Військовий режисер Олексій Гончарук, про творчість якого сайт АрміяInform уже неодноразово розповідав своїм читачам, розпочав монтаж нового документального фільму. Загалом його доробок складає 17 готових стрічок, і ще 4 — у процесі зйомок і монтажу. Фільм «Combat intelligence/Розвідка боєм» створюється за підтримки кількох громадських організацій — Національної ради військовослужбовців і ветеранів, Національної агенції стратегічних комунікацій та Національної федерації самбо України.
Стрічку митець присвятив воїнам-розвідникам України. Йдеться про один із окремих розвідувальних батальйонів, що формувався у перші дні широкомасштабної російської агресії, боронив столицю, виконував бойові завдання у Київській, Чернігівській та Харківській областях. Сьогодні воїни-розвідники нищать ворога на одному з найгарячіших напрямків сходу України. І цей фільм — данина мужності та героїзму розвідників, а також — вшанування тих, хто віддав своє життя, наближаючи нашу перемогу над ворогом.
Монтаж фільму про розвідку режисер розпочав у природних для розвідників умовах — у лісі. Відкриває стрічку пісня Юлії Майбороди «Розвідвихід», а закриває — фінальний саундтрек фільму «Хай не буде переводу козацькому роду» рок-гурту Е.К.А у виконанні солістки гурту Катерини Бойко. У фільмі використані кадри реальних боїв, спогади їх учасників, думки експертів, розповіді про воєнну розвідку в цілому. Одним словом, стрічка має вийти цікавою та охопити широке коло глядачів. Чекаємо! А ось, поки що, анонс документального фільму «Combat intelligence/Розвідка боєм» з фрагментом фінального саундтреку.
Розвідники — це саме ті воїни, які працюють максимально близько до ворожих позицій. Завдяки цій небезпечній роботі наші підрозділи отримують інформацію з обмеженим доступом або таємну, що може бути ключовою для успіху військової операції.
Кожен з нас, читаючи новини про втрати противника, часто помічає фразу «Завдяки злагодженим діям воїнів було знищено підрозділ російських загарбників», отже, відпрацюванню спільних дій, а саме злагодженню приділяють особливу увагу. Кореспонденти АрміяInform дізналися деталі підготовки майбутніх розвідників ДШВ.
Майбутні розвідники ДШВ повинні бути готовими до будь-якого розвитку подій
В одному з підрозділів, де власне ми перебували, минав завершальний день польового виходу. Воїни-розвідники пройшли бойове злагодження підрозділів у наступі.
Керівник заняття чітко окреслив завдання для військових — «противник закріпився на рубежі. Орієнтир лінія розмежування, цього разу — дорога».
— Кількість ворогів — до взводу, озброєння переважно стрілецьке, будьте готові до артобстрілу. Є два варіанти: або противник буде оборонятися, або відступатиме на другу лінію, — зазначив інструктор на позивний «Петрос».
[embedded content]
Завдання воїнів полягало в тому, щоб витіснити противника з його позиції та зайняти її. Відпрацювання наступальних дій виконували чотири відділення, які були поділені на дві групи — «Чарлі» та «Браво».
Висуваємось на дорозвідку з першою групою. Майбутні розвідники пересуваються максимально тихо та обережно. Їхні дії відпрацьовані до автоматизму, воїни рішуче наближаються в напрямку ворога. Тим часом ліс «живе» своїм життям — чутно спів птахів, шелест листя від стрімких поривів вітру. Розвідників непомітно, адже їхні силуети повністю зливаються з навколишнім середовищем. Зненацька по рації чути доповідь керівнику заняття. За словами командира групи, все йде по плану. У небі за ворожими позиціями також спостерігає безпілотник, який допомагає розвідати точну обстановку.
За деякий час майбутні розвідники підійшли впритул до ворога. Почався бій… Командир групи віддає чіткі накази: «Зайняти окопи», «Вогонь».
читайте також:
Крім того, майбутні розвідники ДШВ повинні бути готовими до будь-якого розвитку подій. Тому для них створюють максимально наближені до реальних бойових дій умови. Для ефекту присутності на полі бою використовують холості набої та міни. Зокрема, міни — це імітація артилерійського обстрілу. Адже, за словами інструктора на позивний «Петрос», курсанти повинні бути підготовлені як фізично, так і психологічно.
— Майбутні розвідники вже незабаром відправляться на передову. Усі знання, засвоєні тут, неабияк допоможуть їм у реальному бою. Сучасна війна неможлива без артилерії. Тому ми навмисно імітуємо голосні звуки, як від розриву снарядів. Курсанти розуміють, як їм потрібно діяти в умовах артилерійського обстрілу, де краще сховатися та що робити, — додав інструктор «Петрос».
Інструктор «Петрос»
Операція зі звільнення наших територій відбулася успішно. Групи виконали свої поставлені завдання, не залишивши противнику шансу на порятунок. Група «Браво» вчасно підтримала союзників вогнем. Тож 4 відділення відпрацювали як єдиний злагоджений організм.
У програму підготовки розвідників також входять: дії вдень та вночі, подолання водних перешкод, приховане таборування в лісі, робота з мапами та GPS, інженерна підготовка, тактична медицина, стрільба зі штатного озброєння, відрив від переслідування тощо.
Ситуація на Запоріжжі залишається стабільно напруженою, ворог завжди промацує слабкі місця в обороні українських захисників, проте отримує жорстку відповідь. Крім того, артилерія Збройних Сил України дедалі частіше завдає окупантам чималих клопотів, адже наші розвідники знають усі шпаринки російських непроханців та дають точні координати українським гармашам.
— Ворог сидить у глухій обороні, вони навіть не рипаються в нашу сторону, бо знають, що це квиток в одну сторону, — розповідає начальник розвідки батальйону однієї з механізованих бригад ЗСУ на позивний «Скіф», — орки зараз, наче зла собака, загнана в будку — гавкає, лає, але вийти боїться. Тож гатять з артилерії, а останнім часом на усіх напрямках області почастішали випадки застосування їхніх ударних дронів FPV типу. Це примітивні квадрокоптери, виготовлені з китайських та російських складових, деякі їх частини взагалі створені за допомогою 3D-принтера. Їх збивати не складно, ми часто садимо їх за допомогою антидронової рушниці.
Водночас на окремих ділянках Запоріжжя присутні так звані добровольчі підрозділи росії — батальйони «аланія» та «осетія». Назви цих військових формувань, у принципі, самі за себе говорять, хто є у їхньому складі — чечени, осетини та інші вихідці з Кавказу.
— Не так давно ми не допустили просування трьох взводів «аланії» у сторону наших позицій. Місце їхнього пересування ми передали артилерії, в результаті — за кілька хвилин практично ціла рота російських вбивць була знищена, зокрема їхній командир. Більше подробиць говорити не буду, але вони дуже довго «зализували рани», і ось тільки нещодавно відновили свій підрозділ новобранцями. Але більше навіть не думають про захоплення бодай якихось рубежів, — каже «Скіф».
Розвідник розповів, що оборонні фортифікаційні споруди росіян на тимчасово окупованій територій Запорізької області можуть побити всі світові рекорди.
— рашисти добре постарались, аби нарити там окопів, бліндажів та інших оборонних споруд на десятки кілометрів. Проте це їх не врятує, вони там же й поляжуть навіки, бо ж ми добре знаємо, що і де в них розташоване, — продовжує «Скіф». — Більше того, свої командні пункти та інші стратегічні об’єкти вони відтягнули куди подалі від переднього краю, бо ж знають, що скоро буде гаряче. Але повірте, незабаром цивілізований світ знову стане свідком чергового російського сорому і їхній так званий цар-окоп виявиться таким самим фейком, як і вся їхня «вторая армія міра».
Розвідпідрозділ «Скіфа» завдав чимало проблем російським окупантам, котрі перебувають по ту сторону «нуля». У принципі, як кажуть хлопці: «Це ми ще не починали».
— Нас російські ЗМІ разів зо п’ять уже називали знищеними чи ліквідованими, чи як їм там подобається переконувати один одного, — сміється офіцер. — Ну, бачте, ми постійно «воскресаєм» і насипаємо їм по самі жабри, аби дурне їм в голову не лізло. Окрім «руських добровольцев», на позиціях окупантів перебувають регулярні війська армії рф, є багато «чмобіків», котрі натхненно риють окопи та рахують дні до «вічного дембеля». Ну що ж, ми допоможемо пришвидшити їм цей процес…
Роман Кашпур ще за часів АТО підірвався на міні і залишився без ноги. Проте щойно став на протез, почав досягати здавалося б, нездоланних вершин. Воїн два роки поспіль посідав перші місця в Іграх героїв, а згодом, у Харкові, встановив рекорд України, протягнувши 16-тонний літак!
Про це розповідає Головне управління розвідки Міністерства оборони України.
Спортом Роман захопився після поранення на передовій. Він добровольцем пішов на фронт ще під час АТО. Потім підписав контракт зі Збройними силами і став розвідником. А у 2019-му під Марʼїнкою воїн підірвався на міні. І зостався без кінцівки. Та не занепав духом.
А далі було широкомасштабне вторгнення. 24 лютого Роман евакуював родину з Харкова до Хмільника. А сам повернувся назад. Боронити місто.
«Перших півтора місяця це була активна фаза моєї участі. Безпосередньо, на нулі. На передовій. Потім — сіра зона, потім у штурмі… Командир набрав людей. У підрозділі побільшав склад і з ними потрібно було працювати. Людей потрібно було навчати», — розповідає воїн.
Коли ворога вигнали з Харківщини, воїн вирішив повернутися у спорт. І втілити у життя ще одну мрію. Роман на протезі готується бігти Лондонський марафон. Розслаблятися герой собі не дозволяє.
Планується до виходу в ефір новий документальний проєкт про участь військовослужбовців ГУР МОУ в авіапрориві на «Азовсталі», битві за острів Зміїний та контрнаступі на Харківщині. Про це повідомляє Головне управління розвідки МОУ.
«Операції, які тут коротко висвітлені : висадка та бій на острів Зміїний, потужний контрнаступ на Харківщині, у якому брав участь добровольчий загін „Кракен“, і польоти на „Азовсталь“, де армійська авіація демонструвала дива льотної майстерності, проникаючи в осередки ворога, — вони всі гідні того, щоб бути увіковіченими в історії війни, аби на цьому матеріалі вчилися інші», — сказав автор циклу, журналіст, військовослужбовець ЗСУ Артем Шевченко.
Він зазначив, що три операції, до яких повністю або частково була причетна військова розвідка, склали основу документальних фільмів «Небо» про події весни 2022 року, «Море», де показують висадку спецпризначенців на о. Зміїний 8 травня, а також «Земля» — про наступальну операцію восени 2022 на харківському напрямку. Кожен із фільмів триває 45 хвилин.
«Це військова хроніка, показана правдиво, емоційно, через учасників різного рівня: начальника ГУР генерал-майора Кирила Буданова та інших посадовців, які мали стосунок до операцій, і, найголовніше, безпосередніх учасників бойових дій», — додав Шевченко.
[embedded content]
Представник Головного управління розвідки Міноборони України Андрій Юсов зауважив, що кожна зі згаданих операцій залишається точкою напруги: о. Зміїний нещодавно бомбардували, операція з деокупації Маріуполя та повернення захисників України з російського полону ще триває, а Куп’янськ піддається ударам з боку ворога. Водночас, за його словами, за цим уже стоїть історія героїзму, що потребує висвітлення.
«Саме тому генерал Буданов підтримав, мовляв, люди мають право знати. Країна та весь світ мають бути обізнаними в успішних операціях не лише розвідки, а й усіх сил оборони — якими зусиллями дається результат, як ризикують військові — від моменту задуму до реалізації операції», — сказав Юсов.
Водночас заступник міністра культури та інформаційної політики Тарас Шевченко підкреслив, що МКІП фінансово підтримує цей проєкт, а також долучиться до подібних ініціатив, бо «документування воєнних подій є важливою частиною збереження історичної пам’яті».
Автор фільмів очікує, що трилогію незабаром покажуть в ефірі телемарафону «Єдині новини». Також стрічки будуть доступні на Ютуб-каналі ГУР МОУ. У планах — переозвучення кіно англійською мовою або створення англійських субтитрів.
Доля сапера-розвідника Ігоря склалася так, що у свої 26 років він уже встиг пройти серйозні життєві іспити й зробити багато корисних справ для своєї країни.
Звичайна біографія юнака з Одещини зазнала суттєвих змін у 2013 році під час Революції Гідності. Тоді він разом зі своїми однодумцями з головою поринув у боротьбу проти корупційної влади й відстоювання європейських цінностей. Попри досить молодий вік, йому тоді виповнилося всього 16 років, брав активну участь у створенні осередку «Правого сектору» в Одесі. У травні 2014 року разом з іншими активістами зупиняв «рускій мір» у місті, боровся з проявами колабораціонізму й сепаратизму, допомагав українській армії. Коли здалося, що найгірше позаду й можна займатися іншими справами, Ігор вирішив продовжити навчання. Вступив до Одеської національної юридичної академії. Але всі плани зруйнувало широкомасштабне вторгнення російських загарбників. Хлопець без вагань пішов до війська, бо розумів: тільки там він зможе допомогти своїй Батьківщині. З березня Ігор перебуває на передовій у складі одного з механізованих підрозділів на посаді сапера-розвідника. Про іспити, які йому та його побратимам довелося пройти за 10 місяців жорстокої війни, він розповів кореспонденту АрміяInform.
Треба відзначити, що ніякої військової підготовки в Ігоря не було, тому довелося в стислий термін опановувати нову спеціальність. Пройшов базовий курс сапера-розвідника. Вчився не тільки навичок розмінування, ведення інженерної розвідки, застосування мін та вибухівки, а також володіння різноманітною зброєю: автоматом, кулеметом, гранатометом. Але, як згадує Ігор, справжній досвід і вміння прийшли тільки під час виконання бойових завдань.
— Там уже навчаєшся в умовах, які неможливо створити на полігоні чи в класі, — ділиться своїми враженнями воїн. — Коли ти бачиш міну чи розтяжку безпосередньо під час виконання бойового завдання, розумієш, що будь-яка помилка коштуватиме тобі життя. Це вже зовсім інше психологічне навантаження, яке потрібно подолати, щоб впоратися зі своєї роботою.
Ігор розповів про перше бойове хрещення, яке відбулося на початку весни на південному напрямку фронту. Розвідники отримали завдання налагодити взаємодію та скорегувати спільні дії з одним із сусідніх підрозділів.
— Ми вийшли у визначений район, але несподівано потрапили під щільний мінометний вогонь, — згадує Ігор. — Не можу сказати, що 120-мм міни лягали досить близько, але для мене тоді це було вперше, й адреналін зашкалював. На щастя, обійшлося без втрат і поранених, ми зуміли виконати завдання. Головне — я зумів побороти свій страх і зрозумів, як треба діяти в складних умовах.
З кожним новим завданням підвищувався досвід і практичні навички молодого сапера-розвідника. Для хлопців будь-який вихід на передній край, «сіру зону» чи в тил ворога пов’язаний із ризиком і небезпекою.
— Треба постійно буди пильним і сконцентрованим, — ділиться досвідом Ігор. — Зазвичай мені доводиться йти попереду групи, щоб не проґавити міну чи пастку-розтяжку. рашисти встановлюють їх у найнеочікуваніших місцях, застосовуючи різноманітні неприємні «сюрпризи». Мінують не тільки місцевість, а й техніку, будинки, приміщення, подвір’я, зброю, навіть тіла загиблих та їхні речі. Застосовують увесь спектр протипіхотних і протитанкових мін. Дуже небезпечні протипіхотні міни, які реагують на рух, коливання, натискання. Поводитися з ними доводиться дуже обережно. Протитанкові міни намагаємося знешкоджувати за допомогою кішки. Зачіпляємо міну гачком на тросі й тягнемо. Якщо під нею приховано гранату чи протипіхотну міну, то вони вибухають усі разом. Коли протитанкових мін дуже багато, знешкоджуємо їх підривом «ВОГа» чи іншої гранати, — додає Ігор.
На рахунку сапера та його товаришів уже десятки проведених розмінувань, сотні знешкоджених боєприпасів. Але, зі слів воїна, під час бойових виходів йому доводиться бути не тільки сапером.
— Кожен розвідник із нашого підрозділу це майже «універсальний солдат», — розповідає Ігор. — Ми володіємо всією штатною зброєю, включаючи 60-мм міномети, гранатомети й великокаліберні кулемети. Можемо проводити аеророзвідку й корегування артилерійського вогню. Тому нас активно залучають під час проведення наступальних операцій, підтримки дій механізованих підрозділів.
Ігор дуже пишається своєю участю в одній із вдалих операцій під час звільнення Херсонщини. Тоді одному з підрозділів визначили завдання форсувати річку Інгулець, щоб захопити плацдарм на протилежному березі. Розвідників залучили для відвертання уваги окупантів від напрямку головного удару.
— Ми повинні були зобразити хибну атаку в іншому місці, за 5 кілометрів від міста прориву. Причому зробити це треба було так, щоб ворог дійсно повірив, що саме в цьому місці відбувається наступ, і стягнув туди всі наявні сили. Ми завчасно провели розвідку місцевості, виявили слабкі ділянки оборони загарбників, визначили маршрути просування й відходу. Наш вибір пав на село Калинівське біля Снігурівки. З’ясувалося, що саме там розташувався штаб батальйону окупантів, і ми вирішили зімітувати хибний наступ саме в його напрямку.
Участь в операції взяло 8 розвідників. Вони розділилися на три мобільні вогневі групи. Атакували одночасно з різних напрямків, щоб у ворога склалося враження, що на них наступають великими силами. В кожної групи були свої вогневі засоби. Перша, в якій перебував Ігор, вела вогонь з 60-мм міномета, друга — з СПГ, третя — з великокаліберного кулемета. Артилерійську підтримку забезпечувала 152-мм САУ 2С3 «Акація».
— Ми приховано підійшли на визначені рубежі й відкрили шквальний вогонь по ворожих позиціях. Щільність вогню завдяки застосуванню різних вогневих засобів була досить високою, тому окупанти дійсно повірили, що їх збираються атакувати. Підсилила їхні панічні настрої й влучна стрільба САУ по їхньому опорнику. Вони почали хаотично відповідати з мінометів і танків, але не знали, де ми перебуваємо, і більшість снарядів та мін потрапили в порожнечу. А в цей час основні сили майже без перешкод подолали річку Інгулець і зайняли плацдарм на протилежному березі.
До речі, напередодні цієї операції сталася подія, яка ледве не поставила під загрозу участь Ігоря у виконанні цього важливого завдання.
— Так сталося, що ми потрапили під випадковий ракетний обстріл з комплексів С-300. Коли біг разом зі всіма в укриття, розрізав ногу. Рана була дуже неприємною, але треба було якось виходити з положення. Замість берців, вдягнув гумові капці й примотав їх до ноги скотчем. Вигляд був трохи комічний, але завдяки цьому зміг нормально рухатися й не відчувати болю від порізу. Головне, що наш задум спрацював на всі 100 % й ми змогли ввести ворога в оману. Якби рашисти знали, що проти цілого батальйону воює всього 8 чоловіків, вони б діяли інакше, більш агресивно й упевнено.
Однак для розвідників такий формат роботи — звичайна справа. На війні вирішальною є не тільки кількість, а й кмітливість та винахідливість. З цього приводу Ігор згадав, як вони на двох машинах і двох мотоциклах заїхали в село, яке було в «сірій зоні», і звідти відкрили вогонь по позиціях окупантів з СПГ, розташованого в кузові пікапа. Ворог вирішив, що в село зайшли підрозділи ЗСУ, й навіть не спробував контратакувати. А вже наступного дня туди безперешкодно зашли наші сили оборони й закріпилися.
Зараз Ігор і його бойові товариші продовжують нищити ворога на іншому, не менш важкому напрямку оборони. Зі слів сапера-розвідника ворог тут намагається просуватися за рахунок штурмових дій піхоти, а також щільного артилерійського вогню. Але й цій тактиці розвідники знаходять ефективну протидію.
— Наша перевага в мотивації. Ми воюємо за свою країну, за наші родини, за право жити в нормальному цивілізованому світі. Тому ми обов’язково Переможемо!
Початок осені був рясним на бойові дії в Запоріжжі. Розвідник «Іспанець» розповів кореспонденту АрміяInform, як під час боїв за населений пункт Нестерянка йому вдалося евакуював аж 40 поранених наших бійців.
Історію без прикрашень про хоробрість наших воїнів та як звичайні автомобілі рятують життя під час бойових дій дивіться далі у відео:
Старший механік Руслан повернувся з рейсу 8 лютого. Трішки відпочив, акліматизувався після чотирьох місяців виснажливої праці на контейнеровозі у водах тропічної Бразилії. Чоловік уже навіть путівку на дивовижний гірськолижний турецький курорт Ерджієс придбав, куди разом із родиною мав вирушати 24 лютого. Але, замість лиж, 1 березня взяв до рук автомат і добровольцем став на захист своєї Батьківщини.
— Чому? Не міг я зробити по-іншому. У нас із дружиною на 24 лютого був придбаний квиток до Києва. А наступного дня мали зі столиці вилетіти до Туреччини. Вирішили активно відпочити — на лижах покататися, свіжим повітрям подихати. Раніше в Буковелі були — сподобалося. А цього разу друзі порекомендували турецький курорт. Але не судилося, путін наші плани зіпсував. Вдома — паніка, плач, дружина з 15-річною донькою розгублені. А я сиджу, не знаю, як їх заспокоїти. Тиняюся по квартирі, як неприкаяний, місця собі не знаходжу. Ні, думаю, годі. Вранці 1 березня пішов до військкомату, а по обіді мені сказали приходити з речами на службу, — розповів про те, як потрапив до війська, вчорашній моряк цивільного морського флоту.
Так увірвалася війна в життя старшого механіка контейнеровоза. А ще 20 лютого, за чотири дні до війни, він — байкер — зустрічався з хлопцями з мотоклубу, де, крім розмов про улюблене хобі, також ішлося і про можливий наступ російських військ на територію України. Були серед байкерів тоді й колишні військові — учасники АТО/ООС. Припускали, що невдовзі може бути гаряче на лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях, але ніхто не очікував, що росія розпочне війну так підступно, вторгнувшись, як колись гітлерівці, о 4-й ранку з багатьох напрямків.
Ні, не можна стверджувати, що останні чотири дні лютого він сидів склавши руки. Спочатку зателефонував усім рідним і близьким, перепитавши, чи не потрібна їм якась допомога від нього? А згодом скооперувався з друзями та розпочав займатися волонтерською діяльністю, допомагаючи прикордонникам та тероборонцям. Завдяки цьому, приміром, захисники України у перші дні війни отримали конче потрібний їм генератор потужністю 7 кВт. А з 1 березня життя Руслана набуло нового ритму й сенсу.
Нині він морський піхотинець розвідувального взводу. Якщо коротенько розповісти про його розпорядок дня, то він триває у такому режимі: зранку до обіду — заняття, після обіду до вечора — теж заняття, під час яких розвідники відпрацьовують різноманітні складні питання щодо тактичних дій у полі, лісосмузі, місті.
Чи не важко бігати по полях повністю екіпірованому 45-річному чоловікові?
— 45 — це, звісно, не 18, коли я юнаком пішов служити у 1-шу аеромобільну дивізію, що дислокувалася у Болграді. Але я ж моряк. 22 роки ходжу в рейси, пройшов шлях від моториста до старшого механіка. За своєю фізичною формою уважно стежу. Інакше не можна. Щороку проходжу медичну комісію, а вона, як відомо, в моряків сувора. Тим більше, що ще до строкової служби займався боксом і вільною боротьбою. Тож фізичні навантаження витримую та не відстаю від інших, — каже Руслан.
Ані йому, ані іншим його побратимам зрілого віку командири попусків не дають. Це і неможливо. За словами Руслана, він працює, як усі, одягаючи на себе екіпірування завважки приблизно 25 кг та відпрацьовуючи широкий спектр питань у засідці, під час нальоту або пошуку противника.
45-річний морпіх і досі дбайливо зберігає вдома блакитний берет десантника, отриманий ним під час проходження служби в аеромобільних військах. Чим відрізняється десантник від морського піхотинця в сенсі бойового вишколу та виконання завдань за призначенням?
— Напевно, передусім тим, що десантник асоціюється із землю й небом, а морпіх — це воїн трьох стихій: неба, землі та води. Не слід забувати, що строкову я проходив у середині 90-х років минулого століття. Тоді, на щастя, був мирний час, і ніхто на війну, тим більш на її розв’язання з боку росії, не очікував. Так, іноді ми теж відпрацьовували навчальні питання у повній викладці, але особливо на цьому командири уваги не загострювали. Нині ж щодня викладаємося на повну, постійно рухаючись уперед, намотуючи десятки кілометрів під час навчань і тренувань та працюючи зі всіх видів стрілецької зброї. Артеріальний тиск від навантажень іноді «зашкалює». Але ми добре усвідомлюємо, що від нашого бойового вишколу, фізичної витривалості, вмінь і навичок залежить успіх підрозділу в бою, твоє життя й життя побратимів, — поділився думками розвідник.
Удома на нього чекають дружина Оксана та донька Регіна. На четвертий день після призову до лав війська Руслан наполіг, аби вони поїхали за кордон, мовляв, що так йому буде спокійніше. Але за два тижні рідні повернулися до України. Звісно, вони дуже хвилюються за чоловіка та батька й чекають на нього, щоб знову бути разом та все ж таки поїхати відпочити. Багато хто зі знайомих та колег по роботі з повагою ставиться до вчинку Руслана добровільно піти служити в надважкі для долі країни часи. Але є й ті, хто здивувався рішенням стармеха.
— Я розуміння ні від кого й не потребую. Це мій свідомий вибір. На мою землю прийшов ворог, тож його треба бити й гнати. Тому вчинив як вчинив, мені від цього легше. Інакше все б шкребло всередині. Та й у мене обидва діди — офіцери воювали на полях Другої світової: один — військовий авіатор, другий — артилерист. Батько був офіцером — військовим моряком: служив на флоті у Севастополі, Петропавловську-Камчатському. Він уже покійний. Якби був живий і дізнався, що росія так по-розбійницьки на нас напала, емоційно б вигорів, — замислено говорить морський піхотинець.
Звісно, після війни Руслан збирається повернутися до своєї улюбленої праці та знову на суднах борознити води різних країн і континентів. Він обіймав дуже відповідальну посаду старшого механіка, тож у його підпорядкуванні завжди працювали матроси з різних країн світу, зокрема і з росії. Але навіть після 2014 року і він, і капітани суден накладали своєрідне табу на обговорення політичних питань. І воно зрозуміло. Адже корабель — це єдиний організм, на якому трапляється різне, зокрема й аварійні ситуації. І від стосунків між членами екіпажу, від порозуміння між моряками залежить живучість судна, а отже, життя всього екіпажу. Але відтепер, за словами Руслана, звертаючись перед черговим рейсом до крюїнгової компанії, він намагатиметься працевлаштуватися там, де представників країни-агресора не буде. Як стверджує стармех, не бажає він після того, що накоїли росіяни, більше з ними працювати. У них попереду свій шлях прозріння й каяття після викриття злочинів кремлівського режиму, а на нього чекає важкий шлях стежкою розвідника, перемога, повернення додому та на свою улюблену роботу — на судна торговельного флоту.
Відбулася здача випускних іспитів осіб офіцерського складу призваних із запасу за мобілізацією за спеціальністю військова розвідка. Вони відпрацьовували засаду та протизасадні дії коли QRF (Quickly refired forces – сили швидкого реагування) противника і швидко діючий резерв проводили контрзасадні дії і підтримувались в підрозділах.
Практична частина проводилась в умовах наближених до бойових з системою MILES-2000. Система MILES-2000 (Multiple Integrated Laser Engagement System) призначена для імітації умов реального бою в тактичній підготовці і дозволяє імітувати пряме збройне зіткнення підрозділів.
Днями воїни-розвідники, що нині виконують бойові завдання неподалік адміністративної межі з тимчасово окупованою територією АР Крим, тренувалися давати відсіч ворогу на близькій відстані.
Про це повідомляє відділ зв’язків з громадськістю Командування об’єднаних сил ЗС України.
За легендою: дорога незвідана, тому і просуваються військові максимально обережно. Після висування на рубіж та відкриття вогню, бійці пересуваються на полі бою різними способами, взаємно прикриваючи один одного.
«Такий метод дає можливість вести прицільний вогонь з різних положень і водночас вести розвідку противника та місцевості», – повідомив офіцер угруповання військ підполковник Кирило Холявко.
За словами офіцера, наразі розвідники відпрацювали такий елемент ближнього бою як наліт.
«Наліт – це спосіб ведення розвідки з метою раптового нападу на об’єкт з метою захоплення документів і зразків озброєння. Кожен розвідник, який входить до складу бойової групи має бути навчений подібним прийомам ведення розвідки. Тільки завдяки постійній підготовці можливо досягти результатів під час накопичування досвіду з тактики», – наголосив підполковник Кирило Холявко.
