Василь — офіцер ЗСУ. Побратими між собою називають його «Джокер».
— Так називали позицію, де минулої ротації (вона у мене була першою) ми несли службу, яка видалась досить нелегкою. Ворог стояв від нас на відстані трохи більше ніж 100 метрів, — ділиться офіцер.
«Джокер» розповідає, що виконував тоді обов’язки старшого поста. Позиція була в лісопосадці просто посеред поля та постійно обстрілювалась з боку противника.
— Запам’ятався наймасовіший обстріл на 9 травня минулого року. Гатили зі стрілецької зброї великого калібру, мінометів і гранатометів. Кілька снарядів тоді лягли неподалік місць, де були мої військові. На щастя, ніхто не постраждав, — пригадує Василь.
Після ворожого обстрілу споруди спостережного поста сильно постраждали. Аби забезпечити безпеку перебування українських військових, прийшлося їх відновляти. Роботи тривали під постійними обстрілами бойовиків. З цієї ж причини проблемою стала і доставка продуктів харчування та води на позицію. Автівки зупинялися на відстані близько 1 км, далі доводилося діставатися сполучними ходами, загальна довжина яких становила близько 400 метрів. Але ворог продовжував і далі провокувати, дистанційно встановлюючи протипіхотні міни ПОМ навколо українського спостережного пункту.
— Ці мини самоліквідуються в період від 4 до 100 годин, але десь за добу ворог «накидував» снарядів з АГС — відбувалося масове спрацювання вибухових пристроїв. Мабуть, Бог охороняв нас тієї миті. Ну або в сорочці народилися — за всю ротацію не було жодного вбитого, жодного пораненого, — пригадує «Джокер».
На сьогодні Василь — командир кулеметного взводу гірсько-штурмової бригади. Нещодавно отримав чергове офіцерське звання — «старшого лейтенанта». Надалі мріє створити родину, можливо, спробувати себе в інших правоохоронних структурах, але наперед не заглядає — у країні йде війна, і він, як офіцер, повинен стояти на її захисті…