Військова агресія росії проти України почалася у 2014-му з окупації Криму. З Криму почалося й у Криму, власне, має все закінчиться. Йдеться передусім про деокупацію українського півострова. «Бавовна», яка так рясно «вродила» на півострові цього літа, вкотре продемонструвала росіянам, що вони окупанти на чужій землі. Сподіваємось, що зовсім скоро наша держава поверне свою територію. Які кроки нині відбуваються щодо повернення Криму, розповіла в інтерв’ю АрміяInform Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева.
— У чому полягають основні безпекові та економічні виклики реінтеграції Криму на сучасному етапі?
— Впродовж 8 років триває тимчасова окупація Кримського півострова. Після 24 лютого почалося російське широкомасштабне вторгнення. І відповідно відбуваються бойові дії на всій території України, зокрема дуже наближено до тимчасово окупованої території.
Тривалий час ми не мали відповідного державного документа, який говорив би, як ми повертаємо територію Кримського півострова. Коли прийшли працювати як команда у 2019 році, почали з ревізії законодавства. Чи є такий стратегічний документ щодо деокупації Криму — його не було. Ми як Представництво у 2020 році активно розробляли цей документ разом із Радою нацбезпеки і оборони та іншими установами (Мінреінтеграції, МЗС).
Зрештою, ми маємо документ «Про Стратегію деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», який було введено в дію 24 березня 2021 року. Після того під цю стратегію мав бути розроблений комплексний план заходів на реалізацію документа. Зрештою, документ є рамковим, адже визначає основні напрямки держави, яким чином вона буде звільняти територію, а з іншого боку — реінтегрувати.
Власне, це комплекс різних заходів на міжнародному рівні, що ми робимо всередині держави, що ми робимо всередині законодавства. Як ми ставимось до людей на окупованій території. Наприклад, роздавання росіянами паспортів у Криму у 2014 році згідно з нормами міжнародного права є нав’язаним громадянством, яке ми не визнаємо.
— Як змінилася реалізація згаданої вами стратегії після вже наступу росіян на південь України 24 лютого?
— Нині стратегія, яка була затверджена торік, залишається актуальною. Тільки більше уваги приділяється військовому компоненту, який все ж таки не є ключовим у поверненні контролю над територією. Хоча через те, що почалося широкомасштабне вторгнення, і ми розуміємо, що багато що вирішується на полі бою, будь-які політико-дипломатичні шляхи мають опиратися на те, що відбувається на війні.
Залишаються питання ставлення до людей, які працювали в окупаційних адміністраціях. Ті, хто сприяли утвердженню режиму, ті, хто здійснювали воєнні злочини будуть засуджені згідно з кримінальним законодавством щодо колабораційної діяльності. Як ми ставимося до вчителів у школах — якщо людина не вчиняла злочину, не пропагувала російський режим, не здійснювала «промивки мізків» дітей, а просто навчала, наприклад, математики. Це вже буде випадок для розгляду в рамках люстрації.
— Як потрібно вести комунікацію з людьми на окупованій території?
— Важливо говорити людям: за що вони понесуть відповідальність, а за що ні.
Внести ті категорії суб’єктів господарювання, які сприяли військовій агресії, утвердженню режиму. Решта людей, які вели бізнес, торгували на ринку, не мали б підпадати під відповідальність за колабораціонізм. Це важливі кроки, які сприяють реінтеграції.
Нині майже неможливо надання сервісів громадянам Криму через окупацію Херсонської області росіянами. Контрольні пункти в’їзду-виїзду з півостровом не працюють. А це був шлях отримання послуг для наших громадян — відповідно люди отримували біометричні паспорти, ID-картки, користувалися банківськими послугами. Так само мова йде про медичні та освітні послуги — це все ми закладали в стратегію. Але після 24 лютого багато що змінилося, тому що люди зараз фактично є заблокованими на території півострова.
Важливо проговорити, що ми робимо у сфері роботи з кадрами на вже потім звільнених територіях та як використовуємо підходи перехідного правосуддя. Останнє полягає в невідворотності покарання за найтяжчі злочини, право на правду про події, які відбувалися в рамках війни. Це компенсація жертвам порушення прав людини, воєнних злочинів. І це реформи задля неповторення такого в майбутньому — питання вже до реформування силових структур у Криму.
Слід згадати, що у 2014 році більшість службовців СБУ та армії, які були дислоковані в Криму, перейшли на бік ворога.
Існує також не менш важливе питання інформаційної політики щодо окупованих територій. Адже від проголошення незалежності та до 2014-го системної інформаційної, гуманітарної політики стосовно Криму насправді не було з боку Києва. Це і стало однією з передумов тимчасової окупації. Хоча ми це розглядаємо як акт агресії та військову операцію з боку рф.
Є ряд елементів, пов’язаних із правами людини, з тим, що відбувається у сфері культурної спадщини. Як ми ставимося до кримських татар та інших корінних народів України.
Для нас важливо розуміти ставлення людей до української держави, щоб вони не протидіяли поверненню контролю. Згідно з міжнародними нормами Крим є територією України.
— Як можете охарактеризувати економіку окупованого Криму за ці 8 років?
— Через те, що Крим є підсанкційною територією, банки та авіаперевізники, які спочатку зайшли туди, згодом вийшли. Відповідно банківська система на території півострова не працює. Економіка працювала більше на швидкі гроші, тобто коли швидко продав та відразу отримав гроші.
Через російську територію люди почали купувати дешевий транспорт з Китаю. Щодо аграрної сфери, то на території півострова немає достатньо для зрошення води. До моменту захоплення росіянами Північнокримського каналу ситуація залишалася вкрай складною. Але навіть та вода, яку пустили зараз росіяни, поганої якості, оскільки русло каналу на території Криму тривалий час ніхто не доглядав.
Впродовж 8 років не було води в Криму. Тож усі питання із сільськогосподарськими підприємствами були заморожені. Люди бачили, що щось робиться, але воно не впливало істотно на їхнє життя.
Зарплати й пенсії зросли лише в перші пів року окупації, до кінця 2014 року. Потім всі надбавки були зняті. Відповідно зараз середня пенсія це 10-12 тисяч рублів — це невелика пенсія, зважаючи на комунальні послуги. Ціни в Криму дуже високі.
Там побудували трасу Таврида, Сімферопольський аеропорт або Керченський міст. Інфраструктура, в яку було вкладено великі гроші з російського бюджету, використовувалася надалі з військовою метою. І от ми це побачили після 24 лютого.
Місцеві бачили всі ці речі теж. Ми підтримуємо зв’язок з людьми, які мали у 2014 році прихильність до росії, але з часом змінили свою думку. Коли очолювала «КримSOS» теж фіксували подібні тенденції.
— Як розвивалися протести проти російських окупантів у Криму? Що змінилося після 24 лютого?
— Протести в Криму після 2014 року були зосереджені навколо кримських татар. Деякий час ще міг працювати легально Меджліс кримськотатарського народу. Після 2016 року, коли заборонили Меджліс, кримські татари почали групувати навколо себе політичних українців загалом у Криму.
Згодом почалася хвиля переслідування кримських татар як найбільш «нелояльної групи осіб» у Криму, які й стали політичними в’язнями. Зі 130 осіб, які в Криму або вже переведені на територію рф, 100 — кримські татари. Протестний рух гуртувався навколо підтримки родин політв’язнів.
Те, що ми побачили після 24 лютого, це кардинально інша історія, тому що це відверто проукраїнська антивоєнна історія. Бо люди в різних формах висловили протест проти війни та проти рф. Ми знаємо близько 60 випадків переслідування за так званими статтями про фейки, тобто з дискредитації російських військ. Це достатньо нова стаття, яка передбачає адміністративну та кримінальну відповідальність.
Ми намагаємося комунікувати з людьми, яких переслідують зараз у Криму або які вже виїхали з території півострова. Знаємо лише ті випадки, які побачили в судових реєстрах.
І це активісти, які не мали стосунку до кримських татар та їхніх протестів. Це просто люди, які незгодні з війною та почали виходити на одиночні пікети. Або розкидали листівки у поштові скриньки.
Художник з Євпаторії Богдан Зіза вийшов у травні біля міської ради та вилив жовту й блакитну фарби на будівлю окупаційної адміністрації. Кинув також запалювальну суміш. Коли ми спілкувалися з його сестрою, вона сказала, що Богдан займається творчістю. Залишився в Криму після 2014-го через хвору бабусю.
Коли побачили звірства росіян на Київщині, що відбувалося в Маріуполі, тоді в нього увірвався терпець. Випадок із Богданом був першим таким публічним щодо російських окупантів у Криму з 24 лютого.