Днями в Національному медичному університеті імені Богомольця відбувся перший під час воєнного стану захист дисертації на здобуття ступеня доктора філософії у галузі знань «Охорона здоров’я» за спеціальністю «Медицина». Це знакова подія для Збройних Сил України, адже дисертантом був офіцер із бойовим досвідом — начальник відділення реанімації та інтенсивної терапії (для медичної евакуації та лікування болю) Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» полковник медичної служби Василь Горошко. До того ж захист дисертації вперше відбувався за новими правилами європейського формату, які почали діяти з січня 2022 року.
Захисту дисертації передувала надзвичайно копітка та грунтовна робота військового анестезіолога. Зауважимо, що Василь Горошко, починаючи з весни 2014 року регулярно виїжджав як анестезіолог у район бойових дій у складі лікарсько-сестринських та евакуаційних бригад. Сєвєродонецьк, Бахмут, Попасна, Торецьк — ось не повний перелік міст, де за час війни довелось працювати Василю Романовичу. Всі спостереження, результати участі в оперативних втручаннях, евакуаційних заходах ретельно аналізував та занотовував. При цьому не нехтував досвідом закордонних анестезіологів.
Згодом своїми напрацюваннями ділився з колегами на конференціях та щорічних з’їздах військових хірургів та анестезіологів України щодо досягнень воєнно-польової хірургії та анестезіології у лікуванні поранених з бойовою травмою. А ще написання наукових статей і розміщення їх на медичних ресурсах. Одна з грунтовних статей, яка передувала захисту дисертації, вийшла в жовтні минулого року в надзвичайно авторитетному британському журналі BMC Anesthesiology.
— Тема моєї дисертації має досить довгу назву — «Оптимізація анестезіологічного забезпечення у пацієнтів з вогнепальними пораненнями кінцівок та посттравматичними стресовими розладами під час реконструктивних оперативних втручань, — розповідає Василь Романович. — На жаль, сьогодні ми бачимо, що навіть у цивільних людей, які просто стали свідками трагічних випадків, пов’язаних з війною, дуже високий відсоток психологічних розладів, близько 80. Пацієнти, які дістали поранення під час війни — стовідсотково характеризуються розвитком віддаленого посттравматичного стресового розладу. Відповідно ці поранені потребують хірургічних втручань, а відтак — анестезії. І тут важливо дуже серйозно підходити до знеболення.
За словами Горошка, лише сам пацієнт може оцінити ступінь болю. Як правило, у поранених відбувається порушення психоемоційної сфери: розвиток посттравматичних стресових розладів. Такий біль у пацієнтів має свої особливості — він може з’явитись зненацька і досягти форми нестерпного, коли край потрібне знеболення.
— У нашій роботі ми порівнювали різні види анестезії: від загальної до регіонарної — це коли «відключається» лише одна кінцівка, — продовжує розповідь Василь Романович. — Є спосіб, коли запроваджується регіонарна анестезія і паралельно вводяться деякі препарати для сну. Це все виконується під ультразвуковим контролем: голка підводиться під стовбур або нервовий корінець і вводиться препарат. У цьому випадку ми не використовуємо ні наркотичні анальгетики, ні інші препарати, які можуть мати якийсь негативний вплив. Фактично це місцева анестезія, але прицільна і, головне, що вона діє досить тривалий час. Застосування регіонарної анестезії сприяє тому, що припиняються різкі перепади болю і, наразі, покращуються результати лікування посттравматичних стресових розладів.
Розповідаючи про практичний досвід, який взятий за основу дисертації, полковник Горошко свідомо, чи ні, уникає займенника «я», а здебільшого використовує «ми», натякаючи таким чином, що його труд відбувся завдяки колективу відділення й старших колег. А от чи застосовуються рекомендації, що викладені в дисертації, в інших госпіталях під час допомоги пораненим?
— Усе залежить від кваліфікації анестезіолога, — переконаний Василь Романович. — Методи регіонарної анестезії потребують спеціальних знань і умінь. Якщо неякісно зроблено регіонарний блок, то під час оперативного втручання у пацієнта виникає біль. Це може призвести до виконання загальної анестезії. Тому потрібно вчитись і дуже добре володіти новітніми методами.
Два роки тому в Національному військово-медичному клінічному центрі «ГВКГ» була створена Служба лікування болю. Виникла вона не на пустому місці. Починаючи з 2014 року, Горошко з колегами стали вивчати питання лікування болю відповідно до сучасних алгоритмів клініко-діагностичного обстеження. Тому не дивно, що надалі завдання щодо ведення пацієнтів із болем та полегшення їхнього стану було покладено на відділення Василя Романовича.
— Тоді існували певні прогалини в наданні допомоги пацієнтам, які стикаються з регулярним болем чи то в післяопераційний період, чи то під час боротьби з хворобою, — говорить мій співрозмовник. — Є група хворих, яких турбує онкологічний біль, що не дає спати, спокійно жити та призводить до різних психологічних проблем. Є велика кількість наших поранених бійців, які відчувають регулярний біль у місцях оперативних втручань, де були травми, непокоять їх і фантомні болі. Усе це перетинається з посттравматичними стресовими розладами. Ми, анестезіологи, володіємо певними практичними навичками й наважились взяти на себе непросте завдання, аби максимально швидко й ефективно допомогти пацієнтам, які страждають від болю.
Усі напрацювання за два роки діяльності Служби лікування болю теж увійшли до дисертації полковника Горошка. Показовим у роботі Служби став вже призабутий випадок, коли дівчата-слухачки Української військово-медичної академії зазнали тяжких травм кінцівок під час наїзду на них автомобілем офіцера академії.
— Вони перенесли багато оперативних втручань і двом із них довелося ампутувати частину ноги, — пригадує анестезіолог. — Так-от якраз Служба лікування болю госпіталю доклала всіх зусиль, аби дівчата якомога легше й швидше перенесли й фізичний, і душевний біль. Не випадково всі, хто провідував дівчат, відзначали їхній оптимізм та сильний характер. До речі, одна з них вже має сім’ю.
За словами Василя Романовича, метод регіонарної анестезії для пацієнтів з вогнепальними пораненнями направлений на віддалені результати в психо-емоційній сфері.
— Якщо серйозно не займатися посттравматичними розладами, в майбутньому пацієнт може стати на шлях наркоманії, алкоголізму і навіть суїциду, — зауважує Горошко. — Тут важлива скрупульозна робота мультидисциплінарних команд, до яких входять психіатр, анестезіолог, невропатолог, щоб одночасно і якісно вплинути на всі сфери та максимально допомогти людині повернутись до соціуму. Тож, повторюсь, що метод регіонарної анестезії, якому у мене в дисертації присвячено чимало уваги, є не лише економічним рішенням в хірургії та таким, що задовольняє лікарів та пацієнта, а й значно скорочує тривалість післяопераційного спостереження.
Отже, залишається за малим: аби науковими напрацюваннями полковника медичної служби Василя Горошка скористалися колеги в багатьох медичних установах Збройних Сил.