Свою історію мають країни, королівські династії й міста — як, приміром, Маріуполь, який закономірно став Містом-Героєм. Але мають її ще й не пов’язані зі знайомими назвами місця. Наприклад, нікому не відомий клаптик української землі під Харковом, який з певних причин московити оминатимуть, немов чумний, до свого скорого скону…
Збиті засобами роти піхотинців російські винищувач-бомбардувальник СУ-34 та два «надгелікоптери» Мі-28 «Нічний мисливець»
Цю місцину під Харковом зайняли й почали облаштовувати під опорні пункти зведені підрозділи Нацгвардії та бригади гетьмана Івана Сірка ще в першу добу великої навали орків. Нічим не примітна «пляма на мапі», а проте, мала стратегічне значення, оскільки перекривала один із танконебезпечних напрямків прориву до обласного центру.
Перші дошкульні удари авіації та артилерії росіян випали на долю опорного пункту, кістяк якого становили нацгвардійці. Утім, «авіасалонний вищий пілотаж» для російських льотчиків, й не тільки, бігцем обернувся на карколомний «зіркопад». Бо троє українських стрільців-зенітників примудрилися радянського зразка комплексами «приземлити в пекло» їхній «модерний» штурмовик СУ-34 та два напхані найновітнішою електронікою «аналогівнєт»-гелікоптери Мі-28 «Нічний мисливець». Останками збитих літальних апаратів займається слідство.
Розповідає командир розрахунку переносних зенітно-ракетних комплексів офіцер Олексій на позивний «Легіон». Він — випускник військової кафедри цивільного вишу за профілем «тилове забезпечення військ». Кілька років, починаючи з 2014-го, воював на сході країни у складі 15-го окремого мотопіхотного батальйону та пройшов перепідготовку на зенітника у 25-й повітрянодесантній бригаді. Володіє ПЗРК, які стоять на озброєнні в ЗСУ, та кількома іноземними збіжними зразками.
— Приблизно о 18:00 ми отримали наказ із вищого штабу перехопити російський штурмовик, який на малих висотах летів у нашому напрямку. Так вийшло, що на опорному пункті чергувало одразу два наші придані розрахунки. Тож для надійності виконання завдання ми висунулися до позиції для стрільби вчотирьох: я, двоє стрільців-операторів ПЗРК — рідні брати сержанти Антон і Валерій. Четвертим був спостережник Дмитро з бригади Івана Сірка, який мав потужний прилад нічного спостереження. Всі — ветерани бойових дій.
Штурмовик ми незабаром виявили. Він дійсно йшов над лісом бриючим польотом в наш бік. По команді Антон приготувався до пострілу, активувавши комплекс, швидко захопив ціль у приціл та здійснив пуск. Ракета шугнула до мети у той момент, коли «Сушка» виконувала бомбометання в районі телевежі в Олексіївці. І вп’ялася їй у борт на маневрі відвороту літака після скидання бомби. Штурмовик враз запалав і почав падати. Один з його пілотів, підполковник, катапультувався й вижив. Його наші знайшли та взяли у полон.
Другу повітряну ціль — ударний гвинтокрил — першими виявили наші ротні розвідники. Опорний пункт впродовж кількох годин потерпав від артилерійсько-ракетних обстрілів. Але ми вже відчули мисливський азарт і попри все перебігли на позицію для стрільби. Працювали втрьох — з Антоном та Валерою. Дочекалися команди на відкриття вогню зі штабу бригади й вдарили вертушці «під хвіст». Влучання зафіксували чітко, а пуск цього разу зробив Валерій. Розвідка підтвердила падіння й загоряння апарата на непідконтрольній у той момент нам території. То був уславлений орками двомоторний «невразливий» Мі-28.
Довідково. Російський ударний вертоліт Мі-28 призначений для пошуку і знищення в умовах активної вогневої протидії танків та іншої броньованої техніки, а також малошвидкісних повітряних цілей і живої сили противника. Вартість одного становить 16 мільйонів доларів. Озброєний протитанковими ракетними комплексами, високоточними ракетами, кулеметами, малокаліберними гарматами. Має систему електронного пошуку й виявлення наземних та повітряних цілей, кіберзахист та гібридні технології двох незалежних двигунів.
Наступний вертоліт, також «Нічний мисливець», у складі ланки з трьох аналогічних бойових машин прасував позиції наших побратимів ракетами. Коли він опинився на досяжній для нашого радянської пори ПЗРК дистанції, ми його на маневрі спрямували ракетою «куди треба». Позавчора хлопці з бригади Сірка не змогли до нього підійти — їх укрили мінометним вогнем. А от вчора надіслали нам фото решток цього «суперкрокодила» біля одного з сусідніх селищ. До речі, нині все, що в орків літає, проходить над нами на недосяжній для ПЗРК висоті. Але це — вже «пісня» наших зенітників вищого рівня…
Артилерійсько-бомбові зливи й атаки диверсійних загонів
Розповідає офіцер Андрій на позивний «Витязь».
— Після квітневої ліквідації з дивних причин дуже численного диверсійного загону російських спецпризначенців орки мстилися і мстяться нам щодня. Чесно кажучи, я не знаю жодного зразка заборонених усіма міжнародними конвенціями засобів ведення війни, які б російські військові не застосували по нас та мирному населенню за нашими плечима. Били, й трохи рідше б’ють у ці дні, касетними реактивними снарядами систем залпового вогню, ствольною артилерією найбільших калібрів, танками і мінометами. До збиття бомбардувальника й двох ударних гвинтокрилів нам не давала продихнути їхня армійська авіація. Літаки скидали на нас касетні, а один раз і фосфорні бомби, били ракетами.
Не дивина для нас і робота їхніх вогневих засобів дистанційного мінування з різних артилерійських та інших спеціальних систем на кшталт «Зємлєделія». Землю біля нас не раз щільно засмічували мінами сповільненої дії типу ПОМ-2, «Лєпєсток» і так далі.
Протипіхотна міна натискної дії “Пелюстка«(ПФМ-1С) використовується для площинного мінування місцевості проти живої сили противника. Це міна також встановлюється виключно методом касетного дистанційного мінування з артилерійських та інших систем. Час самоліквідації до 40 годин, кількість мін в одній касеті — 64.
Але з гордістю за свої підрозділи можу сказати, що рівень підготовки навіть мобілізованих солдатів, які до 24 лютого не мали бойового досвіду, дозволяє нам воювати без незворотних втрат. Приміром, 19 квітня нас обстріляв танк — ось вирви від влучання. Серед інших будівель і укриттів запалав наш штаб. Але хлопці завчасно обладнали в його підвалі запасний вихід. Тому попри контузії різного ступеню важкості всі вижили й вибралися з вогню.
А знищення загону диверсантів — це взагалі окрема історія. Хай про неї розкажуть інші наші вояки…
Говорить військовослужбовець Дмитро
— З напрямку Кутузівки на нас вийшли дві групи орків числом близько шістдесяти чоловіків, атакували наші фланги. Але у сотні метрів від позицій роти обидві спершу напоролися на наші бойові дозори, мусили передчасно розкритися й відкрити вогонь. Але миттю отримали у відповідь вогонь нашого танка, БТР і щільний гранатометний, мінометний та комбінований перехресний стрілецький вогонь. Цікаво, що вони були перевдягнені у наші однострої та мали нарукавні пов’язки встановлених на той час для сил оборони Харкова кольорів. То були спецпризначенці з російськими автоматами останніх поколінь, сучасною оптикою. Вони мали снайперські гвинтівки, яких ми раніше не бачили, універсальне спорядження тощо.
Бій загалом тривав десь дванадцять годин. До диверсантів на виручку проривалися два танки, по нас била їхня артилерія і міномети, двічі з дистанції лівий фланг атакував ударний гвинтокрил.
Але орки не прорвалися. Відійшли, ганебно кинувши у лісосмугах тіла п’ятнадцяти своїх товаришів — хоча мали змогу їх забрати із собою…
Свідчення сержанта В’ячеслава на позивний «Прокурор»
— Наші атовці, учасники бойових дій із 2014 року кажуть, що нічого подібного раніше не витримували — коли одночасно по тобі працювали ворожі літаки, ствольна й реактивна артилерія, літаки і гвинтокрили… Мій фланг атакувало зо двадцять спеців. Я прибіг з відпочиваючої зміни, й одразу потрапив під дикий мінометний вогонь. Потім по нас вдарив ракетами й пушкою гвинтокрил. Загинув старший лейтенант із мотопіхотної частини поряд із моєю позицією. Міна вдарила у двох метрах від мене в його окоп. В нашій роті були поранені, утім, їх змогли евакуювати буквально поміж розривами мін…
Розповідає бойовий медик сержант Віталій на позивний «Лікар»
— Ми працювали в парі з медиком бригади Сірка Михайлом. Важко було. Після танкового удару одному зі строковиків уламками снаряда знесло пів обличчя, іншому посікло осколками все тіло. Обидва перебували у важкому стані. Винесли хлопців на собі, щасливо уникаючи, якщо так можна сказати, перебіжками, розривів мін. Я помчав на санітарці з пораненими в ближній тил, Міша про всяк випадок залишився на позиціях, бо ми не знали, як будуть розвиватися події.
Інших поранених витягали з укриттів неподалік розбитого снарядом КСП роти, з враженої міною автівки тощо. Були хлопці з дуже важкими контузіями. Знову ж таки, виносили їх на плечах — під’їхати на бойовій машині не було змоги, її миттєво знищили б — такий по нас вівся вогонь. Головне, що всім пораненим була вчасно надана невідкладна допомога, ми змогли своїми силами стабілізувати їхній стан та доставити в шпиталь. Нині вони всі живі, проходять медичне відновлення й, за відгуками, знову рвуться в бій…
Цікаві подробиці — у відео:
[embedded content]
Відео Данила Іщенка.