«Голуби ж і горобці полетіли у гнізда свої, — ті в голубники свої, а горобці під остріхи, — і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися. І побігли люди з города, і повеліла Ольга воям своїм хватати їх… А як узяла вона город, то спалила його…»
Достеменно невідомо, чи знав американський лікар-стоматолог Літл С. Адамс легенду про помсту руської княгині Ольги древлянам. Але його ідея була вже надто схожою, а саме: прикріпити до кажанів невеликі запальні бомби та скидати їх на міста противника. За задумом американця, тварини б одразу шукали затишні темні місця під стріхами та на горищах будинків, а бомби, встановлені на таймерах, вибухали б, спричиняючи масштабні пожежі.
У 1942 році проєкт, який згодом отримав кодову назву «X-Ray», був схвалений президентом і урядом США. Роль «паліїв» дісталася кажанам сімейства Tadarida pumila, які завважки до 15 грамів могли переносити на собі втричі більшу вагу. Але найголовніша їхня перевага була в чисельності — одна колонія могла налічувати десятки мільйонів особин.
Читайте також: Авіабомби Другої світової
Запальні бомби для кажанів розробив винахідник військового напалму Луї Фізер. 17-грамова (з часом горіння 4 хвилини) і 22-грамова (6 хвилин) бомби прилаштовували на шкірі тварин за допомогою хірургічних скріпок і ниток. Авіаційна бомба для скидання кажанів містила 26 відсіків, у кожен з яких поміщалося 40 особин. Бомби були обладнані парашутами, які розкривалися після скидання на висоті близько 300 метрів над землею, що давало тваринам час вийти зі сплячки і покинути контейнер.
Згідно із задумом військових, авіагрупа з десяти важких бомбардувальників B-24, кожен з яких ніс по 100 бомб із кажанами, могла випустити більше ніж мільйон бомб-кажанів над ворожим містом. Ефективність зброї підтвердили у 1943 році на полігоні «Дагвей» в Юті, на якому збудували копію типового японського села. Кажани успішно доставили бомби в будівлі, тож, за висновком державної комісії, зброя була ефективною. У звіті дослідників зазначалося, що ефективність цього виду озброєння була значно вищою, ніж у всіх інших тогочасних запалювальних бомб. Якщо звичайні бомби викликали від 167 до 400 пожеж на одну касету, то «бет-бомби» (англ. bat — кажан) — від 3625 до 4748 пожеж.
15 травня 1943 року на авіабазі «Карлсбад» стався інцидент, коли кажанів із запальними бомбами випадково випустили з контейнера. Тварини встигли сховатися в ангарах, які згоріли після цього дотла. І хоча це був доволі неприємний інцидент, він ще раз підтвердив потенціал нової зброї.
Кадри з документальної стрічки про «бет-бомби»:
[embedded content]
Втім, незважаючи на успішні випробування, на озброєння «бет-бомби» прийняті не були. У 1944 році проєкт «X-Ray» скасував адмірал флоту США Ернест Дж. Кінг, коли дізнався, що зброя не буде готова до бойового застосування до середини 1945 року. За приблизними підрахунками, до того часу на програму уже витратили близько 2 мільйонів доларів США (приблизно 19 мільйонів доларів за сучасним курсом).
У змаганні за швидке закінчення війни «кажани-бомби» поступилися проєкту з розроблення атомної бомби, хоч автор ідеї доктор Адамс вважав, що його зброя була б ефективнішою у застосуванні та не мали б таких руйнівних наслідків, як після застосування атомної бомби.
Підготував Владислав Дем’яненко
https://armyinform.com.ua/2021/10/kazhany-bomby-eksperymentalna-zbroya-drugoyi-svitovoyi-vijny/