З початком широкомасштабної військової агресії росії багато людей в єдиному благородному пориві кинулися до військових комісаріатів із проханням бути зарахованими до лав Збройних Сил та інших військових формувань. Одесити — не виняток, а швидше за все, навіть, правило.
Безперечно, це дуже позитивний чинник. Українці не мали потреби в додатковій агітації та мотивації: на нашу землю прийшов ворог, отже, його треба бити та гнати!
Але разом армія — це дуже складний (а особливо у воєнний час) організм, де мають служити підготовлені люди, де від навченості, від дій кожного залежить життя людей та обороноздатність країни.
— Так, саме тому я та ще дванадцять моїх товаришів-інструкторів з практичної стрільби вирішили стати до строю підрозділів Сил територіальної оборони. Чому? А хто, якщо не ми, професійні спортсмени-стрільці з таким великим практичним досвідом поводження зі зброєю? — відповів керівник спортивно-стрілецького клубу «Дивізіон 55» Ростислав Дякін.
Він разом зі своїми колегами-однодумцями з початком війни взагалі виконав доволі великий та потрібний обсяг робіт у напрямку підготовки наших громадян до відсічі російської агресії. Інакше і не скажеш. Саме тоді, коли більшість стрілецьких тирів міста було закрито через початок бойових дій, а Одеса щогодини очікувала на висадку рашистського десанту, на початку березня на базі клубу «Дивізіон 55» розпочалися заняття з безпечного поводження зі зброєю для всіх охочих.
— Ми порадились з інструкторами та вирішили, що маємо це зробити. Імовірність висадки російського десанту дійсно була дуже високою. Якби таке сталося, у Південній Пальмірі могли б початися вуличні бої. Не лише військові, а й цивільні люди мали бути напоготові до такого розвитку подій. А тому наше завдання полягало в тому, аби озброїти їх необхідними навичками, — розповів Ростислав Дякін.
Озброїти навичками — це навчити одеситів того, як тримати зброю, правильності прицілювання, порядку зарядження та розрядження зброї, пересуванню з нею на полі бою, веденню вогню з-за укриття, вибору положення для стрільби. І водночас людям буквально утовкмачували в голову чотири золотих правила або навіть заповіді: завжди бути зі зброєю так, ніби вона заряджена; не направляти її на те, що не маєте наміру знищити; не кладіть палець на спусковий гачок доти, поки не навели приціл на ціль; перед пострілом чітко ідентифікуйте свою ціль і що знаходиться за нею.
За словами керівника спортивно-стрілецького клубу «Дивізіон 55», безоплатні заняття з цивільним населенням тривали щодня упродовж двох годин без вихідних півтора місяця. За цей час навички безпечного поводження зі зброєю опанувало понад п’ять тисяч одеситів. Курси відвідували і чоловіки, і жінки, і підлітки. Багато хто приходив на заняття неодноразово та сім’ями. Заняття тривали по групах під керівництвом досвідчених інструкторів зі стрілецької справи, які як наочний матеріал використовували офіційно зареєстровану зброю та макети автомата Калашникова.
Після того, як самі спортсмени-стрільці одягнули однострій та зі зброєю в руках стали на захист своєї держави, часу на подальше проведення курсів із пересічними одеситами у них не залишилось. Але це зовсім не означає, що вони зараз не передають свій досвід іншим. У лавах тероборони також є люди, які або раніше не служили, або звільнилися зі строкової вже багато років тому. Тож, як-то кажуть, інструктори-стрільці завжди в пригоді.
— Поводитися зі зброєю, а тим більш знищувати нею противника — справа важка й відповідальна. У воїна, який веде бій, мають бути міцні нерви, терпіння, природна мужність та воля до Перемоги. Він не має боятися автомата, а бути з ним, як кажуть, на ти. Цього ми і навчаємо наших бойових побратимів з тероборони та інших силових структур Так, всі люди різні. Хтось сильніший фізично, інший — більш підготовлений морально-психологічно. І з урахуванням цих людських здібностей ми і готуємо людей до бою, в якому зброю завжди треба тримати міцно, а бити з неї по ворогу влучно, терпляче та спокійно, — поділився думками Ростислав Дякін.
На його переконання, до бойових підрозділів на посади тих же стрільців мають йти люди, які здатні витримувати весь тягар війни. А якщо хтось бажає бути корисним для країни, але за власними фізичними, морально-психологічними якостями не здатний повною мірою виконувати бойові завдання, нехай краще допомагає людям в тилу, займаючись тією ж конче потрібною волонтерською справою. Кожний має бути на своєму місці.
Спортсмени-стрільці одеського клубу «Дивізіон 55» знайшли своє місце в лавах сил територіальної оборони. І на базі свого стрілецького тиру та місцях дислокації структурних підрозділів своєї бригади продовжують передавати досвід товаришам по службі. І, погодьтеся, в умовах війни такий досвід багато чого вартий.
Фото з архіву клубу «Дивізіон 55»