На Полтавщині за участю психологів усіх районних ТЦК та СП, а також психологів інших силових структур регіону відбувся тренінг щодо надання психосоціальної допомоги захисникам, захисницям та членам їхніх родин. Крім того, присутні обговорили питання надання психологічної допомоги особам, що постраждали від російської агресії, та розібрали алгоритм надання першої психологічної допомоги населенню у разі надзвичайних ситуацій.
— Ми вже маємо на Полтавщині кілька тисяч звільнених військовослужбовців з різних силових відомств та кілька сотень членів сімей загиблих військовослужбовців, зниклих безвісті та тих, хто перебуває в полоні. І, на жаль, кількість осіб зазначених категорій збільшуватиметься, — повідомив заступник начальника Полтавського обласного ТЦК та СП підполковник Едуард Бородай. — Також ми повинні враховувати, що наше суспільство перебуває в постійному стресі від усвідомлення того, що можемо стати жертвою обстрілу російського агресора, я вже не кажу про громадян, які проживають у безпосередній близькості до зони ведення бойових дій або пережили окупацію.
Своєю чергою учасники заходу обговорили шляхи збереження психологічного здоров’я військовослужбовців, а також звернули увагу на потребу зміни відношення суспільства до психолога.
— Необхідно навчити українців довіряти і бачити в психологах спеціаліста, здатного реально допомогти людині, і в той же час пояснювати відмінність між психологом і психіатром. Навчити військових не боятися і не соромитися звертатися по допомогу до психолога, — зазначили організатори тренінгу.
Сьогодні відбулось засідання Міжвідомчої координаційної ради з питань охорони психічного здоров’я та надання психологічної допомоги особам, які постраждали внаслідок збройної агресії РФ проти України. Про це повідомляє заступник Міністра оборони України Ганна Маляр у своєму Телеграм.
Засідання відбулося під головуванням Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля в межах ініціативи дружини Президента із розробки та впровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я.
— Особливу увагу приділили наданню психологічної допомоги військовим та їхнім сім’ям. З початком повномасштабного вторгнення Міноборони та ЗСУ стикнулись з серйозними викликами щодо психологічної підтримки військовослужбовців. Насамперед — це кількість особового складу українського війська, яка зросла на сотні тисяч мобілізованих осіб. Система психологічної підтримки не була розрахована на такі об‘єми. Другий виклик — характер та інтенсивність бойових дій. До такого підготуватись неможливо, бо жоден з сучасних збройних конфліктів у світі таким не був. Ми перші стикаємось саме з такими психотравмуючими факторами. І тому ми вчимося на своєму ж досвіді, — наголошує заступник Міністра оборони України Ганна Маляр.
З її слів, у оборонному відомстві вже зроблено чимало для організації психологічної допомоги воїнам та їх сім’ям. Зокрема, заповнені вакансії психологів у ЗСУ; реалізовано цільову мобілізацію психологів та підготовлено їх як військових; здійснено структурні зміни під потреби воєнного часу і тепер у кожній бригаді в районі бойових дій функціонують група контролю бойового стресу та група відновлення. Це групи військових психологів, які працюють у самому горнилі війни. Також, спільно з Міністерством соціальної політики проводяться заходи з декомпресії.
— Але, цього замало і Міноборони разом з ЗСУ розвиває зараз ще один важливий напрямок психологічної реабілітації та відновлення. Власне про нього я сьогодні доповідала на засіданні. Наш напрямок є частиною загальнодержавної програми психічного здоров‘я, — наголошує Ганна Маляр
Через тривалу війну в Україні відбулися зміни в організації діяльності військових психологів. Уже на початку вторгнення 2014 року стало зрозумілим, що через вплив бойового стресу військовослужбовці потребують кваліфікованої психологічної підтримки. У 2015 році в ЗСУ запроваджено посади офіцерів-психологів, а нині створено мережу психологічної допомоги — від підготовки мобілізованих до груп контролю бойового стресу та груп супроводу й відновлення. Створюючи таку систему психологічної підтримки, Україна спиралась на напрацювання армій НАТО, однак адаптувала їх з огляду на власний унікальний досвід війни. Про особливості психологічної підтримки українських воїнів розповіла начальниця відділу оперативної психологічної роботи у військах (силах) Центру МПЗ ЗСУ Наталія Мельник під час круглого столу в Military Media Center.
Наталія Мельник
— В арміях країн НАТО діяльність психологів зосереджена на третьому-четвертому рівні, вони менше уваги звертають на перший-другий рівень. Натомість характер бойових дій в Україні ще з 2014 року, а особливо зараз під час широкомасштабної війни, викликав потребу саме в оперативних або тактичних психологах, які безпосередньо працюють поблизу районів бойових дій, зокрема в зоні відведення. Це максимальне наближення до переднього краю, тобто до лінії бойових дій, — наголосила вона.
За словами Наталії Мельник, характер роботи військового психолога в Україні інакший, ніж в інших арміях світу.
— Ми зосереджені на кризовій психології, наданні саме первинної психологічної допомоги, тому що в нас велика кількість військових, які безпосередньо залучені до бойових дій, у нас велике навантаження на військовослужбовця й, крім того, широка лінія фронту, — пояснила вона.
Особливо важливою є програма підтримки «рівний — рівному», під час якої психологи навчають військовослужбовців надавати одне одному допомогу безпосередньо на позиціях.
— Якщо військовослужбовець зазнав психічної травми, перебуває в гострому стресовому стані, то що швидше і якісніше йому нададуть допомогу, то меншою буде його травматизація, то швидше він повернеться до строю та продовжить виконання бойових завдань, то менше військових потребуватимуть подальшої психологічної реабілітації. Цим наш досвід відрізняється і він регламентований веденням бойових дій у нашій країні. Жодна країна НАТО чи США не брали участі в подібній війні й не має такого досвіду, — наголосила Наталія Мельник.
За стандартом НАТО в українській армії були створені групи контролю бойового стресу, однак цей стандарт адаптований під наше сьогодення, вимоги пов’язані з війною, умовами бойового стресу українських військових.
Український досвід роботи груп психологічного супроводу та відновлення унікальний. Такі групи створені у військових частинах як штатний підрозділ, забезпечують заходи з психологічної декомпресії військових, коли вони виходять у район відновлення боєздатності, а також організовують роботу на пункті психологічної допомоги.
— Коли фахівці цієї групи виявляють військовослужбовців, які потребують додаткової психологічної допомоги, вони відправляють їх у пункти психологічної допомоги й там з ними працюють фахівці психологічного супроводу та відновлення. У цих пунктах психологи намагаються стабілізувати психологічний стан військового протягом 3-5 днів. Це кваліфікована глибинна психологічна робота й на цьому етапі визначається: або військовослужбовець повертається в стрій і продовжує виконання бойових завдань, або його неможливо стабілізувати в цих умовах і він направляється у медичні заклади для подальшого лікування, — пояснила Наталія Мельник.
Процес психологічного відновлення часто ускладнює постконтузійний синдром. У цьому разі військовим надається медична допомога у відділеннях неврології.
Водночас за стандартом НАТО з 2016 року створено Центри морально-психологічного забезпечення. Основне їхнє завдання — це реагування на кризові стани. Якщо група контролю бойового стресу та групи психологічного супроводу й відновлення здійснюють безперервний психологічний супровід особового складу, то Центри надають допомогу саме в кризових станах. Наприклад, коли підрозділ пройшов важкі бої або вийшов з бою з великими втратами, вийшов з оточення або коли є випадки самогубства в підрозділі.
— Різниця між українською армією та арміями НАТО полягає також у тому, що наші військові психологи їдуть до особового складу, безпосередньо до підрозділу, де потрібна підтримка. Ми працюємо в зоні відведення, у групах чи індивідуально. Натомість в армії США, скажімо, навпаки, військові їдуть до психолога, а психологічна допомога надається в безпечному місці, наприклад, на військовій базі, у нас такої можливості немає, тому що оперативна обстановка постійно змінюється, — розповіла Наталія Мельник.
Широкомасштабна війна потребує багато ресурсів, адже в нас сьогодні велика армія й переважно це мобілізовані військовослужбовці, тож роботи з психологічної підготовки багато. Дуже мало часу як на військову підготовку, так і на психологічну. Володіти зброєю чи військовою технікою можна навчити майже кожного, а підготувати до виконання бойових завдань з ризиком для життя — це процес глибинний і складний. Головне завдання цього процесу — вироблення стресостійкості й навичок самодопомоги, тобто підготовка мобілізованих до виконання бойових завдань у надважких умовах бойових дій.
Через перебування у полоні емоційний стан і поведінка людини можуть змінитися. Тож звільнені з полону потребують особливої підтримки рідних, близьких і друзів, щоб повернутися до звичного життя.
Зокрема, у них може з’явитися відчуженість, тривожність, безсоння, спостерігатися погіршення стану здоров’я тощо.
У таких випадках психологічний хаб Національного інформаційного бюро (НІБ) при Мінреінтеграції рекомендує:
• За можливості рідним необхідно дозувати інформацію (особливо негативного характеру).
• Приділяти звільненому з полону увагу, але не розпитувати про те, чого він не хоче розповідати.
• Переконати того, хто був у полоні, пройти лікування, реабілітацію, а також відвідувати психолога.
• Після цього підтримувати звільненого з полону під час працевлаштування чи громадської діяльності тощо.
Нагадаємо, щоб звернутися за психологічною підтримкою до хабу, достатньо зателефонувати на гарячу лінію НІБ за коротким номером: 16-48 і залишити заявку.
Сьогодні своє професійне свято в Україні відзначають фахівці душевної професії — психологи. У світової психологічної спільноти немає офіційного святкового дня в календарі, а є лише Всесвітній день психічного здоров’я, який відзначається 10 жовтня за ініціативою Всесвітньої організації охорони здоров’я. Тож маємо усвідомити, що Україна цінує, шанує і поважає фахівців, які розділяють чужі проблеми та горе і допомагають знаходити людям вихід з багатьох кризових ситуацій.
Видатний психолог минулого століття Жан Піаже передбачав, що в 21 столітті психологія стане однією з провідних наук. Оцінку прогнозам швейцарця залишимо науковцям, ми ж лише об’єктивно констатуємо, що психологія для нас, українців, у контексті російської агресії і її наслідків вийшла на перший план. За даними дослідження «Досвід українців щодо звернення по психологічну допомогу та бар’єри на цьому шляху», 72% опитаних через широкомасштабне російське вторгнення відчувають стрес або сильну знервованість. Що вже говорити про військовослужбовців, які захищають нашу країну, хто дістав поранення чи опинився в полоні, хто втратив на війні чоловіка чи дружину, сина чи доньку.
Напередодні професійного свята кореспондент АрміяInform зустрівся з начальником відділення психологічної реабілітації клініки амбулаторної допомоги провідної лікувальної установи Збройних Сил України Олександром Кленом. У спілкуванні торкнулися теми престижності, особливостей роботи психологів та необхідності військовослужбовцям піклуватися про своє психічне здоров`я.
— Всеукраїнський день психолога — це не стільки свято, як зайва нагода нагадати суспільству, що в непростий час дуже важливо дбати про своє психічне здоров`я та близьких і рідних людей, — наголосив співрозмовник. — Ну й звісно, цей день свого часу було започатковано, аби підняти престиж професії психолога. На сьогодні в категорії «людина-людина» вона є однією з найбільш затребуваних у Збройних Силах, враховуючи кількісне збільшення Сил оборони і наявність військових з психічними травмами. Часто-густо військові психологи працюють поруч із медиками, зокрема, невропатологами, аби покращити результативність роботи. Загалом це завжди робота з людьми, тому від нас вимагається безумовне дотримання професійної етики та слідування широко відомому принципу «Не нашкодь».
За словами Олександра Клена, будь-який психолог, який працює з пацієнтом, перебирає частину проблем свого підопічного на себе, розділяє з ним його емоції, переживання, тривоги стосовно психотравмуючої події, яка завдала душевного болю. Справжній фахівець має бути емпатичним. Він нерідко абсорбує стан пацієнта як губка: запам’ятовує життєві ситуації, які, звісно, далеко не позитивні. І цей негатив вчасно потрібно кудись дівати, аби він не накопичувався.
— Дуже добре пам’ятаю свого першого пацієнта, який прийшов до мене після втрати дорогої для нього людини, — пригадує Олександр. — Він гостро відчував душевний біль, з яким на початках намагався справитись самотужки. Але не зумів, глибоко увійшов в апатію, депресію, був максимально пригніченим. Його не тішили якісь матеріальні цінності, успіхи на роботі й він занурився у темний фон життя. Я до цих пір добре пам’ятаю його історію, окремі ключові фрази з його розповіді. І не тільки його, а й багатьох своїх пацієнтів. Тому для психолога дуже важливо, аби самому не звертатися до колег по допомогу (а такі випадки не рідкість), вчасно вимикати «професійний тумблер», відволіктись якоюсь позитивною темою і перейти в «післяробочий» стан.
Робота відділення, яке очолює Олександр Клен, розділяється на кілька напрямків: психодіагностика, консультування, кризові інтервенції. Кожен з цих видів діяльності триває різну кількість часу. Від цього й залежить число пацієнтів, яких зможе прийняти психолог. У середньому на кожного відвідувача витрачається близько години. Враховуючи підготовку відповідних документів, фахівець відділення може прийняти 5-6 пацієнтів за робочу зміну. Більша кількість, на переконання психологів, не сприяє якості роботи: зменшується фокус уваги і дається взнаки втома.
— У нашого брата є таке поняття, як ритуали, — продовжує розповідь Олександр. — По-перше, це прихід на роботу, пов’язаний з якоюсь дією, яка передує безпосередньо виконанню обов’язків: філіжанка кави, зміна форми одягу, двохвилинний догляд за квітами. Тобто все, що вмикає твій «професійний тумблер». Так само в переважної більшості психологів є ритуал завершення роботи, аби накопичене за робочий день не нести додому. Це можуть бути думки про те, що потрібно зробити ввечері по господарству, куди забігти по дорозі додому, або — найкращий варіант — сходити з чоловіком/дружиною на концерт чи в театр. Повірте, психологу теж потрібне психологічне розвантаження.
Торкнулися у спілкуванні й теми психологічної культури та ярликів радянського минулого. Не є таємницею, що дехто й досі ототожнює психолога з «працівником психушки», який тільки й тим займається, що «вправляє мізки».
— Серед українців, зокрема й військових, розповсюджений стереотип, що до психологів треба йти вже зовсім у крайньому випадку, — говорить Клен. — Депресію часто сприймають як просто поганий настрій, який мине і «трохи попустить». Насправді інколи без фахової допомоги обійтись майже неможливо — і звертатись до психолога тут абсолютно нормально. Тому ми намагаємось вести й просвітницьку роботу. Пояснюємо насамперед військовослужбовцям, що спілкування з психологом — це не караюча психіатрія і звернення по допомогу — це не соромно. Вчасно відвідати спеціаліста — це означає убезпечити себе від подальших проблем із здоров’ям.
Співрозмовник зауважує, що часто-густо одним відвіданням психолога проблему пацієнта важко усунути. Трапляється, що потрібно 5-6 сеансів спілкування. Усе залежить від психотравмуючої події.
— Проблема нашої роботи полягає ще й в тому, що коли пацієнти отримують повноцінну допомогу, більшість з них не виходять на зв’язок з нашими фахівцями, — зазначає Олександр. — Така ситуація пригнічує самого психолога, який приділив пацієнту чимало уваги, витратив багато часу, аби допомогти людині вирішити життєву проблему, а у відповідь — тиша. Людині гарно, вона позбулася негативу: заспокоїлась, отримала певний заряд впевненості, бадьорості й не поінформувала про свій стан свого психолога. На жаль, такі випадки не поодинокі, хоча ми просимо всіх повідомляти наших фахівців про стан психічного здоров`я.
На жаль, військовослужбовців, які потребують психологічної допомоги, стає дедалі більше, а штат психологів кількісно не зростає. Тому цікавим було дізнатися про нові методи та підходи в роботі, які б полегшували професійну діяльність психологам.
— Дійсно, навантаження на наших фахівців, особливо в питаннях психологічної діагностики, зросло в рази, — пояснює Олександр Клен. — Тому ми зайнялись автоматизацією психодіагностики. Тобто всі тести, які раніше наші пацієнти проходили на папері, віднедавна здійснюються в електронному вигляді. Відтак психолог у нашому відділенні психологічної реабілітації не витрачає часу на обробку цих тестів, все відбувається автоматично. Це стало можливим ще й завдяки збільшенню кількості кабінетів для фахівців, у яких напередодні нашого професійного свята відбулось новосілля. Приміщення затишні, зручні, з сучасними меблями. Більше уваги стали приділяти психологам й лікарі, які зацікавлені в тій інформації, яку ми накопичуємо та зберігаємо, проводячи тестування наших пацієнтів.
Уся наша діяльність направлена на те, аби якомога ефективніше допомогти людині.
Під час масованих обстрілів мешканці українських міст перебувають в екстремальних умовах і переживають стресові стани. Як надати першу психологічну допомогу в таких умовах, підтримати близьких на місці події, якщо сталася трагедія? Про це в ефірі на Facebook-сторінці «Безбар’єрність» розповіла Тетяна Єрмолаєва — Голова ГО «Кризова психологічна допомога міста Дніпро та Дніпропетровської області», учасниця проєкту «Психосоціальна підтримка під час війни», одна з психологинь, яка долучилась до підтримки потерпілих та свідків трагедії у Дніпрі.
— Якої допомоги насамперед потребують люди, які потрапляють в таку ситуацію, яка сталася у Дніпрі під час ракетного обстрілу?
— Перш за все фізична допомога, постраждалих треба відвести якнайдалі від осередку ураження. Цю допомогу зазвичай надають представники ДСНС. Після цього можна надавати першу психологічну допомогу, виходячи зі стану людини. Це шокові стани різного ступеню тяжкості, від панічних проявів до ступору, коли людина заклякла і не може рухатися.
— Які прийоми та інструменти використовують психологи?
— Існують певні правила надання такої психологічної допомоги. Насамперед — безпечне місце перебування. Друге — дати відчуття безпеки, торкаючись людини, допомагаючи їй сісти, пояснюючи правила поведінки. Наприклад, певне дихання допомагає врівноважити нервову систему. Допомогти людині зорієнтуватися в ситуації, де вона, що відбувається, запитати, якої потребуєте допомоги. Нагадати, що треба пити — води чи гарячого чаю, зігріти, якщо є озноб, людину колотить. Нині ці правила відомі багатьом, тож надати таку допомогу можуть не тільки психологи, але будь-хто поруч.
— Чи зазнають психологічних травм люди, які опинились поруч із місцем трагічних подій, наприклад, як у випадку зі зруйнованим будинком у Дніпрі — мешканці сусідніх будинків?
— Так, це називається — травма свідка. У цьому випадку людина переживає ті ж самі емоції, що і жертви в епіцентрі небезпечної події. Відбувається механізм «ідентифікація». Людина ту ситуацію, яку спостерігає, переносить, «одягає» на себе і переживає як таку, що відбулася з нею. А якщо додати, що люди поруч не лише бачили результат руйнувань, але відчули вибух, і коливання, і була небезпека руйнувань у сусідніх будинках. Крім того, не було зрозуміло, що далі відбуватиметься, чи це один приліт чи ще будуть обстріли. Люди, які перебували в цьому районі, поруч із будинком, дістали певну психологічну травму різної важкості. Навіть ті, хто почули про цю трагедію, дізнались, що в епіцентрі вибуху або поруч були знайомі, також можуть зазнати психологічного травмування. Воно може по-різному проявлятися. Я б радила: якщо відчуваєте щось незвичне — зверніться за консультацією до психолога, щоб зрозуміти, що саме зі мною відбувається, як я можу собі допомогти, щоб ця ситуація не погіршилась. Така травма дуже підступна, вона може жити всередині нас тривалі роки і виявлятися через зміну світогляду, самопочуття, стосунки з іншими і оцінки ситуації в цілому, вона може прорватися через десятки років. Щоб запобігти негативним наслідкам — краще звернутися до психолога, отримати пояснення з точки зору психофізіології і як далі з цим жити — безпечно і комфортно.
— Чи може так бути, що людина була в епіцентрі трагедії, має психологічну травму, стала жертвою, але їй здається, що все гаразд?
— Насправді така реакція може бути симптомом, що не все добре. Якщо людина залишається спокійною, адекватно реагує на зовнішню ситуацію і це може свідчити про травматизацію, тобто відбулася «заморозка» емоцій. Біль настільки великий, переживання такі сильні, що людина блокує їх і каже: «все нормально». На перший погляд нібито нормально, але ці зрушення можуть виявлятися у формі погіршення сну (важко заснути, часто прокидаєшся, сни неприємні, втома після сну), порушення кишково-шлункового тракту, втрата апетиту, або навпаки постійно хочеться їсти. Часто це фізіологічні прояви, на які ми не звертаємо уваги. Ми часто не звертаємо увагу на вечірнє підвищення температури, до 37 градусів, здається, що це втома, легка застуда. А це можуть бути наслідки травматичної події на першому етапі, після гострого стресу. Стрибки артеріального тиску також можуть бути таким симптомом. Я раджу консультуватися, щоб і собі допомогти, і людям поруч. Тому що цей стан мимоволі транслюється назовні, зокрема на дітей, подружжя, батьків.
— Ви самі підходили до постраждалих, чи вони звертались, чи були такі, хто відмовлявся від підтримки?
— У перший день ми самостійно підходили до людей і пропонували допомогу, бо є певні зовнішні і поведінкові ознаки психологічного травмування. Були випадки, коли люди на місці зверталися і просили підійти до когось. Самі потерпілі в перший день трагедії точно не зверталися. І навіть відмовлялися, це нормально. Тоді ми залишаємо за ними право вибору, надаємо контакти, щоб звернулися, відчувши потребу. Наступні дні, коли ми працювали біля зруйнованого будинку, люди зверталися самостійно, родичі приводили потерпілих, батьки дітей приводили.
— Чи можливе повне зцілення після травмування?
— Так, хоча не швидко. І це полягає не в тому, що ми забудемо про травматичну подію, зітремо її з пам’яті. Зцілення в тому, що ми перестаємо страждати так, ніби це відбувається знову і знову. У цьому і полягає травма — всі відчуття залишаються такої ж інтенсивності як під час трагічної події.
— Яким є алгоритм, як запропонувати першу психологічну допомогу?
— Ми підходимо до потерпілої особи, яку визначаємо за її станом (поведінка, погляд «у себе»), представляємося: «Добрий день, я Тетяна Єрмолаєва. Я — психолог. Хочу вам запропонувати свою допомогу». Цю фразу ми завжди говоримо на початку, перед тим як діяти. Якщо людина в свідомості й чує нас (бувають випадки, коли не чує і не розуміє). Далі залежно від стану потерпілого. Другий крок — безпека людини, тобто відвести подалі від епіцентру подій, де небезпечно. Тобто перш ніж підходити до потерпілих, слід добре зорієнтуватися на місцевості, зрозуміти, де безпечне місце, як туди дістатися, щоб уже там починати безпосередню роботу. Третє — у безпечному місці надаємо психологічну допомогу залежно від стану людини. Ридання, плач — це одна ситуація, дрижання — інша, паніка або ступор — відмінні правила. При паніці — до представлення треба зупинити людину, убезпечити себе, бо може бути і напад. Якщо ступор — слід переконатися, що постраждалий бачить і чує вас, якщо людина не може зрушити, кличемо медиків чи рятувальників, тих, хто може фізично допомогти переміститися в безпечне місце.
Проєкт «Психосоціальна підтримка під час війни» реалізується ГО «Безбар’єрність» у співпраці з Ізраїльським форумом міжнародної гуманітарної допомоги IsraAID, Міністерством охорони здоров’я України, департаментами охорони здоров’я м. Дніпро, м. Вінниця, Київської області.
Цикл ефірів з фахівцями відбувається в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я за ініціативи Олени Зеленської.
Під загальним керівництвом командувача операції Об’єднаних сил генерал-лейтенанта Олександра Павлюка в районі проведення ООС завершилась серія інструкторсько-методичних занять з військовими психологами, інформує Генеральний штаб ЗС України.
На другий такий захід, спланований начальником відділу морально-психологічного забезпечення — заступником командувача операції Об’єднаних сил полковником Григорієм Токарем, залучались психологи та психологині військових частин Оперативно-тактичного угруповання «Північ», представники Національної гвардії України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій та частин безпосереднього підпорядкування Командуванню Об’єднаних сил.
Провідний психолог Наталія Степук разом із фаховими офіцерами відпрацювали питання попередження емоційного вигорання бійців та бойової втоми. Особливу увагу учасники зборів приділили практичній складовій, під час якої кожен відпрацював безпосередню роботу «в полі».
— Ми умовно відпрацювали випадок під час бойового зіткнення з противником, — повідомив заступник командира ОТУ «Північ» полковник Ярослав Пістун. — У цьому випадку є важлива робота військового психолога, його професійна допомога воїнам у критичних ситуаціях. І дуже важливо, коли кожен військовослужбовець може поділитись своїм досвідом, перейняти та почути щось нове від своїх колег та професійних психологів.
Такі інструкторські заняття відбуватимуться періодично для того, аби військові психологи могли відпрацювати до автоматизму свої конкретні дії у критичних бойових та небойових ситуаціях.
У військових частинах, які виконують завдання у складі Об’єднаних сил, тривають інструкторсько-методичні заняття для офіцерів-психологів, заступників командирів підрозділів з морально-психологічного забезпечення та головних сержантів бригад.
Заняття відбуваються за темами «Психологічний супровід військовослужбовців у екстремальних умовах» та «Основні завдання та напрямки роботи сержантів у районі проведення операції Об’єднаних сил, постановка завдань».
Проводять їх офіцер групи морально-психологічного забезпечення командування Об’єднаних сил старший лейтенант Альона Сидоренко та головний сержант командування Об’єднаних сил головний майстер-сержант Олексій Глинін.
– Ми постійно підвищуємо кваліфікацію усіх фахівців, які залучені як психологи до роботи з військовослужбовцями, – розповіла старший лейтенант Альона Сидоренко. – Навчаємо їх нових методів і техніки. Турбота про ментальне здоров’я, як і фізичне здоров’я військовослужбовців, є головним принципом у військових колективах.
– Один з основних напрямів діяльності професійного сержанта є робота щодо збереження життя і здоров’я підлеглих, – зазначив головний майстер-сержант Олексій Глинін. – У співпраці із психологами сержанти можуть досягти найкращих результатів у цьому питанні. Ми навчаємо сержантів враховувати психологічні аспекти під час постановки та виконання завдань.
В Одесі на базі 59-го будинку офіцерів Військово-Морських Сил ЗС України відбулися фахові збори офіцерів морально-психологічного забезпечення та офіцерів-психологів.
Метою зборів стало вдосконалення професійної підготовки психологів військових частин ВМС ЗС України, обмін досвідом із психологами організацій, що взаємодіють між собою, з урахуванням специфіки службово-бойових завдань у районі проведення ООС, які виконують військовослужбовці.
— Ми ініціювали зборові заходи з військовими психологами, аби підвищити якісний рівень їхньої роботи з особовим складом. Обговорювали питання якості відбору на військову службу всіх категорій громадян, проведення заходів психологічної підготовки, також були визначені напрямки роботи щодо організації та проведення заходів декомпресії та реабілітації військовослужбовців Збройних Сил України, — розповідає начальник управління психологічного забезпечення Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ полковник Рустам Мамедов.
Він повідомив, що подібні заходи відбуваються регулярно, а наприкінці року, традиційно, проводять конкурс на найкращого психолога ЗС України.
Де готують військових психологів
— На сьогодні офіцерів-психологів готує Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а підготовку офіцерів-психологів запасу здійснюють кафедри цивільних вишів. Також щорічно з періодичністю раз на 3 місяці чи раз на пів року відбувається курсова підготовка: на тактичному рівні — при ВІКНУ, на оперативно-тактичному рівні — на базі Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Крім того, до ускладнення епідеміологічної ситуації тренувальна команда ЗС США проводила курси щодо регулювання поведінкового здоров’я. З 2018-го по 2020 рік вони підготували близько 200 наших фахівців і надали їм відповідні сертифікати. Можу сказати, що за останні роки, з урахуванням бойового досвіду, наші військові психологи професійно виросли. Вони не просто виконують свою роботу — вони роблять це якісно, — зазначив полковник Рустам Мамедов.
Пілотний проєкт в Одесі щодо медико-психологічної реабілітації учасників ООС виявився вдалим
Варто зауважити, що два роки тому Головне управління морально-психологічного забезпечення ЗС України та Командування Медичних сил ЗС України на базі Центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Одеський» реалізували проєкт надання послуг з медико-психологічної реабілітації військовослужбовців — учасників ООС. Він виявився вдалим, і тепер його застосовують в інших закладах охорони здоров’я МОУ.
— Загалом наразі в Україні є 36 закладів та установ, які мають право на надання медичних та медико-психологічних послуг військовослужбовцям. Щоправда, деякі з них і досі проходять акредитацію. Крім того, не треба думати, що після звільнення військовий залишається сам на сам із проблемами — його супроводжує Міністерство у справах ветеранів України, — розповів офіцер.
До вибору професії військового психолога — з усією відповідальністю
Серед присутніх на зборах — офіцер відділення морально-психологічного забезпечення реактивно-артилерійського полку Командування морської піхоти Військово-Морських Сил ЗС України лейтенант Анастасія Бугайова. Дівчина уважно все занотовує і бере активну участь в обговоренні проблемних питань.
Вона каже, що рішення стати військовим психологом прийшло не одразу.
— Я закінчила Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова за напрямком «Практична психологія та соціальна педагогіка», а також військову кафедру ВІКНУ за напрямком «Військова психологія». Але до того, щоб обрати саме військовий шлях, ішла поступово. Це був мій відкритий гештальт. Лише з часом прийшла до думки, що поки в країні триває війна, багато людей, які пройшли чи проходять крізь її горнило, потребують кваліфікованої психологічної допомоги, тому і підписала контракт, — ділиться думками лейтенант Анастасія Бугайова. — Пам’ятаю, що найпершим завданням у моїй роботі стало пояснити військовим відмінність роботи психолога від психотерапевта. То було дуже важко. Але на результат не довелося довго чекати — з часом мені почали довіряти, зверталися з різного роду проблемами, коли потребували вирішення внутрішніх конфліктів, переживань. Насправді, багато хто стикається з таким станом, який вони самі не можуть пояснити — наприклад, коли з’являються нав’язливі чи, не дай Боже, суїцидальні мотиви. Іноді вони не висвітлюються в тестуваннях, а під час бесіди військовослужбовці відкриваються і діляться ними зі мною, а я, зі свого боку, можу надати необхідну допомогу.
А ще Анастасія розповідає, що хоча на посаді вона лише півтора року, за цей час їй довелось стикатися з різними проблемами військових. І завжди вона намагається дотримуватися головного принципу її діяльності — не нашкодити і надати максимальну компетентну допомогу тим, хто її потребує.
Психологічного супроводу потребують не лише військовослужбовці, а й члени їхніх родин
До слова, це не завжди військовослужбовці. Іноді, у випадку, коли питання неможливо вирішити локально на рівні військової частини, то доводиться долучати до співпраці членів родини, бо виховання і соціальне становлення особистості починається саме з сім’ї. Також постійно триває робота, аби пояснити та покращити їх розуміння, що після війни військові повертаються не тими, ким були. Для цього відбуваються бесіди та різноманітні тренінги.
— Взагалі, щодо методів роботи — то все залежить від того, де ми перебуваємо: якщо це ППД, то найкращими методами, як на мене, є спостереження, анкетування тощо, які ми диференціюємо щомісяця. А от на виїздах, тренуваннях, коли наші військові залучені до виконання бойових дій, — краще «заходять» тренінги та різного роду аутогенні тренування, а також вправи на покращення саморегуляції і самодопомоги. Тобто роботи ніде не стає менше, вона просто стає інакшою, — пояснює лейтенант Анастасія Бугайова.
У районі проведення операції Об’єднаних сил відбулися фахові збори офіцерів морально-психологічного забезпечення, офіцерів-психологів та головних старшин військових частин безпосереднього підпорядкування Командуванню Об’єднаних сил. Про це повідомляє пресслужба ООС.
Захід провели з метою узагальнення роботи позаштатних груп оперативної психологічної підтримки Об’єднаних сил, проведення аналізу діяльності сержантського складу, злочинів та подій за минулий місяць, інформування головних старшин щодо переатестації сержантського складу у Збройних Силах України та присвоєння нових сержантських звань.
На початку зібрання начальник штабу — перший заступник командувача ООС генерал-майор Володимир Кидонь подякував присутнім за вагомий внесок у дотриманні заходів щодо збереження життя та здоров’я особового складу.
Під час заходу начальник штабу нагородив окремих військовослужбовців, які виконують завдання в районі проведення ООС, відзнаками командувача Об’єднаних сил за участь у заходах забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та вагомий внесок у збереженні територіальної цілісності держави.
Під час зборів розглянули питання організації роботи позаштатних груп оперативної психологічної підтримки. Присутні наголосили на важливості пунктів психологічної допомоги та кімнат релаксації.
Також були визначені напрямки роботи щодо організації та проведення заходів декомпресії та реабілітації військовослужбовців Збройних Сил України.
На завершення учасники зборів обговорили проблемні питання морально-психологічного забезпечення та шляхи їх вирішення.
