Український військовослужбовець зумів збити з переносного зенітного ракетного комплексу дві російські крилаті ракети.
Про це в ефірі Апостроф TV 24 квітня 2024 року розповів речник Командування Повітряних Сил Збройних Сил України майор Ілля Євлаш.
За його словами, мобільні вогневі групи Сил оборони України активно використовують ПЗРК.
«Також збивають і «шахєди». Доводилося збивати навіть і ракети. У нас є військовослужбовець, який збив не менше двох крилатих ракет. І це дуже великий показник, дуже гарний результат», — зазначив речник ПС ЗСУ.
На цей факт захоплено відреагував ведучий.
«Знаєте, збита ракета з ПЗРК, якщо один раз, можна списати на випадок, на удачу. А дві ракети з ПЗРК — це вже професійна рука нашого військовослужбовця», — прокоментував ведучий.
«Однією людиною! Так, абсолютно точно», — додав Ілля Євлаш.
На війні не буває звичайних днів, адже щодня ти цілком усвідомлюєш, що на кону стоїть доля країни. Багато піхотинців кажуть, що вони давно звикли до того, як по них працює ворожа артилерія, танки та міномети. Втім, до роботи авіації противника по тобі не звикнеш ніколи. Коли старші командири повідомляють про те, що російські літаки або гвинтокрили наближаються до наших позицій, тоді виходять зенітники і зі своїми ПЗРК очікують ціль.
Про сміливість, яку виявляють захисники під час бойової роботи та успішні враження цілей зенітно-ракетної батареї «Дика качка» окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», спеціально для кореспондентки АрміяInform розповів командир батареї Денис.
— Нашим обов’язком є прикриття повітряного простору від сил та засобів ворога. Працюємо по штурмовиках, гвинтокрилах та БПЛА типу «Орлан», «Zala» та «Ланцет». Для ураження та знищення ворожих повітряних цілей ми застосовуємо ПЗРК «Ігла», «Ігла-1», «Перун», «Стінгер» та «Містраль».
Свій бойовий шлях Денис починав на Житомирщині і був першим, хто здійснив пуск по ворожому штурмовику.
— На жаль, тоді противник зміг утекти, але потім мої побратими наздогнали не одну ворожу пташку. Майже за два роки від початку широкомасштабного вторгнення наш дивізіон знищив один Су-34, один Су-35, шість Су-25, чотири Ка-52 «Алігатор», два Мі-24 і 45 БПЛА типу «Орлан», «Zala» та «Ланцет». Я вважаю, що такий успіх обумовлений тим, що абсолютно всі захисники в нашій батареї — добровольці. Люди знали, куди вони йдуть і чому це важливо, тому ми всі діємо завжди згуртовано, ніби ми пальці однієї руки.
За словами комбата Дениса, спочатку противник дуже зухвало поводився і думав, що зможе залишатися безкарним. Під час Київської кампанії окупанти літали максимально низько над позиціями зенітників. Хід війни змінився тоді, коли у захисників з’явилися ПЗРК «Перун» та «Стінгер».
— Ці комплекси доволі добре «повернули їх на землю». Далі ми відправилися захищати Донеччину і вже тут ми започаткували традицію, що кожен тубус, який результативно відпрацював по ворожій повітряній цілі, ми підписуємо та зберігаємо. Можливо, якісь передамо в музеї, можливо, після нашої Перемоги хлопці заберуть собі додому свої переможні тубуси і будуть згадувати. Це все історія нашої важкої боротьби за нашу свободу, тому вкрай важливо все пам’ятати і розповідати майбутнім поколінням.
Командир батареї «Дика качка» сам неодноразово потрапляв під ворожі обстріли некерованими авіаційними ракетами, але зазначає, що кожному зенітнику варто мати величезну відвагу та сміливість, щоб вийти зі своїм ПЗРК під час обстрілу та здійснити постріл.
— Наші зенітники працюють в парі завжди. Я на власні очі бачив, коли в парі з побратимом ще на Житомирщині здійснював парний пуск з ПЗРК, як ракета підлітає до гвинтокрила, але в момент підльоту її просте веде в сторону і вона падає. Тобто противник обладнує своїх пташок бортовими комплексами оборони «Вітебськ», а якщо летить друга ракета одразу, то вона може вразити нашу ціль. Як казав один із моїх викладачів, коли я ще був курсантом: «Ваше завдання не тільки знищити ворожий літак або гвинтокрил, основне — не допустити його виконати своє бойове завдання». В цілому, за два роки ми як раз змогли досягти того, що ворожі пілоти дійсно бояться підлітати у наші зони ураження, відстрілюються просто в поле і повертаються, — пояснює комбат.
Крім цього, зенітник Денис розповів історію знищення одного з ворожих літаків Су-25.
— Мої підлеглі були на позиції і туди залетіли штурмовики Су-25 та почали здійснювати пуски некерованих авіаційних ракет. Після того, як вони відстрілялися і робили коло, щоб повернутися назад, один із пілотів противника зробив «поворот не туди», і пролетів близько, в одному кілометрі від моїх зенітників. Захисники не барилися і одразу були готові. Коли літак був прямо над зоною ураження, то йому під хвіст залетіла ракета і розірвалася, — з гордістю згадує Денис.
Уранці кожен українець прокидається й читає ранкове зведення від Генерального штабу Збройних Сил України та пишається досягненнями наших захисників за добу. Немає кращого задоволення, коли ми всі бачимо нові збиті ворожі «пташки». Тарас — один із мисливців на російські літаки й вертольоти, він командир відділення та за сумісництвом головний сержант взводу зенітно-ракетної батареї окремої гірсько-штурмової «Едельвейс». За час широкомасштабного вторгнення зенітник знищив два літаки противника Су-25, один вертоліт Ка-52 «Алігатор» та один — Мі-28.
Ексклюзивно для кореспондентки АрміяInform Тарас розповів про всі найцікавіші бойові виходи та про те, як саме він полює за російськими «пташками».
— Мій бойовий шлях від початку широкомасштабного вторгнення розпочався на Житомирщині. Там я став першим, хто збив ворожий Ка-52 «Алігатор». Емоції тоді просто бурлили зсередини та переповнювали. Ми виїхали на «полювання» й бачили, як два гелікоптери противника в парі працюють по селу. Тоді я працював з ПЗРК «Перун». Ми з побратимом взяли дві ракети й очікували. Коли я почув, що гелікоптери наближаються, то відразу стояв і чекав. Ракета мого «Перуна» дуже швидко навелася й вилетіла. Потім одразу «Алігатора» противника повело в бік і він впав на територію, де базувалися окупанти. Одразу почав підійматися величезний стовп диму, а наші аеророзвідники підтвердили збиття, — щасливо згадує Тарас.
На Житомирщині охоронцю неба також вдалося збити вертоліт Мі-28, після чого бригада Тараса вирушила боронити Донеччину.
— Перший свій Су-25 я знищив під Соледаром. Тоді ми з побратимом полювали за ним два тижні. На війні ніколи не можна недооцінювати противника. За той період «полювання» ворог дуже хитро намагався діяти, адже літав прямо під сонцем. Жоден ПЗРК не може наводитися на сонце, тому що воно засвічує й ракета просто не долетить та впаде. Моє завдання було просто вичекати момент, коли все ж таки пілот ворожого Су-25 схибить, а я в цю мить здійсню постріл. Як раз рівно через два тижні так і трапилося. Тоді я просто кричав хвилин п’ять «вау!» та не міг зупинитися, — з гордістю згадує зенітник.
Батарея Тараса працює з доволі різними переносними зенітно-ракетними комплексами. Особисто йому вдалося виходити на «полювання» з ПЗРК «Ігла», «Ігла-1», «Стугна» та його улюбленцем — «Перуном».
— З ПЗРК працювати нескладно, головне правильно обслуговувати ракету, стежити, щоб вона не перемерзла або намокла. Також її треба обережно опускати, ніде не вдаряти й усе буде добре. Якщо порівнювати всі види озброєння, з якими мені доводилося працювати, то «Ігла» — це найпростіший ПЗРК. «Перун» складніший, адже там є окремий блок керування, на якому можна виставити тип цілі, погодні умови та багато інших нюансів.
Крім цього, захисник неба Тарас навчався працювати з ПЗРК «Містраль», але не встиг його випробувати у бою, адже дістав друге поранення.
— Після лікування та повернення я знову працюю зі своїм рідним «Перуном». Під час моїх полювань завжди варто стежити за секторами в небі, вивчати противника та аналізувати його дії. Найголовніше — дочекатися моменту, коли рашист схибить та залетить прямісінько в зону ураження мого ПЗРК.
Тарас мав бойовий досвід ще у 2015-2017 роках, коли воював штурмовиком у складі бригади «Азов».
— Якщо порівнювати війну тоді й зараз, то це діаметрально різні речі. Зараз коли ти сидиш на бойовій позиції, то часом здається, що по тобі не прилітає тільки ядерна зброя. До 2022 року, все ж таки то був більше локальний конфлікт, не було такого застосування авіації, артилерії та ракет. Зараз картина зовсім інша й це дуже важка війна. Звичайно, ніхто не має сумнівів, що ми переможемо, але й варто не забувати, якою ціною нам усім дається Перемога, — наголосив захисник.
«Я зробив те, що повинен був», − так прокоментував свій влучний постріл із ПЗРК військовий моряк ВМС ЗС України Станіслав. На бойовому чергуванні чоловік зі своїм командиром помітили та збили ракету окупантів. − Стояли з командиром на посту. Я почув свист, закинув ПЗРК «Ігла» на плече і вичікував момент. Як побачив ракету — увімкнув наземний блок живлення, взяв у приціл, до п’яти секунд супроводження і пуск. Російська ракета знешкоджена. Спочатку не було жодних відчуттів, а які тут можуть бути емоції — просто виконав бойове завдання. І лише згодом прийшло усвідомлення, що, можливо, ми врятували комусь життя, − згадує воїн.
Станіслав говорить, що не даремно тренувався на тренажері ПЗРК, а також брав участь у міжнародних навчаннях. Тому під час виявлення ракети робив усе відточеними і послідовними рухами.
Станіслав потрапив на флот після строкової служби у Повітряних Силах. Каже, що ухвалив таке рішення, бо душа лежала до моря, адже виріс у цих краях.
− На кораблі не існує поняття «ти сам за себе», від дій кожного залежить життя та здоров’я всіх членів екіпажу. Військовий моряк має не тільки вміти виконати своє завдання, але за потреби й допомогти іншому, − розповідає Стас.
Сьогодні, 14 червня у проміжку часу з 12.20 по 13.20 Повітряні Сили Збройних Сил України збили одразу три крилаті ракети (імовірно «Калібр»).
Про це повідомляє Командування Повітряних Сил ЗСУ.
У командуванні припускають, що ракети по території України були запущені з акваторії Чорного моря.
«Одну із ракет вдалось знищити із ПЗРК в районі відповідальності Повітряне командування «Центр», дві – зенітними ракетними комплексами у зоні відповідальності Повітряне командування «Захід» Повітряних Сил ЗС України», – йдеться в повідомленні.
Найближчим часом українські прикордонники отримають новітні зразки зброї іноземного виробництва, в тому числі й протитанкові.
Про це повідомив заступник Голови Державної прикордонної служби України Сергій Сердюк перебуваючи в одному з прикордонних підрозділів, який у складі Сил оборони боронить Сумщину від російського агресора, інформує пресслужба відомства.
«Найближчим часом ми очікуємо постачання новітніх зразків зброї іноземного виробництва, в тому числі й протитанкових. Як тільки ми їх отримаємо, вони одразу будуть направлені в підрозділи. До речі, ми вже маємо такі засоби як ПТРК «Javelin» та «Nlaw», ПЗРК «Stinger» та «Стріла», які використовуються в обороні й захисті нашої держави. Налагоджено процес навчання прикордонників у застосуванні цих зразків озброєння», – зазначив він.
З початку широкомасштабного вторгнення бої точаться по всій території нашої країни, зокрема й на морі. Російська авіація та флот постійно обстрілюють Україну з моря, виконують авіанальоти на міста, але ці атаки мужньо відбивають наші захисники. Серед них і військовий моряк Дмитро, який збив ворожий літак.
Дмитро народився та виріс в Ізмаїлі, що на Одещині. Після закінчення 9 класу навчався в Ізмаїльському військово-морському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, потім вступив до університету. Та на другому курсі юнак зрозумів, що не бачить себе в цивільному житті, тому підписав контракт та став частиною екіпажу одного із суден Військово-Морських Сил ЗС України.
У хлопця був вибір ким стати — десантником, артилеристом, морпіхом, але він забажав нести службу саме на морі. По-перше, Дмитро завжди рівнявся на свого прадіда, який був офіцером військового флоту. По-друге, манила романтика: заходити в порти до рідних берегів, слухати клекотання чайок та звуки хвиль, що мірно розбиваються об хвилерізи. І все це ділити разом із командою своїх побратимів, які за цей час стають для тебе другою сім’єю.
Після широкомасштабного вторгнення ницистсько-окупаційних військ рф в екіпажу судна, як і в усіх, роботи стало більше.
— Під час виконання завдань у морі нам потрібно було повернутись до одного з пунктів базування. Ми стали в порту, почали завантажуватись, і як тільки закінчили, побачили, що з-під хмар з’явилися 2 російські винищувачі-бомбардувальники СУ-34. Літаки вилетіли дуже швидко. Їх не було чути, та й видно погано через хмарність. Вони випустили декілька ракет по місту та залетіли назад за хмари. Цей момент я спостерігав на сигнальному містку і зрозумів, що одного разу їм не вистачить, вони захочуть повернутися, щоб завдати повторного удару, — розповідає військовий моряк.
Дмитро був правий, російські повітряні вбивці повернулися, але він уже чекав на них з ПЗРК «Ігла». Військовий відразу запустив ракету по одному зі зникаючих у хмарах літаку. Часу на наведення було зовсім мало, Дмитрові допомагав його бойовий товариш. Після гучного «хлопка» одним літаком у російській окупаційній армії стало менше.
— Тоді всі почуття в мене відключилися, голова була «холодною», а руки робили все самі. Певно, завдяки постійним навчанням, а також інстинкту: або вони нас, або ми їх. Головне — це український дух, який нас не зрадить. Тож, яка б у них не була зброя, перемога за нами, — наголошує матрос.
До слова, у навчальному центрі під час фахової підготовки суміжною спеціальністю Дмитра стала — оператор ПЗРК. Вчився на інтерактивному тренажері, а на практиці показав відмінний результат.
Ось так просто, старим радянським ПЗРК, що коштує 60–80 тисяч доларів, було знищено сучасний літак за 40 мільйонів доларів, які росіяни могли б витратити на електрифікацію своїх депресивних регіонів, якби їхній диктатор дійсно думав про «свій народ».
— Я думаю, вони не очікували такого результату. Наша команда була дуже рада. На той момент ми розуміли, що врятовано всіх членів екіпажу, адже вони могли й нас затопити. А взагалі, нас не бентежать їх «новітні» літаки, бо падають вони, як і всі інші, — купою металобрухту, — зауважує Дмитро.
Це не перша зустріч екіпажу судна з ворогом. На одному із завдань військове судно почали обстрілювати зі 100-міліметрової російської корабельної гармати А-190. Ворог тоді випустив по них 32 снаряди і одну ракету, але завдяки професійним, злагодженим діям екіпажу та командира військовим вдалося вивести судно з-під обстрілу та успішно повернутись у порт. Команда рульових та сигнальників відіграла в цьому ключову роль.
Дмитро не приписує успіхи якимось вищим силам, хоча й зазначає, що передчуття в нього іноді бувають.
— Після початку широкомасштабного вторгнення буває, що сняться сни, як попередження перед чимось. Навіть перед тим обстрілом, мені теж снилось дещо подібне, — розповідає молодий чоловік.
Варто зауважити, що в сім’ї Дмитро не єдиний військовий. Його брат служить у Національній гвардії і нині захищає від рашистів кровоточиве серце України — Маріуполь.
Зенітний ракетно-артилерійський дивізіон окремої повітрянодесантної Дніпропетровської бригади завершив бойове злагодження на Рівненському військовому полігоні тактико-спеціальними навчаннями з бойовою стрільбою та пусками з переносних зенітно-ракетних комплексів «Ігла» та ЗРК «Стріла-10».
Для підготовки військових використовували наявні на полігоні сучасні тренажери із супроводу повітряних цілей, а саме систему LASERTAG — віртуальний комплекс для відпрацювання навчальних пусків. Система включає розвантажувальний жилет із датчиками, через які керівник заняття може впливати на стрільця-зенітника та бачити, як він поводить себе в конкретних умовах обстановки, чи встиг уразити повітряну ціль до того, як його знищив умовний противник.
На квадрокоптері встановлені сенсори, які взаємодіють із трубою, що дозволяє відпрацьовувати алгоритм захоплення цілі, імітацію пуску, а результати фіксують у планшеті.
— Найближчим часом для двостороннього контакту планується використання наручних браслетів із функцією вібрації для стрільців. Спочатку система LASERTAG використовувалась для підготовки загальновійськових та артилерійських підрозділів. Наразі вона пристосована для ПЗРК, — розповів начальник відділення підготовки підрозділів Рівненського військового полігону підполковник Микола Сайко. — У перспективі для підвищення динаміки та професійності навідників замість квадрокоптерів планується використання навісного обладнання, яке може приєднуватися до безпілотників, вертольотів або літаків.
Досвід сучасних воєн свідчить, що найбільші загрози варто чекати з повітря. І найчастіше це “малопомітні” цілі. Тобто БПЛА різних типів.
Знищувати їх з С-300 та “Буків” – дороге задоволення. Відповідь на ці загрози повинна давати “ППО поля бою”, тобто Війська ППО Сухопутних військ. Яка ситуація з ними в ЗСУ? Яка структура та озброєння? Чи спроможні вони забезпечити рівень захисту від повітряних загроз ХХІ століття на належному рівні? Що може робити в цьому напрямі українська промисловість? Про це все у двадцятому епізоді.
[embedded content]
Сподобався матеріал? Підтримай незалежний проект — одна кава — 30 гривень — дозволять нам працювати для Вас!
➡ Приват 5168 7422 0031 9014
➡ Моно: 4441 1144 4179 6255
Побачили не точність чи Вас є що доповнити по матеріалу? Напишіть нам: info@mil.in.ua
