Сьогодні, 3 грудня, у будівлі Міністерства оборони відбувся святковий концерт до 30-річчя Збройних Сил України.
Цього року програма свята виявилась досить оригінальною та вражала глядачів приємними несподіванками. Під акомпанування віртуозів з Національного президентського оркестру військовослужбовців вітали зіркові гості: відомі українські виконавці Арсен Мірзоян, Антоніна Матвієнко, народна артистка України Ніна Матвієнко та переможниця «Євробачення» 2016 року, народна артистка України Джамала.
Як розповів директор Національного президентського оркестру Іван Москаленко, аранжування деяких композицій для артистів фахівці оркестру здійснювали фактично за кілька днів до концерту. Тому окрему вдячність він висловив артистам за те, що вони самі долучалися, аби концерт був на найвищому якісному рівні.
Першою після музичних композицій, які виконав оркестр, на сцену піднялася Ніна Митрофанівна, яка заспівала для глядачів а капела.
— Найсильніша зброя — це синівська любов до України, до своєї святої землі. Я вітаю всіх військовослужбовців зі святом! І щиро дякую вам! — сказала Ніна Матвієнко.
Разом із донькою, відомою українською співачкою Антоніною Матвієнко, Ніна Митрофанівна заспівала неймовірно чуттєву пісню — справжній гімн своєї творчості — «Квітка-душа», адже слова й музику до неї народна артистка написала сама. Кілька композицій Антоніна Матвієнко подарувала слухачам зі своєї власної творчої скарбнички, зокрема улюблену — «Ой летіли дикі гуси».
Арсен Мірзоян вразив несподіваним образом — епатажною зачіскою, створеною спеціально для нового альбому. Він не лише виконав зі сцени свої нові пісні, зокрема «Край землі», на яку надихнула війна, а й розповідав глядачам у залі історії, які вразили його під час спілкування з військовослужбовцями на Сході країни.
Джамала заспівала кілька нових композицій. А також переможну на «Євробаченні-2016» пісню під назвою «1944», яка розповідає про сталінську депортацію кримських татар з Криму під час Другої світової війни. На написання пісні співачку надихнула розповідь її бабусі — очевидиці тих трагічних для її народу часів.
Вона привітала військовослужбовців зі святом та подякувала всім захисникам.
— Для мене українська армія — це відчуття захисту. Адже наші чоловіки й жінки 24/7, тоді як ми спокійно співаємо, робимо свої справи, постійно думають про те, як нас захистити. Просто сказати «дякую» — замало. Я щиро вдячна вам усім. І хочу, щоб усі ви завжди були здоровими, — сказала Джамала після виступу.
За багаторічну творчу працю, підтримання бойового духу захисників держави та державного суверенітету України, високий професіоналізм та з нагоди Дня Збройних Сил артистів нагородили відзнаками від Міністерства оборони України.
Нагрудним знаком «Знак пошани» — Антоніну Матвієнко та Арсена Мірзояна, Ніну Матвієнко та Джамалу — медалями «За сприяння Збройним Силам».
Сказав слова вдячності виконавцям і вручав їм відзнаки заступник Міністра оборони Анатолій Петренко.
Після концерту артисти фотографувалися та розмовляли з усіма військовими та працівниками ЗСУ, зауваживши, що військові — особлива публіка.
— Ви просто неймовірні! Сподіваюся, випаде нагода завітати до вас іще. Запрошуйте! — сказала Джамала.
Майор Олег Чебаков народився в Луганську у 1992 році. Бажання стати військовим виникло ще в дитинстві та й не дивно, адже обидва його дідусі були військові, та й батько перейняв військову справу − став військовим льотчиком першого класу та проходив службу в різних куточках України.
Льотна справа у пріоритеті
Батько для Олега є прикладом у всьому, адже все своє життя він провів у небі й наразі досконало володіє технікою пілотування на різних типах літальних апаратів, знає повітряну навігацію, бойове застосування і постійно залучається до льотних випробувань різноманітної авіаційної техніки. Водночас він продовжує готувати льотчиків у Державному науково-дослідному інституті випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки, який дислокується у Чернігові.
Як згадує Олег, ще в дитинстві він був досить часто з батьком на аеродромі, бачив, як той виконує польоти на бойовому літаку, і саме в ті моменти з’явилось величезне бажання обрати професію військового льотчика та підкорювати небесні простори.
У майбутньому все склалося трішки по-іншому. У 2012 році Олег Чебаков закінчив льотний факультет Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за спеціальністю «Бойове управління польотами авіації».
І хоча після закінчення вишу вже минуло майже 10 років, дуже часто в нього перед очима постає перше самостійне керування літаком, коли він був надзвичайно сконцентрований та схвильований і відчував величезну відповідальність.
− Добре пам’ятаю, − говорить військовий, − коли вперше побачив не просто мітки на індикаторах, а реальні літаки. У цей момент захоплювало подих, адже повністю усвідомлюєш, що тепер від тебе залежить життя людей. Цю мить неможливо порівняти ні з чим − незабутні враження.
Як виявилося в подальшому − надзвичайно потужна навчальна база університету та велика кількість навантаження на тренажерах була не даремною. Хоча Олег і не став льотчиком, проте теорія та практика, здобута під час навчання, стала йому в нагоді.
Управління польотами – не менш важливий напрямок
Початок військової служби розпочався у Олега Чебакова в селищі Приморський, що поблизу окупованої Феодосії. Після закінчення університету він потрапив служити на посаду офіцера бойового управління командного пункту Державного науково-випробувального центру Збройних Сил України. До його обов’язків входило обслуговування повітряного простору та керівництвом польотами.
− Крим мені відразу припав до душі, особливо підходив теплий, сонячний південний клімат. Військова частина розташовувалась практично на березі Чорного моря. У відпустці можна було відпочивати навіть зимою. Після Харкова це було відчутно, − з усмішкою розповів військовий.
Керівництвом польотів спочатку займався безпосередній начальник Олега, проте через невеликий проміжок часу він і сам це освоїв та виконував поставлені завдання самостійно.
Під час служби на півострові Олег навіть встигнув зробити і невеличкі плани на майбутнє. Молодому офіцеру хотілося тут продовжити свою службу, отримати квартиру і подальше своє життя пов’язати саме з Кримом. Проте не судилося, події 2014 року все змінили у його житті.
− Я встигнув з’їздити лише один єдиний раз у відпустку додому, в рідний Луганськ, на початку 2014 року, і як пізніше виявилося, це стало й останньою моєю поїздкою, − зазначив армієць.
Далі в пам’яті у військового чітко минають березневі події 2014 року. З великим жалем згадує він і початок окупації та захоплення Криму. Після цього і відбулася передислокація його частини спочатку до Запоріжжя, а вже звідти у Чернігів.
− Спочатку Чернігів мені не сподобався взагалі. Пам’ятаю сірі вулиці. Довго не міг звикнути. Проте згодом поступово все почало змінюватись у кращий бік. Навіть коли тривалий час перебував у відрядженнях, наче щось тягнуло сюди, − зауважив Олег.
У 2020 році Олег Чебаков виконував завдання і в районі проведення операції Об’єднаних сил, де і здобув новий професійний досвід. Наразі він перебуває на посаді старшого офіцера відділу організації супроводження полігонних випробувань науково–технічного комплектування у Державному науково-дослідному інституті випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки.
Чесність і відданість передусім
Офіцер має незмінну життєву позицію. Головною перевагою для нього є чесність і відданість.
− Знаю Олега особисто близько вже 11 років, товаришуємо, разом проходимо службу в інституті. Якщо говорити про принциповість і високу відповідальність до поставлених завдань − це про нього. Він − людина і слова, і діла, − зазначив друг Олега Чебакова Сергій.
Нині Олег із родиною проживає у Чернігові. Він бере активну участь не лише у житті свого підрозділу, але й інституту загалом. Поряд із основними обов’язками за посадою додатково проводить заняття з фізичної підготовки з військовослужбовцями інституту та безпосередньо захоплюється спортом.
Великим сенсом свого життя він вважає свою кохану дружину та маленького сина − найближчих людей, котрі зрозуміють його в будь-якій ситуації.
Найбільше Олегу Чебакову подобається подорожувати. З родиною він об’їздив майже всю південну частину України та багато закордонних країн.Дуже мріє він повернутися у рідний, звільнений від окупантів Луганськ, місто, де минуло його дитинство, та приїхати в український Крим, де він розпочинав свою офіцерську кар’єру, і не лише на відпочинок, а для того, аби постійно там жити.
АрміяInform пропонує вашій увазі основні етапи становлення вітчизняної «оборонки», й, звісно, зразки озброєння та військової техніки, які підсилили наше військо за роки незалежності України.
1991−2013 роки: від конверсії до пошуку замовлень на іноземних ринках
Нині в Україні залишилося 137 підприємств оборонної промисловості (з них − 23 розташовані на тимчасово окупованих територіях Криму та частини Донбасу) державної форми власності (входять до складу ДК «Укроборонпром»), а також функціонують ще близько 250 приватних суб’єктів господарювання, які безпосередньо здійснюють випуск продукції військового призначення. Для порівняння, станом на початок 1991 року таких підприємств налічувалося майже 700, включаючи більше ніж 200 виробничих і понад 130 науково-виробничих об’єднань.
Практично всі підприємства, які надалі було віднесено до підприємств, науково-дослідних організацій і конструкторських бюро оборонно-промислового комплексу України (ОПК), у колишньому СРСР мали центральне підпорядкування та були задіяні в коопераційних ланцюгах із розробки та виробництва продукції військового призначення й подвійного використання з іншими підприємствами та установами, розташованими в основному на території РФ.
Із проголошенням незалежності нашій державі дісталася частина підприємств авіаційної промисловості, окремі елементи виробництва спеціальної хімії, виробничі потужності ракетно-космічної галузі, бронетанкове виробництво, суднобудування, виробництво та розробка авіадвигунів, турбін, елементної бази.
На жаль, далеко не всі з цих підприємств за відсутності централізованих оборонних замовлень змогли адаптуватися під ринкові умови. Чимало підприємств, намагаючись втриматися на плаву, вимушено перепрофільовувалися на випуск цивільної продукції. Проте відсутність постійних замовлень призводила до зупинки виробництва, скороченню персоналу та відтоку кваліфікованих фахівців. Як наслідок, до кінця 1997 року чітко ідентифікувати себе як підприємства ОПК змогли лише 250 суб’єктів господарювання, з яких менш як 25 підприємств були задіяні у виконанні українського оборонного замовлення. Решта шукали замовлення поза межами України, орієнтуючись в основному на іноземні контракти та залишки кооперації оборонних підприємств із РФ.
Більше того, через хронічне недофінансування потреб оборони з боку держави (від 2,1% ВВП у 1992 році й до 1,11 ВВП у 2013-му), український ОПК не отримував замовлення на виготовлення сучасних зразків зброї, в основному обмежуючись поточним ремонтом ОВТ. Через це оновлена на вітчизняних підприємствах військова техніка надходила до українського війська вкрай рідко і переважно в одиничних екземплярах. Відтак українська «оборонка» тривалий час залишалася експортно-орієнтованою і виживала насамперед за рахунок виконання іноземних контрактів. Фактично так тривало аж до 2014 року.
2014-й: ОПК переорієнтовується на потреби українського війська
З початком російської агресії вітчизняний ОПК почав працювати на задоволення потреб власних Збройних Сил. При цьому наші оборонні підприємства відмовилися від російських комплектуючих. На початку українсько-російської війни лише 55% компонентів для військової техніки і зброї вироблялося в Україні, 10% імпортувалося з західних країн, 35% − із РФ. Сьогодні ж уже близько 70% компонентів виготовляється в Україні, а 30% − на Заході. А до програми імпортозаміщення вже залучено понад 400 підприємств усіх форм власності по всій Україні, які виробляють понад 1700 заміщених вузлів, агрегатів і комплектуючих виробів. Зокрема, у бронетанковій галузі випускається вже близько 87% деталей в Україні і лише 13% − закуповується у західних партнерів.
Звісно, основна кількість нових зразків ОВТ, прийнятих на озброєння українського війська, була виготовлена після 2014 року. Зокрема, 7,62-мм спеціальний автомат «Вулкан», снайперська гвинтівка UAR-10, 40-мм автоматичний гранатомет УАГ-4, низка бронеавтомобілів із колісною формулою 4х4: «Козак-2М», «БАРС-8» та «Тритон», БПЛА А1-С «Фурія», Spectator-M та «Валькірія», РСЗВ «Верба», РЛС контрбатарейної боротьби 1Л220УК «Зоопарк-3», береговий ракетний комплекс 360МЦ «Нептун» та багато іншого. Крім того, значна кількість ОВТ проходять державні випробування. І це без урахування того, що чимало пристойних розробок для ЗСУ було виготовлено й до цього часу. Тож про деякі з них розповімо докладніше.
«Кольчуга-М» не виявляється засобами радіоелектронної розвідки противника
Автоматизована станція радіотехнічної розвідки «Кольчуга-М» прийнята на озброєння українського війська у 2001 році. Завдяки відсутності активних випромінювань «Кольчуга» не може бути виявлена засобами радіоелектронної розвідки. На відміну від активних радарів, станція «Кольчуга» (принцип дії якої – пасивний радар) не випромінює електромагнітні імпульси, щоб потім прийняти відбитий від цілі сигнал. Натомість «Кольчуга» виявляє ціль за випромінюванням бортових радіо- та електротехнічних приладів, встановлених на цілі.
Радіус дії станції становить 600 км у глибину території, 150 км по фронту. Для повітряних цілей на висоті до 10 км радіус дії в глибину території становить до 800 км.
Чутливість радіотракту становить від 110 до 155 дБ/Вт у смузі панорамного огляду. Це забезпечують п’ять антенних систем, розрахованих на різну довжину хвилі. «Кольчуга-М» контролює імпульсне та безперервне випромінювання на частотах 135–170, 230–470 та 750–18000 Мгц.
Із автомата «Вулкан» можна вести вогонь одною рукою
7,62-мм спеціальний автомат «Вулкан» прийнятий на озброєння війська 2017 року. Він являє собою глибоку модернізацію автомата Калашникова за схемою «буллпап». Це дозволяє значно скоротити довжину зброї, зробивши її компактнішою, та змістити центр ваги у більш зручну точку, що покращує точність вогню. Конструкція автомата така, що під час здійснення процедури його розбирання (складання) зі зняттям прицілу зберігається точка прицілювання. Зброю оснащено трьома рейками Пікатіні – для установки додаткових оптичних і механічних пристроїв, зокрема, прицілу, рукоятки, сошок тощо. Також на «Вулкан» кріпиться і швидкознімний глушник.
Стандартні магазини від АК вставляються в спеціальну шахту, яка допомагає краще фіксувати магазин, а також полегшує його примикання, однак конструкція не дозволяє використовувати багаторядні й дискові магазини. Запобіжник розташований над спусковим гачком. В автоматі застосована конвекційна система відводу тепла від ствола, завдяки чого його ресурс збільшений більш ніж в два рази порівняно з автоматом Калашникова.
Передбачена можливість використання зброї як лівою, так і правою рукою. При цьому ергономічна ручка зведення затвору під час стрільби не рухається. Порівняно з автоматом Калашникова у «Вулкана» значно менша віддача. Ним можна керувати однією рукою: знімати з запобіжника, вести вогонь, міняти магазин і перезаряджати.
Гранатомет УАГ-40 використовує всі типи гранат стандарту НАТО
40-мм автоматичний гранатомет УАГ-40 прийнятий на озброєння українського війська у 2017 році. Являє собою 40-мм автоматичний станковий гранатомет зі стрічковим живленням. Призначений для ураження живої сили і вогневих засобів противника у відкритих окопах і за природними складками місцевості (в потоках, ярах, на зворотних схилах гір), а також в укріплених позиціях і легкоброньованої техніки.
Механізм УАГ-40 побудований на основі автоматики з вільним затвором. Накол капсуля і постріл відбуваються в накаті затвора. Подача гранат – стрічкова. Гранати – високошвидкісні, використовуються всі існуючі типи гранат стандарту НАТО. УАГ-40 має систему пониження імпульсу віддачі. Це фрикційний демпфер затвора, дульне гальмо і триступеневу нарізку ствола.
Управління гранатометом здійснюється двома рукоятками, розташованими в задній частині корпусу, або однією рукояткою і плечовим упором. Для зручності оператора рукоятки можуть займати горизонтальне або вертикальне положення. Права рукоятка оснащена спусковий клавішею. Спускова клавіша має два режими − для одиночних пострілів і для серійних.
Спускова клавіша і затвор обладнані фіксаторами, які виключають несанкціонований постріл у будь-яких умовах, включаючи падіння, тряску, вібрацію, удари з будь-якого боку. Для зручності та надійності обидва фіксатори управляються одним важелем. Гранатомет може встановлюватися на різноманітні бойові модулі.
У Києві в будівлі Кабінету Міністрів Інформаційне агентство АрміяInform презентувало фотовиставку до 30-річчя Збройних Сил України.
Виставка присвячена насамперед подіям, пов’язаним із російсько-українською війною на Донбасі, а також шляху та розвитку Збройних Сил України впродовж 30-ти років Незалежності.
Тут зібрана понад сотня світлин різного стилю і жанрів різних авторів − військових журналістів АрміяInform та цивільних колег, які постійно супроводжують наших військових під час проведення АТО/ООС та тісно співпрацюють між собою (незалежно від медіа і не боячись конкуренції). Адже головне для них – донести правду до людей. Через об’єктиви своєї фотокамери закарбувати історію боїв та подій на фронті, тим самим стати для наших громадян і всього світу − «очима війни».
В умовах сучасних викликів та загроз, гібридних воєн та ворожої пропаганди все більше стає зрозуміло, що правдива, об’єктивна інформація не менш важлива, аніж зброя. Відстояти країну усіма можливими способами та показати світові реальне обличчя злочинної агресії РФ, міць і силу українського війська, мужність і стійкість героїв, які тримають мир і спокій для всієї країни, − ось наразі одні з основних − надважливих завдань воєнкорів.
Саме вони є літописцями нашої воєнної історії. Адже завжди перебувають на самому вістрі подій.
Упродовж років військові журналісти також були у складі наших миротворчих контингентів на Балканах, у Кувейті, Іраку, воюючих країнах Африки. З перших днів російської агресії пліч-о-пліч із нашими воїнами − захисниками Батьківщини − перебували у найгарячіших точках Донбасу. Слов’янськ, Луганське, ДАП, Дебальцеве, Авдіївська промзона, Савур Могила, Світлодарська Дуга, Волноваха, Станиця Луганська, Щастя, Трьохізбенка, Мар’їнка, Широкине. Назви цих та багатьох інших населених пунктів Сходу, через криваві бої та героїчні вчинки наших воїнів, які змогли побачити та передати військові журналісти, навіки залишаться в пам’яті нашого народу.
Зрозуміло, що не всі зроблені на війні світлини одразу потрапляли в ефір чи друк. Нині українцям випала унікальна нагода побачити ексклюзивні кадри − справжні «залаштунки» війни.
Фотографії різнопланові, вони демонструють бачення і сприйняття війни та тих чи інших подій у житті Збройних Сил кожним автором окремо.
Будівля Кабміну − це перша локація, де наразі представлена експозиція військових світлин. Символічно, що поруч також розташоване Міністерство ветеранів, адже ветерани − учасники бойових дій, є головними героями багатьох нині представлених експонатів.
У Кабміні виставка триватиме до 24 листопада. Далі вона буде представлена у Верховній Раді, Міністерстві оборони та на інших локаціях.
22-23 листопада – Кабінет Міністрів України; 24-26 листопада – КМДА; 30.11-03 грудня – Верховна Рада України; 04-06 грудня – Центральний залізничний вокзал Київ-Пасажирський; 06-10 грудня – Центральний Будинок офіцерів.
Більше інформації про експозицію читайте в наступних матеріалах АрміяInform.
