У тисячолітній історії України було чимало особистостей, життя яких досі оповите легендами й народними переказами. Зокрема і відомих, життєвий шлях яких досі досліджують історики. Але немає, мабуть, постаті, більш міфологізованої, ніж постать Івана Сірка. В День українського козацтва, яке відзначається щороку 14 жовтня в день Покрови Пресвятої Богородиці, згадаймо про цю видатну постать.
Навіть не те що дня, а й року його народження ніхто достеменно не знає. За припущеннями істориків, сталося це між 1605 і 1610 роками. Натомість відомо, що Іван Сірко ходив походами на Османську імперію та Крим, багато разів козаки обирали його очільником і, як твердять ті ж перекази, не програв жодної битви. Його життя оповите легендами, й де правда, а де вигадка, точно ніхто не може сказати.
За одними даними, він народився в сім’ї шляхтича на Поділлі, за іншими — у слободі Мерефі на Харківщині. Документальних відомостей про дитинство і юність, звісно, не збереглося. Сучасні історики сходяться на тому, що майбутній кошовий отримав належну шляхтичеві освіту. Перша половина його життя — суцільна «біла пляма». Досі, зокрема, невідомо, що саме покликало його на Січ.
За життя Сірко встановив кілька своєрідних рекордів в історії Запорозької Січі, зокрема, за кількістю обрань на посаду кошового. За різними даними, він близько десятка разів очолював Військо Запорозьке Низове. Історик Дмитро Яворницький вважав, що на виборах він перемагав 8 разів. На думку сучасного біографа Юрія Мицика, який присвятив вивченню життя Сірка майже три десятиліття, посаду кошового отамана він загалом обіймав 15 разів.
Ім’я кошового оповите ореолом непереможності. Його часто порівнюють із Чингісханом або Тамерланом. Ще замолоду він уславився сміливістю й розумом, коли під керівництвом Богдана Хмельницького брав участь у морських походах, у штурмах Варни, Трапезунда та інших турецьких фортець. Брав участь у Визвольній війні під проводом Хмельницького, особливо відзначився у битві з поляками під Жванцем.
Існує легенда, що як воєначальник Сірко не програв жодної битви. Це майже правда, оскільки реально як військовий лідер він здобув понад 60 розгромних перемог. Під його керівництвом козаки захоплювали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Перекоп, Ясси, Кафу, Бахчисарай. Але в його житті були й поразки: історики нараховують близько десятка програних боїв.
оскільки реально як військовий лідер він здобув понад 60 розгромних перемог. Під його керівництвом козаки захоплювали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Перекоп, Ясси, Кафу, Бахчисарай. Але в його житті були й поразки: історики нараховують близько десятка програних боїв.
Протягом життя Сірко не раз міняв свої політичні переконання. Він то воював на боці російської армії, то укладав тимчасовий союз з татарами, то підлаштовувався під поляків. Політичним кредо отамана була народна мудрість: «Нужда закон міняє». Як відзначають історики, він часто діяв відповідно до улюбленої приказки.
За часів Руїни, коли Московське царство, Річ Посполита, Османська імперія та часом Швеція боролися за українські землі, політична ситуація була хисткою. Зокрема, 1659 року Сірка вважали переконаним прихильником Москви й противником польської корони. Спливло буквально кілька місяців, і 17 жовтня 1659 року полковник Сірко рішуче відмовився поставити підпис під Переяславськими статтями, які суттєво звужували автономію козацької України в складі Московії.
Кому невідома картина Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»? Так ось, він зобразив отамана Сірка у центрі своєї картини.
Кому невідома картина Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові»? Так ось, він зобразив отамана Сірка у центрі своєї картини. Дослідники кажуть: те, що митець відчув інтуїтивно, — правда: у козацького провідника були правильні риси обличчя.
За даними антропологів, кошовий був на зріст трохи вищим від середнього (174-176 см), мав міцну статуру. Прототипом для образу Сірка на картині став генерал Михайло Драгомиров.
За черепом, знайденим на місці поховання, у Москві була зроблена реконструкція зовнішності Івана Сірка. Це скульптурне зображення показують в одній із зал Дніпропетровського національного історичного музею. На нього орієнтувалися під час виготовлення погруддя, яке нині встановлене на могилі в Капулівці. Останки кошового дослідили й з’ясували, що вони відповідають опису Івана Сірка й мають характерні сліди від поранень. ДНК-експертизу не робили.
Подружжя Сірків — Іван Сірко та Софія Сірчиха — мало щонайменше четверо дітей: синів Петра та Романа й двох доньок, імена яких не збереглися. Праправнучкою Івана Сірка вважають акторку Марію Капніст-Сірко. Її нащадки нині живуть на Харківщині. До речі, у Харкові, біля станції метро «Історичний музей», встановлений бронзовий пам’ятник Іванові Сірку.
Подружжя Сірків — Іван Сірко та Софія Сірчиха — мало щонайменше четверо дітей: синів Петра та Романа й двох доньок, імена яких не збереглися. Праправнучкою Івана Сірка вважають акторку Марію Капніст-Сірко. Її нащадки нині живуть на Харківщині. До речі, у Харкові, біля станції метро «Історичний музей», встановлений бронзовий пам’ятник Іванові Сірку.
…У 1680 році, повертаючись з походу, Іван Сірко дізнався про вбивство синів і дружини. Після цієї гіркої звістки занедужав і поїхав із Січі на свою пасіку, що була в селі Грушівці. З «Літопису» Самійла Величка дізнаємось:
«…того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко… поховано його знаменито… з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості …не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях… численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир».
На високій могилі, насипаній посеред степу, стояв, за висловом Максима Рильського, «сірий камінь з іменем Сірка, накресленим правицею безсмертя». Під час поховання козаки-побратими поставили на могилі хрест, але згодом, і за наказом російського царя Петра І, який ненавидів українське козацтво, його знищили. Проте пізніше, після смерті самодержця, вдячні нащадки встановили кам’яну плиту, викарбувавши на ній:
«Року Божого 1680 месяца августа 1 дня преставився Раб Божій Иоан Сірко Дмитрович атаман кошовий Войска Запорозкого его императорского величества Феодора Алексеевича и память праведного со похвалы».