Експертне середовище НАТО нині активно вивчає перебіг подій у російсько-українській війні, досвід використання конкретних зразків озброєння, відповідну тактику дій сторін та їхню логістику, інші чинники.
Завдання надскладне — що є цінним та може дати Україні перевагу просто зараз, а, говорячи про перспективу, — що варто використати країнам — членам НАТО, щоб належним чином підготуватися до майбутніх збройних конфліктів. Адже буквально до недавнього часу в закордонних публікаціях траплялася майже стереотипна думка, що «колективний» Захід стосовно військової сфери має готуватися переважно до високотехнологічних конфліктів із домінуванням ударів високоточної зброї та швидкими перемогами без значних втрат серед особового складу. Але найбільша за останні 80 років війна в Європі виявилася зовсім іншою. Фактично вперше за останні десятиліття у війні беруть участь численні угруповання військ, які мають значний відсоток сучасних зразків озброєння.
У нещодавній публікації The Washington Post зазначається, що західна зброя допомогла українським військам уповільнити просування російських військ. Відповідно, в України з’явився шанс переламати хід війни на свою користь. Журналісти, посилаючись на дані військових, констатують, що зс рф не домоглися значних територіальних успіхів із моменту захоплення Лисичанська.
Аналітик Інституту вивчення війни Джордж Баррос із цього приводу зазначає: «Офіційне закінчення так званої оперативної паузи, оголошеної міноборони рф після окупації Лисичанська, не призвело до помітного збільшення інтенсивності атак росії… Нині росіяни втрачають ініціативу, а вона або є, або ось-ось з’явиться в українців».
Російський військовий оглядач Ель-Мюрід оцінює перебіг воєнних дій таким чином: «Із „бліцкригом“ ми вже розібралися, тепер запитання — чи зможе весь захід (війна. — Ред.) уміститися в 9-10-місячний період? Якщо ні, то ми перейдемо у формат затяжного конфлікту тривалістю близько двох-двох із половиною років. Цей формат передбачає зовсім іншу картину, концепцію та мету, переходячи до класичної боротьби на виснаження. При цьому треба усвідомлювати, що „коаліція сорока“ — це цілком реальна конструкція, а отже, росія змагається не з Україною, а з усією сукупною міццю цієї коаліції. Яка може дозволити собі розподіляти ресурс та маневрувати ним, а от для росії такої можливості немає. Одне з визначень перемоги звучить як настання світу, однозначно кращого для переможця, ніж довоєнний. Я не бачу жодних передумов для того, щоб припускати становище росії після цієї авантюри краще ніж до неї…
Навіть якщо військова фаза таки завершиться цього року, її підсумки вже очевидні, і їх навіть теоретично не можна назвати переможними. У разі, якщо все зверне на ще триваліший сценарій, наслідки будуть тими ж, але набагато важчими. І, звичайно, пропаганда про це не говоритиме. Наслідки доведеться відчувати не розумінням причин того, що сталося, а, як то кажуть, органолептичним методом — на власній шкурі. Завдання пропаганди зведеться до того, щоб відвести підозри від справжніх винуватців того, що відбувається, переводячи стрілки на внутрішніх ворогів, шпигунів-зрадників та підступи Заходу».
Видання The Wall Street Journal виокремило низку важливих уроків української війни, які, на думку авторів, заслуговують увагу НАТО.
Передусім поле бою стає фактично «прозорим», у якому дуже важко сховатися від очей ворога. Інформації про події в зоні бойових дій існує більше, ніж достатньо. Є думка, що це перша війна, відомості про яку навіть для пересічного громадянина майже в реальному часі надходять із соцмереж. Ситуаційну обізнаність на всіх рівнях формує багато незалежних джерел, починаючи від дронів і закінчуючи супутниками різного призначення. Сховатися стає набагато важче, що виводить важливість питань протидії засобам розвідки противника, імітації та маскування своїх військ, а також власної ситуаційної обізнаності на новий якісний рівень.
По-друге, як пише видання, для західних країн «сучасна війна виявилася не такою вже й сучасною». Це дійсно потужний сигнал для країн, які сприймають війну як швидкоплинне й високотехнологічне явище без прямого бойового зіткнення. Натомість війна в Україні виявилася зовсім іншою й дуже схожою на попередні світові війни: боротьба на виснаження, масований і невибірковий вогневий вплив, починаючи від артилерії і закінчуючи стратегічними бомбардувальниками, як у двох світових війнах.
Аналітик Міністерства оборони США Біллі Фабіан із цього приводу зазначив: «Сучасна війна не така сучасна, як вважалося… Масовані наступальні дії руйнівні та спричиняють величезні втрати… Конфлікт уже загрожує стати одним із найкривавіших у сучасній історії».
По-третє, для всіх військовослужбовців залишаються важливими навички для загальновійськового бою. Закордонні аналітики зазначають, що запорукою успішних дій українських військових стали не лише іноземні зразки зброї, а саме скоординовані дії підрозділів від різних родів військ. Власне кажучи, те, що заведено називати загальновійськовим боєм.
Начальник Генерального штабу Збройних сил Великої Британії генерал Патрік Сандерс: «Ми уважно стежимо за війною в Україні. Вчимося, адаптуємось… Ми переосмислюємо війну… Успіх визначатиметься скоординованим використанням різних видів озброєнь і військових навичок… Безпілотники плюс традиційна артилерія. Високотехнологічна розвідка плюс звичайна легка піхота у міському бою — все це виявилося ефективним».
Уроком (хоча насправді добре відомим чинником, про який іноді забувають) виявилося те, що запаси для війни мають бути створені завчасно й військові повинні отримати належне забезпечення. Реальні витрати боєприпасів свідчать про важливість мати запаси зброї та боєприпасів. Значні ресурси й запаси рф із початку агресії створюють їй певну перевагу, але поступово російські військові починають відчувати дефіцит певних зразків озброєння й засобів ураження. Водночас це стало уроком для західних країн, які вже змушені переглядати плани логістики та завдання для оборонної промисловості. Україна отримала значну кількість військової техніки та боєприпасів, які не були надлишковими та призначалися для власних потреб Альянсу.
Єдність партнерів є також запорукою успіху у війні. Альянс визнає цінності трансатлантичного партнерства у підтримці України щодо відсічі агресії. Партнерство має широкі кордони: від надання зброї до всебічних санкцій проти росії. І хоча єдність поки не привела до перемоги, але вона унеможливила поразку й посилила вплив на перебіг війни.
Інший урок також добре відомий із часів Другої світової війни: небезпечно нехтувати чисельністю ворога. Високопосадовець НАТО у відставці Джеймі Ші з цього приводу зазначає: «Кількість це вже сама по собі якість. Російські війська демонструють низький моральний дух і дисципліну, але мають величезну вогневу перевагу. Навіть погано мотивована армія може зруйнувати вашу країну. Піхота, можливо, не рветься вперед. Але артилерія все одно продовжує завдавати ударів».
Звичайно, що деякий досвід важко назвати новим. Війна вкотре підтвердила, наскільки критично важливо для держави та збройних сил мати сильних лідерів, а також належні запаси ресурсів і системи логістики для забезпечення потреб військ. Наша армія поступається противнику в ресурсах, але бореться за свою землю. «Воля до перемоги є вирішальним чинником», — нагадує генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг.
Історик Тімоті Снайдер, який відомий своїми дослідженнями Східної Європи, вважає, що існує висока ймовірність перемоги України. Видання Forbes опублікувало переклад його колонки з цього приводу, яке варте бути процитованим із незначними скороченнями: «…я переконаний, що Україна виграє в цій війні через сім ключових чинників, які зазвичай є вирішальними під час збройних конфліктів: час, економіка, логістика, ландшафт, спосіб ведення бою, характер і стратегія. А у випадку цієї війни треба також враховувати непередбачуваний чинник — міжнародну громадську думку.
1. Час. росія розраховувала на швидку перемогу. Коли швидкої перемоги не вдалося досягти, а ворога не вийшло принизити, час набув переважального значення, що дало можливість іншим чинникам вступити в гру.
2. Економіка. У росії більша економіка, ніж в України. Принаймні на мою думку, санкції проти росії почнуть діяти дуже скоро, коли українська армія почне демонструвати технологічну перевагу, якій росія не зможе нічого протиставити без (підсанкційних) імпортних товарів. росія дуже постаралася, щоб знищити українську економіку. Але Україну підтримує західна економічна міць, яка значно переважає українську й російську економіки разом узяті.
3. Логістика. Україна воює на власній території, що дає їй логістичні переваги. Солдатів і постачання не треба перевозити на далекі відстані. Українські військові можуть розраховувати на підтримку місцевих мешканців і неурядових організацій.
4. Ландшафт. Не можу не відзначити, що росії переважно не вдавалося скористатися перевагами відносно сприятливого для них рельєфу на південному сході Україні в травні й червні. І це тоді, коли в України ще не було далекобійної зброї, яку їй надають партнери.
5. Спосіб ведення бою. Росіяни не люблять наближатися до українських солдатів. Вони покладаються на артилерію, щоб убивати з великої відстані… Та якщо в росії перевага в артилерії зникне, характер війни зміниться. Тепер в України є точна далекобійна зброя, щоб нищити російські склади боєприпасів… Якщо продовжить надходити правильна зброя, Україна скоро зможе диктувати спосіб ведення боїв. У росіян навряд чи будуть значні успіхи в ближніх боях.
6. Характер. Я кажу «характер», а не «бойовий дух», адже те, що я маю на увазі, значно глибинніше за настрій, який може змінюватися і змінюється щодня. Росіяни завжди можуть відступити до росії, і створюється враження, ніби багато хто з них цього й хоче. У перехопленнях, які я чув, російські командири не зовсім розуміють, чому вони в Україні. А от українцям нікуди піти. Країна, яка на них напала, відкрито погрожує їх винищити як націю. Українці часто демонструють чітке розуміння того, чим їхня країна відрізняється від росії. Вони знають, за що воюють.
7. Стратегія. Власне вторгнення росії ґрунтується на оманливих наративах: Україною керує якийсь елітарний уряд чи іноземні ставленики, а український народ із нетерпінням чекає повалення цього «нелегітимного режиму» і прийме у розпростерті обійми російських солдатів як братів. російські «причини» ведення війни відкривають шлях не до перемоги, а до жорстокості: кремль усе ще офіційно наполягає на «денацифікації й демілітаризації», а це означає знищення й приниження людей, яких росіяни асоціюють з українською нацією і державою… Ця війна змінила українську націю й державу, але ці зміни аж ніяк не на користь росії. Українці лише самоствердилися як нація і держава.
Нині схоже, що російський план полягає в тому, щоб знищити українську економіку, тероризувати цивільних обстрілами по містах, зменшити постачання енергоресурсів європейцям, заморити голодом африканців й азійців через блокаду продовольчого експорту та сподіватися, що всі ці страждання якимось чином підуть на користь росії. Іншими словами, російська стратегія у війні в Україні — це одноосібна блокада світу.
А нам лише треба сприймати реальність такою, якою вона є, бути терплячими й підтримувати демократію, яка потерпає, правильним ставленням і відповідною зброєю. Цілком можливо, що результат війни буде залежати від того, наскільки ми на це здатні«.
Варіант подальшого сценарію війни пропонує розглянути видання The Economist: «Україна перемогла у короткій війні. Мобільна й винахідлива армія країни завдала жахливих втрат росіянам і зруйнувала ворожі плани із захоплення Києва. Тепер же назріває затяжна війна. Вона виснажує запаси зброї, забирає велику кількість людських життів і грошей доти, доки одна зі сторін не втратить волю до подальшої боротьби. На щастя для України, росіяни просуваються повільно й це їм дорого обходиться. Зі зброєю від НАТО, новою тактикою й достатньою кількістю фінансової підтримки Україна має всі шанси відкинути російську армію. Проте у затяжній війні необов’язково битися на путінських умовах. В України потенційно є велика кількість вмотивованих воїнів. Їх можна забезпечити зброєю західного виробництва. У 2020-му, до санкцій, економіки країн НАТО більш ніж вдесятеро перевищували економіку росії. Поворотний момент для українців починається на полі бої, коли їм вдасться зупинити й відкинути російські сили. путінські генерали й надалі матимуть великі запаси зброї, але більш просунуті системи НАТО, які прибувають в Україну, мають більшу дальність і кращу точність. Якщо росія почне втрачати свої позиції на полі бою, незадоволення і внутрішні конфлікти можуть розпочатися в кремлі. Західні розвідувальні служби впевнені, що підлеглі тримають путіна у невіданні. Найкращий спосіб запобігти новій війні — це перемогти його в цій. Лідерам треба пояснити своїм людям, що вони захищають не лише абстрактні принципи в Україні, а й свій головний інтерес — власна безпека. Євросоюзу потрібно взяти під контроль ринки енергії, щоб вони не розсипалися взимку. Україна повинна отримати більше зброї».
Фото з інтернету
https://armyinform.com.ua/2022/08/10/zakordonni-eksperty-pro-vijnu-v-ukrayini-ta-yiyi-perspektyvy/