Сьогодні різдвяна коляда звучатиме повсюдно. Не лише в мирних оселях по всій Україні, але й в шанцях та бліндажах уздовж лінії зіткнення з ворогом на Донеччині та Луганщині. Воїни разом із земляками славитимуть народження Спасителя.
Нині ми можемо слідувати традиціям народу і віри вільно, без оглядів на чиїсь забаганки. Але були й інші, темні часи, коли українські патріоти тримали фронт в якому не було тилу і флангів. Сімдесят років тому окупована радянським урядом Україна зустрічала Різдво потай, щоби про то не дізналися карателі з НКВС чи ідейні «партійні».
А воїни Української повстанської армії були змушені вітати світле народження Христа в криївках. Але і там були по можливості підготовлені подарунки, колядки, та святкова вечеря. Яким було Різдво в повстанській криївці, на основі документів та спогадів самовидців, що збереглися до нашого часу, розповів історик Володимир Гінда.
Дарували презенти та малювали листівки
Командири повстанських підрозділів в такі дні намагалися за нагодою організувати невеличкі подарунки для вояків. Це могли бути тютюн, сушені фрукти, сорочки, рукавиці, шкарпетки тощо. Іноді все це запаковували, а на пакунку писали, для якого повстанця призначений подарунок. Здебільшого цим займалася Теренова сітка ОУН і референтура жіноцтва чи Українського Червоного Хреста. Втім, дослідники повстанського руху зауважують, що організація подарунків була радше винятком, а не правилом. Частіше їх одержували поранені у шпиталях, аніж здорові стрільці.
По можливості повстанці вітали своїх рідних, коханих чи побратимів різдвяними листівками, переважно виготовленими кустарним способом (до прикладу, на друкарських машинках) або в підпільних друкарнях. Часто вони мали простенький вигляд, були прикрашені різними візерунками чи нескладним малюнком із невеличким привітанням. Часом повстанці виготовляли їх у криївках, але тільки тоді, коли хтось із присутніх мав хист до малювання та необхідні фарби. Він просто малював листівку на папері та розфарбовував аквареллю.
Зазвичай повстанці прагнули відсвяткувати Різдво в селах – тих, де не було радянських гарнізонів. Зайшовши до населеного пункту, вони обирали кілька хат на околиці, просили господарів готувати кутю та святкували разом із селянами. При цьому навколо села виставляли пости спостереження, які мали слідкувати, щоби до населеного пункту раптово не ввірвалися МДБісти.
Ось як згадував святкування Різдва 1945 року з мешканцями села Білоберізки (Верховинський район, Івано-Франківська область) славетний сотник УПА Мирослав Симчич на псевдо «Кривоніс», який, до слова, днями відсвяткував свій 99-й день народження:
– Пам’ятаю, як з 1944-го на 1945 рік ми святвечір відзначали цілим куренем у Білоберізці на Верховинщині. Білоберізка простяглася вздовж невисокого берега Черемошу. Проте кілька хат розкидано по довколишніх горбах. Саме в одній з таких віддалених хат ми й зібралися для святкування. Поки командири й стрільці вечеряли, озброєні стійкові пильно охороняли село. Вони часто змінювалися, тому всі стрільці мали змогу посмакувати святвечірніми стравами, понасолоджуватись, бодай коротко, домашнім затишком… Люди приймали нас, чим хто міг, ділилися останнім у той важкий час… Зійшлося багато людей, ми там гарно відсвяткували, а відтак ще розійшлися по околицях Білоберізки і колядували групами. В такий спосіб Різдвяні свята 45-го ми провели за святковими столами і з колядою. Цілу ніч по горах лунали повстанські колядки.
Дідух та Різдво у лісі
Дещо по-іншому Різдво відзначали у лісі чи криївці. Цього дня упівці намагалися приготувати кілька смачних страв до різдвяного столу, прикрашали ялинки, навіть робили дідуха. Під час святої вечері після загальної молитви кілька слів і побажань завжди говорив командир, потім всі молилися та сідали за святковий стіл, проглянувши попередньо всі підходи до криївки, аби раптово не наскочила облава. Розважали себе, чим могли: співали колядок, розповідали веселі історії зі свого життя, згадували рідних.
Ретельно святкування Різдва у криївці описав командир УПА Степан Стебельський у своїх спогадах «Зимою у бункрі» (у тексті збережено стилістику автора):
«Мені припаде сьогодні бути батьком при вечері. Заздалегідь виходжу на бункер, щоб приготовити дідух та сіно, яких давніше стрільці привезли з села. Входячи до бункру, я привітав усіх вісткою: «Христос Раждається!», а всі відповіли: «Славіте його»! Коли я розстелював солому на причі, а хорунжий Мирон – палатки та укладав часник, просфору і свічки, в бункрі була цілковита тиша. Лиця стрільців не були сумні, але сльози текли по них. Вони були поважні, святочні і грізні.
Під піччю тріскотів вогонь, варили воду, щоб кинути вушка, вареники, бабульки. На причі світилися три свічки. Багато їх на ялинці. Кожний з нас чистенько вдягнутий. Образ Божої Матері освічений лямпадкою. Внизу портрет полк. Коновальця і Володимирівський тризуб. Стаємо в лаву, відмовляємо молитви, співаємо Коляду «Бог Предвічний». Після коляди моїм обов’язком було сказати декілька слів. Ми почали ділитися просфорою. Кожний втирав незамітно сльози, щоб ніхто не бачив. Наших страв було дванадцять: борщ з ушками, кутя, вареники з капустою, каша з грушками, гриби, капуста, вареники з картоплею, голубці, квасоля з сливками, колочений горох, пампушки і суш. На цю вечерю з усякими додатками приготовлялися стрільці вже завчасу. Святвечір проводимо за всіма народними звичаями Лемківщини і Бойківщини, які лише хто з нас запам’ятав.
Святвечір проходив весело. Кожний – крім звичаїв і обичаїв з своїх сторін – оповідав про свої пригоди з минулих років. Оповідання час-до-часу втихали. Переривала їх коляда. Потім знову оповідаємо. Коляди ми мусіли обов’язково відколядувати всі. Хор. Мирон оповідає нам перебіг Різдвяних Богослужень, а віст[ун] Тетяна співає дуже гарними лемківськими напівами багато богослужебних уривків з Всеночної й Утрені, яких вона знає дуже багато. Біля півночі віст. Вихор вилазить на свої «банти» і грає на скрипці, приспівуючи, різні коляди. Пізніше творимо групки і «йдемо» з колядою одні до одних».
Про що і як колядували українські повстанці?
У повстанських таборах у лісі Різдво відбувалося веселіше, ніж у криївках, адже тут люди були не в замкнутому просторі, а тому могли влаштовувати танці або навідуватися до найближчих до табору сіл. Повстанський святвечір 1947 року в Лемківських лісах Володимир Тютюн (псевдо «Блудний») згадує так:
«Помолилися ми біля ялинки, прикрашеної шишками і сіли до святої вечері. Не було дванадцяти страв, родини, але була віра і завзяття, була коляда, що єднала нашу повстанську родину. На прохання ройових і стрільців, командир дозволи піти в село. У Чертіжному нас ждали. Ми ходили по селянських хатах, спільно колядували, віншували. Над ранок повернулися до табору».
Повстанці під час колядок співали як давніх, так і складених самими пісень. Для прикладу наведу одну з таких:
Сині кучугури, пролягли хуртечі,
І на землю грішну опустився вечір.
Опустився тихо, щоб оголосити,
Як у Вифлеємі народивсь Спаситель.
А в криївці вогко, ні куті, ні сіна,
А в селі Святвечір, ждуть, напевне, сина.
Вийшов із криївки, тишина довкола
Лише кріс з морозом у долоні коле.
Тільки не в цей вечір, вирішив повстанець
І намерзлу зброю – в схованці зоставив.
А мороз гарцює і рипить дорога,
А у небі зорі величають Бога.
І нарешті хвіртка, а за нею хата.
Відчиняє двері: «Із Різдвом вас, тату!»
Ще хотів спитати, де старенька мати,
Як з кутків на нього – штири автомати.
Підійшов до сина батько й тихо мовив:
«Вибач, що так сталось.
З Різдвом Христовим».
Чим були повстанські колядки для вояків УПА, досить вдало сказав сотник Мирослав Симчич.
– Скажу вам, що і повстанська коляда, і пісня були тоді й пізніше сильною духовною зброєю, часто сильнішою за кріса. Повстанські пісні не лишень підтримували дух вояків УПА у боротьбі з жорстоким ворогом, а й зберігали віру народу в незалежну Україну протягом всього часу совєтської окупації…
А сучасне українське фронтове Різдво майже не зазнало змін. Адже ворог у нас той самий, що і був пів століття тому. А українські захисники так само через волонтерів, що у свої «бусиках» везуть в окопи на передову тепло та щирість свята від усієї української громади, отримують презенти та смаколики.
Єдине – учасникам різдвяних вертепів вже не потрібно ховатися. Хіба що ворог за своєю звичкою почне обстріл мирних кварталів прифронтових населених пунктів. Є і народжені в АТО/ООС новітні колядки. Одну з таких, створену в межах проєкту «Пісні Війни», заспівали виконавці гурту «Пікардійська терція» разом зі співачкою Оксаною Мухою та учасником АТО, воїном-нацгвардійцем Зиновієм Медюхом.
[embedded content]
Ілюстрації з мережі Інтернет
Відео з соціальної мережі YouTube
https://armyinform.com.ua/2022/01/07/chym-riznyatsya-povstanskyj-i-suchasnyj-frontovyj-svyatvechir/