АрміяInform продовжує рубрику, присвячену одноліткам Незалежності України, які несуть службу в ЗСУ. Цього разу розповідь про старшого лейтенанта Станіслава, який у своїй частині є тимчасовим виконувачем обов’язків командира батареї. Нашому кореспонденту вдалося поспілкуватися з офіцером та дізнатись, як переплелися головні події у його житті та житті країни.
«На те, що я виріс патріотом, мабуть, вплинули і українські ЗМІ»
— Народився я у 1991 році на Черкащині — у сім’ї простих робітників. Мати працювала на машинобудівному заводі, батько до 2014 року, поки його не стало, працював електриком. Після закінчення школи у 2008 році вступив до Національного аерокосмічного університету імені Жуковського «Харківський авіаційний інститут», — розповідає Станіслав.
У розмові згадуємо перший Майдан 2004 року.
— У моїй школі тоді майже всі ходили із помаранчевими стрічечками. Це було дуже популярно. «Разом нас багато, нас не подолати!» (наспівує популярну тоді на Майдані пісню. — Ред.). Знаєте, на те, що я виріс патріотом, мабуть, вплинули і українські ЗМІ. Бо я стежив за новинами завжди. Пам’ятаю, як мені шкода було Ющенка, коли дізнався, що його отруїли, — ділиться спогадами старший лейтенант.
За його словами, паралельно з основним навчанням з 2011-го до 2012 року він проходив підготовку на військовій кафедрі Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
— У лютому 2014 року здобув свою цивільну спеціальність та пішов працювати на машинобудівний завод. Раніше там виробляли майже все, починаючи від болтів, гайок і закінчуючи гідравлічними насосами. Колись на підприємстві працювали тисячі людей, нині ж — близько трьохсот… Після смерті батька потрібно було щось вирішувати, і у 2017-му пішов до лав ЗСУ. Того ж військкомат мене направив до військової частини, де тепер служу, — розповідає офіцер.
«Ніхто ж не думав, що Росія так підло вчинить»
Хлопець каже, що мати його і тоді, і нині дуже переживає за сина.
— Важко було її саму залишати… Психологічно був готовий, що мене відправлять до району проведення АТО… Коли мамі повідомляю, що їду у відрядження, вона завжди питає: «Хоч не туди?». Я її завжди заспокоюю. Знайомі, пам’ятаю, запитували в мене, коли дізналися, що йду служити, чи добре я подумав. Відповідав: «Так». Контракт підписав на 5 років. І планую його продовжувати, — додає Станіслав.
Розмова повертається до 2014 року, коли відбулася Революція гідності:
— Тоді в березні з товаришем був у Харкові і бачив, скільки проросійськи налаштованих і зовсім немісцевих було там під облрадою. Я був цим шокований. Взагалі, пригадую, що до цього майже все життя чув, мовляв, Росія — братня держава, а готуватися потрібно до війни з Америкою та НАТО. Ніхто ж не думав, що Кремль так підло вчинить. І коли на початку активних бойових дій на сході України знайомого з мого рідного міста привезли додому в труні, бо він пішов воювати добровольцем, тоді вже остаточно повірив, що Росія — ворог…
Майбутню дружину зустрів у Збройних Силах
Порівнюючи роботу на цивільному підприємстві та службу в армії, старший лейтенант зазначає, що одна з переваг війська — у стабільності.
— І не тільки фінансовій. Наприклад, безоплатне лікування у своєму госпіталі. За ту ж діагностику в цивільному закладі ти віддаси немаленькі гроші, військова ж людина це отримує безплатно. Щодо зарплат, то фінансова стабільність дозволяє більш-менш упевнено дивитись у майбутнє, планувати великі покупки, — додає офіцер.
Починав службу Станіслав командиром взводу:
— Звісно, що на цій посаді постійно маєш контролювати особовий склад, його підготовку, а також боєготовність та справність техніки.
Офіцер вже має свою родину. Каже, що майбутню дружину зустрів у Збройних Силах.
— Своє майбутнє однозначно пов’язую з Україною. Тим більше, що служу в українській армії. Своїм одноліткам, таким же 30-річним ровесникам Незалежності України, бажаю добре обдумувати свої рішення, бути патріотами і відповідати за власні вчинки. А Україні бажаю врешті-решт мирного неба. Ми переможемо!