З якого моменту варто вести відлік української державності та яке значення для України має День Незалежності 24 серпня 1991 року — розповіли українські історики під час круглого столу «Українська незалежність і державність: історія та перспективи», що відбувся в АрміяInform.
[embedded content]
Ігор ГиричІгор Гирич, доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України: «Державність треба вести з того часу, коли з’явилися державні утворення на території України. І це не час хрещення Русі, а принаймні на 1000 років раніше. Треба включати у хронологію державності грецькі колонії на півдні України, скіфів, кочовиків — всі утворення, що мали ознаки державності. Навіть трипільську культуру ми повинні включати в нашу державність.
Читайте також: «Українська незалежність і державність: історія та перспективи» – в АрміяInform відбувся круглий стіл
Це дає нам підстави ствердно говорити про тисячолітню традицію державності на території України. І ми в цьому питанні не відрізняємося від інших народів Європи, бо так приблизно відбувається в кожному народі, який говорить про початки своєї державності.
Якщо ж ми говоримо про протоукраїнську державність, то, безумовно, це часи появи слов’ян на цих територіях — перша половина першого тисячоліття нової ери. Михайло Грушевський вів хронологію від антів — VI століття. Так само вважав Михайло Брайчевський, який вів від перших століть нової ери, коли з’явилися перші люди на території Києва. І новітня державність — та, що з тих часів поєднується з нашими часами».
Владлен Мараєв, провідний науковий співробітник Науково-дослідного центру гуманітарних проблем ЗСУ, кандидат історичних наук:
«Якщо говорити про історію державності на території України, ми маємо починати з античності. Але витоки української державності, безумовно, з часів Русі. Нещодавно запроваджене свято — День Державності, зрозуміло, має досить умовний характер. Адже 28 липня — це день смерті князя Володимира. Але руська державність з центром в Києві виникла ще раніше — в IX столітті — і це є початковою точкою для нашої сучасної державності.
Цей відлік набуває особливого значення сьогодні, оскільки російська федерація і головний псевдо-історик в.в. путін наполягають на тому, що саме ця Русь є витоком московської державності. Мовляв, саме з Києва в них історія росії починається. Цим він намагається створити ідеологічне підґрунтя для загарбання українських територій. Тому Україна повинна всіляко протидіяти цим спробам привласнити нашу історію».
Андрій Ковальов, кандидат політичних наук, пресофіцер 112-ї бригади ТрО ЗСУ:
«28 липня я якраз був на передовій на Харківському напрямку, де тримає оборону один з підрозділів нашої 112-ї бригади ТРО ЗСУ. Мені цікаво було дізнатися, як наші бійці сприймають це свято. Дуже розчулили слова одного з хлопців, який сказав, що саме на передку ти справді відчуваєш ціну державності, коли щоденно стоїш в її обороні.
Тільки у ХХ столітті в нас був день незалежності 22 січня 1918 року, 15 березня 1939 року — проголошення незалежності Карпатської України, 30 червня 1941 року і, врешті, відновлення української державності 24 серпня 1991 року. Тому справедливо, щоб цей день називався днем відновлення незалежності, як, наприклад, у країнах Балтії. А День Державності покликаний об’єднати всі ці дні незалежності і підкреслити тяглість нашого державотворення.
Хочу нагадати про ще одну, не менш важливу дату. 22 серпня 1992 року відбувся акт передачі повноважень від державного центру УНР в екзилі, який представляв Президент Микола Плав’юк, владі України. Клейноди приймав особисто Президент Леонід Кравчук. Для Президента Кравчука це було дуже важливо політично, адже з державним центром УНР в екзилі тісно співпрацювали уряди США та Великої Британії. Окрім того, ця церемонія означала визнання новітньої української державності діаспорою та тяглість державницької традиції від Української Народної Республіки. Але є ще одна цікава деталь: від 1920-х років так і не було підписано мирної угоди між УНР і російською радянською республікою. Тож, визнавши себе спадкоємцями УНР, Україна почала перебувати у стані війни з росією. Тому для всіх українських патріотів від початку 1990-х років було очевидно, що цієї війни, яка триває зараз, не можна було уникнути. Бо рано чи пізно російський шовінізм, який не був покараний і засуджений, спровокував би нову гарячу війну».
Михайло Кублій, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту археології НАН України:
«Історію державності слід розділити на дві частини — історія держав на території України, куди слід зарахувати античність, Скіфську державу; а також історія саме української державності, яку слід вести в контексті існування українського народу і української нації. Сучасна українська історія, археологія вважає, що початок існування українців як окремого етносу слід віднести до раннього середньовіччя. Археолог Леонід Залізняк стверджує, що витоки українського етносу можна вести від склавинів — це VI століття. А формування державності — триваліший процес. І він відбувався навколо Києва як потужного економічного і політичного центру, який став центром держави Русь. І саме цю державу слід вважати першою українською державою. Те, що в складі Русі існувало багато інших народів, ніяк не суперечить тому, що ця держава є українською. Адже центр її був на нашій території, столицею був Київ, головними містами були Чернігів, Володимир, Галич, Переяслав, які й сьогодні є українськими містами.
Форма держави постійно може змінюватися, але держава продовжує існувати. Існувала Київська Русь, потім — Галицько-Волинське князівство чи королівство Русь, Литовсько-Руська держава… Але тяглість ідеї української державності та її суверенітет у різні часи мали різні форми, різне значення. В литовський період це проявлялося в тому, що на місцях правили князі — Острозькі, Вишневецькі та ін. Вони передали естафету української державності козакам. А від козаків і гайдамаків вона перейшла до періоду творення сучасної України, який припадає на кінець ХІХ — початок ХХ століття.
Навіть попри те, що наші землі впродовж століть були розділені між різними імперіями, вони не втрачали ланцюжок державотворення, прагнення мати свою державу. Українці між цими імперіями тісно спілкувалися, розуміли свою єдність — національну, мовну, культурну. А початок ХХ століття це лише тільки підтвердив».
Відео Євген Тристан