Андрій – морський піхотинець. До того, як одягти однострій, хлопець вів активний та цікавий спосіб життя, не притаманний кожному – серйозно займався спортом, танцювальним мистецтвом, навчався на гуманітарно-історичному факультеті, грав не сцені Бердянського народного драмтеатру, був військовим волонтером. Саме допомога українській армій наштовхнула Андрія на думку вступити до лав Збройних Cил України.
− Під час навчання у виші я брав активну участь у волонтерських акціях – ми збирали продукти для військових, плели маскувальні сітки. Але я постійно мав відчуття, що можу зробити більше для тих, хто і в спеку, і в холод боронять нашу Україну від війська агресора. Так поступово прийшов до рішення одягти однострій, − ділиться думками військовий.
Ледве хлопець отримав диплом, відразу повідомив рідним, що вступає до лав ЗСУ. Звісно, як і будь-яка жінка, мати Андрія намагалася відмовити його від цього кроку.
− Я ріс без батька. Мама завжди брала на себе роль чоловіка − годувальника родини. Тому, думаю, їй складно далася думка, що тепер, коли її син виріс, слід цю роль віддати йому. Я ж зі свого боку, хотів захистити її та молодшого брата та допомогти їм.
Наразі триває другий рік служби Андрія в морській піхоті. Як і багато його побратимів, армієць вважає цей рід військ елітою української армії.
− Немає стихії, де б морський піхотинець не міг виконати поставлене бойове завдання! Усі стихії підкорені нам у боях – і повітря, і вода, і суша…
Нещодавно Андрій отримав право носити штормовий берет, який є символом належності до братерства Воїнів трьох стихій.
− Завоювати право носити берет кольору морської хвилі означає перебороти себе, свої страхи. Я все життя займався спортом, вів активний спосіб життя, але такого викиду адреналіну не відчував навіть на змаганнях. Ці спогади пройдуть зі мною через все життя, − ділиться військовослужбовець.
І хоча Андрій допускає думку про те, що колись повернеться до цивільного життя і продовжить втілювати мрію стати професійним актором, наразі він планує будувати військову кар’єру – мріє пройти курси лідерства.
− Дуже хочу зробити внесок у розвиток української армії, і це в моїх силах. Я з дитинства прагну самоудосконалення – заняття у театрі, хореографією, спортом вимагали цього від мене. Так і в армії – я постійно чомусь тут навчаюся. І знаю, що навіть якщо я обійму найнижчу посаду сержантського складу – стану командиром відділення, я зможу успішно ділитися знаннями з молодшими побратимами. І від цього фахово зростати сам. Таке собі замкнуте коло…