Повне зібрання творів захисника України і письменника Олександра Меньшова передали до бібліотеки Національного музею Революції Гідності українські видавництва.
Олександр Меньшов — український письменник, активіст херсонського Євромайдану та волонтер. До повномасштабного вторгнення писав у жанрах детективу й альтернативної історії. Після евакуації з тимчасово окупованого Херсона наприкінці серпня 2022 року він мобілізувався до лав ЗСУ.
17 листопада 2023 року воїн загинув у боях під Кліщіївкою на Донеччині.
Остання книжка Олександра Меньшова «Я, Фокс та окупація» — це щоденник, в якому автор описав життя Херсона та своєї родини під час окупації міста росіянами.
Тепер у музейній книгозбірні всі 5 книжок, які Олександр Меньшов устиг видати за життя.
«Третя терція» (2019) — детективна історія випускника історичного факультету Івана Качинського. Він разом зі старим слідчим Віктором Ястржембським розслідує смерть американського інженера Білла Пауелла, який брав участь у будівництві Дніпровської гідроелектростанції.
«Репринти незакінчених чернеток» (2020) — за задумом автора, голова ОУН Євген Коновалець залишився живим після невдалого замаху з боку радянського союзу. Події відбуваються восени 1941 року в окупованому гітлерівськими військами Херсоні. У шпигунському детективі зображено уявне протистояння сил Головного управління імперської безпеки Третього рейху та підпільної мережі ОУН під час Другої світової війни.
«Верифікація вічності» (2022) — події у книжці розвиваються в Україні, яка здобула незалежність після закінчення Другої світової війни. За сюжетом Радянський Союз відступив на північ та схід, а Німеччина здалася союзникам. Головний герой книжки є втіленням типового образу людини, яка живе «поза політикою» та не замислюється над тим, який шлях здолала країна, щоб досягти нинішніх висот.
«Формікаріум» (2022) — книжка розповідає про експеримент, учасницею якого є дівчина Глорія. Шукаючи роботу, вона погоджується долучитися за велику винагороду. І хоч мета цього експерименту невідома, все це можна порівняти з формікаріумом — штучним мурашником, за допомогою якого люди вивчають унікальні угруповання мурах. Автор розмірковує над питаннями самовизначення кожної людини та громадянського устрою в людському суспільстві.
«Я, Фокс та окупація» (2023) — щоденник херсонця Олександра Меньшова в час російської окупації Херсона. Разом із сім’єю автор шість місяців не залишав рідного міста. Він описував перебіг подій та нотував свої роздуми, на основі яких постав щоденник. Про вихід своєї нової книжки Олександр Меньшов так і не встиг дізнатися — він загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання.
Книги до музею передали видавнича група KM-Букс та видавництва ДІПА і Ліра-К.
Війна проти московської агресії триває на усіх фронтах, зокрема, в ідеологічній та культурній площинах. Державна установа «Український інститут книги» (УІК) залучила до поповнення бібліотечних фондів країни українських ветеранів та ветеранок, які брали та беруть участь у стримуванні збройної агресії рф проти України. Про стратегічну мету творчої співпраці державної установи, що формує державну політику в книжковій галузі з літераторами у військових одностроях, в ексклюзивному інтерв’ю спеціальному кореспонденту АрміяІnform розповіла директорка УІК Олександра Коваль.
З початком широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну Міністерство культури та інформаційної політики України долучилось до національного спротиву країні-агресору. Було ухвалене невідкладне рішення щодо вилучення російської пропагандистської літератури з бібліотечних фондів України. російський друкований мотлох на бібліотечних полицях країни повинні були замістити україномовні книги високої якості від українських видавництв.
— Пані Олександро, розкажіть про конкурс, який ініціював Український інститут книги.
— Оголошуючи мистецький конкурс з видання книжок на певну тематику, Український інститут книги визначив коло тем, які є пріоритетними для розвитку державної політики у сфері підтримки читання.
Це, зокрема:
художні та науково-популярні твори для різних вікових категорій читачів;
твори для дітей та юнацтва, спрямовані на національно-патріотичне виховання, плекання демократичних цінностей, культурного розмаїття і міжкультурного діалогу, гендерної рівності, неприпустимості насильства, розвиток лідерства, екологічної самосвідомості, відповідальності за навколишній світ, критичного мислення;
художні твори, пов’язані з відзначенням подвигів ветеранів війни, проявлених під час захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України.
Я впевнена, що ці теми, якісно розкриті в книжках українських авторів, зокрема, й залучених до воєнних дій, донесуть до українських читачів різні аспекти української ідентичності, особливості нашої історії, специфіку деколонізаційних процесів в Україні тощо. Швидко і правдиво про нинішню війну зможуть розповісти ті, хто бере в ній участь. Саме тому ми намагаємося залучати авторів, що сьогодні служать у ЗСУ, до участі в культурній програмі міжнародних книжкових ярмарків або в інших подіях, які ми організовуємо або до яких долучаємося як партнери.
Живі голоси досвідчених авторів і молодих письменників, які лише зараз, на війні, відкривають у собі талант до слова, — однаково важливі, оскільки є найщирішими і найправдивішими свідченнями, що торкаються сердець українських та іноземних читачів.
— Яку стратегічну мету переслідує Український інститут книги, залучаючи до творчої співпраці сучасних Героїв та Героїнь українського народу?
— Наша основна мета — розповісти українській аудиторії про нинішню війну. Ці свідчення ми отримуємо щодня у великій кількості новин, але осмислені й описані у вигляді повноцінних завершених творів події нинішньої війни — те, що дозволить читачеві усвідомити всі ці процеси значно глибше: з погляду і загальноісторичного контексту, і особистісного з глибокими переживаннями, травмами, яких зазнають численні захисники і захисниці, можливостями зцілення. Я вірю, що текст — це один зі способів віднайти шлях до самоусвідомлення в межах і національної ідентичності, і власного життєвого шляху. Українці платять надзвичайно велику ціну за свою свободу і незалежність, а книжки авторів-ветеранів — один зі способів зберегти пам’ять про це, уникнути спотворень і перекручувань.
Ми сподіваємося, що українські видавці зібрали і подали особливо цікаві та важливі твори на цей мистецький конкурс. Останнім часом для багатьох українських читачів такими значущими текстами стали книжки про нинішню війну відомих українських авторів, як-от Артем Чех, Ярина Чорногуз, Валерій Пузік, Олександр Михед, Артем Чапай, Богдан Коломійчук, Павло Вишебаба, Валерій Маркус та інші.
За даними Українського інституту книги, цього року загальний бюджет мистецького конкурсу культурно-мистецьких проєктів, спрямованих на випуск книжкової продукції для поповнення фондів публічних бібліотек України, становить 36,29 млн грн.
З середовища військових з’являються автори, які раніше не були письменниками, але війна і цей страшний досвід відкрили в них бажання писати. Таким є, наприклад, відомий львівський художник Андрій Гуменюк, який воював у добровольчих батальйонах 2014–2022 рр., нещодавно видав книжку воєнних оповідань «Африка» і показав себе дуже зрілим автором.
Маємо згадати також авторів, які не воюють самі, але безустанно допомагають нашим військовим перемагати ворога: Катарина Калитко, Галина Крук, Сергій Жадан, Вікторія Амеліна, Тамара Горіха Зерня (Дуда), Андрій Любка, Остап Сливинський та інші. Вони і волонтерять, і збирають свідчення війни, і рефлексують своїми творами, і говорять про російсько-українську війну на міжнародній арені. Сподіваємося, що з кожним роком кількість важливих воєнних книжок зростатиме.
— Пані Олександро, чому емоційні свідчення ветеранів та ветеранок є не менш необхідними для українського суспільства, ніж оповіданняукраїнських літераторів, майстрів сучасної української мови?
— Залучати авторів-ветеранів, учасників бойових дій російсько-української війни важливо з багатьох поглядів. Це і підтримка самих ветеранів, які прагнуть висловитися на цю тему та поділитися з масовим читачем своїм особистим воєнним досвідом, оформленим у вигляді книги, і відповідь на запит українського суспільства, що містить інтерес до безпосередніх свідчень авторів — учасників бойових дій. Такі свідчення на сьогодні важко переоцінити, адже всі ми живемо в нинішній воєнній реальності, віримо в ЗСУ і донатимо, скільки можемо, підтримуючи нашу армію, тому я впевнена, що державна підтримка видання таких текстів — той крок, який може дати голос нашим військовим, зробити його почутим серед українських читачів. Ба більше, інтерес до таких свідчень з боку іноземних видавців — це один із запитів іноземної професійної аудиторії книжкового ринку за кордоном, який ми помічаємо під час роботи на міжнародних книжкових ярмарках, де організовуємо український колективний стенд для наших видавців та програму з українськими авторами.
— Які попередні висновки щодо активності, творчого потенціалуавторів у військових одностроях та перспектив співробітництва з ними задляреалізації Стратегії Українського інституту книги можна зробити зпроміжних підсумків першого етапу мистецького конкурсукультурно-мистецьких проєктів?
— Ми вже завершили приймати заявки, але конкурс триває, тому поки що рано говорити про результати. Єдине, чим можемо зараз поділитися, — на конкурс надійшло понад 50 заявок за цим напрямком. Скільки з них потрапило на розгляд експертів, скільки буде підтриманих — наразі передбачити важко, адже частину заявок могли відхилити на етапі технічного відбору, який стосується насамперед правильно поданих документів, що супроводжують реалізацію мистецького конкурсу на кожному його етапі.
Хай там як, наш конкурс покликаний не свідчити про потенціал українських авторів, які на сьогодні захищають кожного з нас зі зброєю в руках на фронті, а, скоріше, дати їм та їхнім видавцям можливість видати ці твори з допомогою державної підтримки. Я очікую, що нинішня війна відгукнеться (і цей процес уже триває) в нашій літературі досить потужно — адже в нашому суспільстві майже немає тих, кого взагалі не зачепила війна, хто тією чи іншою мірою не постраждав, не бере участі чи не підтримує.
Звісно, держава насамперед зацікавлена в тому, щоб своїм досвідом поділилися безпосередні учасники воєнних дій. Кожен українець має знати з перших уст, що відбувалося під час захисту нашої з вами свободи і незалежності, що відбувається зараз і ще станеться на цій війні, яка почалася не у 2022-му і навіть не у 2014-му. Зараз усі ми боремося не лише за повне звільнення українських земель, які підло захопив наш ворог під час війни, яка не припиняється з 2014 року, але й за позбавлення наслідків від російського колонізаційного впливу, який тяжів над Україною довгі століття.
Ми активно інформуватимемо про результати конкурсу, опублікуємо списки підтриманих книжок, а також списки бібліотек, які отримають книжки.
Щиро дякую за цікаву розмову, пані Олександре
Фото Українського інституту книги та з відкритих джерел
При Асоціації «Товариство Українсько-Кіпрської дружби», яка є першою та поки єдиною офіційно зареєстрованою на Кіпрі громадою закордонних українців, відбулося офіційне відкриття вже третьої Української книжкової полички в Республіці Кіпр.
Довідково: Перше відкриття Української книжкової полички в Республіці Кіпр відбулося ще на початку лютого 2023 року.
Поличку було відкрито у рамках реалізації проєкту «Українська книжкова поличка», ініційованого до початку широкомасштабного російського вторгнення Першою Леді України Оленою Зеленською спільно з Міністерством закордонних справ, Міністерством культури та інформаційної політики, Українським інститутом книги та посольствами України.
Під час церемонії відкриття Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Кіпр Руслан Німчинський наголосив на важливості забезпечення доступу до української літератури на острові, адже це дозволяє не втрачати зв’язок з рідною мовою та Батьківщиною, особливо для тимчасово переміщених українців.
У Посольстві додали, що продовжують працювати над тим, щоб українська книжка була доступною для українців по всьому острову.
Ректор Національної академії СБУ полковник Андрій Черняк. Фото: Сергій Місюра / АрміяInform
Національна академія Служби безпеки України — потужний освітній заклад, який не лише навчає фахівців для української спецслужби, а й проводить науково-дослідницьку роботу та розробляє практичні рекомендації для оперативних підрозділів. Під час війни викладачі та науковці Академії значно розширили спектр своїх розробок та проєктних напрямів, переорієнтувалися на допомогу не тільки «рідним» підрозділам, а й усім Силам оборони та безпеки України. Про це кореспондентам АрміяInform розповів ректор Національної академії Служби безпеки України, доктор юридичних наук полковник Андрій Черняк.
Приводом для відвідин Національної академії СБУ стала публікація нового ґрунтовного Словника російського воєнного сленгу, одним з авторів якого є перший проректор (з навчальної роботи) Академії, доктор юридичних наук полковник Віталій Гребенюк. Лексикографічне видання систематизувало жаргонізми, які вживають члени диверсійно-розвідувальних формувань, російські військовослужбовці тощо. У підсумку цей словник вийшов і довідником, і практичним підручником для тренінгів із виявлення диверсантів та ворожих інформаторів. Причому видання від початку призначалося не лише для представників сектору безпеки та оборони України, а й для іноземних партнерів — словник вийшов трьома мовами: українською, російською (на прохання балтійських країн) та англійською — для наших партнерів із Великої Британії, Польщі та інших країн. Такі примірники СБУ передає західним партнерам через Центр міжнародного співробітництва СБУ.
Наш візит до колег «через одну книгу» під час розмови з Андрієм Миколайовичем та Віталієм Миколайовичем непомітно перетворився на розлогу розмову про майже 20 видань, які вийшли зі стін Академії на допомогу всім силам оборони України — лише за час широкомасштабного вторгнення.
Поміж книг, які з гордістю демонструє нам ректор Академії, є й об’ємна книга «Стратегічні комунікації в умовах гібридної війни: погляд від волонтера до науковця», серед співавторів якої бачимо заступницю Міністра оборони України Ганну Маляр.
— Так, ми її видали й презентували з Ганною Маляр і Юлією Лапутіною (нинішній Міністр у справах ветеранів України. — Ред.) буквально за два місяці до широкомасштабної війни, — говорить Андрій Черняк. — Це колективна монографія, одним зі співавторів є й Катерина Левченко — Урядова уповноважена з питань гендерної політики.
Питанням стратегічних комунікацій в умовах війни присвячене ще одне видання, яке Академія опублікувала разом із міжнародним Фондом імені Фрідріха Еберта ще влітку минулого року, і також із солідними рецензентами, серед яких Ігор Соловей — керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики України.
— До речі, наше перше видання після російського вторгнення вийшло вже в червні 2022 року — щодо кваліфікації розслідування окремих видів злочинів проти основ національної безпеки і воєнних злочинів, — розповідає Андрій Черняк. — Багато наших колег із правничих кіл були дещо здивовані, як ми так швидко встигли. Тоді ми, дійсно, всі наші зусилля сконцентрували на цій роботі. Звісно, ми не відмовилися від хрестоматійних видань, які потрібні нашій Академії як освітній установі, але на перше місце ми поставили те, що потрібно фронту. І левова частка нових видань — це те, чим просто зараз користуються наші оперативні підрозділи, слідчі органи тощо. Крім того, наші видання передаються партнерам — закладам вищої освіти сил оборони та безпеки: Національній академії Національної гвардії України, військовим університетам, управлінням державних органів. Робота не припиняється ні на хвилину. От, буквально два тижні тому ми презентували методичні рекомендації щодо поводження з жертвами сексуального насильства в умовах війни.
Показав ректор і ексклюзив — сигнальні примірники «Порадника офіцера з морально-психологічного забезпечення ЗСУ», створеного у співпраці з Головним управлінням морально-психологічного забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України та Військовим інститутом Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
— Це видання створене на виконання письмового доручення Президента України — Верховного Головнокомандувача Володимира Олександровича Зеленського, — зауважує ректор Академії СБУ. — Комплексне видання, яке стосується різних базових аспектів роботи офіцерів з МПЗ. Ми всі розуміємо, наскільки важлива робота і роль лідера, офіцера з морально-психологічного забезпечення, починаючи від психологічних моментів і закінчуючи, наприклад, первинними ознаками диверсійної роботи. Там є й певні історичні аспекти: що таке Україна, що таке росія, і чому ми змістовно різні, починаючи від релігійної проблематики, історичної, економічної і так далі.
За словами Андрія Черняка, видання буде у кишеньковому форматі, зручному для використання в польових, бойових умовах, де допоможе налагодити психологічний клімат у колективі, стане підручником з патріотичних основ тощо.
До речі, Національна академія Служби безпеки України активно взаємодіє з Військовим інститутом КНУ імені Тараса Шевченка, бере участь у підготовці офіцерів з морально-психологічне забезпечення. Загалом спільні курси пройшли близько 700-800 військовослужбовців, і відтепер випускники отримуватимуть разом зі знаннями і цей порадник.
— Президент недарма звернув особливу увагу на питання морально-психологічного забезпечення — воно одне з ключових, — наголосив ректор Академії. — І ми, і Військовий інститут, і Управління Генерального штабу, ми всі над цим працюємо. Ми надаємо допомогу, наші тренери читають лекції щодо психологічних аспектів, контрдиверсійних, контррозвідувальних питань. А загалом Академія під час війни співпрацює і з Національним антикорупційним бюро, і з Державним бюро розслідувань, і з Силами територіальної оборони, Управлінням державної охорони… Легше сказати, з ким ми не працюємо. Більше того, створюємо окремі освітні програми, які будуть стосуватися спецдисциплін контррозвідувального характеру, використання OSINT-інструментарію, циклу оперативної психології. Усе це ми робимо на запит наших колег.
Андрій Миколайович розповів також про велику і важливу роботу, яку очолюваний ним заклад проводить із Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, про співпрацю в галузі кібербезпеки із багатьма українськими і зарубіжними організаціями.
Цікаво, що серед величезного переліку нових видань знаходиться місце і таким шедеврам, як книга «Державна мова», що викликала ажіотаж серед фахівців, або унікальний глосарій «Крилаті вислови на варті України», де зібрані та перекладені 12 мовами відомі фрази та меми, народжені російсько-українською війною, на кшталт «Найкращий пастух баранячих отар — Байрактар».
— Це видання виключно наше, бо у нас в Академії вивчається 12 мов, — каже Андрій Черняк. — Такого видання точно ніхто не робив, це креатив наших мовних кафедр, керівник Служби підтримав. І тепер є така книга, яку не соромно презентувати нашим міжнародним партнерам.
Варте уваги, що майже всі книжки мають креативний дизайн, створений співробітниками Академії, який привертає неабияку увагу. Наприклад, словник сленгу «прикрашає» тонучий гібрид крейсера «москва» та кремля, а «Державна мова» оздоблена зображенням маріупольської мозаїки «Дерево життя» Алли Горської, яку зруйнували росіяни.
За словами ректора Академії, переважна більшість усіх продемонстрованих нам видань є й у Головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного, і в командувача Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковника Олександра Сирського.
У просторі виставки «Україна — розп’яття» Національного музею історії України у Другій світовій війні відбулася презентація книги Артема Петрика «Сни про Херсон».
Артем Петрик — прозаїк, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету (Литва). Напередодні широкомасштабної агресії російської федерації Артем приїхав провідати батьків у м. Херсон і попрацювати над новою книгою про середньовічну історію країн Балтії.
Натомість опинився в окупації і мусив переховуватися від російських спецслужб. Як патріот України, історик та письменник, Артем був для окупантів ворогом, перебував у прямій небезпеці, тож нікому не довіряв, постійно змінював місце проживання й навіть зовнішність. За понад вісім місяців — пережив усе те, що й інші херсонці: жахи окупації, труднощі перших тижнів після визволення. Особистий досвід та історії людей, із якими спілкувався, постійно занотовував. Його нотатки й лягли в основу збірки оповідань під назвою «Сни про Херсон».
Збірка містить у собі розповіді про життя на захоплених ворогом українських землях, про подвиг і малодушність, спротив і розправу, відчай і надію, про останні передсмертні листи й вільні сни в неволі, про тих, хто мріяв, але не дожив, і про тих, хто вижив усупереч, хто вірив у визволення й не здався, не зрадив друзів і принципів.
Журналісти АрміяInform поспілкувались з автором під час презентації.
— Коли під час окупації ви занотовували події, які у Вас виникали відчуття?
— Вони були різними. І якщо подивитися на оповідання, то видно, що вони писалися в різних емоційних станах. Після кожного оповідання мені начебто ставало легше. Але інше питання було — як усе це сховати, щоб не знайшли під час обшуку, бо це був би кінець. Я відчув ще більше моральне полегшення, коли мені вдалося передати рукопис у Литву колегам та пізніше до видавництва в Україні. Тобто тепер я знав, що він є ще у когось крім мене, і буде жити далі своїм життям.
Нотатки, які я вів в окупації, дозволяли забувати про реалії. І хоча я саме про них і писав, мені, вважаю, вдалося додавати в оповідання різне забарвлення.Якщо подивитися книгу, то можна побачити, що є деякі частини навіть з гумором. Про «колобків»-колаборантів, наприклад, і не тільки. Тобто висміюючи ворога, я наче лікувався від стресу, напруги і страху. Хоча страх це нормально, тим більше в таких умовах. Головне — навчитися його опановувати.
Наприклад, уже після звільнення почалися обстріли, підряд кілька днів окупанти били далекобійною артилерією і внутрішньо все переверталося від того, що поруч прилітає. І було відчуття, що якщо сьогодні не влучили у твоє місце розташування, то прилетить завтра. Вибух, вибух, вибух. Земля здригається. Тому був і тремор, тривожність.
Думаю обстрілами цивільних росіяни мстилися за свої поразки. Вони не вибачають власних невдач, у них взагалі, гадаю, відсутній глибокий аналіз, усвідомлення власної провини, рефлексія. Херсону вони мстилися за незламність і відданість Україні.
— Ваші земляки, які вже прочитали вашу книгу, впізнавали там себе?
— Якщо говорити про тих, хто пережив окупацію, багато з них бачили себе в оповіданнях моєї книги. Одного разу мені зателефонували навіть з Ісландії, де перебували біженці з Херсона. Люди плакали пізнаючи у «Снах про Херсон» рідне місто і пройдене ним. Вони купили електрону книжку і пересилали один одному. І звичайно, що дехто з них пропонував, ще щось додати, дописати нові оповідання.
— З чим можна порівняти Херсон в окупації?
— Херсон, як на мене, можна порівняти з Польщею 1939 року, коли вона була окупована нацистами та комуністами. Разом з окупацією приходить гестапо, терор. І ми себе відчували як ті самі польські мешканці, які опинилися перед обличчям тоталітарних тираній.Як і поляки тоді, так ми у 2022 році опинилися між безжальними жорнами. Серед інших і я — історик, активіст, людина, яку ворог міг відносити до місцевих лідерів думок. І коли питають, чому хтось з активістів не зміг виїхати з-під окупації, то я дивуюсь. Таке може говорити людина, яка не уявляє про що веде мову, не усвідомлює реалій окупаційного терору.
— У Вашій книзі є цитата, де ви згадуєте Київ та його спротив. Що це для вас значило тоді?
Із книжки «Сни про Херсон». «Херсон невідривно стежив за Києвом. Стоїть. Фортеця. Українська твердиня. Там народ піднявся, десятки тисяч простих містян вступили до тероборони або винищувальні загони добровольців. Тепер уже зрозуміло: підуть кацапи на штурм — умиються кров’ю. А ми чим гірші? І в нас бої, степи вкриваються спаленою ворожою бронетехнікою, рясно чорніють скорчені трупи знищеної піхоти, колона за колоною горить»
— Те що, Київ встояв, і Україна на початку широкомасштабної агресії звільнила північні регіони, дало нам надію. Звісно, що надія була і до цього. Ще раз про порівняння з Польщею. Польщу атакували з двох боків, державу було втрачено, і сподівання у поляків лишалася тільки на підпілля і Захід, а у нас була Україна та ЗСУ.
Скажу вам відверто — ми заздрили птахам, які летять на вільну Україну.Ось вони зараз полетять у бік Одеси, а там наш прапор, наші люди. І від того, що ти не міг як птах полетіти, народжувалася депресія. Але віра водночас була. Особливо після перемог на Півночі та Харківщині.
А особливо надія починала вигравати, коли українська армія почала бити по Антонівському мосту. Україна до нас, наче промовляла, зверталася мовою «Хаймарсів». А коли вже після звільнення Ізюма, Балаклії та Лимана і я побачив сльози колаборантів, то зрозумів — скоро і наше свято буде, воно таки наближається.
— А як Вашу книгу сприйняли в Литві?
— Усі були в темі подій, особливо мої колеги з Клайпедського університету. Вони були не здивовані, тому що я їм періодично розповідав про те, що відбувалося з нами, з Херсоном. І до теми: на чому писалася книжка. У месенджерах, зокрема. Я і там описував події. І це стало моїми нотатками до книги.
— Що з пережитого в окупації Вам запам’яталося найбільш?
— Коли не було світла, води, коли зруйнована інфраструктура, коли люди готували на вогнищах їжу. І от приватний сектор і поруч багатоповерхівки. Так люди з багатоповерхівок приходили у приватний сектор готувати їжу. Сусіди разом збиралися і ходили по хліб, в аптеку, ділилися між собою дощовою водою. І у людей був чіткий маркер хто наш, а хто ні. І сусідом називався навіть той, хто жив у декількох кварталах. Настільки тоді відчувалася близькість, земляцтво, чого раніше не було.
Із книжки «Сни про Херсон». «Немає в тобі величі старого Києва, скромняга, куди тобі до гонористої слави шабельного дзвону козацьких полків. У тебе інше є, Херсоне. Ти в годину лютих випробувань зберіг у собі таємну, підпільну Україну. Твій спротив весь світ побачив. Ти заплатив люту ціну, щоб бути тут. Місто… Немає в тобі зірок, зіркою сам став…»
— Маєте якісь найближчі творчі плани?
— Можливо, що в наступній книзі буде про те, як я з сусідом перетнувся, який приїхав з росії ховати матір і опинився у вирі подій звільнення Херсона. Його матір була багато років нашою сусідкою. На початку окупації Херсона він не вірив матері, яка розповідала про те, як російська армія бомбить місто. Закликав її брати російський паспорт і міняти гривні на рублі. Після її смерті він приїхав у місто і став свідком того, як російські солдати вивозять чемодани награбованого, швидкі, холодильники. Він залишається в місті з надією, що російське «сво» продовжується, але раптом опиняється в місті з українськими прапорами. Після звільнення Херсон постійно обстрілює армія рф, і він усвідомлює, що те, що розповідала матір — правда. Його пригоди — це окрема історія на цілу книгу. Закінчується реальна історія тим, що його депортували в росію.
Другий задум пов’язаний з історією багаторічного капелана окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького отця Сергія Дмитрієва. Ця книга охопить різні аспекти діяльності й становлення військового священника через фокус на особистість отця Сергія «Падре», який нині призначений офіцером служби військового капеланства Командування Сил територіальної оборони ЗС України.
Античні елліни вважали, що під сорокаріччя людина досягає акме — вершини свого розвитку, позначеної найвищими досягненнями у творчості. Нині, коли час пришвидшився, а тривалість життя зросла, вікова прив’язка акме розмилась — вершини припадають тепер на вік приблизно від 30 до 65-70 років. Утім, традиція підбивати у сорок років певні підсумки професійної і творчої діяльності, кар’єрних досягнень збереглась і сьогодні. Дотримуючись її, Тетяна Приліпко і Світлана Смілянець упорядкували й опублікували під омофором Національної історичної бібліотеки України та Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців біобібліографічний покажчик відомого краєзнавця й історика, журналіста і громадського діяча, просвітянина та вікіпедиста Євгена Васильовича Букета.
Зафіксований у виданні доробок Євгена Букета вражає — це 1350 позицій, з яких 83 книги і брошури (зокрема 11 авторський монографій), 39 наукових і 57 науково-популярних журнальних та 893 газетних статті, 188 статей в Інтернет-виданнях Переважна більшість із них, за справедливим зауваженням автора вступної біографічної статті доктора історичних наук, завідувача відділу Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського Ігоря Гирича, «становлять тривалий суспільний інтерес».
Публікувався і працював журналіст у таких відомих і шанованих періодичних виданнях, як газета «Макарівські вісті» (кореспондент у 2006-2007 роках), тижневик «Слово Просвіти» (інтернет-редактор, згодом — заступник головного редактора у 2007-2014 роках), газета «Культура і життя» (заступник головного редактора у 2014-2015 роках, головний редактор з травня 2015 до січня 2022 року), загальнодержавній газеті «Український інтерес» (відповідальний редактор і виконавчий секретар у 2017-2020 роках). З 2022 року Євген Букет — спеціальний кореспондент Інформаційного агентства Міністерства оборони АрміяInform, тож нині більшість його публікацій з’являються саме на сайті нашого ЗМІ.
Ще одна з головних іпостасей Євгена Букета — науковець, краєзнавець Макарівщини й історик Гайдамаччини. Саме він започаткував серію «Історія українського села», опублікувавши дослідження з історії низки сіл Макарівського району Київської області — Грузького, Козичанки, Колонського, Комарівки, Вільного, Ясногородки, Марʼянівки. Є співавтором книг «Нариси з історії Макарівського району», «Літературна Макарівщина», «Макаріський район. 85 років».
Як дослідник Гайдамаччини Євген Букет належить до провідних фахівців з цієї тематики в українській історіографії. Його книги про гайдамацьких отаманів «Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис» (2014 рік), «Швачка — фенікс українського духу» (2016 рік), «Семен Неживий — лицар Холодного Яру» (2020 рік) користуються заслуженою увагою як науковців, так і численних пошановувачів історії України. Особливо значущою з наукової точки зору є упорядкована Євгеном Букетом антологія текстів про Коліївщину: «Коліївщина: право на повстання: збірник наукових і науково-популярних статей, присвячений 250-літтю національно-визвольного повстання 1768-1770 років» (2020 рік). А опублікована 2021 року ґрунтовна монографія «Фастів козацький і гайдамацький» стала одним із переможців конкурсу «Книжкові проєкти до 30-ї річниці Незалежності України».
читайте також:
У короткій інформаційній замітці годі намагатися навіть просто згадати лише основні, найважливіші складники творчості і здобутки Євгена Букета. Для цього слід звернутися до біобібліографічного покажчика. Окрім переліку публікацій, найважливіші з яких анотовано, та ретельної вступної біографічної статті, він містить також низку важливих додатків — перелік публікацій зі згадками про Євгена Букета та його праці, а також інформацію про його нагороди і про заходи, в яких він брав участь.
Добір матеріалів для видання символічно зупинили 23 лютого 2022 року, в останній день перед початком нового етапу агресії росії проти українського народу — широкомасштабним нападом російської федерації на Україну. Однак, попри трагедію війни, Євген Букет продовжив упевнено прямувати до однієї з наступних своїх акме, працюючи спеціальним кореспондентом Інформаційного агентства Міністерства оборони АрміяInform. Його нові статті й утілені разом з колегами масштабні проєкти, серед яких відеоцикл і серія публікацій «30 війн із Zаклятим сусідом», є не лише талановитим і корисним науково-популярним доробком, але також важливим внеском у здобуття перемоги українського народу над російськими загарбниками.
Про це повідомляє ГШ ЗС України у ранковому зведенні за 11 грудня.
«На тимчасово зайнятій території Луганської області протягом останніх 2 тижнів російські окупанти проводять обшуки у закладах освіти. Метою є виявлення та знищення книжок українською мовою та матеріалів, що містять символіку України», – йдеться у повідомленні.
Днями військовослужбовці угруповання військ, що несуть службу на адміністративній межі з тимчасово окупованою територією АР Крим, подарували бібліотечку науково-пізнавальної та патріотичної літератури для юних користувачів Першопокровської сільської бібліотеки.
Про це повідомляє відділ зв’язків з громадськістю Командування об’єднаних сил ЗС України.
— Ми впевнені, що подаровані книжки сприятимуть патріотичному вихованню школярів прикордонного регіону, — зазначив офіцер групи цивільно-військового співробітництва угруповання військ полковник Роман Хоменко.
На жаль, з огляду на карантинні обмеження, військовослужбовці не змогли зустрітися з дітьми, а передали книги бібліотекарці Першопокровської сільської книгозбірні Марині Рагімовій та старості села Євгенові Васильченку.
— Ми дуже вдячні нашим захисникам за подаровані книги. Адже наша молодь цікавиться історією і традиціями своєї Батьківщини. Нам потрібно задовольняти їхню потребу в сучасній літературі. Тож вважаю, що виховання повинно починатися з вивчення свого коріння, традицій національної свідомості, української книги, — зазначила Марина Рагімова.
У Львові в торгово-розважальному центрі «Victoria Gardens» триває книжковий ярмарок, де представлені видавництва з різних міст України. В його рамках проходять різні передріздвяні заходи, які в прямому етері транслюють у соціальних мережах. Модератор та організатор таких прямих включень — Львівська обласна бібліотека для юнацтва імені Романа Іваничука.
— Це одна з небагатьох ініціатив великого бізнесу назустріч соціальним проєктам, — повідомила директорка обласної бібліотеки імені Романа Іваничука Тетяна Пилипець. — Така подія у Львові відбувається вже вдруге і щоразу вона набирає обертів та нових форматів. Цього року на різдвяні читання під ялинкою ми вирішили запросити тих, хто є справжніми святими Миколаями, котрі роблять чудо для України та приносять мир і добробут в кожну українську сім’ю. Це, безумовно, військові.
Тож військові журналісти АрміяInform читали різдвяні історії відомих українських авторів, запрошуючи глядачів більше цікавитись книгами, особливо українського видавництва.
Варто зазначити, що в рамках книжкового ярмарку також відбуваються виступи різних музичних гуртів, відомих громадських діячів та активістів. Відвідувачі торгово-розважального центру мають можливість не лише відпочити чи зайнятися шопінгом, а й глибше ознайомитися з українськими передріздвяними обрядами та звичаями.
Днями військовослужбовці окремої артилерійської бригади імені генерала-хорунжого Романа Дашкевича отримали книги від «Волонтерів Чорноморська». Це збірка творів «Захалявна книжка захисника України», яку подарувала Людмила Красицька — праправнучка Тараса Григоровича Шевченка.
Про це повідомляє пресслужба окремої артилерійської бригади імені генерала-хорунжого Романа Дашкевича.
«Дякуємо «Волонтерам Чорноморська» за літературний подарунок — усі чотири випуски «Захалявна книжка захисника України», — йдеться в повідомленні.
читайте також:
«Волонтери Чорноморська» зазначили, що за домовленістю з прессекретарем окремої артилерійської бригади імені генерала-хорунжого Романа Дашкевича Олегом Калашниковим переслали для розповсюдження серед військовослужбовців «Захалявну книжку захисника України» — проєкт фонду Тараса Шевченка.
У збірках вірші переможців конкурсу «Свою Україну любіть» 2018, 2019 та 2020 років.
Конкурс «Свою Україну любіть» організував Всеукраїнський благодійний культурно-науковий фонд Тараса Шевченка за сприяння Національної спілки письменників України, Департаменту соціального та гуманітарного забезпечення Міноборони та Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ.
