У Києві відкрили меморіалу пам’яті «Вічна слава загиблим Героям». Його присвятили полеглим військовослужбовцям 25-ї бригади охорони громадського порядку імені князя Аскольда Північного об’єднання Національної гвардії України.
«Командування Національної гвардії України пам’ятає кожного, хто віддав своє життя за Україну та схиляє голови перед родинами загиблих. Це спільна втрата для нас. Ми завжди будемо підтримувати сім’ї загиблих, бо ми є однією спільною родиною», – сказав тимчасово виконуючий обов’язки заступника командувача по роботі з особовим складом полковник Валентин Острижний.
Присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіалу.
Після урочистого відкриття полковник Валентин Острижний вручив близьким загиблих державні та відомчі нагороди.
В урочистих заходах взяли участь командування Нацгвардії, представники Київської міської державної адміністрації, Солом’янської РДА, рідні, друзі та побратими загиблих військовослужбовців, ветерани.
У Львові Президент України Володимир Зеленський та прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен вшанували пам’ять загиблих українських військовослужбовців на Личаківському кладовищі — на Марсовому полі.
«Ми ніколи не забудемо героїв, які захищали нашу незалежність, свободу та майбутнє. Вічна слава всім, хто віддав своє життя за Україну!» — зазначив Президент.
Глава держави та прем’єр- міністр Данії також ушанували пам’ять невідомого воїна Збройних Сил України, який загинув у 2022 році та був похований у Львові.
Личаківське військове кладовище є територією військових поховань у Львові. На Марсовому полі кладовища з квітня 2022 року ховають військовослужбовців, які загинули під час російсько-української війни.
Як повідомляла АрміяInform, Сейм Польщі вшанував пам’ять українських воїнів та цивільних, які загинули через вторгнення росії.
Боротьба за свідомість українців така ж важлива, як і боротьба на фронті, а збереження пам’яті про непросте минуле та сьогодення України вкрай необхідні вже сьогодні. Тож на Вінниччині ні на день не припиняється робота з цією пам’яттю.
Так, громадськості Вінниці та регіону було презентоване Меморіально-довідкове видання «Книга Пам’яті полеглих Героїв. Вінницька область. Том І». Воно стало першим в Україні такого формату. Книга містить стислі біографічні відомості, інформацію про обставини, місце загибелі 273 подолян, які загинули у боротьбі за свободу, гідність і незалежність України, починаючи від лютого 2014-го і завершуючи лютим 2022 року.
До видання увійшла інформація про трьох вінничан — учасників Революції Гідності: Валерія Брезденюка, Леоніда Полянського та Максима Шимка, які загинули упродовж 18-20 лютого 2014 року у Києві.
— Далі цей список продовжився прізвищами наших захисників. Це ті військовослужбовці, які загинули як у безпосередньому зіткненні з ворогом на території Донецької і Луганської областей, так і ті, які померли внаслідок травм, поранень, контузій, каліцтва, захворювань, які вони дістали, захищаючи нашу країну, — розповіла під час презентації перший заступник очільника ОВА Вінниччини Наталія Заболотна і додала, що вочевидь, буде видано ще не один том, аби жодне прізвище, жодна людина, яка віддала життя, не була загублена і знайшла своє місце в «Книзі пам’яті полеглих за Україну».
У цьому виданні зазначені і ті, хто удостоєні звання Героя України. Це льотчики підполковники — Дмитро Майборода та Костянтин Могилко, керівники загонів спецпризначення — генерал-майор Максим Шаповал і підполковник Юрій Коваленко, прикордонники — підполковник Євген Пікус і старший лейтенант В’ячеслав Семенов.
Видання стало результатом роботи науково-пошукового видавничого агентства «Книга пам’яті України». За словами керівника науково-пошукової групи Ольги Коляструк, робота над першою книгою була тривалою та копіткою, адже потрібно було зібрати та впорядкувати великий обсяг інформації. Всі дані перевіряли, зв’язувались з рідними, шукали в підшивках газет.
— Відомості тут лаконічні, побудовані за строгим ритмом. Лютий 2022 року змінив формат і динаміку цього проєкту, тож ми продовжуємо працювати над збиранням відомостей про тих людей, які загинули за Україну.
Під час презентації Департамент інформаційної діяльності Вінницької ОВА анонсував, що триває робота над трьома книгами про Героїв України з Вінниччини. На сьогодні це звання присвоєно 12 вінничанам і про кожного з них буде окрема історія.
Окрім того, Вінниця готується до встановлення пам’ятних знаків на територіях шкіл громади. Вони покликані зберегти пам’ять про колишніх випускників навчальних закладів, які загинули, захищаючи Батьківщину.
Наразі міська влада закликає всіх містян долучитись до обговорення фінального ескізу пам’ятного знаку вшанування полеглих.
Наявний проєкт, що був обраний під час Всеукраїнського бліцконкурсу, має заклик «Подивись на себе!» та містить дзеркальну поверхню, що ніби просить зазирнути у себе та побачити крізь призму свого сприйняття війну, віддаючи данину пам’яті полеглим Героям і Героїням.
«Ключова ідея цього проєкту — комунікація із пам’яттю. Ми живемо лише завдяки мужності українських воїнів, що тримають фронт і платять занадто велику ціну, — каже головний архітектор Вінниці Євген Совінський. — Нарівні із практиками пам’яті, таке композиційне рішення має ще й вагому освітню функцію, адже дзеркало відображатиме все, що відбуватиметься у шкільному дворі, спонукатиме зупинитися і замислитися. Учні мають розуміти, завдяки кому мають змогу вчитись в Україні та виховуватися на прикладах героїзму та відваги тих, хто раніше були такими ж, як і вони, ходили до цієї ж школи, сиділи за цими ж партами…»
Наразі Вінницька міська рада вже готова розпочати виготовлення монументів. Їх встановлюватимуть на замовлення адміністрацій шкіл, відповідно до погоджень із рідними полеглих Захисників та Захисниць. Тож упродовж двох тижнів містяни можуть надсилати думки і можливі пропозиції та зауваження щодо вигляду пам’ятного знаку на електронну скриньку archconcus.memory@gmail.com.
Щороку 28 серпня з ініціативи Крайової ради українців Криму відзначається День захисту прав української громади Криму. Започаткували це відзначення у 2017 році.
читайте також:
Зранку в Києві на території Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника вшанували пам’ять консула УНР в Ялті, літератора, педагога, фахівця бібліотечної справи, науковця Павла Горянського і загиблих кримчан-захисників України. Участь у заході взяв заступник Постійної Представниці Президента України в Автономній Республіці Крим Денис Чистіков.
— Ми дякуємо Павлу Горянському за його політичну позицію та боротьбу за Незалежну Україну в ті складні часи. Сьогодні ми відчуваємо, наскільки близько звільнення Кримського півострова, і що тут і зараз ми згадуємо важливі імена історичної пам’яті. Тому, після звільнення півострова, ім’я Павла Горянського обов’язково буде відоме у вільному Криму. Варто наголосити на високій ціні нашої боротьби та не забувати, що ворог є підступним. Щоб повернути півострів, ми повинні підтримувати одне одного, ставати до лав Збройних Сил та пам’ятати тих, хто ціною власного життя боронить нашу землю від агресора, — зауважив Денис Чистіков.
Торік, попри війну, кримські українці, які змушені були залишити свої домівки після окупації Криму росією у 2014 році, власним коштом встановили пам’ятник на могилі першого голови Крайової Української Ради в Криму. КРУК вже кілька років проводить публічні заходи біля могили П. Горянського.
читайте також:
Цього разу головною подією меморіального заходу було відзначення активістів срібною медаллю Крайової Ради Українців Криму за внесок у відновлення пам’яті про Павла Горянського.
Присутні також поклали квіти в колумбарії на Алеї Героїв, де поховані двоє кримчан — Владислав Білий, який загинув під час масового вбивства росіянами українських полонених з Азовсталі в Оленівці та Петро Король, який загинув в бою, захищаючи Маріуполь.
— Наразі в лавах ЗСУ служать понад 10 000 тисяч кримчан, понад 150 із них загинули, захищаючи власну країну, — зазначив голова Ради ветеранів Криму при Крайовій Раді Українців Криму Сергій Вікарчук.
Меморіальну дошку відкрили у школі, де навчався майбутній офіцер.
Історією життя та героїчної загибелі Тараса Редькіна поділилися його рідні, близькі та друзі, які були присутні на урочистому заході.
— Наша родина завжди була пов’язана з небом. Тарас постійно відвідував наше товариство льотчиків, авіазавод, де я працюю, різні виставки. Тому немає нічого дивного в тому, що він хотів пов’язати життя з літаками й ішов до своєї мрії до кінця. Був момент, коли під час льотної комісії з’ясувалося, що потрібно зробити дві операції, аби він став придатним до вступу у військовий виш. Я тоді його запитав: зупиняємося чи йдемо далі? Він обрав рухатися далі… Тарас завжди був дуже цілеспрямований — аби досягнути чогось, ішов до кінця. Тому мав здобутки в усьому, за що брався: у вітрильному спорті брав участь у регатах, які відбувалися по всій країні, та здобував нагороди, наполегливо вивчав англійську, адже знав, що рано чи пізно українські пілоти опановуватимуть F-16, — розповідає батько Тараса Віктор Редькін.
У перший день широкомасштабного вторгнення український льотчик вивів з-під ударів свій літак, підійнявши його в повітря, а потім виконував завдання із захисту українського неба. Вперше після великої навали московитів вийшов на зв’язок з батьком 28 лютого зі словами: «Відмовляюся говорити російською…».
Друг дитинства Тараса Микита Маладєй розповідає, що товаришували вони з дитячого садка.
— Приводом для цього стала… бійка, — сумно усміхається чоловік та демонструє шрам над лівим оком.
Найкращий друг ділиться, що Тарас був людиною, на яку можна було повністю покластися та довірити найпотаємніше.
— Завжди знав, що він не зрадить і не підставить. Не зрадив він і Україні, з перших хвилин великої війни виконуючи бойові завдання. Торік 24 лютого ми з ним і його дружиною були на зв’язку. Тарас пообіцяв, що все буде добре й навіть намагався жартувати — у такий спосіб налаштовував нас на позитивний лад. І ніколи не розповідав, наскільки йому було складно в небі — про це знала лише його кохана Катерина. Мені він казав коротко: сидимо в підвалі, отримуємо завдання, вилітаємо, виконуємо, повертаємося на базу. Я не думав, що настільки все серйозно, що так все може закінчитися…
Класний керівник Тараса Аркадій Кошовий і досі називає свого вихованця дитиною… Розповідає, що перейшов хлопець до його фізико-математичного класу, коли вирішив опановувати справу військового льотчика.
— Привів Тараса в наш клас його друг Микита. Я завжди пригадую їх, коли заходжу до шкільної кімнати — вони сиділи на третій парті. Микита був бешкетником, а Тарас, навпаки — дуже серйозний і уважний. Вони, так би мовити, доповнювали один одного. Він був дитиною від Бога! Розумний, витриманий у будь-якій ситуації, завжди готовий прийти на допомогу. Постійно ставлю собі запитанням, чому небеса забирають найкращих?
Лише хорошими спогадами ділиться про Тараса й курсовий офіцер майор Роман Титаренко — представник Харківського національного університету Повітряних Сил України імені І. Кожедуба, де опановував льотну справу загиблий.
— Він був дуже порядною та скромною людиною. Вчився переважно на добре й відмінно. Велику увагу приділяв саме профільним предметам і спорту, адже льотна спеціальність передбачає відмінну фізичну форму та здоров’я.
Упродовж семи місяців майор Тарас Редькін боронив українське небо. 25 вересня 2022 року український винищувач МіГ-29, яким керував льотчик, був збитий під час місії з пошуку та знищення російських систем ППО. Під час останнього польоту український захисник успішно відпрацював по наземних цілях і вже розгортався, коли повідомив в ефірі: «Бачу пуски по мені». Це було близько 4-ї ранку. Після чого зв’язок з пілотом перервався… назавжди.
Віктор Редькін разом із дружиною Тараса Катериною відвідали місце загибелі героя поблизу селища Володимирівка на Миколаївщині.
Чоловік згадує, що знайшли вони і свідка авіакатастрофи.
— Той військовий стояв на посту, і щось нібито потягнуло його подивитися в небо. Він розповів, що вже після того, як російська ракета поцілила в літак Тараса, він продовжував відстрілювати теплові пастки. Потім борт впав… У сина був шанс врятуватися, катапультувавшись з повітряного судна, але тоді машина впала б на населений пункт. Тарас відвів підбитий літак, зберігши життя людей. Своє врятувати він не встиг…
На момент загибелі майорові Тарасу Редькіну було 25. До свого 26-го дня народження офіцер не дожив тиждень.
Під час церемонії відкриття пам’ятної дошки представник Харківського національного університету Повітряних Сил України імені І. Кожедуба Олександр Проценко зачитав вірш, який його дружина Ольга присвятила загиблому льотчику:
***
Такі, як ти, Тарасе, не вмирають,
Тобі належать наші всі серця,
Такі, як ти, країну захищають,
І віддають життя за майбуття.
Красивий, молодий, ще жити й жити,
Та пісню обірвала ця війна,
Щемить у серці, ніде правди діти,
І просить помсти кров твоя свята.
Тепер, Тарасе, ти в гостях у Бога,
Та очі твої, очі голубі,
Побачать з неба нашу перемогу…
І на оновленій землі врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі.
Ми не забудемо твій подвиг, Тарасе. Ми помстимося за тебе! Герої не вмирають, навіки слава!
У День Незалежності України Президент Володимир Зеленський і перша леді Олена Зеленська вшанували пам’ять захисників нашої держави, які загинули в російсько-українській війні.
Президентське подружжя поклало квіти до Стіни пам’яті біля Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Під час церемонії вишикувалась рота почесної варти, пролунали звуки сурми.
Володимир та Олена Зеленські вшанували пам’ять героїв хвилиною мовчання. Президент України також ушанував пам’ять активістів, які загинули під час Революції Гідності у 2014 році.
Від імені глави держави встановлено кошик квітів до пам’ятного хреста на Алеї Героїв Небесної Сотні в столиці.
Тарас Матвіїв, молодший лейтенант, військовослужбовець окремої механізованої бригади імені короля Данила, загинув у липні 2020 року, рятуючи життя бойових побратимів під час мінометного обстрілу. Посмертно удостоєний звання Героя України. Тарас був журналістом, волонтером, громадським діячем, солдатом-добровольцем, письменником.
Про літературний спадок звитяжного воїна ми дізнались сьогодні, відвідавши презентацію його книги «Тарас Матвіїв. Мої думки. Ритмопроза» в обласній бібліотеці для юнацтва у Львові. Упорядницею першого тому двотомника стала його мама Валентина. Сама вона також поетеса, вчителька.
[embedded content]
— Видати збірку, книгу, спогади. Це була друга мрія сина у списку з 51 мрії, який ми знайшли вже після, — розповідає пані Валентина кореспонденту АрміяInform. — А першою була «Перемога: Крим і Донбас». Своє життя, свою молодість, всі свої сили, уміння й таланти Тарас поклав на вівтар цієї заповітної мрії — від перших днів Революції Гідності і аж до останнього подиху на передовій. Ми, батьки, здійснили цю мрію за нього. Як уміли, як відчували, як осягнули… Та всі, хто вже тримав цю першу ластівку в руках, кажуть, що вона неймовірна, і це приємно. Хіба ж могло бути інакше, коли в неї вкладена неймовірна душа сина, і наша неймовірно велика батьківська любов?!
Зі слів Валентини Матвіїв, два роки після загибелі сина були надзвичайно важкими. Вона, як упорядниця книги, готуючи її до друку, за цей час наче пройшла його шлях, його Голгофу, пропустила крізь себе всю його невимовно багату, глибоку, вразливу, люблячу, світлу душу.
Поезії, які увійшли до першого тому двотомника, досить цікаві для сприйняття — вони написані верлібром. Речитативним ритмом, що нагадує водночас і поезію, і прозу. Так, наче гойдається маятник, а разом із ним і світ навколо. Глибокі, філософські. Вони присвячені і коханню, і роздумам щодо війни, і надіям на світле майбутнє. Другий том двотомника планується до друку вже незабаром. До нього увійдуть виключно прозові твори загиблого Героя.
За місяць після загибелі капітана Олександра Созанського, командира роти 1-го батальйону роти вогневої підтримки 80-ки на позивний «Рагнар», його родина оголосила збір коштів на потужний ударний дрон. Matrice 30T з ім’ям RAGNAR допомагатиме нищити окупантів у пам’ять про славетного командира.
Суму оголошеного збору в пів мільйона гривень вдалось закрити вже за тиждень, допомогли як рідні та знайомі воїна, так і просто небайдужі українці.
— Кошти продовжували надходити з різних куточків України та з-за кордону, — поділилась мати героя. — Побратими сина, які в запеклих боях під Бахмутом героїчно захищають Україну, порадили, що в даній складній ситуації два дрони завжди краще, ніж один. Я, як мама командира, подумала, що три дрони буде ще краще! Кожен з яких буде названий RAGNAR, і буде нести службу в роті мого сина, допомагаючи хлопцям робити смерть ворогам. Здається, Олександр би хотів, аби ми зробили саме так, а не просто лили сльози…Заради сина, заради України, заради Перемоги.
У День Героїв Небесної Сотні Президент України Володимир Зеленський і перша леді Олена Зеленська вшанували пам’ять активістів, які загинули під час Революції гідності у 2014 році.
«Українці знають, що таке виборювати і захищати власну свободу. У важкі та визначальні моменти історії ми ніколи не здаємось і завжди проявляємо хоробрість та самовідданість. Слава Україні! Небесній Сотні слава!» — зазначив Володимир Зеленський.
Глава держави та його дружина встановили лампадки біля хреста на місці загибелі Героїв Небесної Сотні у центрі Києва та вдарили у Дзвін гідності.
Командир однієї з авіаційних бригад Повітряних Сил ЗСУ вручив батькові загиблого героя, лікарю-хірургу Сергію Лукову, який щойно звільнився з операційної, медаль «За військову службу Україні».
— Ваш син — це приклад нового покоління українських захисників, які вже під час війни, свідомо оцінюючи всі можливі ризики, обрали шлях захисту Батьківщини. На таких героїв, як він, рівняється сучасна молодь, — сказав командир. — Денис вирізнявся наполегливістю та дисциплінованістю. Попри юний вік, був дуже вмотивованим та хоробрим хлопцем. Він назавжди залишиться на скрижалях історії нашої частини та в наших серцях. Навіки Герой!
— Служимо Українському народові, — відповів батько Дениса, ледь стримуючи сльози.
читайте також:
Льотчик-штурман вертолітної ланки старший лейтенант Денис Луков із перших днів великої війни виконував бойові завдання на території Донеччини.
У травні минулого року офіцер у складі екіпажу Мі-8 проявив мужність і героїзм під час виконання вильотів на ураження живої сили та техніки російських окупантів. Виконував завдання зі стримування атаки противника поблизу Новобахмутівки. Здійснював бойові польоти на десантування спецпідрозділів ЗСУ для відбиття наступу поблизу Краматорська та прикривав дії спецпризначенців із повітря. Завдяки спільним діям визначених підрозділів наступ ворога на цій ділянці фронту було зупинено.
Загалом екіпаж успішно виконав майже 30 бойових вильотів.
У липні 2022 року Денис Луков був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі у серпні минулого року молодий вертолітник був нагороджений відзнакою Президента медаллю «За військову службу Україні». На жаль, посмертно.
