З липня 1992 року Україна бере участь у міжнародних миротворчих операціях, які в більшості відбуваються під егідою Організації Об’єднаних Націй. А свою миротворчу діяльність ООН взагалі розпочала ще в 1948 році, коли Рада Безпеки санкціонувала розгортання контингенту військових спостерігачів ООН на Близькому Сході. Роль цієї місії полягала в спостереженні за виконанням Угоди про перемир’я між Ізраїлем і сусідніми арабськими країнами. Згодом ця операція дістала назву Орган Організації Об’єднаних Націй зі спостереження за виконанням умов перемир’я (ОНВУП англ. UNTSO).
Відтоді ООН розгорнула понад 70 операцій з підтримання миру, причому більшість з них були розгорнуті після 1988 року. За цей час в миротворчих операціях ООН взяли участь сотні тисяч військовослужбовців, а також десятки тисяч поліцейських ООН та інших цивільних співробітників з понад 130 країн світу. Більше ніж 3300 миротворців ООН із майже 120 країн загинули при виконанні службових обов’язків під прапором ООН.
Блакитні берети і шоломи – символ миротворців ООН
Одним із символів миротворців ООН є берет блакитного кольору, адже саме він став кольором Організації Об’єднаних Націй, а її представники намагались ідентифікувати себе «оон-івцями» саме таким чином.
Як елемент форми одягу, берет вперше з’явився у миротворців ООН у листопаді 1956 року під час розгортання Перших Надзвичайних збройних сил ООН (НЗС ООН-1, англ. United Nations Emergency Force, UNEF) в зоні Суецького каналу в Єгипті. Завдання миротворців у цій операції полягали в тому, щоб створити умови для розв’язання конфлікту, який виник на Близькому Сході.
До складу UNEF повинні були увійти миротворчі контингенти від Канади, Колумбії, Данії, Індії, Норвегії, Швеції, Фінляндії та ще декількох країн. Для цих об’єднаних військових сил необхідно було терміново придумати спеціальну символіку, яка б дозволяла їх відрізняти від англо-франко-ізраїльських військ, які теж перебували в Єгипті, тому що однострої усіх цих військових мало чим відрізнялись один від одного.
Починаючи з червня 1948 року, коли розпочалася перша миротворча операція ООН на Близькому Сході (ОНВУП), офіцерів-миротворців ООН, які діяли як посередники і спостерігачі, можна було впізнати лише по нарукавних пов’язках із написом United Nations і по нарукавних нашивках з емблемою ООН. Проте в умовах пустельної місцевості такі ідентифікатори були малопомітні.
І тоді Генеральний секретар ООН Даг Хаммаршельд (Швеція), якого називають «батьком миротворчості», зумів знайти простий вихід із ситуації. Було ухвалене рішення видавати миротворцям ООН берети і шоломи блакитного кольору, які були б добре помітні здалеку, особливо в умовах пустелі. При цьому на шоломі білою фарбою наносилися дві англійські букви UN (англ. скорочення «ООН»), а на блакитні берети (а згодом і кепі) блакитного кольору прикріплювалася емблема Організації Об’єднаних Націй, зроблена з кольорового металу або вишита на матерії.
Крім того, військові спостерігачі та офіцери миротворчих контингентів ООН стали також використовувати і блакитні шарфи, які пов’язували на шию і носили під сорочку.
Понад 70 років війни в «туристичному раю»
Проте в світі існували й існують ще чимало різних миротворчих місій і операцій, які відбуваються не під егідою ООН. Варто згадати лише різні моніторингові місії й польові операції ОБСЄ, операції НАТО і Євросоюзу, стабілізаційні місії й операції «з підтримки чи примушення до миру» різних регіональних безпекових організацій. Кожна з таких операцій намагається себе чимось ідентифікувати, зокрема застосовуються різні емблеми, шеврони і нашивки з символікою тієї чи іншої операції й місії.
Про одну з таких міжнародних миротворчих місій, яка ідентифікує себе … беретами і шоломами теракотового кольору, йтиметься далі. Це одна з найдавніших в світі наявних миротворчих місій. Її діяльність свого часу сприяла у владнанні одного з найкривавіших конфліктів на Близькому Сході і дозволяє запобігти виникненню нових сутичок між єгиптянами й ізраїльтянами на Синайському півострові.
Йтиметься про місію, яка має назву «Багатонаціональні миротворчі сили і спостерігачі» – Multinational Force and Observers (MFO). Це міжнародні миротворчі сили, які спостерігають за дотриманням умов мирного договору між Єгиптом і Ізраїлем. MFO зазвичай діють на Синайському півострові та навколо нього.
Взагалі Синай, чи Синайський півострів – це порівняно невеликий перешийок між двома материками – Африкою і Євразією, це півострів у Червоному морі, який належить Єгипту. Про цю землю чимало розповідається у біблійних згадках, саме тут на горі Синай основний пророк єврейського народу Мойсей отримав від Господа скрижалі з десятьма заповідями. Сьогодні на півострові розташовані всесвітньо відомі єгипетські курорти Шарм-ель-Шейх, Таба, Наама-Бей і Дахаб, які щороку відвідують мільйони закордонних туристів.
Але й тепер ситуація тут далека від спокійної, а з вікон комфортних туристичних автобусів можна часто помітити блокпости і озброєні автомобільні патрулі єгипетської поліції, а також іноземних військових у дещо дивних яскравих теракотових беретах.
Останні сім десятків років Синайський півострів став ареною кривавих воєн між Єгиптом і Ізраїлем, зупинити які світова спільнота намагалась різними способами, застосовуючи спостерігачів і миротворчі контингенти. Військові сили інколи навіть просто вводились між позиціями сторін, що ворогують, щоб ті припинили обстріли і активні бойові дії.
Починаючи з перших етапів створення нової Держави Ізраїль в ХХ столітті на Близькому Сході розгорається запекле протистояння між арабами і євреями. У 1947 році британський уряд відмовився від мандата на Палестину, який отримав після Першої світової війни для «Встановлення в країні політичних, адміністративних і економічних умов для безпечної освіти єврейського національного дому». Велика Британія оголосила, що не може знайти рішення, прийнятне одночасно для арабів і євреїв, між якими все більше розгорались суперечки і виникали серйозні сутички.
Незадовго до того створена Організація Об’єднаних Націй 29 листопада 1947 ухвалила план розділу Палестини. Цей план передбачав припинення британського мандата в Палестині та рекомендував створення на її території двох держав: єврейської та арабської. Єрусалим і Віфлеєм, згідно з рішенням ООН, повинні були стати територією під міжнародним контролем, щоб не допустити конфлікту по статусу цих міст.
Ліга арабських держав і Вища арабська рада категорично відкинули план ООН по розділу Палестини і заявили, що план порушує права більшості населення країни, яке складалося на 67% з не євреїв. Арабські лідери пообіцяли докласти всіх зусиль, щоб не допустити реалізацію Плану.
14 травня 1948 року, за один день до закінчення британського мандата на Палестину, тодішній лідер єврейської громади Давид Бен-Гуріон проголосив створення незалежної єврейської держави на території, виділеної згідно з планом ООН. Уже наступного року Ліга арабських держав оголосила Ізраїлю війну, і відразу п’ять арабських держав (Сирія, Єгипет, Ліван, Ірак і Трансйорданія) напали на нову країну. Єгипет своє вторгнення здійснював через Синайський півострів.
Арабо-ізраїльські війни на півострові
Під час війни за незалежність Ізраїлю вдалося відбити наступ єгипетської та інших арабських армій і завоювати навіть більше ніж половину території, виділеної ООН для арабської держави в Палестині. Далі, в 1956-1957 роках, була Суецька криза, яка цілком реально могла перерости в нову Світову війну, адже до протистояння долучилися Велика Британія, Франція, США і СРСР.
Тоді ж, під час Суецької кризи, на Синайський півострів були введені Перші Надзвичайні збройні сили ООН (UNEF), про які згадувалось раніше. Вони перебували в регіоні з листопада 1956 по червень 1967 року. Це перший в історії досвід із розділення сторін, що ворогують, військами ООН. Їх було виведено на прохання Єгипту з так званої буферної зони між сторонами конфлікту на початку так званої Шестиденної війни.
Ця війна тривала між Ізраїлем з одного боку і Єгиптом, Сирією, Йорданією, Іраком і Алжиром з іншого. Стосунки між євреями і арабами до 1967 року значно загострились через цілий ряд причин, і Єгипет мобілізував війська в районі Суецького каналу. Проте вранці 5 червня розпочалась операція ВПС Ізраїлю, в результаті неї за кілька годин були знищені ВВС арабської коаліції, після чого Ізраїль протягом 6 днів здобув перемогу над рештою сил арабських армій, які залишились без повітряної підтримки.
До 1973 року в регіоні знаходились лише міжнародні військові спостерігачі, які входили до складу Місії ООН на Близькому Сході (ОНВУП). Спостережні пости розміщались вздовж західного краю Синайського півострова – Суецького каналу. Спочатку було розгорнуто п’ять спостережних постів ООН. Потім їхня кількість збільшилась до 15. Вісім постів на східній стороні (Контрольний центр місто Кантара) і 7 – на західній (Контрольний центр у місті Ісмаїлія). Пости діяли до наступної «жовтневої» війни 1973 року («війни Судного дня». – Авт.).
Кількість спостерігачів була майже 100 військовослужбовців з 6 країн: Австрія, Бірма, Чилі, Фінляндія, Франція і Швеція. Основне їхнє завдання було: спостереження і рапорт про порушення режиму припинення вогню, зокрема обстріли, порушення повітряного простору, просування вперед і плавання по каналу.
Найпотужніші артилерійські обстріли фіксувалися з початку 1969-го по серпень 1970 року. Цей період називався «війна на виснаження». Повністю бойові дії в зоні Суецького каналу припинилися 7 серпня 1970 року. Обстановка залишалася відносно спокійною до 6 жовтня 1973 року, коли почалася нова, четверта арабо-ізраїльська війна – «війна Судного дня».
Ця війна теж тривала недовго, всього 18 днів з 6-го по 23 жовтня 1973 року. Вона розпочалась зі спільної раптової атаки арабської коаліції на ізраїльські позиції в так званий Судний день, свята Йом-Кіпур, яке широко відзначається в юдаїзмі, день відпочинку, посту і молитви. Єгипетські й сирійські війська перетнули лінію припинення вогню, спробувавши захопити Синайський півострів і Голанські висоти. США і Радянський Союз почали здійснювати масовані поставки зброї своїм союзникам, що призвело до гострої конфронтації між двома ядерними наддержавами.
Раптовий удар приніс свій результат, і перші дві доби успіх був на боці єгиптян і сирійців, але в другій фазі війни чаша терезів почала схилятися на користь Армії оборони Ізраїлю – сирійці були повністю витіснені з Голанських висот, на Синайському фронті ізраїльтяни вдарили в стик двох єгипетських армій, перетнули Суецький канал (стару лінію припинення вогню) і відрізали 3-тю єгипетську армію від постачання. Незабаром ООН ухвалює резолюцію про припинення вогню. Так закінчилась Четверта арабо-ізраїльська війна.
У регіон терміново вводять Другі Надзвичайні збройні сили ООН – НЗС-2. Вони розташовувалися в буферній зоні між сторонами конфлікту до підписання єгипетсько-ізраїльського мирного договору. «Ядром» нових НЗС стали миротворці з Австрії, Фінляндії та Швеції, в терміновому порядку перекинуті в Єгипет з Кіпру. Надалі до них приєднались контингенти з Гани, Індонезії, Ірландії, Панами, Сенегалу і Канади, проти останніх виникли заперечення у Радянського Союзу, оскільки Канада була членом НАТО, і як компроміс у миротворчі сили були також включені військовослужбовці Польщі. Планована чисельність військового контингенту, що в основному складається з легкої піхоти, повинна була скласти 7000 осіб.
Мандат НЗС-2, який був спочатку лише на пів року, продовжувався загалом вісім разів. За період з жовтня 1973 по липень 1979 року загинули 49 військовослужбовців і двоє цивільних співробітників миротворчих сил на Синаї. В цілому як Перші, так і Другі Надзвичайні збройні сили ООН успішно справлялися зі своїм завданням, звівши до мінімуму кількість зіткнень між єгипетською та ізраїльською сторонами.
США на Синайському півострові
Ізраїль завжди був одним із найперших союзників Сполучених Штатів, тому залишити його без підтримки США не могли, навіть за присутності в регіоні миротворців ООН. У січні 1976 року на півострові почала діяти Синайська польова місія США (SFM). До її складу входили співробітники Державного департаменту, прикріплені до Агентства з міжнародного розвитку (USAID), та цивільні підрядники з аерокосмічної компанії E-Systems, Inc. Чисельність польової місії США була 160 осіб і вони мешкали у базовому таборі на горі Умм-Кашіб на Синайському півострові.
У 1975 році Ізраїль пішов на ключовий компроміс і відійшов зі стратегічних перевалів Гідді й Мітла на Синайському півострові в обмін на спостереження з боку «третіх» сторін. Цією «третьою» стороною стали США. Вони й заснували польову місію на Синаї для спостереження за доступом до проходів із використанням сейсмічних, звукових та інфрачервоних датчиків, контрольованих з трьох постів спостереження.
Крім того, американські військові також почали виконувати над регіоном розвідувальні польоти. Моніторинг США був узгоджений з діяльністю миротворців ООН.
Після початкового періоду сторони конфлікту стали вважати такі американські спостереження звичайною справою. Система, створена американцями, показала свою високу ефективність, тому політичні лідери обох країн врешті-решт дали їй високу оцінку. Синайська польова місія США (SFM) діяла до 25 квітня 1982 року. Вона стала одним з основних чинників, що сприяли підписанню мирної угоди між Єгиптом і Ізраїлем 1979 року. На зміну SFM прийшли «Багатонаціональні миротворчі сили і спостерігачі» – Multinational Force and Observers (MFO) – миротворці на Синаї, які носять теракотові берети.
Чому і за яких обставин вони тут з’явились? 17 вересня 1978 року прем’єр-міністром Ізраїлю Менахемом Бегіном і президентом Єгипту Анваром Садатом за підтримки президента США Джиммі Картера були підписані Кемп-Девідські угоди, які передбачали повний відхід Ізраїлю з Синаю. А за пів року 26 березня 1979 року між Єгиптом і Ізраїлем був підписаний Мирний договір.
Після підписання цих документів лідери обох країн звернулись до Організації Об’єднаних Націй з проханням надати на Синайський півострів міжнародні сили з підтримки миру, передбачені Мирним договором. Умови якого вимагали присутності міжнародних миротворців, щоб ті гарантували, що Ізраїль і Єгипет дотримуватимуться положень, що стосуються нарощування військової потужності уздовж кордону.
ООН почала створювати міжнародні сили для місії на Синаї, проте на заваді став Радянський Союз. 18 травня 1981 р. Голова Ради Безпеки ООН заявив, що ООН не зможе надати такі міжнародні сили через загрозу накладення вето на пропозицію СРСР на прохання Сирії. Тому спочатку ці сили були надані американською польовою місією на Синаї, вищезгаданою SFM.
В результаті фактично тупикової ситуації, в яку СРСР завів усі спроби владнання конфлікту, в Раді Безпеки ООН Єгипет, Ізраїль і США почали тристоронні переговори про створення миротворчої організації поза рамками ООН. У серпні 1981 року був підписаний Протокол до Мирного договору про створення Багатонаціональних сил і спостерігачів Multinational Force and Observers (MFO).
Основним завданням Сил стало «контролювати виконання положень про безпеку єгипетсько-ізраїльського мирного договору і докладати всіх зусиль для запобігання будь-якого порушення його умов». Фактично, в 1982 році в світі з’явились миротворці не під егідою ООН. Країною, яка надала найбільше особового складу, стали США. Щоб показати, що «синайські миротворці» не є «миротворцями ООН», для них був обраний теракотовий колір головного убору. Крім військового контингенту MFO, в місії є ще півтора десятка цивільних спостерігачів. Усі вони представники США.
До речі, Сполучені Штати у «миротворчій діяльності ООН» беруть не дуже активну участь. Усього 32 американці на сьогодні залучені у 12 операціях ООН з підтримання миру. Але, якщо сюди можна було б додати участь у MFO, то США увійшли б в двадцятку країн-миротворців. А якщо взяти до уваги операції, які відбуваються під егідою інших організацій, то американці насправді є лідерами у миротворчій діяльності в світі.
Хто такі MFO?
Multinational Force and Observers – це дійсно багатонаціональні сили, адже сьогодні до їхнього складу входять представники 14 держав. Угруповання сил має Штаб, три піхотні батальйони, батальйон підтримки і додаткові підрозділи, всього близько 1200 осіб.
Найбільший військовий контингент надають Сполучені Штати Америки. Це піхотний батальйон USBATT (440 військовослужбовців, зазвичай його набирають з підрозділів Національної гвардії США). Крім того, американцями комплектується Штаб MFO – (40 офіцерів), а також від США є ще один підрозділ – Батальйон підтримки (235 осіб), у складі медичної роти, інженерно-саперної роти і авіаційного крила.
Також «основні» піхотні батальйони надають Фіджі (329 військових) і Колумбія (358 військових). Інші країни надають такі сили і засоби: Уругвай (87 осіб) – транспортно-інженерна рота; Нова Зеландія (28 осіб) – штабний взвод; Угорщина (HUNCON) (41 особа) – підрозділ військової поліції; Канада (30 осіб) – підрозділ зв’язку і штабу, військова поліція; Чехія (21 особа і літак CASA C-295M); Велика Британія, Норвегія, Японія і Франція відряджають по кілька осіб офіцерами зв’язку і багатонаціонального штабу MFO. Австралія раніше мала вертолітний підрозділ Rotary Wing у складі 125 осіб і 8 гелікоптерів Bell UH-1 Iroquois, нині від неї логістичний підрозділ.
Для контролю за судноплавством біля острова Тиран Італія надала до складу MFO береговий патрульний підрозділ (75 військових і 4 кораблі): P-405 Esploratore; P-406 Sentinella; P-407 Vedetta і P-408 Staffetta (ITCON).
Згідно з мирним Договором, увесь Синайський півострів поділений на чотири зони. У цих зонах Єгипту і Ізраїлю було дозволено різне нарощування військової потужності.
Наприклад, в Зоні А, яка є найзахіднішою і проходить біля Суецького каналу, Єгипту дозволено створення мотострілецької дивізії загальною чисельністю до 22000 осіб. Далі йде зона В, і в ній Єгипет може створити лише 4 батальйони прикордонної поліції для допомоги цивільній поліції. Зона С розташована на кордоні Єгипту і Ізраїлю. У цю зону допускаються тільки військові і спостерігачі багатонаціональних сил MFO і єгипетська цивільна поліція. І зона D – це зона в Ізраїлі, тут йому можна мати лише 4 піхотних батальйони.
На Багатонаціональні сили сьогодні покладені такі завдання: перевірка умов мирного договору не рідше ніж два рази на місяць; перевірка умов мирного договору протягом 48 годин за запитом будь-якої зі сторін; забезпечення свободи міжнародного морського судноплавства в Тиранській протоці й виході в затоку Акаба. І найголовніше – під контролем MFO усі наявні контрольно-пропускні пункти, в зоні відповідальності створені спостережні пункти, а моніторинг ситуації відбувається шляхом ведення розвідувального патрулювання на міжнародному кордоні, а також в зоні C.
Майже сорок років на Синайському півострові існує миротворча місія, у якій військові не носять, звичних скрізь у світі, блакитних шоломів і беретів солдатів ООН. На Синаї колір миру – теракот.
https://armyinform.com.ua/2021/09/myrotvorczi-v-terakotovyh-beretah/