Гірський штурмовик «Сірий» родом із Вінниччини. До війни чоловік працював торговим представником, непогано заробляв і про службу в армії навіть не думав. Аж поки не почалася агресія РФ і за мобілізацією не пішов на фронт його брат.

— Це була весна 2014-го, — згадує воїн. —  Ще не було боїв з окупантами, але для мене ситуація була зрозумілою. Ми вже втратили Крим, на сході України відбувалися схожі процеси: автобуси з російськими провокаторами і найманцями, проросійські мітинги, захоплення місцевих органів влади. Я чітко усвідомлював, що настав час братись за зброю, рятувати країну. Адже якщо не зупинити цю наволоч, «русскій мір», як зараза, розповзеться по всій Україні.

«Сірий» каже, як тільки почув, що брат пішов воювати, то перше, що прийшло в голову: «На фронт? Без мене? А як же я?!». Адже батьки завжди вчили, що «брат за брата»… Одразу побіг до військкомату проситися в той самий підрозділ. Приніс необхідні документи, написав рапорт. Але там із призовом добровольця чомусь затягували. Аж до 2015-го…

Після демобілізації «Сірий» з братом довго вдома не засиділись — тривожні новини з фронту не давали спокою. Але цього разу до військкомату пішли вже разом. Вирішили укласти контракти з бригадою, яка найшвидше заходить у район проведення АТО. Це була окрема гірсько-штурмова бригада, відома як Закарпатський Легіон. Отже, як почали разом служити в одному підрозділі, так і нині стоять на одній із передових позицій поблизу Водяного на Приазов’ї, прикриваючи один одному спину.

Наразі «Сірий» — сержант, старший ВОПу. Йому важко порахувати кількість ротацій, адже з 2015-го де тільки не доводилось воювати. Каже, пройшов усю Луганщину і Донеччину. Відбиття атак ворожої піхоти, ДРГ, артилерійські обстріли, перестрілки, провокації — чого тільки не було за роки війни…

— Пам’ятаю, як під Горлівкою на нас вийшла ворожа ДРГ, — розповідає сержант. — Це були бойовики батальйону «Сомалі». Ціле відділення підійшло майже впритул до нашого поста. Рухались лісосмугою, вправно минаючи наші розтяжки сигналок і пастки. Помітили їх, коли між нами було метрів 50–70, не більше. Атаку відбили швидко, вистачило одного «покемона» і двох РПГ. Звісно ж, разом із братом!

За роки війни «Сірий» переконався, що треба бути готовими до всього, тож спуску підлеглим сержант не дає. Говорить, що в окопній війні головне — пильність і постійні тренування. Кожен воїн мусить діяти впевнено, чітко і професійно за будь-яких обставин. Тільки так переможемо!

https://armyinform.com.ua/2021/07/ataku-vidbyly-shvydko-vystachylo-odnogo-pokemona-i-dvoh-rpg/