Процес мирного врегулювання на Донбасі давно та глибоко зайшов у глухий кут. Це можна констатувати й у «нормандському» форматі, де голови четвірки зустрічались ще майже два роки тому, й у «мінському», де засідання ТКГ в режимі відеоконференцій теж не привели до хоч яких позитивних змін.
Процес мирного врегулювання на Донбасі давно та глибоко зайшов у глухий кут.
Обидва формати свого часу були створені, щоб зупинити російську агресію проти України, хоча у кожному з них Росія фактично не є стороною конфлікту. Проте, підписавшись під цими форматами, Москва взяла на себе певні зобов’язання. І хоч вона вважає себе «посередником», насправді вона завжди представляє інтереси лише однієї зі сторін (хоч всі розуміють, що є реально цією стороною. — Авт.), тож це зовсім не «посередництво».
«Недореспубліки» — «суб’єкти процесів»?
Нещодавно, коли українські спецслужби затримали бойовика так званої народної міліції лнр Косяка, Міністерство закордонних справ Росії офіційно визнало участь громадян РФ у збройному конфлікті на сході України.
Кремль уже просто стомився брехати партнерам по «Нормандії» і викручуватися у вигадуванні своїх «версій» подій, які трактуються однозначно. Саме таку думку висловив відомий український журналіст Сергій Гармаш, який є представником ОРДЛО від України у тристоронній контактній групі (ТКГ). Статтю Гармаша під назвою «Кремль втомився: все, що потрібно знати про сьогоднішню ситуацію на Донбасі та дії Росії» нещодавно опублікувало видання «Дзеркало тижня».
У ній Сергій Гармаш, аналізуючи останні події й заяви Москви, які стосуються ситуації на Донбасі та процесу її врегулювання, робить відповідні висновки. Ці висновки є доволі скептичними щодо майбутнього обох форматів («нормандського» і «мінського»), проте з них стає цілком зрозуміло, чому Росія діє саме так. Сергій Гармаш вважає: «…якщо у 2014 році в умовах самоусунення Вашингтона від «українського питання» і «Мінськ», і Берлін з Парижем допомагали Москві утихомирити Україну, то сьогодні позиція американців більш чітка й визначена, а вплив вічно «глибоко стурбованих» західноєвропейських столиць на Київ помітно знизився. Одним словом, N4 («Нормандський формат». — Авт.) став Кремлю вже просто не потрібний, а «Мінськ» він вирішив поставити на паузу, доки українці не стануть зговірливішими».
Щодо «мінського» формату, то Росія взагалі намагається дистанціюватись від своїх обов’язків згідно з офіційними домовленостями та реорганізувати цей процес з тристороннього в п’ятисторонній і таким чином легалізувати так звані республіки днр і лнр. Тут вона позиціонує себе як «посередник», а сторони конфлікту це «Луганськ» і «Донецьк», і саме з ними мають розмовляти інші сторони процесу, а саме Київ і ОБСЄ.
Під час недавніх подій з блокуванням роботи спостерігачів на окупованій Донеччині Росія виставляла «суб’єктами тиску» «республіки», а сама перебувала в «інформаційному» затінку, даючи зрозуміти ОБСЄ, що вона може вплинути на ситуації, варто лише піти на певні поступки і почати «слухати Донбас».
Саме тому під час недавніх подій з блокуванням роботи спостерігачів на окупованій Донеччині Росія виставляла «суб’єктами тиску» «республіки», а сама перебувала в «інформаційному» затінку, даючи зрозуміти ОБСЄ, що вона може вплинути на ситуації, варто лише піти на певні поступки і почати «слухати Донбас». А сама ж РФ повністю заперечує наявність у неї будь-яких зобов’язань за мінськими домовленостями або рішеннями «нормандії» і дистанціюється від участі в подіях, місіях або інститутах, які можуть свідчити про ці зобов’язання.
Силовий тиск на СММ ОБСЄ, яка є «стороною мінського процесу» — це намагання добитися підвищення суб’єктності так званих днр і лнр, хоча б на рівні ТКГ та ОБСЄ — єдиних міжнародних майданчиках, які дають їм певні ознаки такої суб’єктності.
Сергій Гармаш вважає, що намагання «суб’єктувати» «Донецьк» і «Луганськ» посилить кризу у роботі ТКГ та неефективність «Мінська» як інструмента врегулювання конфлікту. Росія зацікавлена в цій ситуації, оскільки, зневірившись домогтися від Києва реалізації мінських домовленостей у її трактуванні, вона вирішила просто зберігати статус-кво, повільно послаблювати Україну війною на Донбасі, поки не прийде зручний для неї час.
Росія, яка на словах заявляє, що дотримується Мінських домовленостей, має визнати, що ОРДЛО все-таки повернеться в Україну, але насправді вона у жодному разі не бажає втрачати ці території. Тому останнім часом значно посилює інформаційну експансію на окуповані території, особливо щодо «ізоляції ОРДЛО від України і ментальної інтеграції в РФ». Тобто в інформаційному просторі «Україна — ворог, яка залишила напризволяще», а насправді — блокування КПВВ на виїзд, російська паспортизація і участь у виборах до Держдуми.
Проте утримання цих «недореспублік» для Росії з кожним роком стає дедалі дорожчим, адже все, що хоч трохи мало вартість, — уже давно вивезене. Заробляти на власне існування окуповані території не можуть, тому кошти на них йдуть з Росії.
«Недієздатна нормандія» і «незручний» закон
В недалекому майбутньому Росія спробує нівелювати і взагалі зробити недієздатним і «нормандський формат». Він став невигідним для неї. Для цього саме тепер зручний момент, з огляду на відхід з політичної арени Ангели Меркель і майбутні президентські вибори у Франції. Для цього Москва під різними приводами уникає самітів «четвірки». Ця тактика Кремля дуже чітко виявляється саме тепер, коли міністр закордонних справ Росії Лавров робить усе, щоб зірвати зустріч N4 навіть на рівні міністрів.
Днями в ефірі програми «Свобода слова» Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив про те, що Україна не дозволить Росії зруйнувати нормандський переговорний формат чужими руками — Франції чи Німеччини. «Україна наполягатиме на проведенні міністерського засідання нормандського формату за участю міністра Лаврова», — заявив він. На його думку, Росії потрібно не давати перепочинку, не дозволяти їй демонструвати агресію та примушувати сідати за стіл переговорів.
«Росії потрібно не давати перепочинку, не дозволяти їй демонструвати агресію та примушувати сідати за стіл переговорів».
Звісно, міністри та зовнішньополітичні радники глав держав можуть і далі спілкуватися і навіть про щось домовлятися, але якщо немає самітів на рівні глав держав, то немає і рішень «Нормандії», а без конкретних чітко зафіксованих рішень таке спілкування — не більше ніж розмови, які не ставлять перед сторонами, точніше перед Росією, жодних зобов’язань.
Сергій Гармаш у своїй статті робить ще один висновок щодо майбутньої «консервації» конфлікту: «Спроби зниження вартості утримання ОРДЛО для РФ свідчать, що Москва має намір законсервувати розв’язання конфлікту на Донбасі доти, доки в Україні не складуться умови, сприятливі для його закінчення на російських умовах. Це демонструє неготовність Кремля до компромісів та робить безглуздими дипломатичні зусилля, спрямовані на врегулювання кризи мирним шляхом». Тобто, за його словами, Москва зацікавлена не в розв’язанні конфлікту, а в подальшій його консервації в такому стані, як він триває зараз, адже ні воювати далі, ні утримувати за власний рахунок — коштів немає, а віддати Україні вона не бажає, хоч би що там було погоджено у Мінську.
Як доказ цьому — нещодавня заява голови МЗС РФ Лаврова щодо українського законопроєкту про «перехідний період в ОРДЛО». Цей закон ще на початку літа 2021 року Україна відіслала на погодження до Венеційської комісії — консультаційного органу Ради Європи з Конституційного права.
Законопроєкт в жодному разі не суперечить мінським угодам і покликаний забезпечити деокупацію та безпечну реінтеграцію окупованого Донбасу. Він пропонує розподілити врегулювання на конфліктний та постконфліктний періоди, що дозволить державі визначити певний алгоритм дій під час реінтеграції. Також документ пропонує:
- запровадити елементи перехідної юстиції;
- окреслити основи відновлення правосуддя на деокупованих територіях;
- встановити інститут конвалідації правочинів;
- створити передумови для формування кадрових резервів держслужбовців та правоохоронців на деокупованих територіях;
- визначити особливості монетарної політики під час перехідного періоду.
Законопроєкт проходить останні погодження у Верховній Раді України, проте в Росії вже вважають, що його ухвалення для них означатиме вихід Києва з Мінського комплексу заходів.
Чому Росія вважає, що в цьому законі є суперечності з Мінськими угодами — незрозуміло. За словами президента РФ Путіна: «У Мінських угодах ніде не сказано, що Росія є стороною конфлікту. Ми ніколи з цим не погоджувалися і не погодимося. Ми такими не є», — заявив Путін російським ЗМІ.
То чому ж Кремль наполягає, що Україна, приймаючи відповідне власне законодавство, автоматично порушує Мінськ? Відповідь проста — Росія проти будь-яких українських законів на цих територіях, які не збирається повертати назад.
Крім того, Росія постійно блокує можливості прямого діалогу з Україною щодо врегулювання конфлікту. Останнім часом Москва просто ігнорує Київ як суб’єкт міжнародних відносин і створює навколо нашої країни кільце проблем, які, на їхню думку, зрештою мають схилити Україну до союзу з Росією. «Це проявляється як у заявах російських політиків про неспроможність українського керівництва та васальне становище Києва перед Вашингтоном, так і в позбавленні України статусу газового транзитера», — вважає Сергій Гармаш у своїй статті в «Дзеркалі тижня».
За його словами: «Постійним джерелом роздратування Кремля є «українська» політика Сполучених Штатів та будь-які заяви щодо перспектив вступу України до НАТО. Москва, як і раніше, розглядає Донбас як один з основних інструментів протидії проНАТОвській політиці Києва та Вашингтона».
Конфлікт на Донбасі Москва залюбки використовує як інструмент свого зовнішньополітичного впливу на Захід, насамперед США, ЄС та НАТО.
Конфлікт на Донбасі Москва залюбки використовує як інструмент свого зовнішньополітичного впливу на Захід, насамперед США, ЄС та НАТО. Саме загрозу конфронтації на Донбасі РФ розглядає як основний запобіжник вступу України до Північноатлантичного альянсу. Російська влада неодноразово заявляла, що вступ Києва до НАТО викликає загострення конфлікту на Донбасі.
Тож, підсумовуючи заяви від Росії і події останнього часу, можна зробити кілька висновків, які зводяться до одного — швидкого розв’язання проблеми мирного врегулювання на Донбасі немає, адже справжня сторона конфлікту — Росія — цього не хоче і примусити її до співпраці сил і засобів України і світової спільноти поки що явно недостатньо.
Звичайно, у Заходу ще є певні важелі тиску на Росію, як-от тотальні політичні й економічні санкції та обмеження чи сертифікація «Північного потоку – 2» (яку припинила Німеччина 16.11.2021 року. — Авт.), проте Росія інколи навіть досить успішно їм протидіє. Як приклад — білорусько-польська «мігрантська» криза, за якою стоїть Москва. Те, що вона ще використає її для певних цілей на Донбасі — навіть немає сумнівів. Таким гібридним загрозам ефективно протидіяти Захід поки що не навчився.
https://armyinform.com.ua/2021/11/donbas-na-pauzi-abo-chomu-stoyat-minskyj-i-normandskyj-proczesy/