…Очі у Болівії дуже гарні: чорно-золотаві, спокійні і якісь… глибокі. Коли вона дивиться на тебе, повертаючи голову то вправо, то вліво, складається таке враження, що ось-ось запитає «а де моє яблучко»? І ткнеться тобі широким лобом із білою цяткою у плече. Болівія – спеціально тренована кобила породи «українська скакова». Її призначення і місія – допомагати у відновленні воїнів, що зазнали важких поранень під час російсько-української війни.
Кінно-спортивна база, де відбуваються групові заняття з іпотерапії (а саме так називається процес, коли за допомогою тварин травмовані люди відновлюють частину втрачених фізичних можливостей. – Авт.) розташована неподалік Львова. Мальовничий куточок із загонами для випасу коней та конкурним манежем причаївся між пагорбами. І легко уявити, ніби ти десь у Карпатах. Свіже повітря, тиша і конячки, що вільно пасуться і ганяють навколишніми лугами.
Утім, щовихідних посеред цієї пасторалі розгортається серйозна і важка робота. Воїни, які після отриманих на фронті травм зазнали ампутацій кінцівок, мають важкі наслідки контузій, ПТСР та різні травматичні шоки, приїздять сюди, аби за допомогою спеціально тренованих тварин попрацювати над собою.
Кожен кінь – унікальний
І таку терапевтичну тварину підбирають до конкретного випадку. Якби лікар з усього розмаю доступних препаратів підбирав правильні пігулки чи ін’єкції для лікування.
Про це розповідає Василь Ірха – один із тих, хто не лише опанував фах іпотерапевта, але й сам колись пройшов через процедуру іпотерапії. Василь – ветеран батальйону «Полтава». Учасник АТО. Проходив службу з 2014 по 2017 роки. Дістав поранення, контузію, ПТСР. Врятуватися від важких наслідків бойового стресу йому допомогла якраз кінна їзда та професійна вершниця, іпотерапевтка Олександра Хандогіна. Для нього особисто іпотерапія це ще й романтична історія. Адже, познайомившись на сеансах кінної їзди, він та Олександра невдовзі поєднали долі. Саша, як він лагідно називає дружину, навчила його не лише їздити верхи, але й техніці іпотерапії.
Зі слів Василя, кожна тварина, яку планують залучати до програми іпотерапії, проходить тривалу селекцію поведінки та спеціального навчання. Адже початково іпотерапія – робота з дітьми з особливими потребами – аутизмом, ДЦП тощо. Простого коника з ферми для цих цілей не візьмеш. Адже тварина має бути з незворушливим характером, терпляча, стійка до подразників. Якщо мовою порівнянь, то це такий собі абстрактний старший брат, який буде терпляче і з розумінням ставитися до усіх вибриків свого підопічного і водночас з турботою і ніжністю допомагати. Підготовка коня – це декілька років тренувань. Іпотерапевтична тварина вчиться не реагувати на смикання, стояти рівно стільки, скільки цього буде потрібно, не боятися голосних звуків та зойків. А ще, опановувати власний темперамент, бо коні − це істоти з бурхливою натурою. Але за такої роботи навіть якщо дуже хочеться пришвидшитись, чи якось інакше «погарцювати», тварина мусить пам’ятати про особливого вершника на своїй спині.
– Нині таких коней у нас шість. Ми продовжуємо працювати і з особливими дітьми. Але пріоритет надається саме травмованим та пораненим військовослужбовцям. Щотижня приймаємо групи, які приїздять до нас із реабілітаційних центрів Львівщини. Хлопці зі складними ампутаціями кінцівок, контузіями, політравмами та зраненою психікою. Ми допомагаємо їм привести до ладу і душу, і тіло. Адже їзда верхи – це не лише моральне розслаблення і відчуття свободи, але і фізкультура, і уміння тримати баланс. Навчаємо їх спеціальних вправ на гнучкість, умінню сконцентруватися і «відпустити» емоції. Зрештою, це і можливість переключитися на щось цікаве , – розповідає Олександра Хандогіна. – І бачимо різницю вже на 4-5 занятті. Хлопці «розкриваються». Набагато краще себе почувають фізично. Кажуть, що ліпше сплять, покращується апетит та настрій.
«Йога» верхи
Сталося так, що у групі, за заняттями якої ми спостерігали, займається і наш поранений колега – оператор військового телебачення капітан Данило Іщенко, про якого ми вам нещодавно розповідали.
Після ампутації кінцівки Данило активно готується до наступного етапу – протезування. А для цього необхідно по-новому відчути власне тіло і навести лад із балансом. Адже через відсутність ноги усі центри тяжіння змінилися. Для нього це було вже п’яте заняття з іпотерапії. Перед тим, як сісти верхи, Данило бере декілька морквин і на милицях підходить до Болівії. У цієї конячки та нашого колеги – особлива синергія. «Боля», як її лагідно називають поранені вояки, обнюхує частування і заходиться смачно хрупати овочами. Потім Данило забирається їй на спину, заскакуючи зі спеціального стільчика-підставки. Ну а далі – «розминочні» кола навколо манежу. Василь Ірха іде поруч, контролюючи, аби бравий капітан-кореспонднт не злетів на пісок. Адже Болівія – кобила зросла, найвища з усіх терапевтичних коней. Втім, Данило упевнено тримається і Олександра Хандогіна, яка також перебуває поруч і порається ще з двома конями і пораненими, перехоплює ініціативу та спонукає Данила та Болівію перейти на легку рись. Ну а потім, коли вони зупинилися та віддихалися, переходять до вправ, що загалом нагадують дуже специфічну йогу. Прямо на кінській спині поранений офіцер намагається встати на вцілілу ногу, завмерти на декілька секунд, тримати при цьому баланс. Потім сісти і обертатися балансуючи на кінському крупі тощо. Подібна фізкультура вимагає фізичного напруження. Видно, що це займає в Данила чимало сил. Але йому подобається. Болівія терпляче стоїть, лише зрідка «пряде» вухами. Зрештою, Даня зіскочує на пісок і, спираючись на милиці, прямує «на перекур». Ну а в Болівії перекурів немає. І місце Данила тут же займає інший воїн, що втратив руку, обороняючи Маріуполь.
Коні – сухопутні дельфіни
Сергій – один із тих, хто приїхав на реабілітацію з кіньми не як пацієнт, а як супроводжуючий лікар. Хоча сам пересувається на візку. Це наслідок важкої травми – перелому хребта, зазнаного ним після того, як його Мі-24 збили у червні 2014-го під Слов’янськом. Нині майор у відставці Сергій Тітаренко – психолог в одному з реабілітаційних центрів, що функціонують на Львівщині.
– Я прекрасно бачу стан хлопців, як вони потрапляють до нас: стрес, розпач, відчай після ампутацій. Фактично це час, коли ти вже не можеш повернути себе тодішнього і маєш по-новому осмислити себе і своє існування в новому стані. І тут на допомогу приходять коні. Я їх взагалі називаю «сухопутними дельфінами». Адже це дуже розумні, великі й добрі від природи істоти. І в сумі з тими навичками, які мають наші іпотерапевти, такі заняття мають шалений ефект, – наголошує Сергій. – Спілкуючись з хлопцями, відмічаю, як вони міняються. Менше скарг на погане самопочуття чи нічні жахи, вони починають знову брати верх над своїм психоемоційним станом, опановувати його та призвичаюються до фізики власного тіла при відсутності кінцівок. І вони стають на крок ближчими до усвідомлення себе нового в соціумі.
До слова, цього дня хлопці працювали з конями не лише в манежі, а й просто неба. Спеціально для Сергія Тітаренка іпотерапевти пересідлали Болівію, аби чоловікові було зручно триматися на спині в коня. Замість сідла – вольтрап. Це така собі подушка-накидка з войлочної тканини, яку кладуть під звичайне сідло. І поверху вольтрапа ще один пристрій, що нагадує гібрид сідла і велосипедного керма. За пару хвилин Сергій, покинувши візок, уже верхи вирушив оглядати навколишні луки під чуйним наглядом Василя Ірхи. Болівія неспішно і плавно тупотіла, ніби відчуваючи що на спині в неї особливий вершник, який може триматися виключно руками. Зробивши коло у понад кілометр, Сергій за допомогою хлопців повертається у візок. Дихає важко, як після відвідин тренажерного залу. Але на обличчі щаслива усмішка. Клас, каже, це навіть краще, ніж ганяти на швидкісному автомобілі. Адже їзда верхи повертає відчуття абсолютної свободи.
[embedded content]
Іпотерапія, звісно, це лише частина лікувального процесу. Без інших медичних та психологічних процедур вона не дає стовідсоткової гарантії. І тому справа відновлення вояків фізично і ментально – довга історія. Особливо зважаючи на те, що травми їхні важкі. Втім, дивлячись на щасливі обличчя воїнів, які, наче хлопчаки, із задоволенням годують коней яблуками та морквою, їдуть верхи і дистанціюються в цей час від власних переживань та болю, розумієш: ці коні свою справу роблять. Адже тут і зараз ці люди знову радіють життю. А це – важливий крок для тих, хто вже не може ступити на землю своїми ногами!
Фото та відео автора.