл». Однак подібна обмеженість можливостей до прямого військового сценарію не означає неможливість подальшої дестабілізації. Важливим є і геополітичний вимір конфлікту. Наразі Сербія намагається зберігати нейтралітет у питанні офіційної позиції щодо війни росії в Україні та уникає введення санкцій, як до цього схиляє ЄС. Проте так не зможе тривати довго і, скоріше, рано чи пізно Белграду доведеться зробити вибір між Заходом та росією, яка активно зацікавлена в порушенні стабільності в регіоні та розпорошенні уваги, яка нині прикута до України.

Азія

У 2023 році напруження в Кореї буде зростати, це буде пов’язано із спільними навчаннями США, Південної Кореї і Японії, на які реагуватиме КНДР. Крім того, КНДР може почати вибудовувати тіснішу співпрацю з росією, а остання намагатиметься продовжувати розігрівати конфлікт на Корейському півострові для відволікання від війни в Україні.

На війну в Ємені, що триває з 2015 року, очікує короткочасна стабілізація з подальшим підвищенням інтенсивності.

Війна в Сирії триває з 2011 року. Великої війни там 2023 року, ймовірно, не буде, але турки здатні скувати сили рф і зменшити зону впливу Асада. Посилення впливу Туреччини на півночі Сирії врівноважить панівне становище Асада в центрі та на півдні країни. Водночас Асада стримує Ізраїль, що прагне захистити контроль над окупованими Голанськими висотами.

Наразі відсутні сигнали про досягнення принципових домовленостей між сторонами війни в Карабаху. Поки у процесі врегулювання та в політичних розкладах присутня москва, конфлікт зберігатиметься.

Незважаючи на те, що сторони успішно сіли за стіл переговорів, конфлікт між Киргизстаном і Таджикистаном стає дедалі напруженішим. Враховуючи факт того, що Таджикистан вперше публічно озвучив територіальні претензії до Киргизстану, а також принциповість сторін у питанні контролю ділянки дороги Ісфара-Ворух залишають мало простору для успішного та взаємовигідного врегулювання конфлікту, тим паче що в переговори втручається росія. З найбільшою імовірністю конфлікт продовжуватиметься й 2023 року.

З одного боку, амбіції Індії та Китаю на спірних ділянках кордону є досить великими, та дедалі більша кількість сутичок вказує на подальшу ескалацію. З іншого боку, цей конфлікт невигідний обом сторонам з перспективи великої геополітики. Продовження Китаєм агресивних дій на кордоні може призвести до зближення Індії зі США, що навряд чи буде гарною новиною для Пекіна. Для Індії подальше погіршення двосторонніх відносин із Китаєм також невигідне, зважаючи на досі актуальний конфлікт із Пакистаном.

30 серпня 2021 р. вважається датою завершення війни в Афганістані, в якій перемогли таліби. 2023 року триватиме їх міжнародне визнання. Очікуються криваві теракти протягом усього року.

У лютому 2021 у М’янмі (вона ж — колишня Бірма) відбувся воєнний переворот із відстороненням прозахідного цивільного уряду. До влади прийшло військове керівництво китайської орієнтації, що спровокувало розгортання вогнищ громадянської війни. Зважаючи на етнічну та релігійну строкатість М’янми, конфлікт може поглибитись.

Ситуація в Іраку традиційно залишатиметься напруженою. Наразі Ірак можна визначити як fragile state або неспроможною державою. Суттєвий вплив на внутрішню політику держави буде чинитися з боку регіональних та глобальних лідерів, зокрема, Саудівської Аравії, Ірану, Туреччини, США, що посилюватиме відцентрові тенденції в державі.

Іран виявився одним із головних союзників рф у війні проти України. Іранські безпілотники стають все більш важливою зброєю для росії в її війні в Україні, де вони використовуються для ударів по низці цивільних і військових цілей. Протести, що розпочалися у країні ще 2019 року, триватимуть, однак їхня перемога малоймовірна через відсутність організації, окремі інтереси в регіонах і певних національних групах (зокрема курдів, лурів, азербайджанців). Якщо ж відбудеться падіння режиму, то це швидше за все спричинить тривалу громадянську війну.

Міжнародна спільнота занепокоєна, що невдовзі режим наблизиться до можливості створити першу іранську атомну бомбу. Тож триватиме протистояння з Іраном у морі та на суші в Ємені, Іраку, Саудівській Аравії, Сирії та Лівані — всюди, де Іран має вплив або власні воєнізовані загони.

Африка

Збройний конфлікт центральної влади Ефіопії зі штатом Тиграй на етнонаціональному ґрунті розпочався у листопаді 2020 року. З огляду на прогрес мирних переговорів можна очікувати певного замороження конфлікту. Однак невирішеність його причин вимагає більшої уваги міжнародної спільноти. Ймовірні наступні гарячі фази починаючи з середини 2023 року.

Громадянська війна у Південному Судані триває з грудня 2013 року. З огляду на затяжний характер конфлікту, відсутність політичної волі керівництва країни, повна реалізація мирної угоди, підписаної 2018 року, не відбудеться найближчим часом. Розпочатий процес щодо включення воюючих фракцій до армії Південного Судану є, станом на зараз, наріжним каменем для досягнення стабільності у країні. Від його динаміки залежатиме досягнення миру та втілення наступних важливих реформ.

Конфлікт у Лівії триває з 2011 року, після вбивства Муамара Каддафі. Лівійську війну наразі намагаються закінчити перманентно. Перемовини почалися ще в січні 2021 року і тривають досі, йдучи тугим поступом. Але воєнні дії спорадично відновлюються, незважаючи на досягнуту в жовтні 2020 р. домовленість про припинення вогню. Якщо угода кінця 2020 року анулюється, це може посилити воєнні дії в Лівії, чиє населення дуже втомилося від 10 років війни. Багато залежить від здатності провести президентські визнані вибори на більшій частині території країни.

Війна в Центральноафриканській республіці триває з перервами від 2012 року. Спостерігається активізація російських найманців із ПВК «Вагнер», що підтримують центральний уряд країни. російські інструктори навчають урядову армію, активно постачають зброю та бронетехніку. Є дані про зберігання дорогоцінностей та валютних запасів російської еліти у країні. Також «вагнерівці» вербують місцевих жителів для війни в Україні. росія намагається посилити вплив і в інших державах Африки, демонструє диктаторським режимам можливості співпраці. Оскільки посилення російської активності в регіоні досягло максимуму, росія дедалі частіше натикається на опір інших гравців, зокрема, Франції та Туреччини, що може призвести до нового загострення.

Унаслідок повномасштабного вторгнення росії Україна вивела контингент українських військових, які брали участь у миротворчій місії ООН у Демократичній Республіці Конго. Від’їзд близько 250 українських миротворців став серйозною втратою для Місії ООН у ДР Конго. Україна повернула також з місії вісім гелікоптерів, які становили третину всього вертолітного флоту ООН у ДР Конго. Через це протягом останніх місяців ситуація з безпекою на сході Демократичної Республіки Конго різко погіршилася. Повстанське угруповання M23 відновило бойові дії та розширило території під своїм контролем. І без того безнадійна ситуація посилюється додатковою загрозою етнічного насильства. З часом посилення небезпеки може зірвати національні вибори в ДР Конго, заплановані на грудень 2023 року.

У Мозамбіку діють російські найманці компанії Вагнера, які залучені до боротьби з ісламськими терористами та підтримки чинної політсили, що посилює роль росії в регіоні. Це має прямий вплив на зростання нестабільності уздовж узбережжя Східної Африки та створює додаткову загрозу миру та стабільності інших держав.

Зростання нестабільності та посилення релігійних суперечностей у Нігерії загрожує масштабним конфліктом у середньостроковій перспективі. Ослаблення Нігерії, яка є 200-мільйонною державою і другою економікою Африки, позначиться на всьому регіоні, на який чекає зниження загальної безпеки, зростання нестабільності, загострення регіональних суперечностей та зменшення економічного розвитку і співпраці. Однак залишається можливість стабілізації за умов консенсусу між елітами християнського півдня та мусульманської півночі.

Тривалий конфлікт у Камеруні послаблює країну, що вже створило умови для активізації діяльності терористичного угруповання «Боко Харам». Оскільки значної динаміки в розв’язанні конфлікту не спостерігається, можна прогнозувати подальшу інтенсифікацію терористичних загроз.

Чад продовжує залишатись головним союзником Франції та Заходу в регіоні Сахелю, що особливо важливо на фоні посилення російської присутності в сусідніх державах. Однак авторитарність врядування та несприйняття з боку частини населення, особливо на півночі (в регіоні Сахари), послаблює позиції уряду.

Конфлікт у Західній Сахарі, що розпочався 13 листопада 2020 року навколо прикордонного переходу та дороги біля селища Аль-Каркарат, ймовірно, продовжиться і у 2023 році на рівні взаємних обстрілів між Марокко і проалжирськими силами.

Через два воєнні перевороти, що відбулися у 2022 році в Буркіна-Фасо, значно зросла терористична активність. Буркіна-Фасо стає ще одною слабкою ланкою серед держав Сахелю, де активно укріплюються ісламістські угруповання. На цьому фоні в новому уряді сильні впливи москви. Є певні фактори, які вказують на проросійську орієнтацію нинішнього очільника країни, що дозволить росії ще більше посилити свій вплив у регіоні, насамперед через військову кооперацію.

25 жовтня 2022 року у Судані відбувся державний переворот, внаслідок якого від влади було відсторонено цивільних представників і всі політичні функції було консолідовано в руках військового крила. Судан розміщений у стратегічному регіоні Червоного моря, що є однією із найважливіших водних артерій світу. З цієї причини країна привертатиме особливу увагу США, росії, Саудівської Аравії, ОАЕ, ЄС.

Конфлікт, що триває в Сенегалі з грудня 1982 р., перебуває у глибоко загасаючій фазі після смерті історичних лідерів «Руху демократичних сил Казамансу» (MFDC) — Сіді Баджі, засновника його бойового крила «Атіка», і Джамакуна Сенгора, проблеми в мобілізаційних ресурсах та соціальній базі. Зокрема, обмежує можливості сепаратистів позиція Адама Барроу — президента Гамбії з 2017 року, що підтримує офіційний Дакар. Водночас відсутність швидкого вирішення конфлікту шкодить позиціям сенегальського президента Макі Саля, що прийшов до влади у 2021-му з обіцянками принести мир.

Завантажити видання «Індекс війни» та прочитати більше про військові конфлікти, що відбулися минулого року та тривають нині, можна за посиланням.