Архив метки: медик

Новини війська

Ти повзеш під обстрілами, навіть коли розумієш, що можеш загинути — інакше загине побратим — бойовий медик «Лис»

Прочитаєте за: 5 хв. 27 Жовтня 2023, 11:22

«Я народився та зростав у Горлівці на Донеччині. У 2014 році мені було 16. Пам’ятаю, як одного разу йшов до школи і побачив біля нашої міськради БТР з прапорами «днр» і озброєних людей в камуфляжах і балаклавах. Пройшов повз і відчув, що бути біді. Спочатку все працювало, місто знаходилося в такому собі ілюзорному спокою. Але все змінилося в один момент. Наприкінці навчального року забрали нашого директора, який до останнього відмовлявся знімати український прапор. Казали, що його декілька місяців тримали по підвалах і допитували перш ніж випустити. Але ми також знали, що багато кого чекала й гірша участь… Ми з батьками намагалися слідкувати за новинами і чекали, що той жах ось-ось має закінчитися, тому не покидали домівку, як те робили багато зі знайомих. Однак в травні все стало ще гірше. Останньою краплею став один з обстрілів. Тоді працювали «Гради» і один зі снарядів розірвався біля нашого будинку. Ось тоді ми й залишили рідне місто й переїхали до Костянтинівки. Там я вже закінчував спочатку школу, а потім і медичний фаховий коледж. Згодом переїхав до Києва і вирішив опанувати ще одну професію — інженера-енергетика».

Так починає свою розповідь бойовий медик одного з підрозділів Донецької окремої бригади Сил територіальної оборони  ЗСУ Олександр на псевдо «Лис». Він пригадує, як  весь час мріяв почути новини про звільнення його рідного міста. Натомість у лютому 2022 року йому довелося взяти до рук зброю, щоб не втратити абсолютно все.

— Я з 23 на 24 лютого не спав усю ніч, серце було не на місці. Коли почув перші вибухи і гул літаків, довго не думаючи розбудив дівчину і вже на світанку відправив її до рідних, що проживали на Тернопільщині. Сам поїхав до батьків у Костянтинівку, щоб допомогти їм переїхати у більш безпечне місце. Далі пішов до ТЦК та СП і 27-го вже був у строю. Питання, ким мене відправляти, не було, все вирішила моя перша освіта фельдшера. З того часу життя чітко розділилося на «до» та «після», — продовжує розповідь «Лис».

Він пригадує своїх перших в житті поранених. То було під Слов’янськом. Тоді ворог обстріляв підрозділ, що був неподалік, і Олександра відправили туди надавати допомогу, бо у них не було медиків. 

— То був, певно, перший і останній раз, коли мені було страшно, що досвіду і знань мені не вистачить, що я не зможу врятувати чиєсь життя. Ось такі думки затьмарювали розум поки їхав до хлопців. Приїхали посеред ночі. Темно, все в диму, тільки закінчилися «прильоти». Поранених було двоє: в одного пошкоджена рука і нога, інший — важкий, бо осколок йому потрапив у голову. Не знаю, що тоді відбулося, але я більше й миті не витрачав на якісь роздуми — все робив на автоматі з холодним розумом. Ні страху, ні зайвих переживань, бо чітко усвідомив, чому я знаходжуся тут і зараз, — розповідає Олександр. 

Після того випадку у бойового медика були й складніші дні і допомогу доводилося надавати значно більшій кількості людей та й в умовах куди гірших. Але вже ніколи він не відчував невпевненості у своїх силах. Навіть коли здавалося, що вже кінець…

— Насправді, першим бойовим досвідом я вважаю форсування Сіверського Донця. Тоді разом з нашою невеликою групою ми заходили в тил ворога до 12 кілометрів, проводили дорозвідку, мінували дороги — працювали швидко, бо розуміли, що то може бути й останнє завдання. Але удача була на нашому боці. І вже незабаром ми пішли на Лиман.

«Лис» згадує і бої під Площанкою, де ворог облаштував дійсно потужну лінію оборони й йому з побратимами довелося не солодко. Що й казати? Адже наповнення рюкзака бойового медика закінчилося за два дні. 

— Тоді наш підрозділ отримав завдання взяти ворожий ВОП. Бої за нього тривали 3 дні. Важкі, виснажливі, з втратами. Але завдання було виконано. Одразу ж отримали наказ рухатися далі. Пройшли може ще 1,5 кілометра до темноти. Вирішили заночувати і на світанку продовжувати шлях. Однак вранці почався обстріл. Ворожа артилерія працювала щільно і без перерви. Тоді по нас й прилетіло з ПТРК. Мали трьох поранених, включаючи й мене. А рюкзак практично порожній. Поки хлопці мене бинтували, думав, як розділити ті мізерні залишки з трьох ампул: один антибіотик, одне знеболювальне і ще  одне «протишокове», — пригадує «Лис».

На щастя, тоді Олександра з побратимами вдалося евакуювати й надати всю необхідну допомогу. Це був ще один момент, коли бойовий медик зрозумів, що потрібно завжди залишатися з холодним розумом і позбавленим страху.

— Коли ти чуєш, що прилетіла міна чи снаряд і просять медика, то повзеш туди і думаєш: «Он наступна летить. Може разом зі мною накриє». Але повзеш далі, бо то лише «може», а якщо не продовжиш свій шлях — точно загине людина, — пояснює Олександр, чому ніколи не залишає побратимів.

Довго відлежуватися «Лис» не збирався, бо його хлопці там без бойового медика. Крім того, друзі Олександра навперебій розповідали, що їх медик не лише вправний з аптечкою — він неймовірно влучно стріляє і мав змогу не раз то довести. Сам же військовий відмахується від тих заслуг, лише усміхається і каже: «На те я і БОЙОВИЙ медик». 

— Колись в дитинстві до тиру ходив. Для забави. Але будь-яким знанням та навичкам завжди можна знайти використання. Ось, наприклад, інженерна освіта стала в пригоді під час облаштування позицій, — каже «Лис».

До слова, такий позивний Олександр отримав через татуювання, яке свого часу він зробив у юності. За малюнок обрав саме лиса, бо вважав цього звіра спорідненим з ним, таким собі тотемом. Якщо вірити фольклорній спадщині, то він наділяє здатністю відчувати небезпеку і вгадувати потрібний момент для дій. Вчить концентрації, розважливості, а також розсудливості. 

— Не знаю, чи є у нас щось справді схоже, але дуже хочеться вірити у це. Можливо, саме такі риси необхідні мені, щоб продовжувати залишатися у пані Фортуни на гарному рахунку і рятувати ще більше життів тих, хто сьогодні усьому світу показує приклад сталевого характеру і незламної волі, — підсумував 25-річний бойовий медик. 

Фото автора

https://armyinform.com.ua/2023/10/27/ty-povzesh-pid-obstrilamy-navit-koly-rozumiyesh-shho-mozhesh-zagynuty-inakshe-zagyne-pobratym-bojovyj-medyk-lys/

Новини війська

Про «стоматологічні санкції» проти рф та вплив війни на медсферу в Україні розповідає відомий медик та волонтер Назарій Михайлюк

Прочитаєте за: 4 хв. 27 Травня 2023, 11:17

Відомий український медик, стоматолог та волонтер Назарій Михайлюк ексклюзивно розповів АрміяInform про «стоматологічні санкції» проти росії, як війна вплинула на його сферу діяльності, та про те, як працює на своєму фронті заради спільної перемоги.

Назарій Михайлюк — український лікар-стоматолог, спікер у більш ніж 70-ти країнах світу та волонтер.

З перших днів війни всебічно допомагає Україні в боротьбі з російською агресією. Разом з колегами запровадив «стоматологічні санкції» проти росії. Допомагав з житлом переселенцям на заході України та за кордоном. Назарій Михайлюк як спікер підіймає тему війни на кожному виступі в різних країнах світу, щоб люди не забували, що війна все ще триває.

Назарій Михайлюк є амбасадором благодійної ініціативи «Збережи усмішку». Ця акція була розпочата в січні цього року та має наступні цілі: чек-ап, лікування та профілактика карієсу в 5 тис. дітей шкільного віку з родин переселенців та військових.

Назарій Михайлюк

— Як побудувати успішний медичний бізнес в Україні та за кордоном, та як працює сфера медицини в умовах війни?

— Насамперед, незалежно від того війна чи ні, для того, щоб побудувати щось успішне у сфері медицини, потрібно стати спочатку професійним медиком. Усе починається зі знань та практики самого лікаря. Тобто жоден бізнес не буде працювати, якщо попереду цього бізнесу немає головного лікаря, який є знаний як фаховий спеціаліст.

Крок 1 — це стати фаховим спеціалістом, навчаючись на різних міжнародних курсах та відвідуючи різноманітні міжнародні конгреси.

Крок 2 — думати, як можна масштабуватися. Тобто, як можна збільшити стоматологічну клініку, щоб не тільки ти працював як фахівець. Після цього розпочинаєш збирати фахову команду людей, які можуть співпрацювати разом з тобою. Між цими людьми ти вже розділяєш роботу і таким чином отримуєш допомогу та свого роду пасивацію доходу в бізнесі, оскільки навіть за твоєї відсутності як головного лікаря, клініка може працювати. Надалі, якщо ти продукуєш якісні результати, коли задоволені пацієнти та коли ти маєш гарно задокументовані свої роботи, ти можеш ділитися ними онлайн. Після цього, в моєму випадку, важливі люди та світові компанії побачили мої результати і ще у 2011 році почали запрошувати за кордон виступати. Відповідно, коли ти виступаєш за кордоном успішно, і їм це подобається, тебе запрошують частіше до різних країн. Також ми дійшли до того рівня, що нині вже відкриваємо свої навчальні центри у світі, зокрема минулого року — це навчальний центр у Лас-Вегасі у США, а вже цього року в травні відкриваємо навчальний центр «M Vision Asia» у Куала-Лумпур у Малайзії. Впевнений — це є не останній навчальний центр, масштабування буде відбуватися і надалі, так цікаво і працювати, і жити.

— Окрім професійних якостей стоматолога, вам, як ментору, ще вдалось зібрати понад пів мільйона гривень для ЗСУ. Чи важко розповідати про війну в Україні, та як колеги за кордоном реагують?

— Розповідати про війну не важко, я вважаю, що це дуже потрібно. Для людей, які не проживають в Україні, війна тут здається якимось художнім фільмом, про який іноземці час від часу чують у новинах, або читають в інтернеті.

Останнім часом кількість новин про Україну зменшилась. Саме тому розповідати це все зі сцени мені, як лектору, є дуже важливо. Їхня реакція після почутого це здивування, шок, як можна так жити та працювати, чуючи вибухи та ППО. Коли у країні вмирає стільки людей, і, зрозуміло, багато хто з них хочуть долучитися та підтримати Україну. Хтось морально, хтось намагається підтримати фінансово… Дуже важливо цих людей тримати проінформованими.

— Ви один із стоматологів, хто ініціював санкції у цій сфері. Розкажіть про них, та чи дало це ефект, на який ви очікували?

— З самого початку війни росії проти України я зідзвонився зі своїми колегами по цілому світу, і ми вирішили запровадити наші стоматологічні санкції проти стоматологів у росії. Оскільки я та мої колеги є міжнародними «opinon лідерами» для багатьох світових компаній, ми підписали загальний лист звернення до компаній та закликали їх перестати постачати новітню стоматологічну продукцію, а також новітні технології в росію. Тим самим ми заставили росіян також відчути відповідальність за ті дії, які нині виконує їхня країна проти нашої держави, вбиваючи наших людей та руйнуючи міста і села.

Можу сказати, що на 90% санкції були ефективні, насправді багато світових компаній перестали співпрацювати з росією. Дехто, хто не зовсім совісний, залишився, але загалом це дало позитивний результат.

— У чому різниця між нашою системою охорони здоров’я та, до прикладу, в Європі чи Америці? Що нам потрібно змінювати?

— Усе розпочинається з освіти. Наша освіта, на жаль, програє освіті, зокрема в Америці і в Європі,зокрема і у стоматологічній, і в медичній сфері загалом. Завдяки гарній освіті вони мають хороший рівень знань студентів, які завершують університети. Що стосується самої системи охорони здоров’я, там використовується страхова медицина, тобто доступ до лікування має більшість населення. Оскільки працює страхова медицина. У нас, на жаль, доступ до якісного лікування не має все населення України, а тільки ті люди, які мають фінансову можливість цього лікування.

— Як на сферу стоматології в Україні вплинула війна?

— На початку війни, звичайно, що кількість пацієнтів та запитів на лікування зменшилась. У людей були зовсім іншого характеру проблеми, про які ми всі розуміємо. Уже починаючи з літа 2022 року пацієнти почали повертатися до рутинних процедур. А починаючи з осені запит пацієнтів повернувся на 90 % до довоєнного часу.

— Які професійні плани на найближчий рік?

— Активно працювати у клініці в Києві та в Івано-Франківську, а також проводити міжнародні курси та виступати на конгресах. Цього року маємо близько 30+ запрошень на виступи, а також відкриття навчального центру в Куала-Лумпур у Малайзії.

Катерина Гук для АрміяInform

https://armyinform.com.ua/2023/05/27/pro-stomatologichni-sankcziyi-proty-rf-ta-vplyv-vijny-na-medsferu-v-ukrayini-rozpovidaye-vidomyj-medyk-ta-volonter-nazarij-myhajlyuk/

Новини війська

Як медик-доброволець на псевдо «Юрист» після полону став морпіхом

Прочитаєте за: 7 хв. 30 Березня 2023, 18:49

Певно, у світі не вистачить жодних слів, щоб розповісти про їхню мужність та відвагу. Це наші бойові медики. Ті, хто звик працювати поза межами болю, далеко не в білих халатах цілодобово вони рятують сотні життів наших воїнів, вириваючи їх з цупких рук смерті. Серед тих, хто сьогодні виконує цю нелегку, але таку потрібну місію, санітарний інструктор медичного пункту батальйону морської піхоти молодший сержант Іван на псевдо «Юрист». На перший погляд він — звичайний чоловік. Здавалося б, ніщо не виділяє його з юрби, можливо, лише погляд. Такий погляд буває тільки в людей, які на власні очі бачили смерть, і які попри це залишаються сповнені вірою в життя…

Залишив юриспруденцію, щоб стати медиком-добровольцем

Шлях Івана як медика почався ще у 2014 році. Тоді одесит спостерігав за подіями, які відбувалися у країні і зрозумів — швидко все не закінчиться і найстрашніше попереду. Тож облишив свою роботу в юриспруденції і почав відвідувати різноманітні курси з надання медичної допомоги.

—Протягом року я навчався абсолютно новій для мене справі. І вже на початку 2015 року у складі одного з добровольчих екіпажів, які займалися медичною евакуацією в районі проведення бойових дій, я пройшов своє бойове хрещення під час Дебальцевської операції. То була моя перша ротація, далі їх було так багато, що й не порахуєш. З різними екіпажами, на різних напрямках, — пригадує Іван. — Десь з середини 2016 року в мене вже був окремий екіпаж, свій реанімобіль і люди, яких я особисто підбирав у команду. Роботи в районі проведення бойових дій у нас завжди вистачало. Ми допомагали як військовим, так і цивільному населенню. А коли між ротаціями повертався до цивільного життя, то теж не сидів без діла — викладав парамедицину для військовослужбовців, поліцейських, журналістів та звичайних громадян.

Ось так і пролетіли вісім років війни з росією для Івана, які він провів на передовій як медик-доброволець. У нього було чимало важких моментів, коли доводилося ухвалювати складні рішення, але ніколи чоловік не дозволив собі навіть думки про те, щоб все покинути.

— Особливо складними були початок 2015-го, 2017 та 2018 рік, коли ми були на Луганщині. Насправді евакуація поранених з поля бою — справа не з легких навіть без обстрілів, а такого практично не буває. Крім того, реанімобіль — це не танк чи БТР, тож від ворожих обстрілів не захистить. Але ми виконували свою роботу і йшли на ризик. Така вже доля в медиків, — говорить «Юрист». — До речі, саме медиків за освітою серед нас було не так й багато. Але вчорашні економісти, менеджери, айтішники показували, що іноді важливіше мати необхідний психологічний стрижень, аби бути готовим рятувати життя.

Іван пригадує випадок, який показав, що не кожен лікар, який звик працювати у спокійних умовах, зможе працювати на передовій.

— Якось мій колега, також медик-доброволець, але за освітою фельдшер з солідним стажем на швидкій, вивозив зі своїм екіпажем поранених з поля бою. Тоді було двоє надзвичайно важких. Одного, на жаль, не вдалося врятувати, інший стікав кров’ю від жахливого поранення в області живота. І ось цей медик, який здавалося б, бачив на швидкій всяке, втратив свідомість. Просто в машині на ходу. Певно, наклалося все разом — обстріли, втрата одного з поранених, травма іншого…Так, він прийшов до тями і доробив усе, що мав. Але після цього в нього не було більше ротацій, принаймні до 2022 року, — розповідає медик.

З перших днів широкомасштабного вторгнення екіпаж Івана працював на Миколаївщині

24 лютого 2022 року для Івана не стало несподіванкою. Він завжди знав, що рано чи пізно таке мало б статися. Адже бачив і розумів, як діє російська пропаганда. І, відверто кажучи, він навіть не хотів, щоб війна застигла на стадії «замороженого конфлікту», як то було з іншими країнами, аби нашим дітям не довелося розгрібати те, що недоробили їхні батьки. Тому новину про широкомасштабне вторгнення росії в Україну Іван зустрів відносно спокійно.

— Ще у січні 2022 року до представників добровольчих підрозділів звернулися військові з проханням підсилити за можливості ланки госпітальної евакуації на можливій зоні зіткнення. Я зі своїм екіпажем залишився на південному напрямку і 21-22 лютого ми вже стояли на своєму чергуванні. З перших днів вистачало лікарів і транспорту, тож ми чекали, так би мовити, були в запасі, а вже за 26 лютого мені ввечері зателефонували з одного з підрозділів морської піхоти, який на той час воював на Миколаївському напрямку, і попросили допомогти. У них були втрати, зокрема й серед медиків, тож ми розуміли, куди їдемо, — пригадує «Юрист».

Він тоді лише відмахнувся від тих, хто говорив йому, що не варто туди їхати, адже ще день-два і ворог захопить Миколаїв, тому треба залишатися в Одесі. Тож вранці 27-го екіпаж Івана вже працював в Миколаєві та області, де медики надавали допомогу як військовим, так і цивільним.

Важкі бої, полон і рішення стати морпіхом

Так тривало аж до середини березня. Тоді підрозділ, у складі якого були й медики-добровольці, виконував бойове завдання і потрапив в оточення. Були важкі бої, і екіпаж Івана разом з деякими морпіхами потрапив у полон. Про те, що пережив чоловік за місяць перебування в неволі, про фізичні та психологічні катування він намагається не згадувати. А своє рішення повернутися на фронт одразу після повернення пояснює просто: «не зміг інакше».

— Після обміну були бесіди з військовими. Мене запитували, чи треба відпочити і чи взагалі зможу працювати я й надалі. Я чесно їм тоді сказав, що попередні 8 років війни жодного разу не змусили мене покинути свою справу, то й місяць полону аж ніяк не виб’є з колії. Я повертаюся у стрій. І мені запропонували офіційно долучитися до лав ЗСУ. Не роздумуючи, я погодився і за 2-3 дні я був у ТЦК, де підписав контракт і повернувся до свого підрозділу, але вже як санітарний інструктор медичного пункту батальйону морської піхоти, — розповідає бойовий медик.

Згодом до нього приєднався і його водій, з яким він рятував життя у складі добровольчого екіпажу. І знову вони разом надавали допомогу тим, хто захищав свій дім і свою країну.

— У цьому особливість українців — ми вмотивовані. Коли я був у полоні, на одному з допитів проскочила фраза одного з їхніх фсбешників про те, що жоден російський військовий, який повернувся з полону, не захотів брати до рук зброю і повернутися в армію. А наші ж захисники, переживши найскладніші поранення і саме пекло на землі, перше, що кажуть: «зараз трішки віддихаємося і знову у стрій, бо ще не доробили свою роботу». Якщо чесно, такої мотивації я ще не бачив, навіть у попередні роки, — говорить військовий.

«Я не сприймаю ворогів як людей — то істоти, яких треба рятувати, бо вони джерело інформації чи обмінний фонд»

Бували випадки, коли Івану доводилося рятувати життя й ворогам.

— Знаєте, це дійсно важко. Особливо після того, що самому довелося пережити в полоні, а коли повернувся і побачив скільки горя ці нелюди наробили, то взагалі не розумієш, як надавати допомогу тим, хто прийшов тебе вбивати. Якось, ще до полону, до нас потрапив російський десантник. А так співпало, що мій санітар сам родом з Херсона, а водій проживав у Бучі. І на фоні всіх подій, що там відбувалися, вони мали надати медичну допомогу ворогові. Їхній моральний стан можна лише уявити…Щодо мене, то я після всього, хай би як то неетично звучало, не сприймаю їх як людей — то істоти, яких треба рятувати, бо вони — джерело інформації, яка може допомогти нашим військовим, чи обмінний фонд, — ділиться думками медик.

З новим статусом у молодшого сержанта з’явилися і нові обов’язки. Додалося багато різних задач, але завдяки досвіду попередніх років Івану вдавалося і вдається допомагати побратимам в організаційних питаннях, зокрема, самого процесу евакуації, а також у забезпеченні й підготовці підрозділу. Процес навчання самого Івана та його особового складу не зупиняється ні на мить. Але, на жаль, навіть це не застраховує від втрат.

У медиків є своя власна залежність — рятувати життя

— Ми маємо справу з різноманітними пораненнями і травмами. Якісь легші, якісь важчі, але не то найстрашніше. Для мене завжди було і залишається найважчим «медичне сортування», коли треба вирішувати, кому першому і в якому об’ємі надавати допомогу. Найгірший момент, коли ти розумієш, що теоретично людині можна допомогти і врятувати, але на це треба задіяти всі як людські, так і медичні ресурси. Але якщо все це піде на одну людину, то можуть загинути інші. Доводиться обирати кому жити, а кому ні… Це дуже складний вибір, — зізнається «Юрист».

Як після такого не впасти у відчай, як відновитися емоційно — у кожного своя відповідь на це запитання. Іван каже, що звик ставитися до смерті з певною долею філософії — вона лише частина нашого буття. Без втрат на війні не буває. Але медики продовжують свою роботу. Бо, як зізнається чоловік, у них є своя власна залежність — рятувати життя. І коли це вдається, то відчуваєш себе по-справжньому окриленим.

На евакуаційному транспорті немає позначок — рашисти насамперед битимуть по медиках

Наразі військовий виконує завдання зі своїм підрозділом на сході. Зізнається, що для медика роботи завжди вистачає, як і небезпек. Адже ворог до медиків ставиться як до пріоритетної мішені, тому на евакуаційному транспорті немає медичних хрестів — рашисти насамперед битимуть по них.

— Ми розуміємо, де перебуваємо. Це не кіно, а справжня війна, на якій люди зазнають поранень, потрапляють в полон і гинуть. Тому не варто романтизувати те, що відбувається, краще все сприймати як є, бо це дозволить психологічно бути готовим до різних ситуацій, — пояснює молодший сержант.

Усе недарма…

Іван за роки війни звик до всього, він давно перестав вести підрахунки людей, яким надавав допомогу — вони перевалили за пару сотень. У його сьогоденні нема часу на відпочинок, але чоловік певен, що він буде згодом, коли ворог зникне з лиця землі. Лише тоді він візьме свою донечку і поїде до вільного від окупації українського Криму, щоб поглянути на неймовірно красиві пейзажі, згадати своїх полеглих друзів і вкотре переконатися — все недарма.

Фото з особистого архіву Івана

https://armyinform.com.ua/2023/03/30/yak-medyk-dobrovolecz-na-psevdo-yuryst-pislya-polonu-stav-morpihom/

Новини війська

Під час визволення Лисичанська, рятуючи пораненого, загинув військовий медик із Хмельниччини

Спекотного літа першого року війни підрозділи української армії, Національної гвардії і добробатів звільняли українські міста і села від російського окупанта та їхніх прислужників з-поміж місцевих колаборантів.

Під час визволення Лисичанська 24 липня 2014 року штурмовий підрозділ 24-ї окремої механізованої бригади потрапив під щільний ворожий вогонь з териконів. Коли впав вражений кулеметник Павло Лейба,  йому на допомогу кинувся капітан медичної служби Сергій Рокіцький. Куля ворожого снайпера обірвала життя молодого офіцера, сина, батька і чоловіка. Сергій був єдиним сином у сім`ї.

Сергій Рокіцький після закінчення школи вступив у Вінницький медичний коледж. Проходив службу начальником медичного пункту у артилерійській бригаді в Тернополі. Війну зустрів на посаді старшого ординатора медичного відділення 24-ї окремої механізованої бригади. З весни виконував бойові завдання на сході. Указом Президента України нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно) та присвоєно військове звання «майор».

– Пройшло сім років, сім довгих років, але я не можу змиритись з тим, що сина забрала війна, – з болем каже мама полеглого військового медика Галина Володимирівна.

         У день загибелі Сергія Рокіцького земляки, однокласники, ветерани російсько-української війни та представники місцевого самоврядування разом із батьками провідали могилу військового медика в рідному селі Великі Мацевичі на Хмельниччині, поклали квіти та помолились. Провідали і школу де навчався Герой.

Світла пам’ять мужньому військовому медику, котрий ціною власного життя намагався врятувати пораненого захисника!

https://armyinform.com.ua/2021/07/pid-chas-vyzvolennya-lysychanska-ryatuyuchy-poranenogo-zagynuv-vijskovyj-medyk-iz-hmelnychchyny/

Новини війська

Найкращий евакуаційний екіпаж ЗСУ отримав преміальний сертифікат на 30 тисяч гривень

Завершилися триденні змагання і конкурс за звання найкращого бойового медика і найкраще відділення збору та евакуації поранених Збройних Сил України на базі спеціалізованого навчального центру тактичної медицини навчального Центру Сухопутних військ Збройних Сил України.

Про це інформує пресслужба Генерального штабу ЗСУ.

Евакуаційні екіпажі змагалися у проведенні розшуку, наданні медичної допомоги та евакуації поранених з поля бою, зокрема й тих, що перебувають у бойовій техніці.

Серед евакуаційних екіпажів найкращими стали:

  • І місце ‒ збірна Десантно-штурмових військ;
  • II місце – за представниками Сил Спеціальних операцій; 
  • III місце дісталося військовослужбовцям Сухопутних військ Збройних Сил України. 

Екіпажі також отримали пам’ятні кубки, медалі та сертифікати на 30, 15 та 9 тисяч гривень.

У індивідуальному конкурсі з тактичної медицини:

  • I місце посів представник морського центру спеціального призначення імені Антіна Головатого;
  • II місце – у представника окремої десантно-штурмової бригади;
  • III місце ‒ в окремого полку зв’язку та РТЗ Повітряних Сил Збройних Сил України.

Переможці отримали пам’ятні кубки, медалі та сертифікати на 10, 5 та 3 тисяч гривень відповідно.

Від Командування Медичних сил Збройних Сил України учасників і переможців конкурсу привітав начальник штабу ‒ заступник командувача Медичних сил Збройних Сил України полковник медичної служби Андрій Галушка. Він побажав не зупинятися на досягнутому та зазначив, що здобутий досвід стане в нагоді під час виконання завдань у районі проведення операція Об’єднаних сил.

Усі учасники також отримали заохочувальні призи від партнерів.

https://armyinform.com.ua/2021/06/najkrashhyj-evakuaczijnyj-ekipazh-zsu-otrymav-premialnyj-sertyfikat-na-30-tysyach-gryven/

Новини війська

У навчальному центрі «Десна» розпочато відбір на курс бойових медиків

Цей курс буде особливим — уперше він пройде за участю спеціалістів науково-практичного центру нейрореабілітації «Нодус».

Як повідомив начальник 205-го навчального центру тактичної медицини підполковник Олег Вознюк, «до центру має прибути близько 150 кандидатів. Три дні триватиме відбір, і найкращих ми залишимо для проходження курсу бойового медика. Курс триває два з половиною місяці, він включає сім  навчальних модулів. Лише ті з курсантів, що успішно складуть заліки з кожного модуля, дійдуть до кінця й отримають свідоцтво та сертифікат про закінчення навчального центру. Як свідчить досвід, до фінішу доходять 60 % з кожної групи. Відмінність нового курсу, який ми проведемо разом з фахівцями центру «Нодус», в тому, що курсанти отримають поглиблені знання в галузі нейрохірургії. На полі бою бувають різні пошкодження й у разі отримання черепно-мозкових травм або уражень нервових центрів наші курсанти будуть до них більш готові».

Нагадаємо, що 12 квітня у Міністерстві оборони Україні відбулося підписання Меморандуму про співробітництво між оборонним відомством та Науково-практичним центром нейрореабілітації NODUS. Він передбачає низку заходів у галузі реабілітації військовослужбовців, які дістали поранення під час виконання завдань у районі проведення операції Об’єднаних сил.

Передбачається, що лікування й відновлення українських захисників за підтримки закордонних партнерів відбуватиметься на базі Науково-практичного центру. Для цього будуть використані унікальні методики, сучасне обладнання й передові технології лікувального закладу. Планується також, що медики Центру тісно співпрацюватимуть з колегами військових медичних закладів та обмінюватимуться досвідом, що дасть змогу посилити спроможності військових медичних установ за напрямком нейрореабілітації.

https://armyinform.com.ua/2021/04/u-navchalnomu-czentri-desna-rozpochato-vidbir-na-kurs-bojovyh-medykiv/