Прочитаєте за: 9 хв. 16 Травня 2024, 6:53
Питанню артилерійської міці в армії Сполученого Королівства завжди приділялася підвищена увага.
Ось і на нещодавніх слуханнях в британському парламенті окремою темою став розгляд виконання програми Mobile Fires Platform Programme, переозброєння підрозділів гармашів королівського війська новими артсистемами.
Утім, перехід на нове покоління профільного озброєння, за словами державного міністра Джеймса Картліджа, відбуватиметься поступово і розрахований аж до 2032 року.
Тому знамениті САУ AS90, ще не один рік будуть «тримати стрій» у британській армії.
Про ці самохідки, які вже не перший рік стоять на озброєнні ЗСУ, кореспондент АрміяInform поговорив з відомим дослідником озброєння, автором персонального профільного артблогу, доктором історичних наук, професором кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрієм Харуком.
— Андрію Івановичу, наскільки відомо з профільної літератури, передісторія появи САУ AS90 була доволі проблемною. Що на старті її створення не могли узгодити потенційні виробники цієї артустановки?
— Почну з того, що в 70–80-х роках минулого століття основу парку британської Королівської артилерії становили самохідні гаубиці двох типів — 105-мм «Еббот» (власного виробництва) і американські М109.
Спочатку їх планували замінити 155-мм САУ SP70, створення якої велось з 1973 року консорціумом у складі британських, західнонімецьких та італійських фірм. Однак спільна програма завершилась нічим — не в останню чергу через позицію Великої Британії.
Британська сторона побоювалась домінування західнонімецьких фірм у спільному проєкті. Крім того, міністерство оборони Сполученого Королівства виступало проти надмірної автоматизації САУ, яку постулювали їхні колеги з ФРН.
На думку британців, самохідка з традиційним ручним заряджанням була б вигіднішою — «заряджальник коштує дешевше автомата заряджання і ламається рідше».
Зрештою, 1986 року офіційний Лондон вийшов з програми SP70 і оголосив конкурс на нову САУ.
— Тож роботи їм довелося починати з фактичного «нульового циклу»?
— Не зовсім так. На момент початку створення власної САУ британці вже мали її частину — башту GBT-155 з артилерійською частиною на базі причіпної гаубиці FH70.
Цей модуль спроєктувала фірма Vickers Shipbuilding and Engineering Ltd (VSEL) як експортний продукт — його пропонували потенційним зарубіжним покупцям для встановлення на підхожі шасі.
А ось шасі для САУ проєктували спільно з бразильцями — фірмою Verolme Estaleiros Reunidos do Brasil (VERB). Чому саме з ними?
Ну, по-перше, Бразилія на тому етапі була не проти купити нову САУ (ґешефт зіпсував кінець холодної війни і поява на вторинному ринку маси, яка вже побувала в експлуатації озброєння — бразильці, зрештою, купили вживані М109).
А, по-друге, Бразилія у 1980-ті роки мала досить значний досвід розробки бойових броньованих машин. Віддавши проєктування шасі на аутсорсинг, можна було заощадити кошти.
— І що, зрештою, отримала британська армія, адже час спливав, а результат — «пробуксовував»?
— Їхня САУ отримала позначення AS90 (Artillery System for 90ties). Прототип її вже в червні 1990 року демонструвався на виставці озброєння. А перед тим, у березні 1987 року, після ходових і вогневих випробувань, AS90 допустили до офіційних тестів.
Вони були надзвичайно інтенсивними — упродовж трьох місяців прототип проїхав 3 тисячі км і зробив 1,5 тис. пострілів в умовах, максимально наближених до бойових. За їхніми підсумками, в конструкцію САУ внесли низку змін.
Деякий час модифікована самохідка позначалась AS90B, але, зрештою, повернулись до старої назви. Удосконалення призвели до збільшення маси САУ з 36 до 41 тонни.
— Кому врешті було довірено цей проєкт?
— У червні 1989 року AS90 фірму VSEL оголосили переможцем конкурсу. Суперниками цієї САУ були самохідка VSP91 фірми Vickers Defense Systems та створений Королівським арсеналом (Royal Ordndnce) глибоко модернізований варіант американської САУ М109 — M109UK.
Військові замовили 179 САУ AS90 (з опцією ще на 50; щоправда, опція так і не була реалізована. — Авт.). Нову самохідку офіційно взяли на озброєння у травні 1992 року, надавши позначення L131. Неофіційно використовується й назва Braveheart — «Хоробре серце». Того ж року фірма передала замовникові перші серійні САУ, а 1993 року бойової готовності досягнув перший полк з AS90.
Виготовлення всієї партії завершилось 1995 року. Водночас тривали випробування — скажімо, 1994 року батарея AS90 пройшла інтенсивні п’ятитижневі тести надійності. Під час них самохідки проїхали 6 тис. км і зробили 11,2 тис. пострілів, що відповідало участі у 80-денній реальній воєнній кампанії.
— І що примушує ритмічно функціонувати весь організм Braveheart? Що заклали конструктори під її броню?
— Самохідна гаубиця AS90 — броньована гусенична бойова машина з переднім розташуванням моторно-трансмісійного відділення. Бойове відділення з баштою, що обертається, займає кормову частину машини.
Силова установка САУ налічує з 8-циліндровий V-подібний дизельний двигун «Каммінз» VTA 903T-660 потужністю 660 кінських сил (на прототипові стояв двигун потужністю 600 к.с.) та автоматичну коробку передач LSG2000 (чотири передачі вперед та дві назад) німецької фірми ZF.
Гусениці теж німецькі — фірми «Діль». Ходова частина на один борт налічує шість опорних котків (з алюмінієвого сплаву), ведучого і направляючого коліс та чотирьох підтримуючих роликів. Замість традиційної торсіонної підвіски опорних котків застосована гідропневматична — це дозволило збільшити внутрішній об’єм корпусу.
Корпус і башта САУ — сталеві, зварні з броньових листів,їхня максимальна товщина — 17 міліметрів. Передній верхній лист нахилений під значним кутом, що забезпечує механікові-водієві добре поле огляду, незважаючи на наявність у кермувальника тільки одного перископа. Його робоче місце розташоване ліворуч за двигуном.
Інші чотири члени екіпажу перебувать у бойовому відділенні. Сидіння командира і навідника розташовані в башті праворуч (навідника спереду, командира — за ним), а заряджальники мають складані сидіння в корпусі — під час ведення вогню вони працюють стоячи.
Доступ у бойове відділення здійснюється через великі двері в кормовій стінці корпусу, прямокутний люк в лівому борту башти та два круглі люки в даху (один з них має обертову командирську башточку, а інший — турель для кулемета). У передній частині башти передбачений монтаж 10 димових гранатометів, по її боках розміщені п’ять металевих контейнерів для особистого майна екіпажу, а на задній стінці — контейнер з фільтровентиляційною установкою та кондиціонером.
— Ну, з конструктивними особливостями, здається, все зрозуміло. А тепер — до головного: щодо озброєння, яке воно в цієї машини?
— Основне озброєння САУ — 155-мм гаубиця L31 зі стволом завдовжки 39 калібрів. Її балістика відповідає причіпній гаубиці FH70. Доповнює її 7,62-мм турельний кулемет L7. Боєкомплект гаубиці — 48 пострілів (31 в ніші башти, 17 в корпусі), кулемета — 1 тис. набоїв. Діапазон кутів вертикального наведення становить від −5° до +70°. Приводи вертикального і горизонтального наведення — електричні (резервні — ручні).
Гаубиця має автофретований ствол-моноблок з вертикальним клиновим затвором і двокамерним дульним гальмом. Заряджання — роздільне картузне, але не повністю ручне, а частково механізоване. 31 снаряд у кормовій ніші башти розташований в чотирьох рухомих конвеєрах.
Заряджальник, діставши снаряд з боєукладки, кладе його на передавач STA (Shell Transfer Arm) з гідроприводом, той подає снаряд на досилач (теж з гідроприводом), і звідти, нарешті, снаряд потрапляє у зарядну камору. Другий заряджальник вручну поміщає в зарядну камору потрібну кількість мішечків з метальною речовиною. Капсюль подається теж вручну з 12-зарядного магазину в блоці затвора.
У систему заряджання вбудований електричний модуль установки підривників, які використовуються в деяких типах снарядів. Основний тип снаряда — осколково-фугасний L15. Максимальна дальність стрільби звичайним снарядом сягає 24 км, активно-реактивним — 30 км.
— На початку нашої розмови ви, Андрію Івановичу, зазначили, що однією з передумов створення цієї артустановки було своєрідне табу на всілякі механізми заряджання на користь «людського фактора» — артилериста-заряджальника. А як така відмова від механізації впливає на скорострільність «Хороброго серця»? І взагалі, як відбувається цей процес в AS90?
— За своєю схемою так звана картузна система заряджання порівняно з роздільно-гільзовою, не кажучи вже про унітарну, не забезпечує високий темп стрільби. Проте перші три постріли AS90 може зробити впродовж 10 секунд. При цьому перший снаряд перебуває в зарядній каморі, другий — на досилачі, а третій — на передавачі.
Упродовж перших трьох хвилин САУ може випустити 18 снарядів, а тривала швидкострільність становить два постріли за хвилину. Під час навчань треновані екіпажі без проблем забезпечували перші два параметри, а тривала швидкострільність була дещо меншою — близько 50 пострілів упродовж пів години.
AS90 може зайняти вогневу позицію, випустити 18 снарядів і відійти з позиції упродовж п’яти хвилин. Це непоганий показник, але, приміром, німецька PzH 2000 потребує для цього майже вдвічі менше часу.
Навідник для стрільби прямим наведенням використовує оптичний приціл фірми AVIMO, але основним способом ведення вогню є стрільба за координатами, які передаються з управління батареї. Процес цей не є автоматизованим і займає відносно багато часу.
Навідник отримує дані на монітор LDU (Layers Display Unit) і вводить їх до виконавчого механізму (для грубого наведення ствола він може використовувати джойстик). САУ має автономну інерційну навігаційну систему на лазерних гіроскопах DRU (Dynamic Reference Unit). Завдяки їй може функціонувати автоматична система наведення AGLS (Automatic Gun Laying System), яка реалізує наведення на ціль за введеними координатами.
Навігаційна і діагностична інформація з AGLS відображається на моніторі LDU. САУ має і радіолокаційний вимірювач початкової швидкості снаряда. Під час модернізації AS90 отримала супутниковий навігатор GPS і командирський дисплей CDU (Commander Display Unit).
— Вдалі зброярські проєкти завжди знаходять і міжнародний ринок збуту. Що ви можете сказати про експортні варіанти цієї САУ?
— Зазначу, що не вийшла зі стадії прототипу «пустельна» модифікація AS90D з потужнішими системами охолодження двигуна і гармати та кондиціонером, «пустельними» гусеницями й деякими іншими змінами.
Для експорту пропонувався варіант AS90/Т-72 з баштою від AS90, встановленою на шасі танка Т-72. Але покупців на нього не знайшлось — як, зрештою, і на базову САУ. З огляду на брак коштів не взяли на озброєння транспортер боєприпасів AS-SV (на шасі AS90, з нерухомим казематом замість башти), розрахований на перевезення 144 снарядів і подавання їх спеціальним конвеєром всередину САУ.
— Звісно, що протягом тривалого часу застосування не обійшлося і без новацій, які конструктори пропонували для модернізації цієї самохідки? В чому вони полягали і як прижилися?
— Ще в 1987 році відбулися перші випробування AS90 зі стволом завдовжки 52 калібри. Певний час британці планували модернізувати 96 САУ, замінивши штатні стволи на довші. Та через брак коштів від ідеї довелось відмовитись.
Натомість такий варіант зацікавив поляків і став відправною точкою для проєктування їхньої САУ «Краб» (спрощено — це башта AS90 з 52-каліберним стволом, встановлена на шасі південнокорейської САУ К9. — Авт.).
— А якою була безпосередня служба цих артустановок в армії Сполученого Королівства?
— Планами командування британської армії передбачалось переозброїти САУ AS90 шість полків (по 24 САУ в кожному. — Авт.). Однак, з огляду на скорочення армії після закінчення холодної війни, переозброїли лише чотири: 1-й і 3-й полки Королівської кінної артилерії, а також 19-й і 26-й полки Королівської артилерії — по 32 гармати (чотири восьмигарматні батареї) в кожному.
У 2004 році кількість САУ в батареї зменшили до шести, а у 2013-му 3-й полк переозброїли легкими причіпними гаубицями L118. Згодом важкі полки стали мішаними: крім AS90, вони включали РСЗВ MLRS. Але з 2019 року «важкі» артполки знову розділили на ствольні та реактивні. Відтоді AS90 лишились на озброєнні двох полків: 1-го і 19-го, по 36 САУ в кожному.
— Про ретельні тестування «Хороброго серця» під час прийняття AS90 на озброєння ви згадали вище. А що можна сказати про їхнє бойове застосування під час служби в армії Британії?
— Зазначу, що в бою AS90 дебютували у 2001 році, під час миротворчої місії в Косово. Щоправда, там їм довелось стріляти лише освітлювальними снарядами. А ось в Іраку у 2003-му AS90 повоювали по-справжньому. Як, зрештою, нині вони стали у пригоді у підрозділах ЗСУ.
[embedded content]
Відео: Самохідна гаубиця AS90 Армії Великої Британії. Відео: Military TV