Прочитаєте за: 4 хв. 12 Липня 2023, 12:26
Через тривалу війну в Україні відбулися зміни в організації діяльності військових психологів. Уже на початку вторгнення 2014 року стало зрозумілим, що через вплив бойового стресу військовослужбовці потребують кваліфікованої психологічної підтримки. У 2015 році в ЗСУ запроваджено посади офіцерів-психологів, а нині створено мережу психологічної допомоги — від підготовки мобілізованих до груп контролю бойового стресу та груп супроводу й відновлення. Створюючи таку систему психологічної підтримки, Україна спиралась на напрацювання армій НАТО, однак адаптувала їх з огляду на власний унікальний досвід війни. Про особливості психологічної підтримки українських воїнів розповіла начальниця відділу оперативної психологічної роботи у військах (силах) Центру МПЗ ЗСУ Наталія Мельник під час круглого столу в Military Media Center.
— В арміях країн НАТО діяльність психологів зосереджена на третьому-четвертому рівні, вони менше уваги звертають на перший-другий рівень. Натомість характер бойових дій в Україні ще з 2014 року, а особливо зараз під час широкомасштабної війни, викликав потребу саме в оперативних або тактичних психологах, які безпосередньо працюють поблизу районів бойових дій, зокрема в зоні відведення. Це максимальне наближення до переднього краю, тобто до лінії бойових дій, — наголосила вона.
За словами Наталії Мельник, характер роботи військового психолога в Україні інакший, ніж в інших арміях світу.
— Ми зосереджені на кризовій психології, наданні саме первинної психологічної допомоги, тому що в нас велика кількість військових, які безпосередньо залучені до бойових дій, у нас велике навантаження на військовослужбовця й, крім того, широка лінія фронту, — пояснила вона.
Особливо важливою є програма підтримки «рівний — рівному», під час якої психологи навчають військовослужбовців надавати одне одному допомогу безпосередньо на позиціях.
— Якщо військовослужбовець зазнав психічної травми, перебуває в гострому стресовому стані, то що швидше і якісніше йому нададуть допомогу, то меншою буде його травматизація, то швидше він повернеться до строю та продовжить виконання бойових завдань, то менше військових потребуватимуть подальшої психологічної реабілітації. Цим наш досвід відрізняється і він регламентований веденням бойових дій у нашій країні. Жодна країна НАТО чи США не брали участі в подібній війні й не має такого досвіду, — наголосила Наталія Мельник.
За стандартом НАТО в українській армії були створені групи контролю бойового стресу, однак цей стандарт адаптований під наше сьогодення, вимоги пов’язані з війною, умовами бойового стресу українських військових.
Український досвід роботи груп психологічного супроводу та відновлення унікальний. Такі групи створені у військових частинах як штатний підрозділ, забезпечують заходи з психологічної декомпресії військових, коли вони виходять у район відновлення боєздатності, а також організовують роботу на пункті психологічної допомоги.
— Коли фахівці цієї групи виявляють військовослужбовців, які потребують додаткової психологічної допомоги, вони відправляють їх у пункти психологічної допомоги й там з ними працюють фахівці психологічного супроводу та відновлення. У цих пунктах психологи намагаються стабілізувати психологічний стан військового протягом 3-5 днів. Це кваліфікована глибинна психологічна робота й на цьому етапі визначається: або військовослужбовець повертається в стрій і продовжує виконання бойових завдань, або його неможливо стабілізувати в цих умовах і він направляється у медичні заклади для подальшого лікування, — пояснила Наталія Мельник.
Процес психологічного відновлення часто ускладнює постконтузійний синдром. У цьому разі військовим надається медична допомога у відділеннях неврології.
Водночас за стандартом НАТО з 2016 року створено Центри морально-психологічного забезпечення. Основне їхнє завдання — це реагування на кризові стани. Якщо група контролю бойового стресу та групи психологічного супроводу й відновлення здійснюють безперервний психологічний супровід особового складу, то Центри надають допомогу саме в кризових станах. Наприклад, коли підрозділ пройшов важкі бої або вийшов з бою з великими втратами, вийшов з оточення або коли є випадки самогубства в підрозділі.
— Різниця між українською армією та арміями НАТО полягає також у тому, що наші військові психологи їдуть до особового складу, безпосередньо до підрозділу, де потрібна підтримка. Ми працюємо в зоні відведення, у групах чи індивідуально. Натомість в армії США, скажімо, навпаки, військові їдуть до психолога, а психологічна допомога надається в безпечному місці, наприклад, на військовій базі, у нас такої можливості немає, тому що оперативна обстановка постійно змінюється, — розповіла Наталія Мельник.
Широкомасштабна війна потребує багато ресурсів, адже в нас сьогодні велика армія й переважно це мобілізовані військовослужбовці, тож роботи з психологічної підготовки багато. Дуже мало часу як на військову підготовку, так і на психологічну. Володіти зброєю чи військовою технікою можна навчити майже кожного, а підготувати до виконання бойових завдань з ризиком для життя — це процес глибинний і складний. Головне завдання цього процесу — вироблення стресостійкості й навичок самодопомоги, тобто підготовка мобілізованих до виконання бойових завдань у надважких умовах бойових дій.