У Хмельницькій області запрацював чат-бот «Ветеран Хмельниччини». Його створили, щоби ветерани та їхні рідні могли у зручний спосіб отримувати необхідну інформацію.
Чат-бот містить головне і додаткове меню з розділами, в яких користувачі зможуть отримувати детальну інформацію щодо юридичної та психологічної допомоги, пільг, виплат та субсидій, працевлаштування, лікування, протезування, допомоги від волонтерів.
У головному меню чат-бота є п’ять розділів:
«Військовослужбовцям із пораненнями».
«Ветеранам».
«Родинам військових та ветеранів».
«Психологічна підтримка».
«Юридична допомога».
Скористатися чат-ботом «Ветеран Хмельниччини» можна за цим посиланням.
Як повідомляла АрміяInform, в Україні запрацювала Єдина ветеранська гаряча лінія.
У Хмельницькій області кількість загиблих унаслідок ворожої ракетної атаки 8 січня зросла до трьох осіб.
Про це повідомляє очільник Хмельницької ОВА Олександр Семчишин, передає АрміяInform.
«На жаль, у результаті проведення рятувальних робіт знайдено ще одного загиблого. Чоловік 1955 року народження Щирі співчуття рідним», — йдеться у його дописі.
Усього в результаті російської терористичної атаки загинуло троє людей, ще двоє дістали поранення.
Як повідомляла АрміяInform, 8 січня армія рф випустила десятки ракет по мирним містам та селам України. Зокрема, у Хмельницькій області внаслідок атаки двоє людей загинули.
У Кам’янці-Подільському презентували художньо-документальну книгу «Сильні духом: історії саперів російсько-української війни». Це унікальне зібрання відвертих інтерв’ю військовослужбовців Об’єднаного навчально-тренувального центру «Поділля» Сил підтримки Збройних Сил України.
За словами начальниці служби зв’язків з громадськістю капітана Ольги Поворознюк, ідея написання книги виникла, коли військовослужбовці центру повернулися з виконання завдань на Київщині.
— Уранці 24 лютого 2022 року військовослужбовці нашого центру вирушили на оборону столиці. Всі розуміли, що для росіян Київ — ціль № 1. Повернувшись із відрядження, я спілкувалася з хлопцями, які розповідали про бойові завдання, небезпечні ситуації, ділилися враженнями та емоціями, захоплювалися підтримкою українців. Наші сапери настільки круті, що ці розповіді надихнули написати книгу, щоб не лише задокументувати історію саперів у російсько-українській війні, а й зафіксувати їхні подвиги, відвагу та героїзм. Ця книга виходить за межі традиційного звіту про бої, адже захисники діляться не лише фактами й викликами, які ставали на їхньому шляху, а й особистими емоціями, переживаннями, відкривають перед читачем світ своїх спостережень, побуту, взаємодії з місцевими мешканцями, дозволяючи нам глибше зрозуміти не лише військовий аспект війни, а і її людський бік, — розповіла під час презентації Ольга Поворознюк.
Вона спільно з начальником методичного кабінету старшим солдатом Олегом Рарицьким записували інтерв’ю з військовослужбовцями, упорядковували їх та перетворювали на художній текст.
В інтерв’ю, представлених у книзі, воїни діляться своїм враженням від виконання бойових завдань під час російсько-української війни з 2014-го по 2023 рік, емоціями й переживаннями, пов’язаними з повсякденним життям під час війни.
«Коли щодня знешкоджуєш по тридцять-сорок мін, то звикаєш до цього, можливо, навіть втрачаєш пильність і страх. Робота перетворюється в рутину, в буденність, і, на жаль, обережність притуплюється. Я дистанційно стягнув встановлену міну, сховавшись за рештки стіни будинку, — а ховатися банально не було за що, одні руїни. Через три секунди прогримів вибух. Усе відбулося блискавично, навколо потемніло, мені почорніло в очах. Відчув холодний струмок на нозі. Болю в той момент не відчував. Повертаюся і бачу, що вся штанка у крові. До мене швидко підбігли медики й одразу надали першу медичну допомогу. Вже в Краматорську лікар рекомендував провести операцію з видалення уламка, але я відмовився, тому що не хотів залишати хлопців без командира. Тож вирішив до кінця ротації залишити осколок у нозі. А вже видалив його в січні 2023 року», — Віктор, 38 років.
Військовослужбовці у своїх розповідях описували перші дні широкомасштабного вторгнення, коли на захист столиці, на захист України піднявся весь народ.
«У цей час чую над собою клацання затворної рами. російською мовою нам кричать: „У вас десять секунд сложить оружие, иначе открываем огонь“. Не минуло й десяти секунд, як по нас почався вогонь. Підбігають мої люди: „Командире, що нам робити?!“. Все відбувалося в одну секунду, треба було дуже швидко ухвалити розумне рішення. А в той час усі ми перебували під мостом. Почалася стрільба, я даю хлопцям команду: „Займаємо свої позиції, ведемо вогонь на ураження, підпускаємо ближче до себе!!! Якщо ти не зможеш, — кажу до одного із саперів, — я це зроблю. Береш проводи, під’єднуєш і рвемо!!!“. Стрільба триває, хлопці займають позиції. Нас четверо — я, Денис, Женя і Анатолій. Коли заряди були вже розкладені, прилетіла граната метрів за 12-13 від них, дуже пощастило, що не вцілила. Чую, нам кричать українською. Опускаю зброю, виходжу з-під моста, починаю голосно викрикувати питомо українські слова: „кварта“, „паляниця“, „полуниця“! Кричав щосили: „Я, такий-то такий, народився тоді-то, командир групи, припиніть стріляти, я офіцер, військовий!!!“. Думав: або наші, а якщо ворог, то заберуть тільки мене, а хлопцям дав наказ тікати у зворотному напрямку. Було б що було, головне прикрити свій особовий склад», — Артем, 28 років.
Також герої книги поділилися своїми внутрішніми хвилюваннями, відвертими емоціями, які вони переживали в період виконання бойових завдань. За їхніми розповідями особливо важко сприймається смерть побратимів, які ще секунду назад пліч-о-пліч виконували з тобою завдання, а в один момент ворожа куля, снаряд чи міна забирає їхнє життя.
«На війні страшно завжди, бо невідомо, що з тобою, з побратимами може статися в будь-яку хвилину. Але до всього звикається, ти починаєш жити в розміреному ритмі, якісно виконуєш свою роботу і про погане не думаєш. Реально страшно було тоді, коли побратим мій загинув. Борис Оріх. На моїх очах. Все відбулося в один момент. Уламок влучив Борі в артерію, він загинув миттєво. З місця ураження витягував його із сержантом з 72-ї бригади. Медик з тероборони оглянув його і констатував смерть. Супроводжував тіло покійного у 8-му київську лікарню, передав медпрацівникам і тільки тоді зрозумів, що сталося. Вже „накрило“ мене. Сльози самі пішли з очей. Хлопці тяжко сприйняли новину про смерть Бориса. Всі його дуже шанували. Він був висококласний сапер і людина дуже порядна. Зі мною в групі був Руслан, його друг найближчий, то він найважче переніс цю смерть, тяжко приходив до тями, плакав. Усі ми переживали тяжкий біль від втрати нашого побратима. Я вперше зіткнувся зі смертю на власні очі. Досі в пам’яті та трагічна подія», — Роман, 28 років.
Воїни поділилися для книги й успішними завданнями, які довелось виконувати, і розповіли, що їх найбільше мотивує у боротьбі з російськими окупантами, першими емоціями, коли дізналися про початок широкомасштабного вторгнення, та власними історіями про те, як розпочався їхній військовий шлях.
«За ту ніч ми поставили щось близько 500 мін, це реально „дофіга“. Це при тому, що в „Хаммер“ мені влізає близько 50. Я казав: „Хлопці, потрібно нормально нам попрацювати, щоб їх більше поранилося“. Це свого роду мотивація: що більше русні здохне, то краще. Взагалі, мінна війна більше орієнтована не на те, щоб більше вбити, а щоб більше покалічити, тому що коли калічена русня повертається додому, без ручок, без ніжок, уже інші дивляться на нього й кажуть: „Я туди не поїду, тому що там, ну, умовно, інший Ванька без рук і ніг повернувся“», — Дмитро, 28 років.
Видавництво книги профінансує міський бюджет. Далі книга надійде в усі бібліотеки міста, навчальні заклади, а згодом — в електронному варіанті буде у вільному доступі в мережі Інтернет.
У селищі Розсоша відбувся мітинг, присвячений відкриттю меморіальних дощок Віктору Паленку, Олександру Пализі та Сергію Бретоусову. Загиблі воїни навчалися в місцевому навчальному закладі й віддали свої життя у протистоянні з російськими загарбниками. Почесне право відкрити пам’ятні дошки було надано рідним українських захисників.
— Вони пішли захищати рідну землю, нашу Батьківщину. Герої до останньої краплі крові боронили рідну землю. Відтепер пам’ятні знаки будуть постійним спогадом наступним поколінням про патріотизм і героїзм воїнів, — зазначив представник Хмельницького РТЦК та СП Олександр Мельник.
Під час заходу присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання й поклали квіти та свічки до меморіальних дощок, які були освячені представниками духовенства.
В обласному центрі розпочав свою роботу відділ підтримки ветеранів війни та їхніх сімей при Хмельницькій районній військовій адміністрації.
Тут військові зможуть отримати необхідну психологічну підтримку, правову допомогу, відвідати різноманітні тренінги та індивідуальні консультації — загалом безпечно та ефективно адаптуватися до цивільного життя. Також послугами відділу можуть користуватись родини чинних військових та загиблих захисників.
За словами представників місцевої влади, до цього відділу у форматі співпраці за меморандумами й угодами долучаться представники Хмельницького обласного центру комплектування й соціальної підтримки та центру надання правової допомоги. Також тут працюватимуть психологи та реабілітологи, які допоможуть ветеранам успішно пройти етап соціалізації.
— Нам важливо, щоб кожен ветеран, який повертається з фронту, отримав належну підтримку та допомогу від спеціалістів для повернення в повноцінне життя. Йдеться про працевлаштування, отримання освіти, створення власної справи за допомогою пільгового кредитування від держави. Також у хабі буде надаватись необхідна правова допомога щодо підготовки різних документів та координація у написанні грантів, — зазначив представник ХОВА Сергій Тюрін.
На відкриття ветеранського простору пішло майже два місяці. До його створення долучилися благодійні організації та волонтери. Також ідею створення такого ветеранського хабу підтримав і капітан збірної команди України на турнірі «Ігри Нескорених — 2023», а в минулому український воїн Олександр Маковей з позивним «Макоша». Чоловік проходив службу у Збройних Силах України з 2014 року, але через поранення пройшов довгий шлях лікування. Тепер ділиться своєю історією відновлення з іншими військовими.
— За цей час я пройшов усі види реабілітації — від театротерапії до різних психологічних тренінгів. І можу з впевненістю сказати, що спортивна реабілітація — це саме те, що потрібно нашим ветеранам. Адже більшість з них зазнали поранень і частково втратили своє здоров’я. Тому незабаром розпочинаємо роботу над створенням першого в Україні центру спортивної реабілітації для ветеранів війни, який буде саме у Хмельницькому, — зазначив Олександр Маковей.
Ветеранський хаб у Хмельницькому функціонує за адресою: м. Хмельницький, вул. Пилипчука 17/1.
У виставковій залі Хмельницької художньої школи представлено 218 світлин українських воїнів, які боронили Маріуполь. На фотовиставці можна ознайомитися з їхньою біографією, переліком нагород, які вони отримали за мужність та звитягу, переважно посмертно. Серед світлин загиблих оборонців Маріуполя є й воїни з Хмельниччини.
Ініціаторами та організаторами фотовиставки є рідні загиблих воїнів, які заснували громадську організацію «Серце нАЗОВні».
— У цій залі надзвичайно потужна енергетика. В очах Героїв цілий всесвіт. «Азов» — особливий підрозділ. Це вільні люди, які дуже глибоко розуміли, що таке Держава, Нація. Наше завдання зробити все можливе, щоб пам’ять про наших Героїв жила. Маємо пам’ятати й кожен день працювати для нашої перемоги. Найкращим пам’ятником цим воїнам та їхньому подвигу буде перемога України, — зазначив представник міської ради Микола Ваврищук.
Виставка працюватиме впродовж місяця. Її можна відвідати за адресою: м. Хмельницький, вулиця Проскурівська, 65.
У виставковій залі міської ради Хмельницького розгорнули фотопортрети жінок, дітей, сімей, які допомагають українським захисникам, дружин та сестер, які втратили найближчих у війні з російським окупантом.
У рамках проєкту фотомитці Вероніка Ковальчук та Тамара Яніна створили автентичні образи для учасників, використовуючи одяг та аксесуари народного вбрання.
— Важко навіть уявити, чим пожертвувала ці жінки, що на фотографіях. Нам є заради кого боротись, нам є заради чого жити! Ми — непереможна нація, це в нашій крові, закладено генами предків. Проєкт «Нескорені» об’єднав нас усіх, дав надію та відкрив дихання, дав можливість показати всім нашу силу, міць та незламність, — розповіли організатори проєкту.
Загалом понад півтори сотні людей взяли участь у проєкті. Частину виручених коштів буде направлено на підтримку військових і гуманітарну допомогу постраждалим від військової агресії.
«Сьогодні вночі, під час повітряної тривоги, Хмельниччина знову була атакована ворогом. В кількох селах Хмельницького району вибуховою хвилею пошкоджено 30 будинків, вибито вікна і двері в 32 домоволодіннях. Дві жінки поранено уламками скла, ще шестеро людей звернулися до лікарні в шоковому стані. Оперативні групи продовжують роботу з обстеження та виявлення наслідків нічної атаки ворога», — зазначається у повідомленні.
Повернуто право держави на землі оборони площею майже 96 га вартістю понад 707 млн гривень, які розташовані в Хмельницькій області.
Про це повідомляє пресслужба Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону.
Прокурори в суді довели, що землі колишнього полігону за межами населеного пункту Копистин підлягають поверненню державі, оскільки були виділені Міністерством оборони України для подальшої безоплатної передачі військовослужбовцям Хмельницького гарнізону.
Однак, Хмельницька міська рада не виконала цих зобов’язань, натомість частину ділянок роздала у власність громадянам, які в подальшому її приватизували.
Враховуючи це спеціалізована прокуратура звернулася до суду та упродовж тривалих судових процесів витребувала на користь оборонного відомства 96 га земель.
Понад 12 тисяч ветеранів Хмельниччини отримали соціальну підтримку через ГО «Захист об’єднання волонтерів». Про це розповіла ветеранка, керівниця Громадського об’єднання «Захист об’єднання волонтерів» з Хмельницького Катерина Луцик під час круглого столу на тему: «Точка сили. Програми з соціальної підтримки військових та перший досвід роботи помічників ветерана у громадах».
По всій країні родини чекають захисників і захисниць з фронту, і саме в місцеві громади ветерани повертатимуться з війни. Одним із прикладів успішної реалізації кейс-менеджменту в територіальних громадах є робота громадського об’єднання в Хмельницькій області у співпраці з місцевою владою.
— Це регіональна платформа, яка об’єднала двадцять організацій, що дає нам величезну перевагу, зокрема експертність у різних напрямах діяльності, тому ці організації працювали з нашою цільовою аудиторією —ветеранами і родинами різних категорій з початку війни, тобто з 2014 року, — розповіла керівниця.
Нині ГО «Захист об’єднання волонтерів» охоплює всю область. Це 14 філій, які тісно співпрацюють з місцевими державними органами, понад 500 волонтерів, які допомагають ветеранам реінтегруватися, а родинам адаптуватися до їхнього статусу. Організація створює ветеранські спільноти, програми для реінтеграції, навчальні програми, ветеранські простори у громадах.
— Ми обрали комплексний підхід від першого контакту до успішної соціалізації. Для цього налагоджена робота команди спеціалістів, запроваджено навчання для кейс-менеджерів, які одними з перших контактують з ветеранами. Їхнє завдання — налагодити перший контакт, провести скринінг потреб, виявити справжні запити. Далі згідно із запитами відповідного кейс-менеджера ми направляємо ветеранів до різних спеціалістів: психолога, юриста, консультанта з рекрутингу тощо. І так весь шлях до повної соціалізації і працевлаштування, — розповіла Катерина Луцик.
З шістдесяти громад області громадське об’єднання працює вже з третиною, контролює поточну ситуацію в кожній громаді і має план щодо реалізації своїх ветеранських проєктів.
— Багато запитів отримуємо від органів місцевої влади, тобто безпосередньо від громад, які хочуть відкрити ветеранський простір і відокремлені підрозділи, які працюватимуть з ветеранами на місцях, і це дуже тішить, бо коли є тісна співпраця, то всі потреби закриваються набагато легше і можна ефективніше надавати допомогу всій громаді, — зазначила вона.
Насамкінець Катерина Луцик розповіла про успішний досвід Нетішинської громади на Хмельниччині, де створено ветеранський простір, який очолили представники ГО «Захист об’єднання волонтерів», працюють спеціалісти різних напрямів, які надають комплексну допомогу, відбувається навчання за програмою кейс-менеджменту. Крім того, у співпраці з місцевою лікарнею відкривається реабілітаційне відділення, щоб ветерани, які проходять лікування і реабілітацію, взаємодіяли з ветеранським простором.
— За минулий рік ми переконалися, що такий комплексний підхід дуже ефективний, за цей період через наш інформаційний центр пройшли близько 12 тисяч бенефіціарів, які отримати інформаційну, юридичну та соціальну підтримку. Тому ми почали впроваджувати ці принципи в громадах — з ветеранами і їхніми родинами, — розповіла Катерина Луцик. — Невеликі ветеранські простори в громадах дійсно ефективні. Поки ми комунікуємо з родиною, яка чекає військовослужбовця, ми навчаємо цю сім’ю, як спілкуватися з ветеранами. Водночас працюємо з чинними військовослужбовцями, з військовими частинами, і це підвищує вірогідність, що після звільнення зі служби вони прийдуть до нас.
