Про рівень корупції в Німеччині прийнято судити за двома показниками. Перший — це щорічний рейтинг сприйняття цієї проблеми, який на підставі опитувань та експертних оцінок укладає міжнародна неурядова організація Transparency International (TI).

Другий показник — звіти Федерального відомства з кримінальних справ (Bundeskriminalamt, BKA), яке веде статистику різних правопорушень і точно знає, скільки кримінальних справ в тому чи іншому році було заведено за звинуваченнями в корупції, скільки з них було доведено до суду, скільки підсудних було виправдано, а скільки — понесли заслужене покарання.

Рейтинг Transparency International

Проаналізувавши в 2019 році ситуацію в 180 країнах, експерти TI склали рейтинг, в якому Німеччина отримала 80 балів зі 100 можливих. 100 балів — значить, корупції немає взагалі, 0 балів — вона тотальна.

Читайте також: Чи може депутат Бундестагу Німеччини взяти помічником свого родича

Ні того, ні іншого показника не отримала жодна країна. Німеччина ділить цілком пристойне дев’яте місце з Люксембургом, поступаючись Новій Зеландії і Данії (по 87 балів), Фінляндії (86), а також Швейцарії, Сінгапуру і Швеції (по 85), Норвегії (84) і Нідерландам (82). Замикають рейтинг Сирія, Південний Судан і Сомалі (178, 179 і 180 місця відповідно).

На пострадянському просторі найбільш сприятливою вважається ситуація в Естонії (18-е місце, 74 бала), а несприятлива — в Туркменістані (165-е місце, 19 балів). Україна у рейтингу посідає 126-те місце з 30 балами, а Росія — 137-ме місце з 28 балами.

Репутацію Німеччини псують правила фінансування партій

Репутація Німеччини, на думку TI, могла би покращитися, якби в країні були запроваджені жорсткіші норми щодо грошових пожертвувань політичним партіям. «Занадто часто це відбувається в обхід передбачених законом правил публікації пожертвувань, і використовуються наявні лазівки», — йдеться в звіті організації за 2019 рік.

Як пояснив голова німецької секції TI Гартмут Боймер (Hartmut Bäumer), «звинувачення на адресу партії «Альтернатива для Німеччини» (АдН) в отриманні прихованої передвиборчої допомоги і корупційна афера в Регенсбурзі чітко засвідчили, що нам потрібно більше прозорості і обмежень в розмірах фінансування партій».

Як з’ясувалося, правопопулістська АдН отримувала нелегальні пожертви зі Швейцарії, а бургомістр міста Регенсбург Йоахім Вольберґс (Joachim Wolbergs) надавав послуги місцевим підприємцям в обмін на перераховані на користь його соціал-демократичної партії 75 000 євро.

Читайте також: Рада Європи закидає ФРН недостатню боротьбу з непрозорим фінансуванням партій

TI вважає за необхідне зобов’язати партії в Німеччині публікувати імена спонсорів, які жертвують їм понад 2000 євро, а пожертвування понад 50 000 євро на рік на користь однієї і тієї ж партії зовсім заборонити. «Не можна, щоб створювалося враження, що чим вищою є сума пожертвувань, тим більшим є вплив на процес ухвалення політичних рішень», — вказує Гартмут Боймер.

Через те, що зараз підлягають розголосу лише пожертвування, що перевищують 10 000 євро, 75 відсотків сум, що надходять до кас німецьких політичних партій від фірм і приватних осіб, за оцінкою антилобістської громадської організації LobbyControl, залишаються в тіні.

Обидві сторони корупційної угоди — злочинці

На відміну від Transparency International Федеральне відомство з кримінальних справ займається не суб’єктивними оцінками рівня корупції в Німеччині, а цілком конкретними корупціонерами. Щоправда, на повну об’єктивність і вичерпність своїх щорічних звітів не претендує і BKA.

Проблема в тому, пояснюють слідчі, що обидва фігуранти корупційної угоди — і той, хто дає хабар, і той, хто його бере — є злочинцями. І на відміну від звичайного криміналу тут, як правило, немає невинної жертви, готової звернутися в поліцію. Проте, щорічний звіт BKA дозволяє судити якщо не про конкретний рівень корупції в Німеччині, то принаймні про динаміку в цій сфері.

У звіті BKA за 2019 рік, який був представлений лише в середині листопада 2020 року, йдеться про 5428 успішно завершених кримінальних справ за корупційними статтями, за якими проходило 2539 фігурантів (1423 хабара давали, 1116 їх брали). Це — на 42 відсотки випадків більше, ніж роком раніше. Щоправда, BKA пояснює такий різкий стрибок «завершенням кількох великих розслідувань, що істотно вплинуло на статистику». Загалом же з 2015 до 2018 року кількість кримінальних проваджень щодо корупції у німецьких судах неухильно знижувалася.

Два корумпованих бургомістра і багато діловодів

До переліку найгучніших справ 2019 року належить суд над уже згаданим бургомістром Регенсбурга, який допомагав покращувати фінансову ситуацію не лише місцевого відділення соціал-демократичної партії, а й свою власну.

Читайте також: «Планета лобізму» в Берліні: тур місцями впливу на німецьку політику

«Відзначився» і його колишній колега з сусіднього Інгольштадта Альфред Леманн (Alfred Lehmann) з Християнсько-соціального союзу. Займаючи посаду бургомістра, він, зокрема, допоміг місцевій будівельній фірмі отримати замовлення на спорудження не дуже потрібної, але дуже дорогої звукозахисної стіни, а в обмін зміг купити квартиру в новобудові зі значною знижкою.

За даними BKA, в 67 відсотках всіх випадків хабарі брали держслужбовці та чиновники, причому, високопоставлених серед них стає дедалі менше, а рядових діловодів, навпаки, дедалі більше. Саме від них залежить видача всіляких дозволів, наприклад, на будівельні роботи.

І хабарі вони беруть не стільки грошима, скільки послугами, квитками на концерти, запрошеннями в ресторан, кредитними пільгами, а також натурою у вигляді подарункових наборів делікатесів, вина, побутової електроніки і навіть… велосипедів. Перерахувавши такі нефінансові переваги в євро, BKA вивело суму в 52 мільйони євро. А нанесений казні загальний збиток оцінений відомством в 47 мільйонів євро.

Корупціонери з іноземними паспортами

До речі, про фігурантів корупційних справ. Їхня загальна кількість з 2018 до 2019 року хоч і дещо збільшилася (на 3,3 відсотка), але серед них стало значно більше тих, хто дає хабара (плюс 54 відсотки), а кількість хабарників, навпаки, скоротилася (на 27 відсотків).

Читайте також: Deutsche Bank оштрафували в США через корупційні схеми в РФ і Азії

Враховують в BKA і країну походження корупціонерів. Понад 80 відсотків з них — німці, але частка іноземців (головним чином, це турки) лише за рік виросла на 125 відсотків: з 161 до 363 осіб. 330 з них хабарі брали, 33 — давали.

https://www.dw.com/uk/корупція-в-німеччині-хабарів-дають-все-більше-а-беруть-все-менше/a-55710344?maca=ukr-rss-ukr-all-1496-rdf

Більшість батьків і вчителів в Україні вважає, що у школах треба викладати сексуальну освіту. Разом з тим, не всі педагоги упевнені у собі, а багато з них мають низку упереджень. Про це йдеться у новому дослідженні аналітичного центру Cedos у партнерстві з агенцією Іnfo Sapіens на замовлення Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA) та за підтримки міністерства освіти та науки України. Майже половина (44 відсотки) респондентів заявила, що «нетрадиційна орієнтація потребує лікування», а третина (31 відсоток) батьків виступила за заборону абортів.

Якщо Україна лише шукає оптимальний формат для викладання сексуальної освіти у школі, у Німеччині до цієї делікатної тематики почали звертатися ще після Другої світової війни. У комуністичній Східній Німеччині тему «репродуктивності» у рамках уроків біології почали вивчати у 1949 році, а у ФРН сексуальна освіта у школах бере початок у 1969 році, коли з урядової ініціативи було видано перший шкільний «Атлас статевого виховання». Однак обов’язковим викладання цього предмету в усіх 16 федеральних землях стало лише з 2002 року.

Хто відповідає за сексуальну освіту німецьких школярів

У Німеччині з її федеративним державним устроєм сексуальну освіту школярства вважають суспільною задачею, тож і відповідальність за неї сконцентрована не в одних руках, а одразу на кількох рівнях: за це питання відповідають Федеральний центр просвіти з питань здоров’я (BZgA), земельна влада та громадські організації. Федеральний центр сексуальної освіти розробляє загальні концепції та спільно з іншими державними установами та міністерствами стежить за дотриманням стандартів викладання для різних вікових груп школярів.

Коли починати викладати предмет, на яких темах акцентувати увагу — все це перебуває у веденні земельних міністерств освіти, а сама шкільна програма сексуальної освіти може дещо відрізнятися у різних федеральних землях. Наприклад, у Гамбурзі школярам з другого класу пояснють, що таке «приємні» і «неприємні» дотики, як можна говорити на тему сексу, не вживаючи вуличного сленгу. «Таким чином демонструється, що в рамках сексуального виховання можна говорити не лише на медичні теми», — зазначила в інтерв’ю газеті Süddeutsche Zeіtung начальниця відділу земельного педагогічного інституту Гамбурга Беате Пролль (Beate Proll).

У навчальних планах різних земель констатується, що сексуальне виховання — спільна задача для батьків і вчителів. У деяких школах встановлено скриньку, у якій учні можуть анонімно залишати записки із запитаннями, які згодом обговорюватимуть публічно. «Батьки мають право на доступ до матеріалів і методів, але не повинні ухвалювати рішення про те, будуть чи не будуть обговорюватися ті чи інші питання», — пояснює Пролль. До речі, Конституційний суд Німеччини у Карслруе ще у 1977 році підтвердив, що сексуальне виховання — частина, так би мовити, «державного замовлення» у галузі освіти.

Нарешті, понад 1600 громадських організацій та Центрів планування сім’ї, найвідоміші з яких Pro Famіlіa та Deutsche AІDS-Hіlfe, допомагають консультаціями та інформаційними брошурами. До слова, їхнє поле діяльності охоплює усі верстви населення, а не лише школярство.  

Читайте також: Статеве виховання: досвід Нідерландів

Успішна концепція

Загалом, сексуальна освіта у Німеччині спрямована на підвищення знань з питань репродуктивного циклу, зміни тіла у період статевого дозрівання, ефективності різних методів контрацепції. З іншого боку, сексуальна освіта має на меті дати можливість широкому загалу (і конкретним цільовим групам) сформувати позитивне ставлення до сексуальності, з відповідальністю за себе і за партнера. Вона має на меті підтримку розвитку самовизначення та ідентичності людини, системи особистих цінностей та особистого життя в перспективі. Таким чином, викладання цього предмету у школах носить подвійну мету, яка поєднує ціль зменшити поширення венеричних хвороб та небажаних вагітностей із більш широкою концепцією здорового життя і благополуччя — те, що німецькою заведено називати «почуватися добре» (wohlfühlen). Наголос робиться і на повазі, прийнятті, толерантності та емпатії до інших.

Німецький підхід до сексуальної освіти у школах за ці роки продемонстрував свою ефективність. Принаймні, на це вказують статистичні дані Федерального центру сексуальної освіти: наприклад, кількість підліткових вагітностей у період між 2004 та 2013 роками скоротилася удвічі (7500 проти 15000 у 2004-му). Іншим своїм успіхом у відомстві вважають те, що завдяки урокам сексуальної освіти німецька молодь демонструє вищий рівень обізнаності із фізіологією людини, відповідальніший підхід до контрацепції та кращі комунікаційні навички у спілкуванні з партнерами та батьками на тему статевого життя. Опитування на тему підліткової сексуальності у ФРН проводять з 1980-х років. Результати останнього десятиліття вказують на те, що молоді люди у Німеччині вважають, що мають високий рівень обізнаності із цією тематикою.

Читайте також: Статеве виховання: комплексний підхід у Чехії

Реформа і розголос

Якщо на самому початку закладення основ викладання предмету у Німеччині у 1950-их та 1960-их головний акцент робився на анатомічних особливостях, то вже у 1970-их, у тому числі завдяки «сексуальній революції» на Заході, шкільна концепція з роками ставала дедалі менш пуританською. Багато іноземців формували своє уявлення про ставлення німців до сексуальності на основі масової культури: хтось згадає про «сторінки сексуальних запитань» у журналах для тінейджерів Bravo та Popcorn, багатьом відома мережа секс-шопів Beate Uhse та популярні у 1990-их трансляції комерційними телеканалами, як-от Sat1, еротичних фільмів у нічному ефірі. Тож Німеччина може видатися країною із загалом дуже ліберальними підходами. Та це лише на перший погляд: запропоновані 2016-го року реформи в основі викладання шкільної сексуальної освіти, які б відображали і сучасні суспільні реалії, не на жарт розбурхали найконсервативніші верстви суспільства. Дійшло і до масових протестів у низці міст.

Після того як у федеральних землях Гесен та Баден-Вюртемберг на півдні ФРН уряди вирішили доповнити шкільну програму статевої освіти роз’ясненням сексуальної різноманітності, батьки з ультраконсервативними поглядами відреагували вуличною кампанією «Демонстрація за всіх» («Demo für Alle»). Як повідомляла преса, у Вісбадені, Гамбурзі та інших містах вийшли на вулиці проти «уроків анального сексу» та «гендерної ідеології». Політики-правопопулісти пропонували тоді вилучити ЛГБТ-тематику, а натомість розповідати дітям про «традиційні сімейні цінності«.

Читайте також: Польща: за ґрати через статеве виховання?

Краща профпідготовка вчителів

Дискусії про те, як має виглядати сексуальне виховання у німецькій школі, тривають і надалі. Допомогти знайти «слабкі місця» мають і результати нового комплексного дослідження на цю тему, підготовленого науковцями з університетів Лейпцига та Мерзебурга.

Під час дослідження було опитано майже дві тисячі шкільних вчителів у ФРН. Як з’ясувалося, лише кожен п’ятий проходив спеціальну підготовку до уроків на тему сексуальної освіти, і лише вісім відсотків з опитаних готувалися до дискусій на тему запобігання сексуальному насильству. До слова, ця проблема актуальна і для української школи, де лише близько 40 відсотків вчителів заявили, що упевнені у власних знаннях з окремих тем сексуальної освіти та у своїй спроможності обговорювати їх з учнівством.

В Університеті Лейпцига, тим часом, на основі результатів дослідження розробили спеціальну навчальну програму для студентів-педагогів, яка у разі успіху може згодом перейти і в інші німецькі ВНЗ.

https://www.dw.com/uk/сексуальна-освіта-як-школярам-у-німеччині-розповідають-про-це/a-55703374?maca=ukr-rss-ukr-all-1496-rdf