2014 рік. Перші напади гібридних військ Росії і… перші втрати серед героїв України. Військові шпиталі переповнені — постійно надходять поранені і травмовані воїни. Медичний персонал Військово-медичного клінічного центру Західного регіону працює із віддачею не те що на 100%, а на всі двісті. Адже йдеться про життя людей, які зупинили наступ країни-агресора.
Головне навантаження тоді, звичайно ж, лягло на реанімаційні відділення. Саме в такому у 2014 році і працювала старшина Галина Шевчук.
[embedded content]
— Тоді для мене це був шок, — пригадує Галина Степанівна. — Молоді хлопці та офіцери… Поранені… ніби в мирний час… Це було незвично і трагічно для всіх нас.
Згодом наша героїня проходила службу у передовому 66-му мобільному госпіталі, який і нині на одній із найважчих ділянок фронту. А тепер вона відповідальний виконавець збору та обробки інформації. Завжди усміхнена і доброзичлива, Галина Степанівна вміє якоюсь притаманною лише їй чарівністю покращити настрій навіть роздратованим відвідувачам. Вона чудово організувала діловодство, а також надзвичайно компетентна в тонкощах укладання різноманітних паперів і документів, без яких просто неможливе наше сучасне військове життя.
— Медик має нести добро, — переконана Галина Степанівна. — Бо професіоналізму можна навчити, але якщо лікар не має добра в душі і не любить своєї професії, то в медицині такій людині просто немає місця.
Фото і відео автора