Юрій — військовослужбовець мотопіхотної бригади, яка на даний момент виконує бойові завдання в районі проведення ООС. У минулому успішний регіональний менеджер кількох торговельних мереж, близько 6 років тому він приєднався до лав ЗСУ під час четвертої хвилі мобілізації.
— Родина була категорично проти того, щоб я йшов воювати. Тому про те, що я їду на фронт, вони дізналися, коли я вже їхав в автобусі на полігон, — розповідає військовий.
Рік мобілізаційної служби чоловіка минув в артилерійському підрозділі, який на той момент вів активні дії проти ворога, що наступав на українські землі. Вже там Юрій пізнав гіркий присмак втрати побратимів, з якими провів пліч-о-пліч не один день… Його близький товариш тоді підірвався на невідомому вибуховому пристрої під час проведення розвідки…
Після року служби Юрій повернувся до цивільного життя, але вже скоро настав той момент, коли він зрозумів — хоче продовжити військову справу. Сказано —зроблено: чоловік звільнився з роботи та підписав контракт із мотопіхотною бригадою.
У складі цього підрозділу чоловік на фронті вже вдруге. Позиції, де триває бойове чергування Юрія та його побратимів, назвати простими складно. Адже підвезення провізії, дров, а особливо води — під постійними провокаціями ворога, який не цурається застосовувати в цей час стрілецьку зброю та міномети.
Тут, в окопах, Юрій почуває себе як риба у воді — за кілька років служби у ЗСУ він став людиною війни. Єдине, що затьмарює життя чоловіка, — це сум за сином. Але чоловік знає, що, обравши долю українського солдата, він став прикладом для хлопця.
— Я в його віці мріяв бути космонавтом, а він каже, що буде, як тато, захищати український народ. Це, напевно, найкраща нагорода для мене, яка в повній мірі виправдовує моє перебування тут, а не поряд із ним! — ділиться Юрій.