Василь Шкляр ‒ володар багатьох вітчизняних та міжнародних премій, а його твори перекладені багатьма мовами. У своїй літературній діяльності письменник принципово жодного разу не скористався спонсорською допомогою, не прийняв і державних нагород. Автор багатьох книжок прози, зокрема романів «Тінь сови», «Ностальгія», «Ключ», «Елементал», «Кров кажана», «Маруся», «Чорне Сонце».
Народився письменник 10 червня 1951 року на Черкащині, закінчив десятирічку зі срібною медаллю і вступив на філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Перевівся до Єреванського університету, де й отримав диплом. Рік працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву. Займався журналістикою, завідував відділом прози в журналах «Ранок» і «Дніпро». На порі становлення нашої незалежності у 1990-ті був прессекретарем Української республіканської партії. Тривалий час перебував на творчій роботі, був головним редактором видавництва «Дніпро» і заступником голови Національної спілки письменників України.
Працював у пресі, писав прозу, видавши понад десяток книжок, зокрема, романи «Тінь сови», «Ностальгія». Вирізняючись вільнодумством, з 1986 року перейшов на вільні хліби: займався політичною журналістикою, побував у «гарячих точках». Цей досвід (зокрема, подробиці операції з врятування сім’ї генерала Дудаєва після його загибелі) потім відтворив у романі «Елементал».
Щкляр побував у «гарячих точках». Подробиці операції з врятування сім’ї генерала Дудаєва після його загибелі потім відтворив у романі «Елементал»
У 1991 році Василь Шкляр стає членом Проводу Української республіканської партії та прессекретарем цієї політичної сили. У березні 1998-го був кандидатом у народні депутати України, але програв супернику з незначним відривом.
Прізвище Шкляра стало широко відомим після того, як у 2009 році побачив світ його роман «Чорний ворон», присвячений українським повстанцям – звичайним українським селянам, що не хотіли миритися з російсько-більшовицькою окупацією. Десятиліттями їх називали бандитами, розбійниками, головорізами і навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Так, вони стріляли, вішали, палили, нищили, але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі було написано: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення.
Прізвище Шкляра стало широко відомим після того, як у 2009 році побачив світ його роман «Чорний ворон», присвячений українським повстанцям – звичайним українським селянам, що не хотіли миритися з російсько-більшовицькою окупацією
«Чорний ворон» – чи не перший український художній твір, автор якого досить відверто розповідає про боротьбу українських повстанців з тими, хто прийшов на їхню землю грабувати, вбивати. Шкляр ніскільки не ідеалізує своїх героїв. До речі, роман, про який йдеться, висували на Шевченківську премію. На засіданні комітету, де розглядали цю пропозицію, розгорілася гаряча дискусія, чи варто її присуджувати. Противники «Чорного ворона» стверджували, що «нічого присуджувати премію за роман про бандитів-головорізів». А ось думка самого пана Василя: «Мені не можна закидати якоїсь тенденційності. Цей роман не антиросійський, він антизагарбницький ‒ написаний чесно, на основі документів».
У квітні 2011 року в одному з урочищ Холодного Яру Василю Шкляру вперше в історії України вручена Народна Шевченківська премія. Ця подія відбулася на місці останнього бою отамана Василя Чучупаки – головного героя роману. Кошти на неї зібрали меценати і звичайні громадяни.
У квітні 2011 року в одному з урочищ Холодного Яру Василю Шкляру вперше в історії України вручена Народна Шевченківська премія. Ця подія відбулася на місці останнього бою отамана Василя Чучупаки – головного героя роману. Кошти на неї зібрали меценати та звичайні громадяни
В історії України, мабуть, немає, а якщо і є, то дуже мало, письменників, які б приділяли стільки уваги визвольній війні нашого народу. Наприклад, роман «Троща» розповідає про УПА і перемогу людини над обставинами й над собою. Автор зізнається, що книга написана, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом і продовжують боротьбу.
Письменник володіє вірменською, свого часу активно займався художнім перекладом. Розголосу набула його інтерпретація першого варіанту повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», за що «удостоївся» брутальної критики тодішнього російського посла Віктора Черномирдіна.
https://armyinform.com.ua/2021/06/sogodni-vypovnyuyetsya-70-rokiv-vasylyu-shklyaru/