Військовий експерт Петро Черник в ексклюзивному коментарі для АрміяInform заявив, що фронт, насправді, дуже великий, понад 1000 кілометрів, тому доцільно розділити його на 2 плацдарми: Східний та Південний.
«Східний — це Бахмут і Куп’янськ. Противник взяв Бахмут, для них це вже політичне питання, путін навіть нагородив „недогероїв“, але далі просунутись не змогли. Панівні висоти наші, вони перетворили Бахмут на щебень, зачепитися, фактично, немає за що. І це зручний тир для наших воїнів, більше того ми повільними, але упевненими темпами рухаємось до оперативного оточення. І як тільки це станеться, то всі окупанти, які знаходяться в Бахмуті, будуть знищені або взяті в полон, що стане потужним надломом мотивації. І з того моменту, фронт міг би посипатися. Тому російські війська зосереджують сили на Куп’янському напрямку, адже вважають, що ми будемо перекидати туди свої підрозділи. Але в стратегічному сенсі все складається нам на користь, наші військові витримують всі атаки в напрямку Куп’янська», — заначив він.
[embedded content]
Також військовий експерт зауважив, що великий Південний плацдарм, насправді дуже серйозний, складаються всі умови для того, щоб наші війська вийшли на Північне Приазов’я. І це може стати передумовою для обвалу всього плацдарму.
«Противник це розуміє, тому активно укріплює Перекопський перешийок, будує там оборону в три етапи, застосовуючи дефіцитні ресурси. Але найважче нашим підрозділам буде пройти першу лінію, де величезна густота мінування. Проте після подолання перешкоди, Сили оборони дійдуть до противника, де зосереджена артилерія, яка залишається основним робочим інструментом війни. Третя — це вже тилові підрозділи, після яких, фактично, нічого немає. Ворог немає другого стратегічного ешелону, як тільки проб’ємо перший, оперативне охоплення цілком можливе, як класичний воєнний маневр. Однак вся відповідь лежить на артилерії, бо станом на цю хвилину 95 відсотків цієї війни — це війна артилерії», — відрезюмував Петро Черник.
Військовий експерт, координатор групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець спеціально для АрміяInform прокоментував ситуацію у районі Слов’янська.
Спробуємо зрозуміти, що противник готує у районі північніше та північно-східніше від Слов’янська. Тобто, поговоримо про Ізюмське угруповання ворога.
Упродовж кількох останніх днів це угруповання військ противника наполегливо намагалося просунутися на ділянці Мазанівка – Краснопілля – Долина – Богородичне, а також проводило дещо незрозумілі рухи на своїх флангах в районі Семенівка – Мала Комишуваха та Лиман – Ямпіль.
До речі, наголошу, наразі вже немає окремих Лиманського або Ізюмського угруповань. Є єдине – Ізюмське, з правим та лівим флангами відповідно.
Вочевидь, що на сьогодні, у рамках підготовки та організації наступу на Слов’янський район оборони ЗСУ, противник зосередив і розгорнув не одне потужне оперативне угруповання, а принаймні три. Власне, Ізюмське, а також те, що ми називали раніше – Попаснянським угрупованням (тепер це скоріше Лисичансько – Попаснянське) і я б виділив окремо – Горловсько-Торецьке.
Кожне з них, судячи з усього, отримало певні завдання в рамках єдиного рішення командування військ противника в операції із захоплення району Слов’янсько – Краматорської агломерації.
З огляду на це, цілком можливо спрогнозувати і визначити роль кожного з цих угруповань у майбутній операції противника.
Провідну роль під час наступу на Слов’янськ гратиме Ізюмське угруповання
Судячи з кількості сил та засобів, які командування військ противника зосередило і розгорнуло саме у складі Ізюмського угруповання, воно у майбутній операції гратиме якщо не головну, то явно одну з провідних ролей.
Загальна кількість «тактичних юнітів» у її складі оцінюється різними фахівцями так само по-різному. Одні стверджують про 20-22 БТГр, інші про 30-33 БТГр, а треті обмежуються 15-17 БТГр.
Відразу зауважу, що всі ці оцінки та експертні думки досить умовні й суб’єктивні. Тому, я в своїх судженнях з цього приводу не прив’язуватимуся до якогось «точного» визначення, а швидше намагатимуся оцінювати лише ті сили та засоби противника, які саме в цей момент залучені на напрямках, що нас цікавлять, або ж можуть бути залучені тут найближчим часом.
Багато хто схильний до думки, що для Ізюмського угруповання противника слід розглядати найнебезпечнішим напрямком – райони північно-західніше, північніше та північно-східніше Слов’янська. Саме там нині Ізюмське угруповання сконцентрувало свої основні зусилля і відповідно – основну масу своїх сил та засобів.
Склад сил та засобів Ізюмського угруповання
У напрямку на Краснопілля – Долину, а також на Богородичне та Тетянівку наступає тактична група приблизно з 8-10 БТГр (переважно танкових) зі складу 35-ї мсбр, 201-ї «таджикистанської» бази та 6 -го, 12-го, 237-го та 239-го танкових полків. Попереду як передові штурмові загони та авангард залучені підрозділи 3-ї обр СпН. Підтримується це все до 5-6 ТГр реактивної та ствольної артилерії, з яких як мінімум одна – це зведена тактична група зі складу 1-ї мобільної бригади РХБЗ на важких вогнеметних установках типу ТОС-1А «Солнцепек» (не менше ніж 4 установки).
У напрямку на Курульку і через лісовий масив південніше Довгенького, а також у районі Дібрівного наступає ще одна тактична група зі складу Ізюмського угруповання. Приблизно – до 15 БТГр. Тут так само поряд із потужним угрупованням ствольної та реактивної арти (до 8-ї тактичної групи) діє тактична група зі складу 10-го полку РХБЗ із двох вогнеметних рот на ТОС-1А «Солнцепек» (до 6 установок).
Фланговий район Копанки – Петропілля – Семенівка – Сніжківка. Тут оперує тактична група Ізюмського угруповання з 7-8 БТГр зі складу 4-ї тд, 64-ї та 38-ї мсбр, 423-го мсп, який доводиться вести бойові дії, як то кажуть, «навиворіт». А саме – намагатися наступати на Дмитрівку та Вірнопілля, чинити тиск на суміжний фланг у напрямку по центру та лівому флангу, а також одночасно вести стримувальні бої на своєму правому фланзі у вигині Сіверського Дінця, що вдається в глибину оперативної побудови всього угруповання західніше Ізюму, не допускаючи прориву ЗСУ до Сніжківки та переправ у ній.
Ще одна «флангова» тактична група (нині посилено ховається у лісах під Лиманом і Ямполем), колишня Лиманська, якій, на мій погляд, у майбутній битві за Слов’янськ – Краматорськ буде відведена одна з найважливіших ролей – «джокера». Це приблизно до 10-11 БТГр зі складу 90-ї тд, а також 15-ї, 21-ї, 34-ї та 75-ї мсбр + до шести ТГр реактивної та ствольної артилерії зі складу 232-ї реабр і 400-го сап. Поки що це збіговисько лише пострілює через річку і особливо вперед не лізе. Але, в потрібний момент, поза сумнівом, полізе. Ба більше, що вони нині досить активно налагоджують переправи.
«Ракетні аргументи» противника
Тепер трохи про «ракетні аргументи» Ізюмського угруповання противника та систему управління нею.
У районі «відповідальності» Ізюмського угруповання розгорнуті підрозділи відразу трьох (!!!) ракетних бригад – 103-ї, 107-ї та 119-ї. Всі три оперують тут окремими дивізіонами та батареями з наданими засобами технічного обслуговування та управління. На озброєнні всіх трьох бригад були раніше ТРК типу 9К79 (він же – «Точка-У», за класифікацією НАТО – «Скарабей»), а нині ОТРК типу 9К720 «Іскандер-М». Тому стріляти вони можуть (і активно це роблять) обома ракетними комплексами.
Що стосується системи бойового управління, то для цього у складі угруповання розгорнута ціла мережа командних пунктів та передових пунктів управління найрізноманітніших рівнів – від бригадних (де це необхідно) та дивізіонних (наприклад, 2-й мсд, 90-й тд тощо), і навіть армійських (наприклад, 35-й, 41-й та 20-й ОА). Загальне управління здійснює польовий пункт управління штабу ЦВО (судячи з усього, після останніх «прильотів», він кудись з’їхав із селища Капитолівка на східній околиці Ізюма). Технічну сторону забезпечують розгорнуті у цій зоні підрозділи трьох бригад управління та зв’язку – 54-ї та 75-ї та 104-ї.
«Нюанси» наступальної операції противника
Учорашня «проба пера» в районі Долини і Богородичного, шляхом масованого введення в бій відразу кількох танкових підрозділів за активної артилерійської підтримки, свідчить про наявність у командування Ізюмського угруповання непереборного бажання протаранити своїм «бронелобом» оборону українських військ виключно північно-західніше Слов’янська уздовж траси М-03.
Крім того, жорстокі бої, які зараз йдуть у «суміжному» лісовому масиві південніше Довгенького (район Мазанівки) і в напрямку на Курульку, так само ніби підтверджують наявність таких думок у головах російських командирів.
Вочевидь, що завдання, яке намагаються виконати війська противника, це вийти до найближчих підступів Слов’янська з північно-західного та західного напрямків. Тобто прорватися в район Новомиколаївки і далі до Черкаського, а також вийти на кордон Хрестище – Маяки.
До того ж навпроти Райгородка активно ховається в лісах колишнє Лиманське угруповання, а Попаснянсько-Лисичанське разом із Горлівсько-Торецьким угрупованням обов’язково спробують найближчим часом, якщо не протаранити нашу оборону в районі Бахмута, то вже точно – обійти місто з південного заходу та вийти до Костянтинівки на Краматорському напрямку. Звісно, що все це неабияк впливатиме на ситуацію в районі Слов’янська.
Резюмуємо
Слід нагадати, що «радянська військова школа», якою керуються у своєму оперативному плануванні російські генерали, у своїх головних теоретичних положеннях однозначно вимагає лише перемоги, яка досягається повним і остаточним розгромом військ противника, постановки «глибоких» цілей.
Такою, безсумнівно, є операція на оточення та знищення угруповання військ противника. Це найагресивніший, найактивніший і в розумінні російських «лампасоносців» – найефективніший спосіб досягнення тих самих «рішучих і глибоких» цілей. Власне, саме у такому стилі вони планують і проводять свої «операції».
У цьому випадку, на мою думку, все розвиватиметься приблизно за таким сценарієм.
Ізюмське та Лисичанське угруповання будуть повільно «тиснути і прогризати» нашу оборону. Перша – на північний захід від Слов’янська, а друга – на схід та на південь від Бахмута.
Водночас Ізюмське угруповання своїм лівим флангом, а Лисичанське – центром, нишком спробують підготувати та провести два коротких потужних прориви. Один на ділянці Райгородок – Закітне, другий на північно-східніше Бахмута, приблизно від Володимирівки на Соледар та Никифорівку.
Військовий експерт, координатор групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець спеціально для АрміяInform прокоментував ситуацію щодо бойових дій на основних напрямках.
Спроба противника прорватися «з ходу» на ближні підступи до Сіверська відбита
Судячи з повідомлень, противнику поки не вдалося взяти Білогорівку (на Сіверському напрямку). Його передові підрозділи здійснили низку атак від Лисичанського НПЗ та Золотарівки на Верхньокам’янське, щоб обійти Білогорівку з півночі. Наразі спробу окупантів прорватися «з ходу» на ближні підступи до Сіверська ЗСУ відбили.
росармія перекидає додаткові сили, щоб загальмувати просування ЗСУ в районі Високопілля
На Херсонщині командування військ противника, судячи з усього, намагається створити принаймні ще одну ударну тактичну групу для контрнаступальних дій на Криворізькому напрямку, щоб загальмувати просування Збройних Сил України в районі Високопілля. Для цього із Запорізького та Луганського напрямів перекидаються додаткові сили та засоби зі складу 83-ї одшбр і 106-ї дшд.
Сили окупантів перегруповуються
Ізюмське угруповання військ противника, крім невеликого тактичного успіху в районі Мазанівки на Слов’янському напрямку та масованого вогневого впливу по передових позиціях Сил оборони України, інших активних дій не здійснювало. Судячи з усього, противник наразі перегруповується. Інформація про зосередження на цьому напрямку значних сил і засобів противника, свідчить про те, що невдовзі на цій ділянці слід очікувати початку масштабного наступу росіян.
Ворог стурбований контратаками ЗСУ на Запоріжжі
Командування військ противника дуже стурбоване досить успішними в тактичному відношенні контратаками ЗСУ (особливо в напрямку Василівки), продовжує спроби посилювати свої передові підрозділи всім, що має, як-то кажуть під рукою. Наразі зафіксоване перекидання в першу лінію оборони бронетехніки противника в кількості 6-8 одиниць та кілька вантажівок особового складу.
Противник дистанційно мінує Харківщину
Передові підрозділи військ противника, що діють північніше та північно-східніше міста, «дещо пригальмували». Нині вони намагаються активно дистанційно мінувати наш ближній (тактичний) тил, з метою запобігти постачанню передових підрозділів Сил оборони України, та інтенсивно обстрілюють навколишні населені пункти артилерією.
Військовий експерт, координатор групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець спеціально для АрміяInform прокоментував ситуацію щодо бойових дій на південному напрямку.
У Таврійській операційній зоні противник силами 49-ї ОА та 22-го АК, а також приданими їм силами та засобами, продовжує оборонну операцію, метою якої є утримання Херсонсько-Бериславського плацдарму у нижній течії Дніпра та створити сприятливі умови для переходу в наступ на Миколаївському та Криворізькому напрямках. На сьогодні, в результаті розпочатих підрозділами Сил оборони України близько 2-х тижнів тому контрнаступальних дій на Херсонському напрямку, війська противника були змушені відійти з раніше зайнятих позицій на цілій низці ділянок плацдарму.
Упродовж кількох останніх днів нашим військам вдалося відбити низку масованих атак противника в районі створеного ними південносхідніше селища Давидів Брід плацдарму на річці Інгулець. Ба більше, нашим підрозділам вдалося просунуться на кілька кілометрів у напрямку сіл Костромка та Брускинське, а також звільнити села Сухий Ставок та Андріївка.
Ворог намагається «стабілізувати» просування українських військ
Слід наголосити, що противник продовжує докладати значних зусиль для того, щоб зупинити або принаймні суттєво загальмувати просування підрозділів Сил оборони України на цій ділянці шляхом перманентних контратак та постійного нарощування зусиль на флангах українського плацдарму.
Так, посилені БТГр зі складу 7-ї десантно-штурмової дивізії противника упродовж останнього тижня неодноразово намагалися прорватися з північного сходу і сходу в Давидів Брід і на південь від нього, щоб вийти в тил тактичної групи ЗСУ, що діє на Інгулецькому плацдармі, і відрізати її від переправ через Інгулець. Своєю чергою підрозділи 11-ї десантно-штурмової бригади та БТГр 126-ї бригади берегової оборони 22-го АК противника намагалися «стабілізувати» просування українських військ у південному та південно-східному напрямку, так само шляхом контратак, за масованої вогневої підтримці артгрупи 227-ї абр. З цією ж метою противник неодноразово застосував армійську авіацію. Зважаючи на це, на сьогоднішній момент, противнику вдалося зупинити наші передові підрозділи по рубежі Сухий Ставок – Костромка та в районі Брускинське.
Проте, треба розуміти, що ситуація на цій ділянці для противника все ж таки не виглядає достатньо «стабільною», тому його командування прагне постійно посилювати свою тактичну групу, яка нависає над правим флангом українського плацдарму на Інгульці. Так, на цю ділянку вже перекинуто підрозділи 127-й орбр зі складу 22-го АК, а також кілька підрозділів ротного рівня зі складу наданих сил та засобів.
Вочевидь командування військ противника у цій зоні досить серйозно непокоїть не стільки сам факт просування українських військ, а його спрямування. Адже за великим рахунком, вибір цього спрямування цілком може зробити вирішальне значення на подальше становище всіх російських військ, що оперують у північній та північно-західній частинах всього Херсонського плацдарму супротивника. Тобто тих підрозділів противника, які наразі називають «криворізьким угрупованням», націлених на наступ у бік Кривого Рогу та Нікополя.
Плацдарм у районі Давидова Броду вдалий як за місцем, так і за подальшими своїми перспективами
У цьому контексті важливо зазначити, що українське військове командування, ухвалюючи свого часу рішення про форсування Інгульця і утримання плацдарму саме в районі Давидова Броду, діяло надзвичайно далекоглядно і вдало як за місцем, так і за подальшими своїми перспективами. Наразі очевидно, що в якому б напрямку не рушили українські війська з плацдарму надалі, це буде досить критично для підрозділів ворожого угруповання, що діють на північ від умовної лінії Давидів Брід – Берислав. Відрізнятиметься лише ступінь цієї самої «критичності». Адже одна справа, якщо ЗСУ зможуть прорватися в район Милового, інша – в район села Республіканця, і зовсім третя – якщо прямо на Берислав. Якщо ЗСУ просто продовжать «згортати» оборону противника вздовж лівого берега Інгульця у бік Калинівського – Бобрового Кута і Снігурівки, то навіть у цьому випадку противнику будуть непереливки.
Окупанти за будь-яку ціну хочуть мати можливість обстрілювати Зеленодольськ, ТЕС і прилеглі околиці
До речі, про так зване криворізьке угруповання противника. На сьогодні, після того як Сили оборони України на цьому напрямку відбили Миколаївку і домоглися тактичного вклинення в оборону противника в районі Нововознесенка, по суті відсунувши їхні підрозділи від водосховища Криворізької ТЕС, питання про подальшу долю цього «збіговиська орків» стало на порядку денному досить гостро. Основу цього «впертого стада» становлять кілька БТГр зі складу 205-го омсп і 34-й омсбр, а також зведені тактичні групи 10-й обр СПН, підтримані ще однією артгрупою зі складу все тієї ж 227-ї абр. На сьогодні противник вперто намагається утримати свої позиції в районі Високопілля та Потьомкіне, навіть попри те, що у нього на флангах вже відчутно «підгоряє». Вочевидь, вони за будь-яку ціну хочуть мати можливість обстрілювати Зеленодольськ, ТЕС і прилеглі околиці.
Проте, на мою думку, такий стан речей зберігатиметься не довго. Особливо в контексті загальної ситуації на плацдармі супротивника. Ба більше, запеклі бої, що точаться на лівому фланзі цього угруповання за утримання району Іванівка – Високопілля – Костирка – Архангельське, нещодавно були досить «оптимістично» для орків доповнені й ситуацією, що розвивається на їхньому правому фланзі. Тут ЗСУ також перейшли до активних тактичних дій наступального характеру в районі Золотої Балки.
Снігурівка є ключовим пунктом оборони противника на Інгульці
Тепер, дещо про Снігурівку, куди упродовж останніх днів підрозділи Сил оборони України наблизилися впритул. Ба більше, просунулися в районі Любине та Партизанське. Противник наразі змушений постійно перекидати в той бік (у напрямку на Баратівку) підкріплення з боку Молодіжного (принаймні упродовж поточного тижня туди прийшли 1 танкова рота і 1 «напівбатальйон» наловлених у донбаських бантустанах «мобіків») і розгорнути у другому ешелоні на лівому березі Інгульця, принаймні 2 БТГр (нехай і дещо «недороблені») зі складу 126-й омсбр та 11-й дшбр.
І все б нічого, але, як завжди, є нюанс. Командування військ противника, звичайно, цілком може вирішити вперто обороняться в районі Снігурівки. І застосування вказаних вище резервів противника у такому разі безсумнівно матиме для нього сенс. А якщо ніхто Снігурівку не штурмуватиме, принаймні «в лоба»? Рано чи пізно командуванню військ противника, що діють у цьому районі Снігурівки, доведеться таки зробити дуже непростий вибір – «куди саме обороняться» і в який бік розгортати свій тил. По лівому (на північний схід) або по правому (на південь) берегах Інгульця. Така розкаряка в становищі військ противника в цьому місці вийшла тому, що Снігурівка, по своїй суті, є ключовим пунктом оборони противника на Інгульці (та й на всьому Херсонському плацдармі).
Наступ у районі Херсона розвивається за двома напрямками, що сходяться
Ну і на завершення, трохи про «звільнення Херсону». Деякі надто квапливі «джерела» після звільнення Таврійського вже почали говорити, що українські війська не сьогодні-завтра увірвуться на вулиці Херсону. На жаль, на мою думку, доведеться трохи почекати. Так, на захід і на північний захід від Херсона Сили оборони України проводять активні дії. Принаймні, на 3-х ділянках наступу мають певний успіх. Судячи з останніх повідомлень, українські війська зуміли просунутися у напрямку на Грозове та Крутий Яр, діючи вздовж траси М-14 (Миколаїв – Херсон), а також у районі Олександрівки. Таким чином, стає зрозуміло, що наступ ЗСУ в районі самого Херсона, цілком логічно розвивається за двома напрямками, що сходяться. Причому, судячи з дій противника, командування підрозділів, які обороняються на цьому напрямку, слабко собі уявляють, де завдавати головного удару, а де допоміжного. В результаті, на сьогоднішній момент українські війська зуміли просунутися у бік Дослідного та північно-східніше Олександрівки, вийти безпосередньо до околиць Правдине та Солдатського.
У Таврійській операційній зоні українське військове командування під час своїх контрнаступальних дій продемонструвало досить цікаву методику їх організації та проведення. Я б визначив її як досить новаторську для ЗСУ, особливо у сфері так званої асиметричної відповіді противнику, який перевершує тебе за багатьма параметрами бойової могутності. Виявляється, що вона дозволяє не тільки успішно оборонятися, але й з не меншою ефективністю проводити контр-наступальні дії.
У м. Братислава (Словаччина) відбулася церемонія передачі повноважень з головування у проєкті багатонаціонального інженерного батальйону «Тиса» від Словацької Республіки до України, інформує Генеральний штаб ЗС України.
Українську делегацію очолив заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України бригадний генерал Олександр Кириленко. Країну-господаря заходу представляла делегація на чолі з заступником начальника Генерального штабу Збройних сил Словацької Республіки генерал-майором Штефаном Ковачем.
Словацька сторона прозвітувала про проведену роботу в рамках функціонування проєкту «Тиса» протягом року свого головування, а українська – поділилася планами майбутньої діяльності в інтересах розвитку багатонаціонального інженерного батальйону.
Очільник української делегації подякував Збройним силам Словацької Республіки за організацію ефективної діяльності батальйону «Тиса» в складних геополітичних та епідемічних умовах 2021 року. Бригадний генерал Олександр Кириленко також висловив слова вдячності усім, хто залучався до функціонування батальйону держав регіону за значну роботу, проведену під час спільної реалізації заходів у рамках проєкту, особливо під час підготовки та проведення в Словаччині багатонаціонального навчання “»Світла Лавина – 2021».
– Для мене велика честь і відповідальність очолити від України діяльність багатонаціонального інженерного підрозділу у 2022 році. Вважаю, що для української сторони чергова каденція головування в проєкті «Тиса» стане чудовою нагодою для того, щоб продовжити дружні взаємини між військовослужбовцями збройних сил держав-учасниць проекту. Усі національні складові батальйону матимуть можливість наростити набутий досвід спільної діяльності, підвищити рівень практичних навичок з надання допомоги цивільному населенню в подоланні наслідків природних катаклізмів та вкотре продемонструвати відмінний професійний вишкіл під час проведення навчання «Світла Лавина – 2022» на теренах України, – зазначив бригадний генерал Олександр Кириленко.
Заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України також запевнив присутніх, що Україна готова й надалі розвивати конструктивну співпрацю в рамках проєкту та зміцнювати відносини на користь регіональної та європейської безпеки. Він також подякував урядам та народам Словаччини, Румунії та Угорщини за підтримку України в її протистоянні російській агресії.
Після церемонії підписання Протоколу про передачу повноважень з головування у проєкті «Тиса» від Словаччини до України сторони обмінялися сувенірами.
Довідка:
Створення багатонаціонального підрозділу «Тиса» було ініційовано українською стороною у грудні 1998 року з метою оперативного реагування військових сусідніх держав на загрози повеней, а також кваліфікованої, високопрофесійної боротьби із наслідками стихійних лих, що постійно загрожують країнам Карпатського регіону.
15 листопада 2002 року в Будапешті відбулася урочиста церемонія підписання начальниками Генеральних штабів Угорської Армії, Армії Румунії, Збройних сил Словацької Республіки та Збройних Сил України Технічної угоди між військовими відомствами цих країн щодо імплементації міжурядової Угоди про створення багатонаціонального інженерного батальйону «Тиса».
У жовтні 2003 року в районі верхів’я річки Тиса, на території Угорської Республіки, вперше було проведено командно-штабне навчання з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій «Світла Лавина – 2003» із військовослужбовцями спільного українсько-румунсько-словацько-угорського батальйону «Тиса». Далі навчання проходили щороку почергово на територіях країн-учасниць.
У м. Братислава (Словаччина) відбулася церемонія передачі повноважень з головування у проєкті багатонаціонального інженерного батальйону «Тиса» від Словацької Республіки до України, інформує Генеральний штаб ЗС України.
Українську делегацію очолив заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України бригадний генерал Олександр Кириленко. Країну-господаря заходу представляла делегація на чолі з заступником начальника Генерального штабу Збройних сил Словацької Республіки генерал-майором Штефаном Ковачем.
Словацька сторона прозвітувала про проведену роботу в рамках функціонування проєкту «Тиса» протягом року свого головування, а українська – поділилася планами майбутньої діяльності в інтересах розвитку багатонаціонального інженерного батальйону.
Очільник української делегації подякував Збройним силам Словацької Республіки за організацію ефективної діяльності батальйону «Тиса» в складних геополітичних та епідемічних умовах 2021 року. Бригадний генерал Олександр Кириленко також висловив слова вдячності усім, хто залучався до функціонування батальйону держав регіону за значну роботу, проведену під час спільної реалізації заходів у рамках проєкту, особливо під час підготовки та проведення в Словаччині багатонаціонального навчання “»Світла Лавина – 2021».
– Для мене велика честь і відповідальність очолити від України діяльність багатонаціонального інженерного підрозділу у 2022 році. Вважаю, що для української сторони чергова каденція головування в проєкті «Тиса» стане чудовою нагодою для того, щоб продовжити дружні взаємини між військовослужбовцями збройних сил держав-учасниць проекту. Усі національні складові батальйону матимуть можливість наростити набутий досвід спільної діяльності, підвищити рівень практичних навичок з надання допомоги цивільному населенню в подоланні наслідків природних катаклізмів та вкотре продемонструвати відмінний професійний вишкіл під час проведення навчання «Світла Лавина – 2022» на теренах України, – зазначив бригадний генерал Олександр Кириленко.
Заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України також запевнив присутніх, що Україна готова й надалі розвивати конструктивну співпрацю в рамках проєкту та зміцнювати відносини на користь регіональної та європейської безпеки. Він також подякував урядам та народам Словаччини, Румунії та Угорщини за підтримку України в її протистоянні російській агресії.
Після церемонії підписання Протоколу про передачу повноважень з головування у проєкті «Тиса» від Словаччини до України сторони обмінялися сувенірами.
Довідка:
Створення багатонаціонального підрозділу «Тиса» було ініційовано українською стороною у грудні 1998 року з метою оперативного реагування військових сусідніх держав на загрози повеней, а також кваліфікованої, високопрофесійної боротьби із наслідками стихійних лих, що постійно загрожують країнам Карпатського регіону.
15 листопада 2002 року в Будапешті відбулася урочиста церемонія підписання начальниками Генеральних штабів Угорської Армії, Армії Румунії, Збройних сил Словацької Республіки та Збройних Сил України Технічної угоди між військовими відомствами цих країн щодо імплементації міжурядової Угоди про створення багатонаціонального інженерного батальйону «Тиса».
У жовтні 2003 року в районі верхів’я річки Тиса, на території Угорської Республіки, вперше було проведено командно-штабне навчання з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій «Світла Лавина – 2003» із військовослужбовцями спільного українсько-румунсько-словацько-угорського батальйону «Тиса». Далі навчання проходили щороку почергово на територіях країн-учасниць.
