Чому варто подивитися документальну стрічку «Зошит війни»

Нещодавно на великих екранах десятьох міст України відбулася прем’єра документальної стрічки українського режисера Романа Любого «Зошит війни», яку було створено на основі особистих відеозаписів із телефонів та камер українських воїнів. 

«Під час перегляду фільму глядача запрошують у сюрреалістичну подорож на фронт війни з Росією — у химерне потойбіччя, де панують закони, відмінні від звичайного світу. Герої прокидаються та засинають, радіють і плачуть, та завжди відчувають, що запис може закінчитись у будь-яку мить», — саме так звучить синопсис «Зошитів війни». 

На одному з показів стрічки «Зошит війни» авторка матеріалу зустрілась з режисером стрічки Романом Любим. Митець розповів, як виникла ідея створення фільму, про героїв, чиї відеозаписи було використано, та чому потрібно створювати та дивитися такі стрічки. 

Першими, хто надав нам відеозаписи, стали представники організації «Чорний тюльпан».

– Романе, кадри з фільму –  ще одне свідоцтво російської агресії на сході України від безпосередніх учасників подій 2014-2015 років. Як до вас потрапили ці відеоархіви? 

– Я представник незалежного об’єднання Babylon-13 – неформального кінооб’єднання з виробництва короткометражного та повнометражного українського документального кіно, який було утворено на початку Революції Гідності. Нами було створено архів, в який вже з 2014 року з різних джерел почали надходити особисті відеозаписи наших воїнів. Першими, хто їх нам надав, стали представники організації «Чорний тюльпан». Вони передали відеоматеріали з телефона, який був знайдений разом з тілом Вадима Наумова. Другий герой стрічки — Олексій Болдирєв, особисто передав свій архів нашій організації, а вже за пів року він загинув внаслідок підриву БМП, на якій пересувався по лінії фронту. Надалі ми розмістили на нашому сайті звернення-трейлер, де було використано саме ці матеріали, з проханням поділитися такими відеозаписами. Так на нас вийшов Роман Бозенко, військовослужбовець батальйону «Київська Русь». Його матеріали щодо подій у Дебальцевому – це одна вціліла флешка. Власне, з цих трьох архівів розпочалася робота щодо створення стрічки. А далі вже пішло по-накатаній: хтось мене знайомив з людиною, когось я знаходив через соціальні мережі та Інтернет. 

Олексій Болдирєв

«Перед нами не стояло завдання знайти яскравих персонажів, адже фільм більше про те, що вони зафільмували, а не про них самих».

– Можете розповісти про решту героїв стрічки?

–  Всього у фільму 18 співавторів. Деякі з них загинули. Хтось побажав залишитися анонімним. А хтось — тепер працює на благо країни в тилу. Ми підготували п’ять історій співавторів фільму «Зошит війни». Серед них — Валерій Пузік – доброволець, український художник. Кадри Валерія, що потрапили у фільм, були зняті у Водяному, Опитному і на позиції Бастіон, поблизу шахти Бутівка на початку літа 2015.

Олексій Болдирєв – старший сержант ЗСУ, який підняв український прапор над Донецьким аеропортом, загинув 9 грудня 2014 року. Він дуже хотів поділитися своїми відео, своїм досвідом. Коли передивляєшся його записи, складається враження, що говорячи на камеру, він наче розмовляє з тобою. 

Іван Матейко – підприємець, доброволець. У фільмі є один із найбільш важливих кадрів, зроблених цим військовослужбовцем – евакуація сім’ї з села Троїцьке. Населений пункт, де жила родина, потрапив під обстріл з ворожої сторони. Усюди було полум’я, батальйон гасив пожежу як міг, щоб вивезти людей із зони обстрілу. Тоді багато військових дістали опіки і поранення.

 Тарас Матвіїв – Герой України та громадський діяч, загинув 10 липня 2020 року, через два місяці після прем’єри фільму на фестивалі Docudays, під час мінометного обстрілу, рятуючи з бліндажа своїх бійців. Здебільшого кадри Тараса – це кадри понівечених Пісків.

Володимир Небір – доброволець, кіборг. Він знімав здебільшого н.п. Опитне, що під Донецьком. Також деякі кадри було зроблено під час розмінування околиці Донецька та бойового чергування на посту.

– Чому саме ці люди?

– Ми шукали тих, хто знімає багато, не маленькі епізоди, а відрізки часу, оскільки драматургія повнометражної документальної стрічки включає в себе початок, продовження та  завершення. Тому тут не стояло завдання знайти яскравих персонажів, адже фільм більше про те, що вони зафільмували, а не про них самих… 

– Ось ви маєте на руках ці унікальні архіви. Які ідеї щодо їхнього використання народжувалися у вашої команди?

– Спочатку була ідея творити з таких матеріалів музичне відео, оскільки на момент початку бойових дій, коли події просто розвивалися, як лавина, хотілося якомога швидше вийти на контакт з аудиторією та показати, яка ця війна насправді. А музичне відео робиться якраз швидко. Але надалі виявилося, що кількість матеріалів претендує на повнометражний фільм.

«Я перебудував драматургію фільму таким чином, щоб познайомити глядача з тими відчуттями, які переживає боєць, коли усвідомлює, що ледь не загинув».

– Скільки ваша команда працювала над створенням стрічки?

– Ми сподівалися, що робота над стрічкою триватиме декілька місяців, але зрештою ми витратили на це більше ніж п’ять років. У 2017 році був створений варіант монтажу і ми вже майже були готові до релізу фільму, але все ж таки чогось не вистачало… 

– Чого саме?

– Відчуття, з яким глядач виходить з зали після перегляду. Попри те, що у попередній версії лежало 80 відсотків тих же кадрів, різниця була в тому, що минулий монтаж залишав такий собі «заупокійний» осад, я б так сказав… Тобто акцент був на полеглих воїнах. Мені тоді здалося, що потрібно попрацювати над ефектом, щоб зробити його життєствердним. Я перебудував драматургію фільму таким чином, щоб познайомити глядача з тим відчуттям, яке переживає боєць, коли усвідомлює, що ледь не загинув. Про цей ефект розповідають багато військових: коли поряд з тобою щойно розривається снаряд, а ти залишаєшся живим, це змінює тебе не тільки психологічно, але значно глибше… Саме цей момент утворює дистанцію та розрізняє пересічних громадян країни та тих, хто пройшов війну та є носієм бойового досвіду. Крім того, я намагався зробити акцент на таке явище, яке в нашому середовищі з’явилося з початком війни. Це – побратимство. 

– Де і коли відбувся реліз фільму?

– Реліз «Зошит війни» відбувся у 2020 році на найбільшому в Україні міжнародному фестивалі Docudays, там ми отримали три нагороди. В тому ж році фільм здобув винагороду за найкращу режисуру на фестивалі  Kharkiv MeetDocs – на одному з найбільших українських кінофестивалів. 

– Які плани на майбутнє? Чи можемо очікувати на продовження «Зошитів війни»?

– На цей момент наш архів має таких відеозаписів на 15-20 повнометражних стрічок та весь час ми продовжуємо знаходити людей, які діляться такими «спогадами». На жаль, поки що невідомо, чи буде продовження. Можливо, я використаю ці матеріали як основу для художнього фільму, але він буде стосуватися партизанського руху в Донецьку в 2014 році. 

– Я знаю, що десять гривень з кожного проданого квитка йшли як благодійна допомога військовим ЗСУ. Можете розповісти про це детальніше?

– Так, ці кошти буде перераховано на рахунок фонду «Повернись живим» на закупівлю систем відеоспостереження. 

– Дякую Вам за бесіду! Бажаю натхнення і подальших творчих успіхів!

Раніше АрміяInform писала про те, що на Донеччині відбувся фестиваль історичних реконструкцій «Дике поле. Шлях до Європи».

Бесіду вела Оксана Іванець

https://armyinform.com.ua/2021/09/chomu-varto-podyvytysya-dokumentalnu-strichku-zoshyt-vijny/

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *