Прочитаєте за: 5 хв. 29 Лютого 2024, 7:01
Про те, як це було і чим нині живе навчальний заклад, дізнався кореспондент АрміяInform у розмові з начальником інституту бригадним генералом Олександром Серпуховим.
— Олександре Васильовичу, як для вашого вишу починалась велика війна?
— 24 лютого 2022 року, з початком широкомасштабної збройної агресії росії проти нашої держави, військовослужбовці нашого навчального закладу згідно з 11-ю статтею статуту внутрішньої служби Збройних Сил України «сумлінно і чесно розпочали виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності».
А якщо без зайвого офіціозу, то з початком вторгнення росіян наш навчальний заклад був приведений у повну бойову готовність та переведений на штат воєнного часу. На його базі була сформована батальйонна тактична група та окремий стрілецький батальйон, які увійшли до складу Сил оборони Харкова. Озброєння та військова техніка вишу стали потужним внеском у бойовий потенціал оборони міста.
Вже ввечері 24 лютого особовий склад та техніка інституту вирушили на взводні опорні пункти у напрямках Циркуни, П’ятихатки, Кутузівка. Підрозділи інституту у взаємодії з іншими підрозділами Сил оборони Харкова одразу почали знищувати живу силу та техніку окупантів ще на підступах до міста і не допустили прориву противника в Харків.
На мою думку, коли харків’яни побачили рух наших танків по місту, це позитивно вплинуло на цивільне населення, адже люди зрозуміли, що вони під надійним захистом і ворог просто так не пройде!
Також для ураження противника вогнем танків із закритих вогневих позицій в інституті була сформована вогнева група «Омега». За розпорядженням командувача оборони Харкова військовослужбовці групи щодня виконували бойові завдання зі знищення противника.
— Наскільки відомо, росіяни завдали удару по інституту. Як ви відреагували?
— Так. Ввечері 1 березня 2022 року ворог завдав ракетно-бомбового удару по навчальному закладу, внаслідок чого було знищено ряд об’єктів матеріально-технічної бази. Але навіть після цих руйнувань ми ще тривалий час здійснювали підготовку курсантів у пункті постійної дислокації.
Умови були дуже складні, враховуючи постійні тривоги та ризики завдавання ударів. Зі свого боку командування інституту дуже велику увагу приділяло питанням безпеки військової служби.
Була проведена робота з місцевими органами влади, за результатами якої ми отримали можливість розміщувати особовий склад у будь-яких будівлях за межами інституту та знайшли надійне бомбосховище.
Ракетні удари ворог завдавав, як правило, у нічний час, тому на цей період в інституті залишалась тільки одна чергова зміна. Всі військовослужбовці в нічний час розосереджувалися за межами інституту.
Усі ризики ми намагалися мінімізувати, і це дало свої позитивні результати. Після зняття загрози захоплення міста-героя Харкова ми отримали наказ для переміщення до місць тимчасової дислокації на заході. України.
— Ви повернулись до підготовки офіцерів — командирів танкових підрозділів?
— Так, свого часу за певних умов підготовка командирів-танкістів у виші частково була призупинена, але у 2022 році її було поновлено. Наш інститут знову розпочав підготовку командирів-танкістів, як це було від самого початку існування нашого військового навчального закладу.
Річ у тім, що є багато нюансів щодо підготовки саме командирів, які потребують особливого підходу. Кожен командир-танкіст — взводний, ротний, комбат, окрім виконання своїх посадових обов’язків, ще є членом екіпажу танка.
Екіпаж бойової машини повинен виконувати завдання як єдине ціле. При цьому командир повинен вміти виконувати обов’язки всіх членів екіпажу.
З метою вдосконалення майстерності курсантів ми на постійній основі проводимо тренування екіпажів у діях із танковим озброєнням.
— Як у вас на новому місті було з матеріальною базою?
— Скажу так: із тієї техніки, що у нас залишилась, усі бойові машини ми відправили на війну. Те, що лишилось, і те, що нам передала одна з бригад, ми привезли з Харкова. Техніка була, м’яко кажучи, не в зовсім робочому стані. По суті, у них було несправне все озброєння, нам їх дали як «трактори» для водіння.
Завдяки рішенню замовника на підготовку військових фахівців та плідній співпраці з керівництвом одного з оборонних підприємств, усі наші танки були відновлені.
Це надало змогу використовувати їх в освітньому процесі. Ми ухвалили рішення щодо нарощування підготовки курсантів та започаткували проведення додаткових практичних занять з фахової підготовки. На цих заняттях вони вивчають питання будови матеріальної частини та експлуатації танка, його бойове застосування, і найголовніше — дії з танковим озброєнням.
Пам’ятаю, коли вперше курсантів підвели до танка, вони дивились шаленими очима, бо не розуміли, що це таке: страшно, машина велика. Це були Т-64Б без динамічного захисту, але найголовніше, що справні.
— Як вдалося перебороти цей страх перед танком?
— Завдяки правильному вихованню їх як майбутніх командирів. Я дякую за це команді полковника Олександра Сінька, він на належному рівні організував морально-психологічне забезпечення освітнього процесу.
Одним із хибних чинників було те, що багато хто вважав, що танки — то вчорашній день. Але війна показала, що танки — то дійсно головна сила на полі бою, яка була, є, і залишається. Але танк без екіпажу — мертвий.
Я бачив їх вмотивованість та велику жагу до навчання, вони швидко змогли опанувати техніку й практично виконували всі нормативи посадки-висадки з танка на відмінно. За це я з любов’ю та повагою називав їх: «танкові мавпенятка».
— Чому ще ви навчали курсантів?
— У програмі офіцерів-командирів і тактика, і експлуатація, і бронетанкове озброєння, словом, все, що стосується бойової роботи.
До кінця першого курсу курсанти повинні опанувати фах командира танка і всіх членів екіпажу, вміти діяти за кожного з членів екіпажу та бути спроможними ухвалювати рішення щодо управління танком у бою. Ми цієї мети досягли, як це заведено в харківських танкістів.
Я скажу так — багато наших випускників інженерного профілю стали командирами. Той же Євген Межевікін «Адам», за фахом інженер, а командував угрупованням. Крім нього, багато інших наших колишніх курсантів, коли приїжджають в Alma mater, діляться своїм бойовим досвідом.
Як один із прикладів, Антон Поцелуйко, він уже майор, заступник комбата. Людина, яка нам показала, як розгортається командний пункт у бойових умовах, як ведеться спостереження за полем бою, як проводити розвідку за допомогою дронів, контроль ураження цілі.
Завдяки такому досвіду ми ввели в систему підготовки наших курсантів навчальний командний пункт і апробували комплексний підхід. Одна група тих, хто навчається, працює на техніці, інша — на командному пункті через відеоспостереження спостерігає ухвалення рішень, зміну обстановки й опрацьовує всі завдання.
Намагаємось, щоб усе відповідало справжнім сучасним умовам ведення бойових дій.
— Які нові програми ви ввели в навчальний курс?
— По-перше, це «Кропива» — програма, яку створили наші волонтери. Нам дали більш ніж 10 планшетів, ввели систему підготовки. Всі наші курсанти вивчають цю програму, її застосування як для ведення вогню, так і для виконання завдань щодо здійснення маршу та інших завдань на місцевості.
Результат дуже позитивний, курсанти усвідомлюють зазначене. У програмі є всі системи, зокрема танки. Якщо машина має якусь специфіку, то вона має свій транспарант, у ньому викладена вся програма. Т-64Б включно.
По-друге, це дрони. Це той елемент, який уже давно обов’язково має бути при танковому взводі, а краще, щоб це було на кожному танку, щоб проводити розвідку, за найближчої дистанції 5 км. Якщо машина виконує окреме завдання, не можна виїжджати невідомо куди.
Під час атаки переднього краю, командир танка визначається з об’єктом, він має знати, куди він їде і проти кого воює. Робити смертників недоцільно.
Життя показало необхідність дронів для ведення розвідки. Цю програму ми теж ввели в підготовку курсантів. Ми скорегували навчальні плани, отримали відповідні дозволи, і всі курсанти, що пройшли навчання на дронах, отримали сертифікати про право авіарозвідки із застосуванням дронів.
Найголовніше — у людей змінилося ставлення до підготовки.
Курсантам я завжди кажу, що кожен керівник, командир має знати, які завдання виконує його особовий склад. Він має розуміти всі процеси, щоб правильно ухвалити рішення, визначити терміни їх виконання.
Кожен з них повинен пройти військовий шлях від солдата до офіцера і, як результат, стати справжнім фахівцем своєї справи. Надалі їм потрібно буде навчати своїх підлеглих і вміло керувати їхніми діями.