На одній з ділянок фронту воїни-танкісти окремої танкової бригади імені Костянтина Пестушка підтримували один із піхотних підрозділів ЗСУ. Того дня екіпаж танка Сергія Борща після рекогносцировки зайняв визначену позицію на одній з висот.
Як розповідає навідник танка сержант Ігор Пірогов: «ми стали так, щоб корпус танка був прикритий землею, а башта могла вільно ходити».
− Скоро побачили, що наша піхота пішла вперед, а з однієї з лісосмуг по них відкрили вогонь. Судячи з розривів, працювала ворожа «беха» або «зушка». Ми визначили місцезнаходження вогневої точки противника і почали «насипати» туди осколково-фугасними снарядами. Після третього пострілу там був сильний вибух, і ворожий вогонь припинився. Як потім розповіли нам розвідники, рашисти трохи пізніше витягували звідти вщент знищені дві «бехи». Працювали ми на великій дальності, приблизно до 5 кілометрів, − відзначив сержант.
Наступного дня наші танкісти знову вийшли на позицію. Робили це обережно, прикриваючись лісосмугою, щоб їх не побачив російський дрон. Зайняли позицію, відкрили вогонь.
…Постріл з ворожого боку екіпаж танка не помітив. Керована протитанкова ракета влучила в башту. У першу мить українські танкісти навіть не зрозуміли, що в машину прилетіло. Від вибуху з даху башти збило усі коробочки динамічного захисту, інші загорілися, розкрило люки, але танк жив.
Струмінь полум’я обпік обличчя командира танка, дрібні уламки вдарили у плече. Навідника прикрив казенник гармати. Танковий переговорний пристрій працював.
На щастя, двигун не заглух, система керування вогнем також працювала.
Механік-водій Павло Вашков почувши команду «Назад!» миттєво перекинув важіль на задню передачу, і танк поповз назад. Ігор зафіксував башту на кут 28 градусів, щоб механік-водій міг у крайньому випадку залишити машину.
Командир танка Cергій Борщ був при свідомості. Попри сильні опіки, продовжував командувати:
− Негайно треба гасити полум’я! Павло, розвертайся і жени!
Танк із палаючою баштою розвернувся і швидко відходив.
Ігор Пірогов, вхопивши вогнегасник, виліз наверх і побачив, що все не так погано — тож танкіст швидко збив полум’я. У цю мить зателефонувала його дружина. Як потім вона пригадувала: «мене щось немов штовхнуло — в ту ж саму мить мій Ігор гасив свій танчик».
Далі все було просто — пораненого швидко евакуювали до госпіталю, танк був відправлений до ремонтного підрозділу, а росіяни, звісно ж, повідомили про «знищений український танк», як завжди, «забувши» вказати про свої втрати.
Сьогодні наш екіпаж знову на позиціях, знову в строю та продовжує ефективно знищувати російських окупантів.