Цей тиждень для них був не просто відпочинком і можливістю цікаво провести час у зеленому лісі. Для юних українців це був і перший крок у кооперації зі своїми однолітками в межах того процесу, який ми називаємо майбутнім НАТО. Кадети та військові ліцеїсти з п’ятьох країн: України, Литви, Латвії, Естонії та Польщі здійснили спільне військове таборування Žalgiris 2022 під орудою Союзу стрільців Литви.
Про те, як відбувся з’їзд мілітарної молоді, і про те, чому українці були мегапопулярними під час цього таборування, кореспондент АрміяІnform поспілкувався з двома вихованцями Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут Матвієм Ковалем та Матвієм Дріздом.
[embedded content]
Війна дружби не зламає
Розпочати слід із того, що наш Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут має стійкі дружні та робочі зв’язки з військовим ліцеєм кадетів імені генерала Повіласа Плехавічуса,розташованому в місті Каунас у Литві. Про те, як обидва військово орієнтовані навчальні заклади організовують співпрацю, ми вже розповідали в наших публікаціях. Спілкуючись із начальником військового ліцею у Львові полковником Юрієм Гусаром, ми дізналися, що на 2022 рік у програмі міжнародного співробітництва є низка спільних заходів, які б вони хотіли реалізувати за участю вихованців навчальних закладів. Звісно, масштабне російське військове вторгнення зруйнувало чимало проєктів. Утім, цей вдалося реалізувати, незважаючи на драматичні обставини.
Ліцеїсти-крутяни, що увійшли до складу групи, яка брала участь у міжнародному таборуванні, є серед перших у навчанні, спорті та дисципліні. Матвії в один голос кажуть, що під час навчання довелося добре повпрівати, аби взяти участь у міжнародному заході.
— Ми прекрасно розуміли, що представлятимемо не лише наш навчальний заклад, але й будемо обличчям нашої держави. І тому працювали, аби не схибити перед нашими однолітками. Вчилися, займалися спортом, багато читали про історію та культуру країни, де нам доведеться побувати, — розповідають ліцеїсти. — Разом із нами їздили також вихованці Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Теж гідні і вправні козаки!
У кого гостювали?
Литовський союз стрільців — щось подібне до української територіальної оборони.
— Щоправда, ця військова організація налічує вже понад 100 років існування. Адже була створена наприкінці 20-х років минулого століття, — розповідає Матвій Коваль. — У кожному повіті, це як у нас обласний центр, є територіальна збірна стрільців, що налічує в середньому близько 10 рот особового складу. Ну, а сама територіальна збірна — це, фактично, батальйон легкої піхоти.
Зі слів ліцеїстів, основні завдання союзу стрільців — навчання цивільного населення самозахисту і веденню партизанської війни. Крім того, стрільці мають підтримувати місцеві правоохоронні органи, а також бути опорою місцевому самоврядуванню під час імовірних кризових станів. Союз фінансується державою, має власну інфраструктуру для проведення зборів та тренувань особового складу.
Саме на одній із таких баз і відбувалися багатонаціональні збори військових кадетів.
Хто приїхав?
— Якщо відверто, то було трішки ніяково, коли ми збиралися в дорогу, — ділиться враженнями ліцеїст Матвій Дрізд. — Адже це був перший досвід спілкування з однолітками з-за кордону. Хто його знає, чи схожі в нас інтереси, чи швидко вдасться зкомунікувати та знайти спільні теми для бесід.
Утім, занепокоєння хлопців розвіялося, адже юнаки всюди однакові.
— Із Польщі, припустимо, приїхали хлопці та дівчата, які навчаються в місті Ельк у військово-орієнтованому навчальному закладі, який подібний до нашого. Із колегами з каунаського ліцею ми вже були більш-менш знайомі за листуванням в інтернеті та відеоконференціями. Крім того, двоє кадетів приїжджали до нас у гості до Львова. Ну, а колеги з Естонії та Латвії теж виявились досить відкритими та приємними у спілкуванні хлопцями та дівчатами. Загалом, спілкування налагодилося якось само собою, відразу після урочистого відкриття зборів. Нас розділили по інтернаціональних взводах. Тобто перемішали між собою. І це був потужний стимул, щоб ми почали спілкуватися, — доповнює слова колеги інший Матвій.
In English, please!
Звісно, не можливо було уникнути запитання про «мовне питання». Адже цікаво було, як представники п’ятьох націй розумілися між собою.
— А от тут треба поставити пам’ятник нашим викладачам іноземної мови, — відповідають хлопці-ліцеїсти. — Оскільки англійська нам дуже знадобилася. І ми за ці шість днів змогли значно покращити свою обізнаність на користувацькому рівні.
Юнаки додають, що для їх однолітків з-за кордону перехід на англійську у спілкуванні відбувається без потуг і дуже природно. Ще б пак — там у школах цю мову вивчають дуже поглиблено. І фактично зараз мешканці країн Балтії чи молоді поляки на розмовному рівні володіють нею не гірше ніж мовою спілкування своєї країни.
— Звісно, ми трішки позаздрили такому. Але, як кажуть англійці, challenge accepted, тобто виклик прийнято, — наголошують хлопці. — І ми будемо працювати в цьому напрямку, аби не пасти задніх серед колег з-за кордону. Це насправді цікаво. Коли вчиш мову і бачиш, що ця наука йде тобі на користь! Це дуже мотивує!
Чим займалися і що бачили?
Зі слів хлопців, міжнародний воєнізований табір більше нагадував марафон активностей. І литовці — справжні молодці, адже зуміли поєднати і військовий компонент, і пізнавальну частину, і розваги, яких, до слова, не бракувало.
— Кожен день ми обов’язково присвячували одному з компонентів військової науки. Вчилися орієнтуватися в лісі, робили вправи за топографією НАТО. Робили марш-кидок, вчилися маскуватися. Ба більше, навіть їздили на стрільбище, де нам дали можливість виконати вогневі вправи, — зазначає Матвій Дрізд. — Усе ніби так, як у нас. Але і трішечки не так. Бо вся навчальна програма корелюється зі стандартами навчання вояків НАТО. Було дуже пізнавально і цікаво.
А деякі моменти взагалі запам’яталися дуже сильно. До прикладу — заняття із маскування.
— Із нами проводив його фахівець-інтруктор. Розповів, як із підручних засобів спорудити укриття, як підбирати камуфляж під однострій, конкретну ділянку місцевості тощо. Та було ще й сміху: нам роздали набір для маскування обличчя і відкритих ділянок шкіри. Такий собі армійський мейкап і запропонували намалюватися. Ми його, звісно, нанесли, як могли. У міру естетичних вподобань. Але потім були змушені відмивати то все. І наносити вже так, як це слід робити, — продовжує Матвій Коваль.
Якщо ж говорити не про мілітарну активність, то було дуже схоже на таборування українських скаутів-пластунів. Кожен мав можливість офіційно ознайомити інших учасників з елементами культури свого народу, побувати на екскурсіях у видатних місцях та об’єктах культурної спадщини Литви. А ввечері — вечорниці із гітарою!
Україна, однозначно, у топі!
Зі слів хлопців, сталося так, що в неформальному спілкуванні українці стали центровими фігурами таборування. Та й загалом, українська тема була, як кажуть, у топі.
— Насамперед ми привезли із собою гітару. І мій товариш Матвій Дрізд на ній уміє грати, — розповідає Матвій Коваль. — Тому кожна «вечірка» починалася і продовжувалась співанням українських пісень. Усі хотіли вивчити «Червону калину». Ми навчили друзів співати «Марш нової армії». А «Стефанію», яка виграла Євробачення, наші іноземні колеги вже і так знали. Бо ця пісня досить популярна і в закордонних музичних рейтингах.
Ліцеїсти-крутяни говорять, що їхніх однолітків із країн Балтії та Польщі цікавило буквально все.
— Не лише те, в які ігри ми бавимось на компі, чи яку музику слухаємо. Але й дорослі, як кажуть, речі: як ми живемо, яким є побут пересічного українця. А тема російсько-української війни, то взагалі не до оповідань, — каже Матвій Дрізд. — Наші однолітки з-за кордону сприймають її як цивілізаційну битву. Ну, якщо наводити літературний приклад, то не менше, як протистояння сил світла і темряви у «Володарі кілець». І з інтонацій можна було зрозуміти не лише те, що нас підтримують і бажають перемоги. Але й гордість за те, що їхні країни, хоча й опосередковано, але допомагають нам задля перемоги в цій битві. Загалом, ми розповідали усе, що знали. І мали дуже вдячних і щирих слухачів. А зараз можу сказати, що здобули ще й добрих друзів на майбутнє!
Юнаки з усмішками розповідають, як вони на завершення таборування обмінювались сувенірами з новими колегами. Мовляв, за кордоном нині мода на українську мілітарну символіку. Тож додому приїхали взагалі без жодного «патчу» з тризубом чи статутного синьо-жовтого прапорця. Хоча і брали із собою певний запас.
— А ще нам довірили дуже почесну місію, — кажуть хлопці. — Від імені українських ліцеїстів ми посадили декілька дубів в особливому заповідному лісі. Там складають урочисту клятву наші колеги з каунаського кадетського ліцею. А за проповідями, у цьому лісі колись базувалися литовські борці за свободу — «лісові брати». То ж тепер там ростуть і наші українські дубочки як символ нашої дружби і партнерства.
Наприкінці розмови не міг не поцікавитись у хлопців, чи взяли б вони участь у подібному таборуванні наступного року.
— Звісно! Адже це було дуже круто. Та наступного року нам вже буде не до того — ми вже третій, випускний курс. І у 2023 році будемо вступати до військового вишу. А от тим, хто лише міркує, чи варто ставати військовим ліцеїстом, — рекомендуємо! Ви точно не шкодуватимете про ці роки. Та й світ побачите, якщо постійно працюватимете над собою! — кажуть хлопці.
Відео автора
Фото з особистого архіву військових ліцеїстів
https://armyinform.com.ua/2022/08/10/shist-dniv-u-zhalgirisi-abo-yak-zustrichalos-majbutnye-nato/