«Народе України. Твоєю силою, волею, словом стала на Землі українській вільна Народна Республіка», — так розпочинався текст IV Універсалу Української Центральної Ради, яким проголошувалося створення УНР.
8 березня 1917 року у Росії сталася так звана Лютнева революція і до влади прийшов Тимчасовий уряд. Події в Петрограді оживили український національний рух і вже 17 березня в Києві була створена Центральна Рада на чолі з вченим-істориком Михайлом Грушевським, до якої увійшли представники різних політичних партій і громадських організацій. Незабаром вона розпочала з Тимчасовим урядом перемовини щодо визнання автономії України та визначення її кордонів. При чому у складі Росії. Проте українські вимоги були проігноровані й у червні того ж року Центральна Рада звернулася до народу з Першим універсалом, яким все ж задекларувала автономію України.
Ось витяг з цього документа: «Не відділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські збори. Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські збори».
Незабаром був сформований і уряд на чолі з Володимиром Винниченком — Генеральний секретаріат. Проте Тимчасовий уряд Росії, незважаючи на запевняння не відділятись од Росії, виступив проти автономії, вважаючи, що Україна й надалі має бути складовою частиною Російської імперії. Після гарячих дискусій 3 липня Центральна Рада пішла на компроміс з росіянами, видавши II Універсал, в якому зазначалося, що остаточно форму автономії України буде вирішено Установчими зборами Росії. Історики, які досліджують цю тему, вважають, що цим самим ЦР віддала долю українців у руки росіян…
Невідомо, як розвивались би події у подальшому, але 7 листопада в результаті заколоту до влади в Росії прийшли більшовики на чолі з Леніним, які навіть не уявляли Україну не те що самостійною, а й навіть автономною.
Невідомо, як розвивались би події у подальшому, але 7 листопада в результаті заколоту до влади в Росії прийшли більшовики на чолі з Леніним, які навіть не уявляли Україну не те що самостійною, а й навіть автономною. Події у Петрограді та захоплення влади більшовиками підштовхнули Центральну Раду вже 10 листопада виступити з III Універсалом, проголосивши створення Української Народної Республіки (УНР). У федеративному союзі з Росією, але й це для більшовицької Росії було неприйнятним: вона не бажала рахуватися з інтересами українців. І вже на початку грудня 1917 року оголосила Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і Україні». А через місяць, 7 січня 1918 року, більшовики оголосили загальний наступ на Україну. На середину січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі, готуючись до наступу й на Київ, підбурюючи українських робітників «виступати проти антинародного українського режиму і його верхівки — Центральної Ради». І на ці заклики відгукувалися насамперед у містах. Так зване робітниче повстання на київському заводі «Арсенал» — одне з них.
Ситуація загострювалася. І здавалося, що УНР залишилися лічені дні. У ЦР розуміли, правда, не всі, що лише добре вишколена армія може захистити Україну. А її не було. Тоді 8 січня 1918 року міністр пошти і телеграфу Микита Шаповал заявив:
— Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід — проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили.
22 січня 1918 року IV Універсалом було проголошено незалежність УНР. Цій події було присвячене закрите засідання Малої ради.
Його почули: 22 січня 1918 року IV Універсалом було проголошено незалежність УНР. Цій події було присвячене закрите засідання Малої ради.
Воно розпочалося 22 січня і закінчилося вночі 25 січня. На обговорення винесли три проєкти: Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та Микити Шаповала, але врешті решт виробили спільну редакцію. Документ передбачав проголошення самостійності Української Народної Республіки, зобов’язував уряд укласти мир з Центральними державами, що ворогували з Росією, оголошував оборонну війну з більшовицькою Росією і декларував основи внутрішнього соціально-економічного будівництва.
Ось як описувала хід подій, що передували ухваленню Універсалу, одна з київських газет: «Чутки про визначну історичну подію почали поширюватися раніше. І навколо будинку Центральної Ради на Володимирській вулиці зібрався великий натовп. Люди прагнули стати свідками історичного моменту. Багато публіки набилося на балкони сесійної зали. Після опівночі на сцену вийшли голова Центральної Ради Михайло Грушевський та голова Генерального секретаріату Володимир Винниченко. Зала вибухнула оплесками.
Коли він прочитав слова Універсалу «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу» — буря овацій потрясла стіни зали. Крики «Слава Україні!» злилися у загальний переможний гул раба, вирваного з кривавої неволі.
«Високі збори! — починає Грушевський. — Народ наш прагне миру і українська Центральна Рада доклала всіх зусиль, щоб дати мир негайно. Але петроградський уряд, рада народних комісарів оголошує нову «священну війну», насилає на нас військо своє, червоноармійців та більшовиків, веде з нами братовбивчу війну. Центральна Рада постановила проголосити четвертий Універсал! Українського народу».
Коли він прочитав слова Універсалу «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу» — буря овацій потрясла стіни зали. Крики «Слава Україні!» злилися у загальний переможний гул раба, вирваного, вирваного з кривавої неволі.
Визволяючись від гніту імперій — Російської та Австро-Угорської, українці використовували кожну можливість для реалізації ідеї державності. На початку ХХ століття світ побачив суверенну державу — Україну.
— Визволяючись від гніту імперій — Російської та Австро-Угорської, українці використовували кожну можливість для реалізації ідеї державності. На початку ХХ століття світ побачив суверенну державу — Україну, — говорить кандидат історичних наук Володимир В’ятрович. — Так, їй не судилося вистояти у протистоянні з ворогами, насамперед більшовицькою Росією. Але визвольний рух за відновлення державності не спинився, і врешті-решт досяг мети: Україна знову через десятиліття стала незалежною.