Шановні пані та панове!
Дякую, що знайшли час для цієї дуже важливої для мене зустрічі.
Свій сьогоднішній виступ я хотів би почати з невеличкого ролика – з документальних кадрів передісторії нинішніх подій в Україні, того, що відбувається зараз, і того, куди ми прямуємо.
Останнім часом дуже модно шукати аналогії до російського вторгнення в Україну та подій, пов’язаних із цією війною. Історичні паралелі завжди неточні. Це більшою мірою «так, але…», ніж «достоту так». Та вони дають змогу уявити можливе майбутнє з огляду на досвіду минулого.
Що ж, ми дуже втішені, що шлях від «другого Мюнхена» до «другого ленд-лізу» та другого фронту – цього разу санкційного – світ пройшов за лічені місяці. Щоправда, сьогодні дуже дивний вигляд мають спроби перетворити нинішню Україну, яка успішно протистоїть одній із найчисленніших армій світу, на другу Чехословаччину. Весь цей час ми кажемо, і я знову на цьому наголошу: не вийде. Ми ніколи не здамося.
Більше ніж будь-хто у світі ми прагнемо миру. Та миру – для нас важливо – справедливого. Мир за будь-яку ціну – для нас не варіант. Не ми почали цю війну. Не ми захопили чужі території. Та ми маємо повернути і повернемо свої. Україна – це й Херсон, і Донецьк, і Луганськ, і Севастополь. Наші суверенітет і територіальна цілісність – не предмет компромісу для нас. Такий підхід не спрацював у 1938 році, а тепер не спрацює й поготів. Політична культура Росії не передбачає режиму діалогу. Її основа, як ми всі бачимо – терор, шантаж і примус. І можна сказати, мова сили. Тому зробити так, щоб війна в Україні не переросла у війну в регіоні та навіть світову війну, можна лише в один спосіб: допомогти Україні перемогти. І якомога швидше.
Насамперед зброєю. Я хотів би сказати, використовуючи цю можливість, що ми дуже дякуємо адміністрації Президента Байдена, обом партіям і народу Сполучених Штатів за надану нам військову допомогу. За безпрецедентну історичну підтримку та приклад для інших, що надихає. Америка вкотре підтвердила, що є лідером вільного світу, об’єднавши демократичні країни задля спротиву російській агресії проти України.
Ми щиро дякуємо за ленд-ліз. Ваша зброя рятує сьогодні, кожної хвилини, кожної секунди, тисячі життів. Не лише наших солдатів. А також і цивільних людей. Тому що для російських терористів, які називають себе військовими, мирні мешканці – це також абсолютно легітимні цілі. Як і об’єкти інфраструктури. А це означає, що будь-яка зброя для України – це оборонна зброя. І нашим союзникам і в Америці, і у Європі, і деінде це добре відомо. Та також повинен вам сказати, що нам досі бракує важкого озброєння. Нам ще потрібні високоточні ракети, нам потрібні дрони, системи протиповітряної оборони, боєприпаси та багато іншого. І дуже важливо, ми ще досі чекаємо на MLRS. Я це слово вивчив, як і багато українців, на все життя. Ми ще їх чекаємо.
Так не має бути. На першому, критичному етапі війни ми надто багато часу втратили на перемовини й погодження постачань, на пошуки цього озброєння. А тим часом люди голіруч у наших містах зупиняли танки. Тепер, коли ми здобули шанс на повне звільнення України від агресора, тим паче не можна затягувати. У нас із Росією надто різні потенціали. Тому визвольна війна України, війна за свободу, не має перетворитися на війну до останнього українця. Адже на цьому вона не скінчиться.
У разі успіху кремлівський гурток історичної реконструкції продовжить будувати свою імперію. Україна стоїть між нею та вільним світом. Вона захищає не лише себе. Не тільки демократичні цінності. Вона захищає звичний для Заходу спосіб життя. Адже попри сподівання короткозорих політиків він не збережеться. Він зникне, якщо ми не переможемо. Тоді виборці почнуть ставити їм незручні запитання. Зокрема про зраджених героїв.
Утім, нам зараз байдуже до їхніх можливих відповідей. Нам потрібна зброя. Без обмежень. Негайно. Я хотів би повторити ще раз: ми дуже й дуже вдячні за ленд-ліз. Та дозволю собі бейсбольний термін: це – перша база. Ми ж налаштовані не просто на home run. Якщо вірити Вікіпедії, наша мета більша – grand slam. Треба рухатися далі. Всі бази мають бути зайняті.
Отже, друге, про що я хотів би сказати – це посилення санкційного тиску. Щоб спонукати Росію до зупинення війни, треба позбавити її ресурсів – фінансових, технічних, технологічних. Потрібні агресивніші фінансові та енергетичні санкції.
У березні Президент виступив з ініціативою створити спеціальну санкційну групу. І після розмови з нашим другом, другом України Майклом Макфолом ми вирішили створити цю групу. Я щасливий, що і Atlantic Council долучився до цієї групи. Ми зібрали команду міжнародних і українських експертів. Майкл і я є співголовами цієї групи, тому дуже часто її почали називати як група Єрмака-Макфола. Вона працює над оцінкою механізмів санкцій та їх удосконаленням. Сьогодні ми вже можемо говорити про певні результати роботи цієї групи.
Ми вже оприлюднили два докладні документи про те, які санкції потрібні та як їх впроваджувати. Ці документи є фактично посібниками із санкційної політики. Через брак часу наведу лише ключові напрями. Одразу маю наголосити, що тут США, ЄС та інші демократії зробили чимало. Та більша частина роботи ще попереду.
На Кремль подіють лише повна заборона та ембарго на російські енергоносії. Адже вони є водночас і ключовим джерелом живлення імперських амбіцій Росії, і геополітичною зброєю. Як ми про це попереджали, між іншим, ще на початку проекту Nord Stream – 2. На жаль, тоді нас не всі почули. Нинішня ситуація дає унікальний шанс у короткі строки зруйнувати енергетичну диктатуру Москви. Іншими словами, перебудова моделі енергоспоживання Європи сьогодні – ми вважаємо, що це самозахист та інвестиції у її розвиток. Зокрема й зеленої енергетики. Енергетична свобода та енергетична демократія – це, нам здається, ключ до майбутнього.
Також необхідні повні блокувальні санкції проти всіх російських банків, починаючи з найбільших. Розрахунки за газ у рублях категорично неприйнятні. Санкції мають передбачати відключення від платіжних систем, заморожування активів та їх подальшу конфіскацію.
Усі санкції мають бути узгодженими й синхронізованими. Щоб досягти максимальної ефективності, абсолютно необхідні механізми вторинних санкцій проти держав, бізнесів та приватних осіб, які допомагають Росії ухилятися від них. Саме тут США можуть відіграти вирішальну роль.
Рушаємо до третьої бази. Це економічна допомога Україні. Ми без перебільшення приголомшені вчорашнім рішенням Сенату щодо додаткових 40 мільярдів для України й безмежно вдячні за міцну підтримку, надану раніше. Сподіваємося також на сприяння якнайшвидшому повоєнному відновленню нашої країни. Очевидно, що ми потребуватимемо комплексних реанімаційних засобів на кшталт Плану Маршалла. Відкриття ринків наших союзників і партнерів для українських товарів мало б дати поштовх подальшому одужанню нашої економіки.
Повоєнна Україна, і ми не просто віримо, ми впевнені у цьому, буде величезним будівельним майданчиком, полем для інновацій та інвестицій. Це шанс побудувати глобальну вітрину успіху спільноти демократій. На інфраструктурному, технологічному, і, звісно, на ціннісному рівнях. Адже криза завжди відкриває можливості. Україна має небувалий кредит довіри. Ми заплатили за нього дуже дорого – людське життя. Тисяча людських життів. Та завдяки цьому світ побачив, що суперечність між політикою цінностей і realpolitik можна подолати. Ті, хто сьогодні підтримує Україну, робить ціннісний вибір, але цей вибір принесе дивіденди. Сьогодні навіть Голлівуд і Кремнієва долина знаються на таких речах. І вони з нами – за покликом серця та з поглядом у майбутнє. Це органічний союз свободи й підприємництва. Бо Україна сьогодні – це фронтир. Земля відважних і щирих людей. Президент Зеленський, наші бійці та весь український народ доводять це щодня.
Водночас справедливість – щоб за відновлення платив агресор. І платив максимально дорого. Тому вкрай важливим для нас є питання репарацій і компенсації. Потрібен легітимний міжнародний механізм, який забезпечить компенсацію завданих Росією збитків і діятиме попри її категоричну відмову співпрацювати. Указом Президента України Зеленського вже створено профільну робочу групу, яку я маю честь очолювати. Наші та міжнародні експерти, зокрема Маркіян Ключковський, Джеремі Шарп, Амаль Клуні та багато інших, працюють над проектом такого механізму, і невдовзі ми його представимо вже офіційно.
Home base. Відновлене треба вберегти. Україна залишатиметься форпостом демократії у Європі. Буквально. Відтак нам потрібна безпека. Нам потрібні гарантії безпеки. Треба, щоб ця війна стала для Росії останньою. І якщо вже Москва твердить, що воює в Україні із Заходом, відкрито, Заходу варто докласти максимум зусиль, щоб Україна виграла. Щоб повністю відновила свою територіальну цілісність та суверенітет, а Росія не намагалася взяти реванш. Слід чітко усвідомити: говорячи про гарантії безпеки для себе, ми не просимо. Ми пропонуємо інвестувати в наше спільне майбутнє.
Якими ми бачимо ці гарантії? Війна навчила нас вірити лише фактам. А вони такі. Ми живемо серед уламків світового порядку. Присутність Росії у Радбезі ООН паралізує діяльність цієї організації. ОБСЄ втратила сенс існування. НАТО – єдина на сьогодні інституція, здатна надати надійну безпекову парасольку своїм членам. Однак її двері відкриті для всіх, крім України.
За таких обставин ми змушені шукати інші варіанти. Адже наша мета – стримування Росії від нової агресії. Це може бути договір чи система договорів, які міститимуть зобов’язання сторін у запобіганні їй. Для вироблення підходів до розв’язання цієї проблеми ми маємо намір налагодити міжнародну експертну дискусію. Гадаю, серед присутніх є фахівці, готові долучитися до цієї платформи. Тож будемо раді, якщо ви зголоситеся і повідомите про це.
На жаль, сумний досвід Будапештського меморандуму переконав нас в одному: будь-яка угода між Україною та державами-гарантами повинна бути юридично обов’язковою та належним чином ратифікованою парламентами цих країн. Очевидно, що ми не бачимо серед гарантів Росію, яка в основу своєї політики поклала терор та систематичні порушення базових норм міжнародного права.
Україна довела свою стійкість на полях битв, тому забезпечення максимальних можливостей для самозахисту має стати одним з наріжних каменів цієї угоди. Жодні гарантії безпеки від третіх сторін не можуть повністю замінити потужного оборонного потенціалу України. Тож ми очікуємо, що держави-гаранти сприятимуть цьому. Зокрема зняттям усіх політично обумовлених обмежень на постачання Україні конвенційних озброєнь, а також поглибленням військово-технічної інтеграції та оборонної взаємодії.
Через давнє рішення європейців не дратувати Кремль Україна не є членом НАТО. Та вона здатна посилити обороноздатність чорноморського та балтійського фасів Альянсу. Це хороша пропозиція, нам здається. Взагалі ж глибоке включення України в багатосторонні формати, які покращують її інтеграцію з міжнародною спільнотою, є істотним безпековим чинником. Відтак ми не пристанемо на альтернативи вступу до ЄС, які знову почали лунати останнім часом.
Тривала й гнучка санкційна політика як запобіжник від реваншизму також має залишатися серед ключових чинників системи безпекових гарантій.
Цей комплекс заходів ми вважаємо базовим. Він міг би стати тестовим майданчиком, а надалі й основою для створення світової коаліції відповідальних держав, які протягом 24 годин будуть готові ефективно реагувати на будь-яку агресію. Нагадаю, що Президент Зеленський в березні запропонував подібний формат співпраці. Ми звемо його U24, United24.
На глобальному рівні ця система гарантування безпеки може започаткувати побудову нової архітектури міжнародних відносин, реформування інституцій та відновлення вестфальських принципів рівності та поваги до суверенітету. І тут Сполучені Штати могли б відіграти провідну роль у цьому процесі, вже вкотре створивши нову модель глобального лідерства.
Наостанок повернуся до не надто точних історичних паралелей, які сьогодні досить часто проводяться. У 1990 році Ірак вторгся в Кувейт під гаслами «один народ» та «відповідь на підготовку до агресії». Чим це закінчилося, ви всі добре знаєте. Тут можна без заперечень. Це не про історію. Це про майбутнє.
Я вам усім дуже дякую. І, користуючись цією нагодою, я хочу вам подякувати від імені всіх українців за те, що ви нас підтримуєте, за те, що ви працюєте й робите свій внесок, я впевнений, у дуже скору українську перемогу. Перемогу не лише України, а нашу спільну перемогу.
Джерело: Офіс Президента України