«Освбодітєлі», «друга армія світу», «нацисти», «денацифікація»… В усному мовленні та на письмі ми вживаємо ці та подібні до них слова і словосполучення в лапках, вкладаючи в них протилежний зміст або просто позначаючи нерелевантність вжитого терміну чи визначення явища, яке хочемо описати. А втім, чи є надто часте використання лапок прийнятним і безпечним?
На перший погляд, у лапкуванні немає нічого шкідливого. Використовуючи лапки, ви повідомляєте, що не вірите в те, про що говорите, не погоджуєтеся з ним, насміхаєтесь над ним і знущаєтеся з нього. На письмі для цього ми вживаємо парний розділовий знак — найчастіше «ялинки (кутові)», «прямі (машинописні, програмувальні)» або «зразка українського правопису 1945 року». В усному мовленні іронія або сарказм передаються інтонацією або підморгуваннями чи жестом так званих повітряних лапок (Air Quotes) — швидко згинаючи вказівні та середні пальці обох рук, мовець немов би блимає слухачеві.
Та чи немає тут прихованої, непомітної на перший погляд загрози і шкоди? Насправді є, і з кожним днем вона унаочнюється і посилюється.
Вживаючи нав’язувані російською пропагандою визначення, нехай і в лапках, в іронічно-саркастичному ключі, ми мимохіть сприяємо закріпленню цих визначень у власній свідомості. Говорячи про «визволення» чи «нацистів» в лапках, ми все одно говоримо про визволення і про нацистів, чи не так? Це нагадує старий сумний жарт: коли ми зарікаємося думати про диявола, ми вже подумали… про диявола.
Вживаючи лапки в мовленні й на письмі ми «дзеркалимо» російський наратив і тому потрапляємо в його пастку. А зловживаючи лапкуванням, і взагалі опиняємося у визначених російськими пропагандистами межах. Отже, надмірне захоплення лапками робить український наратив та українську картину світу залежними і похідними від російського пропагандистського дискурсу.
Слід також враховувати, що певна (і, можливо, доволі значна) частка людей неспроможна зчитувати і правильно розуміти сарказм та іронію, вони не вловлюють контексту, в якому відбувається лапкування. Це додатково посилює російську пропаганду.
Є також мовці, які говорять абсолютно рівним тоном, не виділяючи інтонацією слова, вжиті ними в переносному значенні. Водночас вони вдаються до візуального лапкування за допомогою «повітряних лапок». Однак у різних мовленнєвих ситуаціях слухач може не бачити відповідного жесту або підморгування, і тому виникає небезпека неправильно зрозуміти мовця. Наприклад, ви слухаєте радіоведучого або блогера на Yutube у фоновому режимі, й у вас немає перед очима відео з ними. Яким може бути ваше враження від почутого, якщо ви не бачили, що мовець підморгував або «блимав» пальцями?
Насамкінець слід згадати також проблему перекладу. Лапкування може бути хибно витлумачене іноземцями, які не знають або не надто добре знають українську мову. Його можуть неправильно передати під час перекладу і переказу власними словами тощо. Це може суттєво спотворити сенс того, що хотів донести до читача або слухача автор тексту або промови.
Отже, українцям, насамперед посадовцям і політикам, журналістам та блогерам, лідерам громадської думки, а також звичайним мовцям і користувачам соціальних мереж, слід уникати лапкування. Щонайменше — у жодному разі не зловживати ним і розбавляти текст або висловлювання термінами і визначеннями, які чітко передають суть речей і явищ.
Тож не «освобождєніє» і «освободітєлі», а російська окупація і російські окупанти або російські загарбники. Не «денацифікація», а знищення українського народу й української культури. Не «друга армія світу», а російська загарбницька (окупаційна) армія найбільших втрат. І, звичайно, не «специальная военная операция», а несправедлива загарбницька війна російської федерації проти українського народу і держави Україна або Велика Визвольна війна українського народу проти російських загарбників і окупантів.
https://armyinform.com.ua/2022/08/10/gramatyka-vijny-yak-lapkuvannya-shkodyt-ukrayini/