Архив метки: ЗСУ-30

Новини війська

«Нашій військовій історії не 30 років, а щонайменше 1300!»

Констатує український військовик історик, музейник і громадський діяч, кандидат історичних наук, полковник запасу Михайло Слободянюк. Напередодні славетної річниці Збройних Сил України кореспондент АрміяInform завітав до Музею історії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, завідувачем якого є Михайло Слободянюк. І разом з Михайлом Васильовичем пройшовся залами музею видового навчального закладу. Про що довідався і що почерпнув, піде мова.

Наперед зауважу, що Музей Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного має сім тематичних зал. Вони мають сотні експонатів, світлин, документів, військових одностроїв різних періодів і різних армій, зброю та нагороди тощо. І розповідають і про історію самого навчального закладу, починаючи з часів Школи кадетів піхоти, яку тут було відкрито 1 жовтня 1899 року за Австро-Угорської імперії. І до сучасної історії періоду Незалежності України. Писати про це все можна дуже багато. Але з певних історичних причин і з нагоди прийдешнього ювілею Збройних Сил України мене насамперед зацікавила зала «Історії Українського війська».

Київську Русь придумали східні «брати», аби переписати історію

— 6 грудня — 30 років Збройним Силам України, а 12 грудня — Сухопутним військам. Але це модернова точка відліку історії нашої армії. Стенди цього залу — залу «Історії Українського війська» — показують, що нашій військовій історії, зокрема Сухопутних військ — це щонайменше 1300 років! Історія нашого війська бере початок від Русі, княжої доби, а це 700–800-ті роки. Коли племена слов’ян створили свою першу державу, яку починають активно розвивати й боронити. З того часу наші предки і воюють за свою землю! — зазначає Михайло Слободянюк.

За словами науковця, Київської Русі ніколи не існувало — це вигадка російського «історика» Погодіна, який вирішив таким чином поєднати історію, яку вкрали і якою нині користуються наші північні сусіди.

— Вони не мають стосунку до Русі, бо Московське Велике князівство не існувало в ті часи. Воно було створено ханом Кутлуком лише в XIV сторіччі. Вони собі приписали цю історію! А щоб поєднати її з нашою історією, придумали, що була Київська Русь на Дніпрі. Але коли, в певний історичний проміжок часу, кляті половці та хазари почали нападати на русинів, то ті злякалися і начебто втікли і пішли в болота московії. Насправді це повна брехня! Ще у XIX столітті, коли «історик» Погодін подав цю версію, його історична наука загнобила і констатувала, що це вигадки! — додає Михайло Васильович.

Найстаріші полки в російській імператорській армії були козацькі: Харківський, Охтирський і Чугуївський!

А українське козацтво! Це своєрідне військово-політичне утворення, найдавніші відомі писемні згадки про яке датуються 1489-1492 роками, та Українська козацька держава, що постала внаслідок Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького у середині XVII ст. — це теж історія української державності і його війська!

— На жаль, за указом Катерини ліквідується Гетьманщина, наші українські землі стають губернією Російської імперії. Однак військова історія України і тут закарбувалася. Ось на цьому стенді показано, що москалі були дуже хорошою піхотою, але дуже поганою кавалерією. Вони коней не вирощували і тільки дворяни верхи їздили. Але цього було недостатньо для російської імператорської армії. Тому Петро I використовував козаків — Донських, Українських, Запорізьких — і згодом. Навіть після знищення Гетьманщини кінні козацькі полки були включені до складу російської імператорської армії. І до краху Російської імперії три найстаріші полки були українськими — це Харківський уланський полк, Охтирський і Чугуївський гусарські полки. Вони, до речі, були створені в 1651 році як козацькі слобідські полки, — констатує Михайло Слободянюк.

Легіон Січових Стрільців фактично став зародком української армії

А далі Перша світова війна. І тут знову постає українське національне військо. Створюється Легіон Січових Стрільців.

— Було символічно, що українці створили свою національну військову частину, яка воювала не гірше за військових інших національностей. Легіон Січових Стрільців фактично став зародком української армії, — продовжив розповідь Михайло Слободянюк.

Під час української революції 1917-1921 року ми не могли втримати Незалежність. Занадто багато ворогів було у молодої і слабкої держави. Але волелюбність українського народу, його боротьба за свою державу демонструється і продовжується під час Другої світової війни.

— Пам’ятаємо про Карпатську Січ, яка оголосила Незалежність. Але німці дозволили угорцям її знищити. Потім Українська Повстанська Армія, яка навіть після війни довгий час воювала з величезною радянською армією. Ці всі етапи визвольної боротьби українців представлені у нашій залі. Ці всі події демонструють, що ми мали свої військові формування! — наголошує Михайло Васильович і продовжує екскурс.

Майже 400 офіцерів-випускників нагороджені орденами та медалями за мужність у боях, 10 вихованців вишу удостоєні найвищого звання — «Герой України!»

…А тут далі це все, що стосується наших сухопутних військ. Хоча пройшло всього 30 років, але для музею важливі не картинки, а артефакти — тобто реальні предмети, через які можна уявити й представити ту історію, яка відбувалась. У цьому випадку в нас представлена і символіка, і перша уніформа, в якій приймали присягу українські військовослужбовці. Хоча форма тоді ще була радянська, але на ній вже перешиті ґудзики з тризубом, поміняні кокарди. Перша українська військова уніформа бере початок з 1994 року. Тут в музеї є і мазепинка, яку цілий рік носив Президентський полк.

— Ці періоди в нашому музеї зроблені для того, щоб розповісти курсантам, що нашим Збройним Силам не тридцять років! А наша військова історія величезна в часах, і тягнеться століттями. Саме тому ми не створювали Українську державу — ми її відновили! Саме тому відновили і армію, і військо, і традиції, які йдуть до нас ще з тих слов’янських часів і закарбувалися у козацьких звичаях. Армія без традицій, без історії, певних моральних принципів — це лише банда озброєних людей. А з традицією та історією — це якраз захисники своєї держави! — наголошує завідувач Музею Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Ці захисники і сьогодні боронять свою державу, і сьогодні гинуть за її Незалежність та Свободу. Це красномовно демонструє зала «Операції Об’єднаних сил» музею. Він здебільшого показує участь випускників академії у війні на сході країни. А вона героїчна й водночас трагічна! Більше ніж 400 офіцерів-випускників нагороджені орденами та медалями за мужність у боях, 10 вихованців вишу удостоєні найвищого звання — Герой України! На жаль, 4 посмертно! У боях з окупантами загинуло 64 офіцери-випускники вишу, два випускники Військового коледжу сержантського складу і один військовослужбовець підрозділу забезпечення академії! І це теж історія, яку український народ має пам’ятати! І це все сьогодні акумулює, зокрема, і Музей історії Національної академії сухопутних військ.

Фото автора та пресслужби НАСВ

https://armyinform.com.ua/2021/12/05/nashij-vijskovij-istoriyi-ne-30-rokiv-a-shhonajmenshe-1300/

Новини війська

ОВТ made in Ukraine, або Як  технічно зміцнюється  вітчизняне військо

АрміяInform пропонує вашій увазі основні етапи становлення вітчизняної «оборонки», й, звісно, зразки озброєння та військової техніки, які підсилили наше військо за роки незалежності України.

 1991−2013 роки: від конверсії до пошуку замовлень на іноземних ринках

Нині в Україні залишилося 137 підприємств оборонної промисловості (з них − 23 розташовані на тимчасово окупованих територіях Криму та частини Донбасу) державної форми власності (входять до складу ДК «Укроборонпром»), а також функціонують ще близько 250 приватних суб’єктів господарювання, які безпосередньо здійснюють випуск продукції військового призначення. Для порівняння, станом на початок 1991 року таких підприємств налічувалося майже 700, включаючи більше ніж 200 виробничих і понад 130 науково-виробничих об’єднань.

Практично всі підприємства, які надалі було віднесено до підприємств, науково-дослідних організацій і конструкторських бюро оборонно-промислового комплексу України (ОПК), у колишньому СРСР мали центральне підпорядкування та були задіяні в коопераційних ланцюгах із розробки та виробництва продукції військового призначення й подвійного використання з іншими підприємствами та установами, розташованими в основному на території РФ.

Із проголошенням незалежності нашій державі дісталася частина підприємств авіаційної промисловості, окремі елементи виробництва спеціальної хімії, виробничі потужності ракетно-космічної галузі, бронетанкове виробництво, суднобудування, виробництво та розробка авіадвигунів, турбін, елементної бази.

На жаль, далеко не всі з цих підприємств за відсутності централізованих оборонних замовлень змогли адаптуватися під ринкові умови. Чимало підприємств, намагаючись втриматися на плаву, вимушено перепрофільовувалися на випуск цивільної продукції. Проте відсутність постійних замовлень призводила до зупинки виробництва, скороченню персоналу та відтоку кваліфікованих фахівців. Як наслідок, до кінця 1997 року чітко ідентифікувати себе як підприємства ОПК змогли лише 250 суб’єктів господарювання, з яких менш як 25 підприємств були задіяні у виконанні українського оборонного замовлення. Решта шукали замовлення поза межами України, орієнтуючись в основному на іноземні контракти та залишки кооперації оборонних підприємств із РФ.

Більше того, через хронічне недофінансування потреб оборони з боку держави (від 2,1% ВВП у 1992 році й до 1,11 ВВП у 2013-му), український ОПК не отримував замовлення на виготовлення сучасних зразків зброї, в основному обмежуючись поточним ремонтом ОВТ. Через це оновлена на вітчизняних підприємствах військова техніка надходила до українського війська вкрай рідко і переважно в одиничних екземплярах. Відтак українська «оборонка» тривалий час залишалася експортно-орієнтованою і виживала насамперед за рахунок виконання іноземних контрактів. Фактично так тривало аж до 2014 року.

 2014-й: ОПК переорієнтовується на потреби українського війська

 З початком російської агресії вітчизняний ОПК почав працювати на задоволення потреб власних Збройних Сил. При цьому наші оборонні підприємства відмовилися від російських комплектуючих. На початку українсько-російської війни лише 55% компонентів для військової техніки і зброї вироблялося в Україні, 10% імпортувалося з західних країн, 35% − із РФ. Сьогодні ж уже близько 70% компонентів виготовляється в Україні, а 30% − на Заході. А до програми імпортозаміщення вже залучено понад 400 підприємств усіх форм власності по всій Україні, які виробляють понад 1700 заміщених вузлів, агрегатів і комплектуючих виробів. Зокрема, у бронетанковій галузі випускається вже близько 87% деталей в Україні і лише 13% − закуповується у західних партнерів.

Звісно, основна кількість нових зразків ОВТ, прийнятих на озброєння українського війська, була виготовлена після 2014 року. Зокрема, 7,62-мм спеціальний автомат «Вулкан», снайперська гвинтівка UAR-10, 40-мм автоматичний гранатомет УАГ-4, низка бронеавтомобілів із колісною формулою 4х4: «Козак-2М», «БАРС-8» та «Тритон», БПЛА А1-С «Фурія», Spectator-M та «Валькірія», РСЗВ «Верба», РЛС контрбатарейної боротьби 1Л220УК «Зоопарк-3», береговий ракетний комплекс 360МЦ «Нептун» та багато іншого. Крім того, значна кількість ОВТ проходять державні випробування. І це без урахування того, що чимало пристойних розробок для ЗСУ було виготовлено й до цього часу. Тож про деякі з них розповімо докладніше.

«Кольчуга-М» не виявляється засобами радіоелектронної розвідки противника

Автоматизована станція радіотехнічної розвідки «Кольчуга-М» прийнята на озброєння українського війська у 2001 році. Завдяки відсутності активних випромінювань «Кольчуга» не може бути виявлена засобами радіоелектронної розвідки. На відміну від активних радарів, станція «Кольчуга» (принцип дії якої – пасивний радар) не випромінює електромагнітні імпульси, щоб потім прийняти відбитий від цілі сигнал. Натомість «Кольчуга» виявляє ціль за випромінюванням бортових радіо- та електротехнічних приладів, встановлених на цілі.

Радіус дії станції становить 600 км у глибину території, 150 км по фронту. Для повітряних цілей на висоті до 10 км радіус дії в глибину території становить до 800 км.

Чутливість радіотракту становить від 110 до 155 дБ/Вт у смузі панорамного огляду. Це забезпечують п’ять антенних систем, розрахованих на різну довжину хвилі. «Кольчуга-М» контролює імпульсне та безперервне випромінювання на частотах 135–170, 230–470 та 750–18000 Мгц.

Із автомата «Вулкан» можна вести вогонь одною рукою

7,62-мм спеціальний автомат «Вулкан» прийнятий на озброєння війська 2017 року. Він являє собою глибоку модернізацію автомата Калашникова за схемою «буллпап». Це дозволяє значно скоротити довжину зброї, зробивши її компактнішою, та змістити центр ваги у більш зручну точку, що покращує точність вогню. Конструкція автомата така, що під час здійснення процедури його розбирання (складання) зі зняттям прицілу зберігається точка прицілювання. Зброю оснащено трьома рейками Пікатіні – для установки додаткових оптичних і механічних пристроїв, зокрема, прицілу, рукоятки, сошок тощо. Також на «Вулкан» кріпиться і швидкознімний глушник.

Стандартні магазини від АК вставляються в спеціальну шахту, яка допомагає краще фіксувати магазин, а також полегшує його примикання, однак конструкція не дозволяє використовувати багаторядні й дискові магазини. Запобіжник розташований над спусковим гачком. В автоматі застосована конвекційна система відводу тепла від ствола, завдяки чого його ресурс збільшений більш ніж в два рази  порівняно з автоматом Калашникова.

Передбачена можливість використання зброї як лівою, так і правою рукою. При цьому ергономічна ручка зведення затвору під час стрільби не рухається.  Порівняно з автоматом Калашникова у «Вулкана» значно менша віддача. Ним можна керувати однією рукою: знімати з запобіжника, вести вогонь, міняти магазин і перезаряджати.

Гранатомет УАГ-40 використовує всі типи гранат стандарту НАТО

40-мм автоматичний гранатомет УАГ-40 прийнятий на озброєння українського війська у 2017 році. Являє собою 40-мм автоматичний станковий гранатомет зі стрічковим живленням. Призначений для ураження живої сили і вогневих засобів противника у відкритих окопах і за природними складками місцевості (в потоках, ярах, на зворотних схилах гір), а також в укріплених позиціях і легкоброньованої техніки.

Механізм УАГ-40 побудований на основі автоматики з вільним затвором. Накол капсуля і постріл відбуваються в накаті затвора. Подача гранат – стрічкова. Гранати – високошвидкісні, використовуються всі існуючі типи гранат стандарту НАТО. УАГ-40 має систему пониження імпульсу віддачі. Це фрикційний демпфер затвора, дульне гальмо і триступеневу нарізку ствола.

Управління гранатометом здійснюється двома рукоятками, розташованими в задній частині корпусу, або однією рукояткою і плечовим упором. Для зручності оператора рукоятки можуть займати горизонтальне або вертикальне положення. Права рукоятка оснащена спусковий клавішею. Спускова клавіша має два режими − для одиночних пострілів і для серійних.

Спускова клавіша і затвор обладнані фіксаторами, які виключають несанкціонований постріл у будь-яких умовах, включаючи падіння, тряску, вібрацію, удари з будь-якого боку. Для зручності та надійності обидва фіксатори управляються одним важелем. Гранатомет може встановлюватися на різноманітні бойові модулі.

(Далі буде)

https://armyinform.com.ua/2021/11/ovt-made-in-ukraine-abo-yak-tehnichno-zmicznyuyetsya-vitchyznyane-vijsko/

Новини війська

«Навчаю побратимів виживати і перемагати на війні»

Про таких, як молодший сержант Тихон, кажуть: справжній воїн або військовий за покликом серця і душі. На війні він з 2014 року. Як тільки йому виповнилося 18, одразу пішов до військкомату і попросився на фронт. Спочатку відправили в Десну, де молодий хлопець пройшов навчання, а вже за декілька тижнів потрапив на передову у складі 42-го батальйону територіальної оборони.  І не куди-небудь, а в самісіньке пекло — під Дебальцеве. Там якраз відбувалося загострення: російські регулярні війська у складі батальйонних тактичних груп за підтримки танків і артилерії оточили наше угруповання на Дебальцівському виступі.

— Дуже добре пам’ятаю події тих драматичних днів. Справжня війна для мене почалася якраз під Новий рік — 31 грудня 2014 року. Нас п’ятеро молодих хлопців з Десни потрапили на позицію «Старий курятник» у Вуглегірську. Вона була розташована вздовж залізничних колій,  які пролягали через місто, — згадує Тихон.

За його словами, окопи були вириті в технічних спорудах і поміж самих колій. Там же були обладнані вогневі точки. Холод в ті дня стояв дуже лютий. Температура опускалася нижче  – 30 °С. Дув щільний вітер, мела хуртовина, видимість практично нульова, і все це під постійними  артилерійськими обстрілами.

— Тоді навіть звичайний похід до вбиральні був дуже небезпечним. Ми спали, їли, переміщувалися вздовж позиції в повному спорядженні, не випускаючи з рук зброї, — говорить хлопець.

А після того, як перші ворожі бронегрупи увірвалися в місто, зав’язалися вуличні бої. Зіткнення відбувалися на дуже короткій дистанції, іноді доходило до рукопашної. Російські танки вели вогонь прямою наводкою.

— Перед тим, як місто було остаточно оточено, нас змінив 13-й батальйон тероборони. Саме цей підрозділ під час боїв у Вуглегірську зазнав значних втрат, — каже Тихон. — А вже під час виходу з Дебальцевого, незважаючи на засідку, яку влаштували нам окупанти, вдалося вирватися з оточення і окільними путями дійти до своїх.  Той досвід став для мене першим наочним уроком і навчив виживати в екстремальних умовах. Потім були ротації на Луганщині: Зайцеве, Майорськ. Брав участь у бойових діях на Світлодарській дузі.

За сім років перебування на передовій Тихон пройшов шлях від солдата-кулеметника до командира відділення. За словами командирів, бойовий досвід та практичні навички допомагають йому навчати тих військовослужбовців, які тільки-но потрапили на фронт. Приклад Тихона мотивує підлеглих до відповідального ставлення до виконання бойових завдань.  Як каже сам воїн: «Хочу навчити їх головному, що потрібно на війні, — вижити і перемогти ворога!»

Фото автора

https://armyinform.com.ua/2021/11/navchayu-pobratymiv-vyzhyvaty-i-peremagaty-na-vijni/