Як у Німеччині шукають «міського літописця» для Одеси

1200 євро на місяць, оплата житла та коштів на переїзд. Такі умови пропонує Німецький культурний форум Східної Європи людині, яка на п’ять місяців погодиться стати одеським «літописцем». Завданням цієї людини буде активна участь у культурному житті Одеси та знайомство із актуальними і обговорюваними у місті темами спільної культури та історії, аби «доступно розповісти про них широким колам», — зазначається у оголошенні на сайті форуму.

Про свої враження від життя у місті на березі Чорного моря переможцеві конкурсу доведеться повідомляти у блозі. Робити це можна буде як у текстовому форматі, так і за допомогою інших медіа. Однією з умов є те, аби публікації були німецькою мовою.

Читайте також: Німецька книжка про Голокост в Україні

«Міський літописець» — вже вдруге в Україні

Так звана стипендія «міського літописця» є одним з проєктів Німецького культурнного форуму Східної Європи, що фінансується Уповноваженим з питань культури та масмедіа у Відомстві канцлерки Німеччини. Місією заснованої у 2000 році організації є популяризація німецької культури та історії у східноєвропейському регіоні. У форумі пояснюють — йдеться про усі території, на яких колись жили чи живуть нині етнічні німці, як, зокрема, і на українській землі.

Активна участь у культурному житті Одеси — одне із завдань стипендіата. На фото — Одеський кінофестиваль

Головним завданням програми «міського літописця» також є інформування широкого загалу про спільну культурну спадщину німецького і сусідніх народів Центральної та Східної Європи і підтримка міжкультурного діалогу. Зазвичай міста, «літописцями» яких пропонують стати стипендіатам, розташовані у країнах, що входять до складу Європейського Союзу. Так, свої блоги німецькомовні автори вели з хорватської Рієки, польських Ольштина та Вроцлава, румунського Брашова, чеського Пльзеня, латиської Риги, словацького Кошице, словенського Марибора, естонського Таллінна та… українського Львова. Україна стала першою і поки що останньою країною за межами ЄС, куди форум направить свого стипендіата.

Читайте також: Шок для німців — як Гройсман віддав православним будівлю лютеран

Львівський «літопис» — перший за межами ЄС

Львів, відомий німцям також як Лемберг, потрапив у поле зору Німецького культурного форуму Східної Європи не в останню чергу завдяки історичним будівлям, які роблять місто таким привабливим для туристів.

«Історичний центр Львова, занесений до Світової спадщини ЮНЕСКО — це справжній скарб слідів його багатогранної історії, які завжди мали і мають колосальне значення для українців, поляків, німців та, майже повністю винищених у ХХ столітті, євреїв Львова«, відзначають у організації.

Саме тому до цього міста у 2018 році і поїхала професорка соціології Монреальського університету Барбара Терійо, яка вела свій «літопис» у спеціально створеному для цього блозі. З української сторони реалізувати проєкт допоміг офіс «Львів — місто літератури ЮНЕСКО».

Читайте також: «Лемберг-імперіаліс», або Що лишилося Львову від «бабці-Австрії»

Одеса — ворота для німецьких колоністів

Культурний зв’язок Львова, який раніше був частиною Австро-Угорщини, із німецькомовними країнами виглядає очевидним, однак і засноване за часів Російської імперії місто на березі Чорного моря тісно пов’язане з німцями.

Засноване Катериною ІІ місто — одне із найважливіших в історії німецької громади України

Голова Ради німців України Володимир Лейсле у розмові з DW зазначив, що Одеса зіграла ледь не найважливішу роль у історії німецької громади в Україні. Німецькі колоністи, що заселяли українське Причорномор’я за запрошенням російського імператора Олександра І, прибували через Одесу чи Катеринослав (нині Дніпро — Ред.), а вже звідти — до місць поселення. А у 1833 році до Одеси було переведено так званий «Піклувальний комітет щодо іноземних поселенців Південного краю Росії».

«Усе Причорномор’я та Кавказ заселялися німцями переважно через Одесу. Природно, що в Одесі зібраний найцікавіший архів з колонізації, і не лише німецької», — розповідає Лейсле. Поруч, у Херсонській області, свого часу оселилися і шведи. За його словами, деякі німецькі колонії згодом стали частиною Одеси. Так на мапах міста і області з’явилися назви німецького походження, як, наприклад, Люстдорф, Нойбург тощо. У 1990-их роках до краю почали повертатися раніше депортовані до Казахстану і Сибіру німці, і дехто з них так і залишився жити на березі Чорного моря, каже Лейсле.

Читайте також: Німці Криму зазнають репресій — німецький «Союз вигнанців»

Фоторепортаж: Чай, лазня, дівчата, Привоз очима західного фотографа

«Одеська Рив’єра» — так називається одна із серій фотографа. Крістофер любить гуляти набережною в Одесі. А жителі міста та туристи люблять тут фотографуватися, навіть у тих місцях, де це заборонено.

Фоторепортаж: Чай, лазня, дівчата, Привоз очима західного фотографа

Не побувати на одеському Привозі — значить не побачити справжній місцевий колорит. Одеські бабусі потішили західного фотографа та здивували ряснотою того, що вони самі вирощують, готують та продають.

Фоторепортаж: Чай, лазня, дівчата, Привоз очима західного фотографа

Цілу серію Крістофер Пугмайр присвятив «дітям та автомобілям». Такі атракціони можна побачити майже в усіх парках пострадянських країн. На цій фотографії — гордий водій у центрі Єсентуків.

Фоторепортаж: Чай, лазня, дівчата, Привоз очима західного фотографа

А тут — маленький автомобіліст в Азербайджані.

Фоторепортаж: Чай, лазня, дівчата, Привоз очима західного фотографа

В об’єктив камери Крістофера Пугмайра часто потрапляють діти. Він любить їх фотографувати. «Це зовсім нескладно. Навіть якщо спочатку вони соромляться, через кілька хвилин вони вже мені усміхаються», — каже фотограф.

Фоторепортаж: Чай, лазня, дівчата, Привоз очима західного фотографа

Як же без лазні? Сюди Крістофер прийшов разом із знайомим одеситом Сергієм. «Тоді я ще погано говорив російською, але горілка допомогла», — жартує Крістофер. На фотографії — чоловік, який пропрацював у лазні понад 40 років. Крістофер заплатив та пішов паритися з віником і спілкуватися.

Фоторепортаж: Чай, лазня, дівчата, Привоз очима західного фотографа

За лаштунками показу мод Крістофер поспілкувався с молодими дівчатами з Росії та України. Незважаючи на задумливий та доволі сумний вигляд на фотографії, його співрозмовниця виявилася життєрадісною та дуже товариською. Чи складно зрозуміти українських та російських красунь? «Напевно, для цього мені треба було би з одною з них одружитися», — відповідає Крістофер.

Фоторепортаж: Чай, лазня, дівчата, Привоз очима західного фотографа

Який іноземець не мріє про залізничну подорож просторами Росії! Крістофер здійснив цю мрію, прихопивши з собою у потяг Владикавказ — Санкт-Петербург фотокамеру. Вийшла цікава хроніка 48-годинної мандрівки.

Фоторепортаж: Чай, лазня, дівчата, Привоз очима західного фотографа

Під стукіт колес… Як же без чаю в екзотичній для іноземця склянці з підсклянником?

Фоторепортаж: Чай, лазня, дівчата, Привоз очима західного фотографа

Цю фотографію було зроблено в червні 2014 року. Греко-римська боротьба вразила західного фотографа. Жорстка конкуренція, максимальна концентрація.

Автор: Марина Борисова

Літо в Одесі для переможця

У разі перемоги майбутній одеський «літописець» зможе жити у місті зі середини травня до середини вересня 2021 року. Допомагати реалізовувати проєкт з української сторони цього разу буде наукове товариство «Одеська гуманітарна традиція».

Критерії відбору досить жорсткі — від майбутнього стипендіата очікують не просто знань німецької мови. Бажано, аби ця людина мала досвід у публіцистиці чи літературній творчості і могла довести це своїми публікаціями. «Особливо це стосується авторок та авторів, які хочуть у креативний спосіб опрацювати мультиетнічну історико-культурну спадщину міста, регіону і країни та, зокрема, відшукати у ній німецький відбиток», — зазначають у Німецькому культурному форумі Східної Європи.

Німецькими слідами в Києві

Німецька гора

Німецька гора — історична назва кварталу вздовж вулиці Лютеранська. Упродовж 19-го й на початку 20-го століть тут проживала німецька громада. За проектами німецьких архітекторів було споруджено жіночу гімназію, школу для хлопчиків, церкву, низку соціальних та комерційних будівель. 1937 року німецька громада була розпущена. Повноцінне її життя відродилось лише після здобуття Україною незалежності.

Німецькими слідами в Києві

Церква Святої Катерини

Церкву Святої Катерини побудували як церкву німецької лютеранської громади за проектом архітекторів німецького походження Йоганна Вальдемара Штрома та Пауля Йоганна Шлейфера. Церкву було освячено 1857 року. За радянських часів у будівлі церкви певний час діяв клуб, пізніше там розташувався склад. Лише 1998 року церкву повернули німецькій громаді.

Німецькими слідами в Києві

«Будинок вдови, що плаче»

Двоповерховий будинок, що розташований на розі вулиць Банкової та Лютеранської, зведено за проектом архітектора німецького походження Едуарда Брадтмана у 1907 році. Свою назву будинок дістав через маскарон у вигляді жіночої голови, чоло якої прикрашене каштановим листям. Коли падає дощ, сльози котяться по жіночих щоках. Зараз цей будинок є однією з резиденцій президента України.

Німецькими слідами в Києві

Аптека-музей

Перша приватна аптека Києва була заснована німецьким колоністом Йоганном Ґейтером понад 300 років тому. У 1750 році керувати нею почав Ґеорґ Бунґе. Один з його синів став першим дитячим лікарем у Києві. Бунґе також заснував німецьку євангельську громаду, а перше богослужіння відбулось у приміщенні аптеки.

Німецькими слідами в Києві

Дзвіниця Києво-Печерської лаври

Дзвіниця Києво-Печерської лаври була споруджена в 1731-1745 роках німецьким архітектором Ґотфрідом Йоганном Шеделем. До середини 20-го століття ця дзвіниця 96,5 метра заввишки була найвищою будівлею в Києві. Донині дзвіниця Києво-Печерської лаври належить до найвищих дзвіниць православних церков.

Німецькими слідами в Києві

Дзвіниця Софійського собору

Голландський художник Абрахам ван Вестерфельд зобразив першу дерев’яну дзвіницю Софійського собору, яку 1696 року зруйнувала пожежа. Її замінила кам’яна дзвіниця, яку, однак, частково зруйнував землетрус. У 18 столітті дзвіницю відбудували вже за проектом Шеделя. Поєднання візантійських і барокових елементів з козацькими мотивами й народними орнаментами — особливість стилю німецького архітектора.

Німецькими слідами в Києві

Управління Південно-Західної залізниці

Будівля Управління Південно-Західної залізниці була зведена у 1887-1889 роках за проектом німецького архітектора Александра фон Гоґена та його російського колеги Валерьяна Куликовського. Побудований у цегляному стилі з елементами бароко та ренесансу будинок тривалий час мав статус найбільшої офісно-адміністративної будівлі в Києві.

Німецькими слідами в Києві

На розі Володимирської та Прорізної

Будівля на розі Володимирської та Прорізної у центрі Києва свого часу вважалася найрозкішнішою і найвищою житловою будівлею в місті. Її зведено у 1900 році за проектом архітектора німецького походження Карла Шімана в стилі неоренесансу. На першому поверсі була кондитерська «Маркіз», згадана в «Білій гвардії» Булгакова. У 1960-х роках тут відкрили ресторан «Лейпциг». Нині будинок стоїть порожнім.

Німецькими слідами в Києві

Пожежна частина на Подолі

Будівлю пожежної частини на Подолі було зведено в 1910-1912 роках за проектом архітектора німецького походження Едуарда Брадтмана. На той час це була надсучасна споруда. Вражала висота пожежної вежі, оскільки такими високими раніше будували лише дзвіниці. Пожежна частина тут розташовувалась до 1987 року. З 1992 року в одній із частин будівлі було розміщено Національний музей «Чорнобиль».

Німецькими слідами в Києві

Театр імені Івана Франка

Будівля нинішнього театру імені Івана Франка була зведена за проектом архітекторів Ґеорґа Шлейфера та Едуарда Брадтмана у 1898 році. Це був перший київський стаціонарний театр. Невелику і затишну театральну площу на початку 20-го століття називали «Київським Парижем». Театральна будівля у неогрецькому стилі сильно постраждала під час Другої світової війни, в 1946 році її відреставрували.

Німецькими слідами в Києві

Національна опера України

Київський оперний театр зведено в стилі неоренесансу за проектом архітектора німецького походження Віктора Шрьотера у 1898 році. Архітектор зробив понад 250 малюнків та креслень. Театр мав справляти враження не лише ззовні, а й бути затишним для глядачів і зручним для акторів. Глядацька зала розрахована на 1650 місць.

Автор: Анастасія Магазова